ОХОРОНА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок з науковими програмами, темами та планами, визначається мета, задачі, предмет та об’єкт дослідження, розкриваються наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та їх публікацію, структуру та обсяг роботи.

Розділ 1 «Загальні засади охорони цивільних прав та інтересів нотаріусом» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття охорони цивільних прав та інтересів» сконцентровано увагу на правовій концепції охорони прав фізичних та юридичних осіб у нотаріальному порядку. Проаналізовано існуючі в літературі погляди вчених щодо порядку застосування в цивільних правовідносинах понять «охорона» та «захист». Розглядаючи позиції науковців з питання співвідношення понять охорони та захисту цивільних прав та інтерсів, автор виділяє такі групи поглядів: 1. Це різні, але схожі права (3. В. Ромовська, М. С. Малєін, В. Васькова та інші); 2. Це різні стадії існування суб’єктивного цивільного права (О. Ф. Скакун та інші); 3. Суб’єктивне право охорони, яке включає в себе право на захист (Т. І. Ілларіонова, Л. О. Красавчикова, М. Й. Бару, О. А. Пушкін, А. С. Шевченко та інші); 4. Право на захист є ширшим і охоплює за своїм обсягом право охорони (Т. Є. Абова, О. П. Сєргєєв, Г. М. Стоякін та інші). Методологічно свою позицію автор обгрунтовує тим, що поняття охорони є ширшим та таким, що охоплює поняття захисту цивільних прав та інтересів. Крім того досліджено співвідношення понять цивільно-правового захисту та цивільно-правової відповідальності.

Окрему увагу приділено питанням об’єкта цивільно-правової охорони, серед яких автор виділяє право та інтерес. Проаналізовано поняття «суб’єктивне цивільне право», «інтерес», «законний інтерес», «охоронюваний законом інтерес та низку інших суміжних понять. При цьому зроблено висновок, що об’єктом цивільно-правової охорони слід вважати цивільне право та інтерес як суб’єктивні правові категорії.

У підрозділі 1.2 «Нотаріус як особливий учасник відносин щодо охорони цивільних прав та інтересів» розглянуто процес зародження та стадії розвитку нотаріату як спеціального інституту, покликаного сприяти охороні цивільних прав та інтересів.

У процесі дослідження нотаріальної діяльності особливу увагу приділено питанням її становлення і розвитку як інституту охорони цивільних прав та інтересів на території українських земель.

У роботі проаналізовано функції нотаріату як основні напрями нотаріальної діяльності, що визначають його особливості як правового інституту та мають своїм завданням охорону цивільних прав суб’єктів цивільних правовідносин у приватноправовій сфері. При цьому в частині охорони цивільних прав та інтересів виділено такі функції нотаріату: загальні (правоохоронна, праворегулююча, консультативна, правоаналізуюча, правовстановлювальна) та спеціальні (реєстраційна, фінансово-моніторингова, контрольна).

Окрему увагу приділено завданням, що стоять перед нотаріальними органами при здійсненні ними діяльності щодо охорони цивільних прав та інтересів. До основних із них віднесено: безпосередню охорону цивільних прав та інтересів; здійснення попереджувального правосуддя; надання правам та фактам юридичної вірогідності; сприяння здійсненню прав; зміцнення законності та правопорядку.

Визначено принципи діяльності нотаріуса в частині охорони цивільних прав та інтересів. Детально проаналізовано такі принципи: законності; безспірності нотаріального процесу; незалежності; неупередженості; доступності і гарантованості охорони безспірних прав; диспозитивності; рівності прав суб’єктів, що беруть участь в нотаріальному процесі; принцип додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій; принцип сприяння фізичним та юридичним особам в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів; принцип майнової відповідальності нотаріуса та деякі інші, які, на думку автора, найбільш повно характеризують діяльність нотаріуса щодо охорони цивільних прав та інтересів.

У підрозділі 1.3 «Форми та способи охорони цивільних прав та інтересів нотаріусом» розглянуто методологічні засади участі нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів.

