Оптимізація адаптаційних можливостей людини у психофізіологічному забезпеченні діяльності

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу й основні завдання дослідження, його теоретико-методологічні основи і застосовувані методи, викладено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи оптимізації адаптаційних можливостей людини” визначено, що в якості загальних найбільш суттєвих теоретико-методологічних основ оптимізації адаптаційних можливостей людини при вирішенні завдань психофізіологічного забезпечення діяльності можна розглядати використання системного підходу, психологічної теорії діяльності, уявлень про психологічні та психофізіологічні передумови виконання діяльності, теорії адаптації людини.

На основі аналізу праць Ю.І. Александрова, П.К. Анохіна, Л.М. Балабанової, В.О. Барабанщикова, Л.Г. Дикої, В.О. Ганзена, А.М. Карпухіної, Г.С. Костюка, Б.Ф. Ломова, С.Д. Максименка, О.Р. Малхазова, В.С. Мерліна, В.М. Русалова, К.В. Судакова, В.Б. Швиркова та ін. показано значущість методології системного підходу в сучасній науці в цілому, і в психологічних дослідженнях зокрема, її переваги при здійсненні психологічних та психофізіологічних досліджень.

Проаналізовано основні положення системного підходу, а також ключові принципи концепції системного підходу Б.Ф. Ломова в психології і теорії функціональних систем П.К. Анохіна. Визначена специфіка і напрямки системних досліджень, умови ефективного використання та принципи системного підходу, що можуть бути застосовані до вивчення адаптаційних можливостей та діяльності людини.

В роботі підкреслено значення категорії діяльності серед усіх категорій, що характеризують людське буття. На основі аналізу праць Б.Г. Ананьєва, Г.О. Балла, В.В. Давидова, Б.А. Душкова, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, С.Д. Максименка, В.А. Семиченко, Г.В. Суходольського, С.Л. Рубінштейна, В.Д. Шадрикова та ін. визначено, що до ключових питань психологічної теорії діяльності можна віднести: питання про сутність та визначення діяльності, про її види, структуру, загальні особливості, характеристики й закономірності, про її мотив та мету.

Проведене дослідження дало змогу: визначитись щодо основних значень, яких набуло поняття діяльності - праця, робота, активність і поведінка (Г.В. Суходольський), сформулювати вимоги до визначення діяльності (за О.М. Волковим та ін.), обрати найбільш адекватне визначення діяльності, яке відповідає висунутим вимогам (С.Д. Максименко), визначити специфічні риси діяльності (І.І. Вартанова, С.Д. Максименко, О.Л. Нікіфоров), підходи до класифікації її видів (Б.Г. Ананьєв, В.В. Давидов, Б.Ф. Ломов, С.Б. Каверін, С.Д. Максименко, Г.В. Суходольський, С.Л. Рубінштейн та ін.) та визначення структури діяльності (П.К. Анохін, В.В. Давидов, Б.А. Душков, М.О. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.Д. Шадриков).

Наведено аналіз підходів до розуміння суб'єкта діяльності (Ю.Я. Голікова,  Б.Ф. Ломова, Г.В. Суходольського). На основі проведеного аналізу визначені найважливіші характеристики діяльності, зіставлені різні підходи до розуміння її закономірностей, визначено сутність понять мотиву та мети діяльності. Крім того, визначені особливості використання системного підходу при вивченні діяльності, основні проблеми, перспективи та завдання досліджень діяльності.

На основі аналізу праць Б.Г. Ананьєва,  М.О. Агаджаняна, Л.М. Балабанової, О.С. Батуєва, А.В. Брушлинського, В.О. Ганзена, Б.Ф. Ломова, В.С. Мерліна, В.М. Русалова та ін. показано, що оптимізація адаптаційних можливостей людини в процесі психофізіологічного забезпечення діяльності повинна здійснюватись виходячи з уявлень про людину як цілісну біопсихосоціальну систему. У запропонованій нами загальній класифікації чинників, які зумовлюють ефективність діяльності, ці чинники поділені на дві групи - “об'єктивні” та “суб'єк­тивні”.

До факторів першої групи віднесені: умови діяльності людини, вид, характер та величина навантаження, психологічний клімат, соціально-побутові умови тощо. До факторів другої - професійна кваліфікація та досвід людини, її особистісні особливості, потреби, загальні та професійні інтереси, мотиви, світогляд, переконання й установки, життєвий досвід, особливості психічних функцій, нейродинамічних якостей, емоційні та вольові компоненти, задоволеність роботою, психофізіологічні можливості та психофізіологічний стан, працездатність тощо.

