Оболенцев В.Ф. Актуальні проблеми латентної злочинності

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У вступi обгрунтовуються вибiр теми дисертацiї, її актуальнiсть, визначаються мета, задачi та методи дослiдження, розкриваються практичне i теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.

Роздiл перший “Поняття i визначення латентної злочинностi” присвячений проблемам, що виникають при формулюваннi визначень таких понять, як латентна злочиннiсть, латентність та латентизацiя.

Зокрема визначається, що мають мiсце спроби сформулювати визначення латентної злочинності з позицій кримінології, криміналістики і кримінального процесу. На думку дисертанта, треба погодитися з тими авторами, якi вважають, що вiдокремлення криміналістичного і процесуального аспектів позбавлено вагомих підстав, адже вони не відображують природу латентної злочинності. Перший з них є не чим іншим, як предумовою латентності (злочин не виявлений, не розкритий); другий – результатом латентності (вчинений злочин не мав юридичних наслідків). До того ж і тот, й інший можуть бути застосовані тільки щодо окремого структурного елемента злочинності – конкретного злочину і не характеризують злочинність в цілому як соціальне явище. Вони задовольняють, безумовно, тільки потреби цих наук.  Латентна злочинність – категорія суто кримінологічна. Вона охоплює певну частину злочинності - явища, яке належить до предмета кримінології і не  входить в предмет криміналістики і кримінального процесу.

Що ж до кримiнологiчного аспекту розумiння латентної злочинності, і, відповідно, формулювання її визначення, то треба вказати на наявнiсть багатьох точок зору з цього приводу.

У дисертації відстоюється точка зору, відповідно до якої поняття латентної злочинності не може бути сконструйовано тільки на базі ознаки "невідомості" правоохоронним органам про злочини. Необхідна  і друга істотна ознака – "неврахованість" вчинених злочинiв у статистичній звітності. Власне, така точка зору висловлювалася багатьма дослідниками латентної злочинності (С.Е.Мерзляков, О.Б.Сахаров, I.М.Даньшин, В.М.Попович, С.I.Курганов, О.Г.Фролова, Т.К.Щеглова). Таким чином, поняття латентної злочинності включає не тільки ознаку “невідомості”, а й ознаку “неврахованості” злочинів в офіційній кримінально-правовій статистиці. Всі ті фактично вчинені злочини, що не пройшли процедуру статистичного обліку і не знайшли відображення в статистичних облікових даних, потрапляють у розряд латентних.

У роботі вказується, що найбільш  повним і обґрунтованим є таке  визначення: латентна злочинність – це сукупність фактично вчинених, однак не виявлених або таких, що внаслідок iнших певних обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам злочинiв, відомості про які у зв'язку з цим не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистичній звітності.

Позитивнi якостi цього визначення  мають практичне значення. По-перше, в  ньому досить чітко визначена обставина, з якою пов'язується припинення стану латентності злочинів. Таким визнається факт їх реєстрації в кримінально-правовій статистиці вiдповiдно до встановлених вимог. По-друге, таке тлумачення латентної злочинності прямо вказує на органи, з діяльністю яких пов'язується припинення латентності злочинних посягань. Процес їх реєстрацiї досить чітко регламентований чинними підзаконними актами правоохоронних органів з кримiнально-статистичного облiку, зокрема в питаннi визначення пiдроздiлiв, що цим займаються. По-третє, важливою тут є й можливість документальної фіксації моменту припинення латентності злочинів в органах, що їх реєструють. Це дозволяє при застосуванні деяких статистичних методик одержати показники латентної злочинності.

З огляду на значні розбіжності з приводу визначення латентної злочинності був використаний метод експертних оцінок, щоб переконатися в обгрунтованості нашої точки зору стосовно цього поняття. Варіант визначення латентної злочинності, запропонований у дисертацї, схвалили 81% експертiв.

У дисертації дається пропозиція розумiти латентизацію (латентизація злочинності, латентизація злочину) як сукупність різних об'єктивних криміногенних причин і умов, а так само суб'єктивних поведінкових актів (наприклад, неповідомлення особою про завідомо для неї відомий вчинений злочин, приховування виявленого злочину  від обліку і т.ін.), що у своїй сукупності визначають процес і механізм утворення конкретних латентних злочинів і в кінцевому результаті є доказом існування в суспільстві латентної злочинності.