Насамперед, автором звертається увага на те, що у ст. 18 ЦК України, яка носить назву «Захист цивільних прав нотаріусом», зазначено: нотаріус здійснює захист цивільних прав. На думку автора, таке штучне звуження об’єкта нотаріальної охорони є невиправданим. З огляду на це, запропоновано змінити назву та зміст статті, додавши до об’єктів нотаріальної охорони й інтерес.

У роботі обґрунтовано загальнотеоретичні питання участі нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів. Зокрема, проведено аналіз форм охорони цивільних прав та інтересів. Розглядаючи існуючі позиції з цього питання, автор солідаризується з тими науковцями, які виділяють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту. При цьому дисертант вносить пропозицію щодо виокремлення в межах юрисдикційної форми захисту разом із судовою та адміністративною ще й нотаріальну підформу охорони цивільних прав та інтересів. Ця підформа юрисдикційного захисту спрямована на охорону цивільних права та інтересів учасників цивільних правовідносин без допомоги судових органів.

Розглядаючи поняття способів захисту цивільних прав, дисертант формує висновок, що вчення про способи захисту переважно розроблено та належним чином нормативно закріплено лише щодо судової підформи захисту. Водночас стосовно інших підформ, у тому числі й нотаріальної, - таке закріплення є недостатнім. Так, відповідно до статті 18 ЦК України, зазначається, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках та в порядку, встановлених законом. Погоджуючись із тим, що вчинення виконавчого напису є одним із основних способів нотаріальної охорони, автор обстоює думку, що за своєю сутністю він є далеко не єдиним, оскільки діяльність нотаріуса щодо охорони цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин є більш різноманітною.

Для підтвердження цього проведено аналіз поняття та різновидів нотаріальних проваджень, здійснено їх класифікацію та встановлено особливості щодо охорони цивільних прав та інтересів. У роботі виокремлено нотаріальні провадження за моментом їх вчинення, що дає підстави стверджувати про можливість виділення правоохоронних і правозахисних проваджень, сутність яких полягає у тому, що правоохоронні провадження вчиняються до виникнення правопорушення, а правозахисні – після його виникнення.

У результаті такого аналізу виділено п’ять основних видів участі нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів, зокрема: 1). Вчинення виконавчого напису на борговому документі; 2). Накладення заборон щодо відчуження майна; 3). Прийняття на зберігання та в депозит; 4). Посвідчення юридичних фактів; 5). Вчинення дій, спрямованих на охорону цивільних прав та інтересів щодо спадкового майна.

Розділ 2 «Особливості участі нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів» містить пять підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Участь нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі» досліджено історію розвитку виконавчого напису як одного із способів нотаріальної охорони інтересів кредиторів за безспірними зобов'язаннями. Проаналізовано поняття, юридичну природу; визначено умови та процедуру вчинення виконавчого напису, що закріплено в законодавстві України.

Дослідивши поняття та природу виконавчого напису, автор розглянула порядок стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість. Так, у роботі було розглянуто:

1) стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими правочинами, що передбачають сплату грошових сум, передачу, або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (договори застави (іпотеки) тощо). При розгляді цього питання в роботі вказується, що одним із найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов’язань, як справедливо зауважено в юридичній літературі, виступає застава, що обумовлена цілою низкою обставин (яскраво виражений речово-правовий характер; спрямованість законодавчого регулювання заставних відносин на індивідуалізацію предмета застави; законодавчо закріплена можливість кредитора (заставодержателя) при укладенні договору визначити вартість предмета застави, що дозволяє чітко вирахувати ліквідність такої речі; «пільгове» правове положення кредитора, вимоги якого забезпечені заставою, над іншими кредиторами). При цьому проаналізоване законодавство, що регламентує застосування застави, в частині можливості застосування такого інструменту охорони прав та інтересів, як виконавчий напис нотаріуса. У роботі виокремлені пропозиції до чинного законодавства щодо особливостей такого способу охорони цивільних прав та інтересів з метою створення найбільш ефективних та чинних правових механізмів, які дозволяють у найменші строки та найменшими затратами задовольнити законні потреби фізичних та юридичних осіб.

2) стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому порядку. Ще одними особливостями охорони цивільних прав та інтересів шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису на борговому документі наділено стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому порядку. У роботі досліджено поняття векселя, який, як і будь-який інший цінний папір, можна розглядати у двох аспектах: по-перше, як спосіб оформлення будь-яких зобов’язальних правовідносин; по-друге, за своїм правовим режимом - як майно, на яке може виникнути право власності або інші речові права, і бути предметом різноманітних цивільно-правових правочинів (купівлі-продажу, схову, застави тощо). Автором дисертаційного дослідження проаналізовано цілий ряд теорій, які покликані пояснити юридичну сутність векселя, а також визначено сучасні підходи до визначення поняття «вексель», «протест векселя».

Також у підрозділі розглянуті й інші аспекти цього способу нотаріальної охорони цивільних прав та інтересів. У результаті проведеного аналізу автор дійшов висновку про те, що серед науковців не існує єдиної точки зору стосовно змісту нотаріального провадження щодо вчинення протесту векселя. На думку дисертанта, опротестовуючи вексель, нотаріус тільки посвідчує безспірний факт невиконання зобов’язання, необхідний для виникнення, підтвердження й подальшого здійнення певного права держателя векселя. Дана нотаріальна дія є основним позасудовим безспірним засобом примусового виконання зобов’язань, який дозволяє кредитору при дотриманні певних формальних вимог здійснити швидке поновлення своїх порушених прав у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за допомогою нотаріуса.

Близьким до вказаного вище порядку в роботі розглядається також і охорона цивільних прав та інтересів шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису про неоплату чека.

У підрозділі 2.2 «Участь нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів шляхом накладення заборон щодо відчуження майна» розглянуто процедуру, стадії та порядок:

- накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно);

- накладення заборони щодо відчуження транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації.

За своєю сутністю дана нотаріальна дія, яка забезпечує невідчужуваність такого майна на строк дії зобов’язання, є надійним правовим інструментами охорони майна, що є предметом боргового або іншого зобов’язання. Накладення заборони відчуження нерухомого та рухомого майна – це нотаріальна дія, яка, як спосіб охорони цивільних прав та інтересів, спрямована на обмеження вільного розпорядження майном. Сутність нотаріальної дії полягає у забезпеченні охорони визнаних прав інших осіб на нерухоме чи рухоме майно від незаконного його відчуження власником. Адже із самої назви нотаріальної дії випливає її суть: перешкодити вільному розпорядженню майном. При цьому атвор вносить низку законопроектних ініціатив щодо вдосконалення цього способу нотаріальної охорони цивільних прав та інтересів.

У підрозділі 2.3 «Участь нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів шляхом прийняття на зберігання та в депозит» одним із способів нотаріальної охорони цивільних прав та інтересів є прийняття нотаріусом на зберігання та в депозит певних документів, грошей, цінних паперів чи інших цінностей. Серед інших цінностей на сьогодні вирізняють:

- прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів;

- прийняття на зберігання документів.

Внесення боргу в депозит є одним із способів виконання грошового зобов’язання або зобов’язання щодо передачі цінних паперів (ст. 537 ЦК України). Як у юридичній літературі радянського періоду, так і в працях сучасних науковців внесення в депозит розглядалося як нотаріальна дія з посвідчення безспірних фактів, що мала певні практичні наслідки при її вчиненні.

Запропоновано запровадити поетапний підхід до здійснення цього способу охорони цивільних прав та інтересів. Перший етап починається зі звернення до нотаріуса боржника, який зобов'язаний за грошовим зобов'язанням чи повинен передати своїм кредиторам цінні папери. Другий етап – приймаючи грошові суми чи цінні папери, нотаріус видає боржникові квитанцію про внесок. Третій етап – вчинення цієї нотаріальної дії фіксується в реєстрі нотаріальних дій. Четвертий етап – прийняті в депозит грошові суми здаються до банківської установи на зберігання. П’ятий етап – про надходження грошових сум або цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми чи цінні папери. Шостий етап – звернення з проханням видати грошові суми, передані в депозит, подається нотаріусові письмово.

