ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ В ОВС УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету і завдання, об’єкт та предмет, методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також кількість публікацій.

Розділ 1 «Теоретичні основи регулювання післядипломної освіти в органах внутрішніх справ України» присвячено дослідженню теоретичної основи функціонування системи післядипломної освіти працівників органів внутрішніх справ. Зосереджено увагу на розмежуванні та доцільності проведення того чи іншого елементу післядипломної освіти; шляхах та принципах організації навчального процесу в закладах післядипломної освіти. Зазначено, що необхідність функціонування закладів післядипломної освіти в Міністерстві внутрішніх справ України обумовлено об’єктивними обставинами, що свідчить про актуальність та своєчасність дослідження.

У підрозділі 1.1 «Перепідготовка як один з видів післядипломної освіти» розглянуто поняття безперервної освіти, яке формулюється як безперервне цілеспрямоване набуття людиною соціокультурного досвіду з використанням всіх ланок освітньої системи, а також принцип організації освіти, освітньої політики.

Окреслено значення процесу перепідготовки для працівника міліції, що пояснюється постійною плинністю кадрів та зміною невідповідних між собою посад. Вказується, що поряд з іншими елементами післядипломної освіти перепідготовці приділяється вкрай мало уваги, враховуючи матеріальну та часову затратність цього процесу.

Окрему увагу приділено питанню визначення понять професій та спеціальності в контексті їх взаємодії та використання в науковій літературі. Поняття професій та спеціальності хоча й схожі за своїм значенням, але несуть доволі різне етимологічне навантаження, і визначають відповідно безпосередній вид діяльності, яким займається особа, та можливі варіанти вибору сфери діяльності в певних обмежених знаннями межах. З урахуванням цього визначено, що перепідготовка є процесом, який включає не тільки зміну спеціальності, але і професії, що докорінно змінює напрям роботи особи.

Наголошено на потребі ретельної роботи для організації процесу перепідготовки. Це пояснюється контингентом осіб, що проходять навчання на курсах перепідготовки та специфікою «перенавчання» осіб, які вже мають певну спеціальність та практичний досвід. Ця специфіка полягає у зміні спеціальності, що базується на вже набутих знаннях. Саме заміна усталених знань, умінь та навичок призводить до виникнення проблем при навчанні на курсах перепідготовки.

У підрозділі 1.2 «Спеціалізація та стажування кандидатів на службу в органах внутрішніх справ» визначено поняття спеціалізації та стажування працівників органів внутрішніх справ України, а також розкрито способи та форми організації процесу їх проходження. Спеціалізація – це конкретизована сукупність знань, умінь та навичок, спрямованих на використання в локалізованій області професійної діяльності людини в рамках вказаної спеціальності.

Наголошено, що спеціалізація має проводитися на базі отриманої спеціальності та більш широкого профілю і являти собою систему навчальних методик, планів та процесів, направлених на створення працівника вузького кола, але високої кваліфікації і професійної майстерності. Запропоновано введення в практику такого проекту, коли спеціалізація працівників, що призначені на посади новоствореного органу або підрозділу внутрішніх справ, проходять навчання без відриву від виконання своїх службових обов’язків за місцем служби.

Значну увагу приділено сутності процесу стажування працівників органів внутрішніх справ. Стажування - це вид навчання, який здійснюється з метою набуття працівниками органів внутрішніх справ практичних навичок і умінь, для виконання функціональних обов'язків на займаній або новій посаді в разі потреби. Таке формулювання доволі широко окреслює поняття стажування і характеризує його як процес перетворення теоретичних знань та вмінь на практичні навички та досвід.

На основі дослідженого наукового та практичного матеріалу запропоновано виділити етапи стажування, а саме: ознайомлення з підрозділом органів внутрішніх справ, його структурою, робочим місцем, правилами поведінки в колективі; питання, пов'язані з оволодінням навичками та уміннями виконання покладених на працівника функціональних обов'язків на конкретній посаді; узагальнення отриманих знань, умінь та навичок у звіті про стажування на посаді. Серед основних функцій виділена адаптивна, що визначає процес стажування як засіб пристосування до практичної діяльності, тому стажування запропоновано виділити із системи післядипломної освіти як окремий елемент професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ. Проблемним залишається питання кваліфікованого наставництва під час стажування. Це пов’язано з величезним навантаженням, що не дає змогу виконувати обов’язки щодо наставництва.