Похідним від поняття “латентна злочинність” є поняття латентності (“латентність”).  Латентність – це те ж саме, що і латентна злочинність, але це явище розуміється абстрактно, як явище взагалі, у відриві від реального стану латентної злочинності.

У роздiлі другому “Кiлькiсно-якiсна характеристика i види латентної злочиностi” розглядаються проблеми встановлення показникiв, що характеризують стан латентної злочинностi: її обсяг, структуру, динамiку, обставини, що їх обумовлюють. Розглядаються також види цього явища.

В літературі має місце неоднозначна оцінка різними дослідниками кількості прихованих злочинів. Для формулювання власної позицiї з цього питання нами було розпочате спеціальне дослідження. Його методика полягала в тому, щоб установити обсяг латентних злочинів на підставі співвідношення офiцiйних даних про зареєстровану злочинність і коефiцiєнтів латентності окремих видів злочинів, одержаних шляхом застосування методу експертних оцінок. При цьому було охоплено 23 найбільш поширені види злочинів в Україні у 1999 р. Загальна кількість латентних злочинів, передбачених названими злочинами, склала 168770, в той час, як загальна кількість зареєстрованих злочинів становила 558716. Таким чином був підтверджений обсяг латентності по цих злочинах у країні на рівні 30%. Однак слід враховувати те, що в нашому випадку експертними оцінками не були охоплені всі види злочинних діянь, передбачених Кримінальним кодексом України. Тому можна припустити ще більше значення цього показника. 

В дисертацiї вiдстоюється твердження, вiдповідно до якого динаміка рівня латентної злочинності зараз визначається насамперед фактором сумлінності правоохоронців у справі реєстрації злочинв, а не зростанням обсягу фактичної злочинності. Такий висновок побічно підтверджується й дослідженнями інших авторів (Т.Фоглесонг, О.М.Литвак, В.В.Лунєєв).

У ході дослідження автором був проаналізований взаємозв'язок латентизації з об'єктивними і суб'єктивними ознаками (елементами) складів злочинів та iншими чинниками, що в загальному своєму прояві впливають на показники  латентної злочинностi. Було встановлено, що період латентності  менший у  злочинів, що  посягають на більш цінні родові об'єкти. Це може бути пояснено, зокрема, тим, що цінність об'єктів правовідносин визначає підвищену увагу і захист їх з боку правоохоронної системи та інших суб'єктів попередження злочинності. Також дослiдження засвiдчило, що зниження періоду латентності за інших рівних умов проявляється й у зв'язку зі збільшенням ступеня тяжкості наслідків вчиненого - середнiй перiод латентностi злочинiв  зменшується зi збiльшенням розмiру спричиненої шкоди.

 Для латентизацii важливим також є наявнiсть чи вiдсутнiсть предметiв злочину. Наявнiсть предмета злочину сприяє виявленню посягання правоохоронними органами, бо вони зберігають слiди злочинноi дiї чи пiдтверджують своїм станом факт злочину.  При цьому посягання, в яких предмети мають iндивiдуально-визначенi ознаки, вiдповiдно мають меньшi   шанси залишитися латентними. Тi ж предмети, що не мають iндивiдуально-визначених ознак, бiльш складно iдентифiкувати як предмет злочину. Ця обставина сприяє латентизацiї.

В роботі відмічається вплив на латентизацію об'єктивних характеристик процесу злочинного посягання, зокрема, залежність періоду латентності злочинiв від тривалостi злочинної дії, від способу посягання і застосованих знарядь посягання, від місця їх вчинення.

Було також встановлено, що особи, бiльш розвинутi iнтелектуально, вчиняють злочини з бiльшим перiодом латентностi. Можна припустити, що збільшення iнтелектуального рiвня у злочинцiв сприяє вдалому приховуванню злочинiв. Крім цього одержані данi свiдчать, що стан сп'янiння, наркотичного чи токсичного збудження перешкоджає рацiональнiй дiяльностi з забезпечення латентизацii. Це пояснюється специфiчною дiєю здурманюючих засобiв на свiдомiсть злочинцiв. Результатом цього стає неможливiсть рацiонального планування своїх дiй i, як наслiдок, прийняття бiльш ризикованих рiшень.