До найважливіших передумов виконання діяльності віднесені працездатність, психофізіологічний стан та мотивація людини, визначено загальну сутність та закономірності цих понять. Особливо підкреслено необхідність включення  як критерію працездатності - ефективності діяльності за умови відсутності перенапруження організму, а також існування надзвичайно тісного зв'язку між мотивацією і ефективністю діяльності людини (І.І. Вартанова, С.С. Занюк, Є.П. Ільїн, В.І. Ковальов, О.Р. Малхазов, С.Г. Москвічов, П.В. Симонов, Х. Хекхаузен, J. Atkinson, М. Barrick, G. Bedny, A. Kirk, D. Meister та ін.).

Аналіз понять таких різновидів стану людини, як психічний, функціональний та психофізіологічний, що відрізняються різними авторами, надав можливість стверджувати, що найбільш інтегральним поняттям є уявлення про психофізіологічний стан як складну ієрархічну систему, що саморегулюється (Л.Г. Дика, Є.П. Iльїн, А.М. Карпухіна). Подібне розуміння адекватно відбиває системну сутність стану людини, який, з одного боку, формується в процесі і під впливом конкретної діяльності, а, з іншого - зумовлює її ефективність; а також повністю вбирає в себе зміст різних видів і визначень психічного та функціонального стану, створюючи передумови до розуміння стану людини в процесі діяльності як єдиної та взаємозумовленої системи. При такому підході виділені різними авторами інші види станів можуть розглядатись як компоненти та аспекти підсистем єдиного ПФС.     

На основі праць Г.Г. Аракелова, Ю.Я. Голікова, Ю.П. Горго, Л.Г. Дикої, Г.М. Зараковського, М.С. Корольчука, А.Б. Леонової, В.А. Семиченко, С.L. Соореr, L.K. Hamberger, S.V. Kasl, A. Makikangas та ін. визначено сутність та закономірності факторів, які негативно впливають на виконання діяльності – стресу, нервово-психічної напруги, емоційної збудженості, втоми.

Проведений аналіз дає можливість: констатувати сформованість в науці уявлень про стресовий стан як такий, що переважно негативно впливає на виконання діяльності і може призвести до  негативних наслідків для психічного і фізичного здоров'я людини; віднести нервово-психічну напругу до специфічного різновиду стресового стану; необхідність розгляду втоми як класу ПФС з позиції теорії функціональних систем, який виникає внаслідок недостатності реальної функціональної структури в забезпеченні запрограмованого результату системи.

Слід зазначити постійне зростання актуальності проблеми адаптації людини до постійних змін навколишнього середовища (Ф.Б. Березін, М.С. Корольчук, В.І. Медведєв, І.М. Соколова, С.О. Шапкін, S. Parker,  D.J. Randall, G.E. Vaillant та ін.) та наявність тісного зв'язку між адаптованістю та ефективністю діяльності людини (Ф.Б. Березін, А.Т. Марьянович, В.І.  Медведєв, Г.С. Нікіфоров). При розгляді загальних уявлень про адаптацію висвітлені: основні положення вчення про адаптацію, уявлення про рівні адаптації, її основні аспекти, основні напрями досліджень, що найтісніше пов'язані з проблемою адаптації (клініко-психоло­гічні, фізіологічні й гігієнічні дослідження, комплексне вивчення психічних і функціональних станів людини в трудовій діяльності) та її основні компоненти - активаційний, когнітивний, емоційний, мотиваційно-вольовий. Також відзначено існування значних труднощів при визначенні сутності процесу адаптації різними вченими і необхідність його розуміння з системних позицій.

Проаналізовано сутність основних видів адаптації, що виділяються різними дослідниками: фізіологічної (біологічної), психічної та психологічної, соціально-психо­логічної. Особливу увагу приділено осмисленню та визначенню поняття психофізіологічної адаптації, яке на, на нашу думку, є найбільш інтегральним. Серед загальних закономірностей адаптації проаналізовано фактори, що впливають на її успішність, поняття адаптивної норми, різні типи адаптаційного реагування людини, розгляд адаптації як єдність процесів акомодації й асиміляції. Значну увагу приділено розгляду понять “ціни” адаптації до діяльності та дезадаптації - надано визначення цим поняттям, визначено їх загальні закономірності.