У підрозділі 2.4 «Участь нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів шляхом посвідчення юридичних фактів» дисертантом розглянуто методологічні засади такого способу нотаріальної охорони, проаналізовано законодавство України, та досліджена процедура посвідчення безспірного юридичного факту, з-поміж яких автором виділено:

1. Посвідчення факту, що фізична особа є живою, та посвідчення факту перебування громадянина в певному місці. Важливість цього способу охорони, на думку автора, полягає у необхідності встановлення вказаного юридичного факту у разі, коли виникають суперечливі ситуації, пов’язані з отриманням аліментів, грошових коштів на відшкодування шкоди, отримання спадщини на території іноземної держави, а також пенсій, тобто коли факт знаходження фізичної особи в живих необхідно підтвердити третіми особами. Автором висловлюється пропозиція ввести норму та закріпити її на законодавчому рівні щодо можливості встановлення фізичної особи за інформацією, яку нададуть інші особи, наприклад, родичі, знайомі, сусіди. При цьому для забезпечення юридичної синхронності та унеможливлення зловживань автор вважає за доцільне закріпити норму щодо відповідальності даних фізичних осіб за неправдиві відомості.

Ще одним, пов’язаним з цим способом нотаріальної охорони цивільних прав та інтересів, який розглядається в дисератійній роботі, є засвідчення факту перебування громадянина в певний час і в певному місці. Важливість такого способу нотаріальної охорони для учасників цивільних правовідносин може бути зумовлена необхідністю скасування рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або ж у разі, коли фізична особа бажає забезпечити факт свого перебування в певний час у певному місці (алібі) для конкретних важливих для нього обставин.

2. Посвідчення часу пред’явлення документа. Цей спосіб охорони цивільних прав та інтересів, як зазначається в роботі, на сьогодні не має значного поширення, проте цінність інформації в сучасних умовах, інформатизація багатьох процесів, прискорення доступу до інформації ця нотаріальна дія використовується для посвідчення факту певного часу пред’явлення документів, що містять пропозиції, винаходи, авторські права, тощо, для охорони від розкрадання наукових ідей, відкриттів, винаходів, охорони від промислового шпіонажу і недобросовісної конкуренції. Посвідчення факту певного часу пред’явлення документів можливе і в інших випадках, коли при потребі засвідчити першість у подачі певних відомостей або про наявність певних документів на певний час у певному місці. Це дозволяє підтвердити пріоритет такого винаходу чи, навіть, факт авторства, одержати патент, забезпечити охорону своїх авторських прав в судовому порядку.

3. Посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці. Названий спосіб нотаріальної охорони цивільних прав також доволі рідко зустрічається на практиці. Найбільш типовою видається ситуація, за якої потребується посвідчення даного факту – надіслання поштою документів з фотографіями для юридичних осіб. Крім того, із розширенням ринків праці, відкриттям освітнього та наукового простору деякі іноземні роботодавці, вищі навчальні заклади, науково-дослідницькі установи тощо при прийнятті документів для прийняття на роботу, здачі вступних іспитів тощо вимагають від конкурсантів подавати фотографії. Крім того, вбачається, що у зв’язку із розвитком комунікаційних технологій може виникнути можливість застосування цього способу нотаріальної охорони в електронному порядку.

Перераховані безспірні юридичні факти посвідчуються нотаріусом у випадках, коли від цього залежить визнання чи здійснення цивільних прав та інтересів, і тому цілковито можуть розглядатись як способи нотаріальної охорони. 

У підрозділі 2.5 «Участь нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів щодо спадкового майна» проаналізовано загальнометодологічну та історичну базу питання з огляду на особливості вказаного способу нотаріальної охорони цивільних прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Розкрито мету, підстави та порядок застосування способу нотаріальної охорони. Окрему увагу приділено встановленню його поетапності, де з-поміж іншого автор виділив:

а) перший етап – отримання відомостей про необхідність щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна, їх оцінки та здійснення заходів до охорони;

б) другий етап – опис та збереження майна, який має тривати до передачі майна всім спадкоємцям і який може супроводжуватись відчуженням частини майна, прийнятого на зберігання, у передбачених законом випадках;

в) третій етап – передача спадкового майна спадкоємцям.