На рівень (обсяг) латентної злочинності впливає поведінка потерпілих. Реагування потерпілого на злочин може обумовлювати швидкість і вид реакції правоохоронних органів. Останнє залежить від декiлькох обставин: по-перше, від факту наявності чи відсутності потерпілих від злочину; по-друге, від усвідомлення чи неусвідомлення ними злочинного характеру посягання; по-третє, від бажання спiвпрацювати з уповноваженими органами.

Розглядалося також питання впливу діяльності правоохоронних органів на латентність. Дослідження статистичних даних свідчить про те, що  швидкість реакції правоохоронних органів, а отже, і період латентності злочинів залежать від багатьох обставин. Деякi з них безпосередньо пов'язанi з особливостями посягань та поведiнкою осiб, обiзнаних про злочини. Водночас вона багато в чому залежить від стану діяльності різних відомств і служб, від їх ресурсного забезпечення.

У цьому розділі були розглянуті також питання класифікації латентної злочинності. Пропонується розділити всі злочини залежно від рівня їх латентності на три групи. Перша група – це злочини, рівень латентності яких не перевищує половини від кількості зареєстрованих. Такі злочинні посягання мають мінімальний рівень латентності.   В другу групу можна включити злочинні діяння, серед яких кількість латентних  перевищує 50%, але менше загальної кількості зареєстрованих. Це група посягань з середнім рівнем латентності.  І, нарешті, до третьої групи слід віднести злочини, рівень латентності яких перевищує кількість зареєстрованих діянь певного виду.

За механізмом їх утворення пропонується поділити латентнi  злочини на такі її видові класи, групи. Перша група – це сукупність фактичних злочинів, про які ні правоохороннi органи, ні посадовi особи, ні громадяни не мають нiякої iнформацiї. Друга група – злочини, відомі як окремим громадянам, так і посадовим особам, але ні ті, ні інші не повідомляють про це у відповідні органи. Мотиви такого неповідомлення можуть бути різними. Третя група – злочинні діяння, факт вчинення яких став відомий потерпілим чи стороннім, але вони через неясність ситуації або неправильну правову оцінку не повідомлюють про них в органи кримінальної юстиції. Четверта група - злочини, про які органу, що веде боротьбу зі злочинністю, стало відомо,  але його представник з різних причин не реєструє виявлений злочин. Така класифiкацiя була запропонована ранiше (I.М.Даньшин) i з нею, вважаємо, варто погодитися.

У розділі третьому “Причини латентної злочинності та її негативні наслідки” дається огляд обставин, що обумовлюють існування латентної злочинності та  наслідки цього явища.

При цьому під  причинами   латентної   злочинності розуміється  сукупність  обставин соціального,  історичного,  організаційоного, кадрового,  матерiального,  правового,  соціально-психологічного,  технічного та  іншого  характеру,  що   заважають     виявленню  (встановленню),     реєстрації     та   обліку    злочинів,    а  також  їх  розкриттю,  у   тому  числі   забезпеченню  повноти  і  всебічності     розкриття.

Всі причини (явища i обставини, що обумовлюють латентну злочинність, можуть бути, на нашу думку, розділені на три групи, а саме:

а) обставини, безпосередньо повўязані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного по приховуванню злочинного посягання, витонченість способу вчинення злочину, спеціалізація і рівень професіоналізму винного і т.ін.);

б) обставини, що випливають з недоліків діяльності правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їх боку на виявлену інформацію про злочин, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного делікту, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, оріентація, що має іноді місце, вищими органами своїх підлеглих на місцях і в центрі на те, щоб “облагороджувати” статистичні дані, виходячі з певних мінливих ідеологічних і карўєристських розумінь, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей та ін.;

в) обставини, повўязані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців і керівників організаційно-господарських структур, обізнаних про вчинені злочини (перелічені особи з різних мотивів не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини).

Далі в роботi вказується, що існування латентної злочинності приводить до певних негативних наслідків, які проявляються в різних сферах життя суспільства у зв'язку з широкою латентизацією злочинних посягань.

Важливим загальносоціальним наслідком існування латентної злочинності є зниження правової захищеності громадян. У цьому розумінні латентні злочини є більш небезпечними, ніж нелатентні. Адже в результаті появи латентних злочинів вимоги закону по суті справи порушуються двічі. Перший раз це робить злочинець, що посягає на охоронювані кримінальним законом блага. Другий – коли державні органи через неочевидність фактично вчиненого злочину чи з інших причин позбавляються можливості реагувати на це відповідним чином.