Оскільки поняття адаптивності і адаптаційних можливостей не набули достатньо чіткого визначення та осмислення в науковій літературі, особлива увага приділена їх аналізу і визначенню змісту. Співвідношення адаптив­ності та адаптаційних можливостей представлено наступним чином: адаптивність - це сама спроможність людини до адаптації, а адаптаційні можливості - це ті властивості, які цю спроможність забезпечують.

До властивостей, які забезпечують адаптацію людини, різні автори (М.О. Агаджанян, Ф.Б. Березін, В.І. Гарбузов, В.П. Казначєєв, М.С. Корольчук, А.Г Маклаков, В.І. Медведєв та ін.)  цілком справедливо відносять конституцій­но­-морфологічні, нейродина­мічні, психодинамічні, особис­тіс­ні, соціаль­но-психологічні та ін. властивості. Тобто, властивості, як індивідуально-типологічного, так і особистісного рівнів людської індивідуальності. Підкреслено, що найважливіший прояв адаптаційних можливостей людини виникає у психологічному плані (В.І. Гарбузов, О.М. Леонтьєв, А.Г Маклаков, С.Д. Максименко),  забезпечуючи їй можливість засвоєння та виконання діяльності, вибору вірної стратегії поведінки, можливість психічного розвитку.

Адаптаційні можливості людини, на основі результатів проведеного аналізу, нами визначені як стійкі резистентні характеристики індивідуально-типологічного та особистісного рівня людської індивідуальності, які забезпечують спромож­ність успішно адаптуватись до різноманітних вимог життєдіяльності і виявляються як у фізіологічному плані (від біохімічного рівня до рівня безумовно- та умовно-рефлекторної регуляції діяльності), так і (найголовніше) у психологічному плані, спрямовуючи поведінку особистості.

Виходячи з цього, і відповідно до мети і гіпотези дослідження, розроблена його методика.

 Наведено також аналіз взаємозв’язку та співвідношення поняття адаптаційних можливостей людини з поняттями ПФС та адаптація.

У другому розділі “Методичне забезпечення оптимізації адаптаційних можливостей людини у психофізіологічному забезпеченні діяльності” показано, що незважаючи на надзви­чайну актуальність ефективного розв’язання проблеми психофізіоло­гічного забезпечення соціально пріоритетних видів діяльності, ця проблема недостатньо розроблена і в теоретико-методоло­гічному, і в практично-впроваджувальному аспектах. Аналіз основних недоліків різних підходів до її вирішення призвів до висновку про необхідність розробки та відпрацювання загального алгоритму психофізіологічного забезпечення діяльності, послідовне виконання етапів якого надало б можливість досягнути максимально можливого ефекту і який би порівняно легко міг бути адаптованим до застосування в різних її видах.

В результаті проведених досліджень подібний алгоритм був розроб­лений. Обґрунтовані наступні його відмітні принципи: 1) вибір як об'єкта спрямування заходів психофізіологічного забезпечення діяльності адаптаційних можливостей людини; 2) вибір оптимізації як концеп­туального різновиду впливу на адаптаційні можливості при вирішенні завдань забезпечення діяльності; 3) необхідність урахування різних рівнів системної організації людської індивідуальності у взаємозв'язку із значущими аспектами діяльності та соціальних взаємодій людини; 4) необхідність відповідності дослідницьких й оптимізаційних методів, які застосовуються при вирішенні завдань психофізіологічного забезпечення діяльності таким вимогам, як відносна простота, інформативність, ефективність, зручність та дешевизна в застосуванні.

Оптимізацію адаптаційних можливостей ми розуміємо як індивідуальне узгодження адаптаційних можливостей людини з різноманітними вимогами, які висуває до цих можливостей її життєдіяльність.

Визначено, що оптимізація адаптаційних можливостей людини може бути досягнута наступними шляхами (та їх поєднанням): 1) зменшення сили впливу чи повне усунення виявлених дезадаптаційних факторів; 2) підвищення стійкості людини різними засобами до впливу дезадаптаційних факторів; 3) підсилення адаптаційно сприятливих факторів з метою компенсації дезадаптаційних.

Наведено зміст загального алгоритму оптимізації адаптаційних можливостей людини у психофізіологічному забезпеченні діяльності, який складається з трьох етапів: 1) перший етап передбачає оптимізацію адаптаційних можливостей певного контингенту осіб на основі визначення загальних найбільш адаптаційно значущих для виду діяльності факторів та впливу на ці фактори; 2) на другому етапі здійснюється індивідуальна оптимізація адаптаційних можливостей тих осіб, що її потребують; 3) на третьому етапі оптимізація адаптаційних можливостей людини проводиться шляхом моніторингу її ПФС в процесі діяльності.