Наявність латентної злочинності створює в певних  соціальних групах обстановку безкарності, що, як відомо, штовхає злочинців до вчинення нових (як правило, більш небезпечних) злочинів. Вона знижує авторитет правоохоронних органів, викликає у окремих громадян недовіру до них і, як наслідок, до зниження правової активності суспiльства в боротьбі зі злочинністю. Результати проведеного нами дослідження свідчать, що з більш ніж 2 тисяч випадків неповідомлення громадянами про конкретні факти злочинних посягань 1518 були пов'язані з недовірою до правоохоронних органів, невпевненістю в покаранні винних.

Латентна злочинність породжує  невідшкодування чи  несвоєчасне відшкодування майнової  та  немайнової  (моральної) шкоди, заподіяної злочином. У процесі вивчення нами матеріалів кримінальних справ  з'ясувалося, що з усіх вивчених кримінальних справ,  у  яких були заподіяні майнові збитки, лише в 22%  випадках вони були в подальшому компенсовані: зокрема, були повернуті викрадені речі чи компенсована їх  вартість.  У  27%  випадків мала місце часткова компенсація. У 51% випадків  повернення  викраденого чи компенсація їх вартості  були відсутні.

Істотні збитки заподіює латентизація кримінально-правовій статистики, що покликана надавати суспільству і державі розгорнуту кількісно-якісну характеристику діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Як наслідок, це негативно позначається на плануванні боротьби зі злочинністю, розробці науково обгрунтованих заходів щодо її попередження.

У роздiлi четвертому "Виявлення i вимiр латентної злочинностi” розглядаються способи встановлення цього явища, а саме: статистичні методи, соціологічні методи, логіко-математичні методи, економічні, історичні та політологічні методи, за допомогою яких можливе встановлення цього явища.

Так, для пізнання латентизації у ходi дослiдження використовувалися вибірковi спостереження. Зокрема, встановлювалися якостi фактичної i латентної злочинностi на пiдставi даних про злочини, що були зареєстрованi, але перед тим мали певний перiод латентностi. Відповідно до статистичної теорії дослідження фактичної і латентної злочинності цілком можливо шляхом аналізу певної кiлькостi злочинiв як репрезентативної вибірки за умови додержання певних правил (вимог).

Зазначається, що до останнього часу не розпочиналися спроби встановлення залежності між обставинами вчинення злочинів, зафіксованих у в процесуальних документах, і періодом латентності посягання. У ході наших розробок період латентності встановлювався як різниця між даними п.11 картки – Форми №1 про дату вчинення злочину і даними п.8 цієї ж картки про дату постановки його на централiзований кримiнально-статистичний облiк. Підрахування показника середнього періоду латентності здійснювалося за загальними правилами обчислення середніх величин. Далi здійснювався аналіз залежності середнього періоду латентності від характеристик посягання і правоохоронної діяльності, що вiдображенi у вiдповiдних роздiлах карток статистичного облiку. Незважаючи на зазначені складнощі та значний обсяг роботи в результаті застосування описаної методики, були встановлені нові дані про явище латентності, розглянуті у відповідних розділах дисертації.

В роботi описується практика використання соціологічних методiв при вивченні латентизації злочинності з використанням власної методики опитування населення за допомогою спеціальної анкети. Анкети  були опубліковані в 10 друкованих засобах масової інформації Харківської області загальним тиражем 380 тис. примірників. Частина анкет  кількістю 370 примірників  була поширена безпосередньо автором дисертації. Всього в цьому разі було повернуто і допущено до обчислення 405 анкет. У другому випадку було розповсюджено 410 анкет. Це дозволило одержати не тільки інформацію про кількість злочинів і час їх вчинення, а й також дані про мотиви неповідомлення і джерело інформації в кожному описаному випадку латентного посягання.

Для забезпечення комплексності дослідження,  крім опитування громадян, був застосований метод експертних оцінок. Його результати підтвердили доцільність  застосування зазначеного методу в сучасних умовах для вивчення показників латентної злочинності. У нашому дослідженні експертами  виступили 26 співробітників Управління Міністерства внутрішніх справ України в  Харківській  області, 22 співробітники Харківського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, а також шість учених Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Отже, у дослідженні взяли участь 54 фахівці. З метою об'єктивізації відповідей опитування проводилося анонімно.  До  аналізу  були  допущені 53 анкети.