У підрозділі 1.3 «Розширення профілю та підвищення кваліфікації як невід’ємні складові службової діяльності в органах внутрішніх справ» визначено розмежування між спорідненими за своїм змістом поняттями, такими як «підвищення кваліфікації» та «розширення профілю». Основною відмінністю є межі удосконалення знань, умінь та навичок. При підвищенні кваліфікації використовуються методи викладання, спрямовані на навчання особи в межах спеціальності, а також для оновлення та удосконалення існуючих знань. Розширення профілю ж спрямоване на набуття нових знань, умінь та навичок в межах спеціальності, які раніше просто не вивчалися.

Проаналізовано принципи направлення працівників міліції на підвищення кваліфікації, серед яких виділено принцип територіальності, профільності та змішаний принцип. Зазначено, що територіальний принцип має більш ефективні риси з точки зору матеріальних витрат, часу та професійності. З цього зроблені висновки, що для продуктивного та ефективного підвищення кваліфікації працівники міліції мають бути направлені на навчання, базуючись на змішаному принципі розподілу, тобто в першу чергу має враховуватись принцип територіальності, а вже потім - враховуючи профільний принцип.

Запропоновано використання мобільних викладацьких груп для проведення підвищення кваліфікації та розширення профілю. Така форма організації підвищення кваліфікації передбачає можливість виїзду викладацького складу у невеликій кількості до органу або підрозділу внутрішніх справ з метою під час виконання своїх функціональних обов’язків працівниками міліції навчити їх продуктивно та кваліфіковано виконувати свої обов’язки. Можливість своєчасного використання набутих знань на практиці дає перевагу у засвоєнні необхідного матеріалу.

Сформульовано авторське визначення поняття «підвищення кваліфікації працівників органів та підрозділів внутрішніх справ системи Міністерства внутрішніх справ України», під яким слід розуміти нормативно врегульоване обов’язкове навчання, яке спрямоване на безперервне удосконалення теоретичних знань, вмінь та практичних навичок, з метою ефективного та високоякісного виконання службових завдань.

Розділ 2 «Організаційно-правове забезпечення навчально-виховного процесу в системі післядипломної освіти в органах внутрішніх справ» присвячено дослідженню основних аспектів організації навчання та відбору на навчання у відомчих закладах післядипломної освіти Міністерства внутрішніх справ України.

У підрозділі 2.1 «Нормативні критерії професійного відбору кандидатів на навчання у навчальних закладах» визначено проблемні питання професійного відбору на навчання у відомчих закладах післядипломної освіти.

Проведено характеристику історичних джерел виникнення поняття професійного відбору, а саме розглянуто витоки відбору на посади працівників різних професій та окремо правоохоронних професій. Так, ще у 1905 році в «Інструкції чинам київської сискної поліції» окремий розділ містив умови вступу в «сискну» поліцію. Поступово професійний відбір набув широкого розповсюдження та з часом зосередив особливу увагу на психологічних якостях майбутніх працівників міліції.

Професійний відбір кандидатів на службу в органах внутрішніх справ прямо залежить від проведення профорієнтаційної роботи серед населення та підняття авторитету міліції. Збільшення кількості бажаючих працювати в органах внутрішніх справ України дає можливість обрати з числа бажаючих більш професійно-здібних та потенційно спроможних до належного виконання службових функцій по охороні правопорядку та боротьбі зі злочинністю.

Серед критеріїв професійного відбору кандидатів на навчання у відомчих закладах післядипломної освіти основними визначено особистісний, фізіологічний, медичний та психологічний, а в деяких випадках і педагогічний. Зазначено, що ретельну увагу в сучасних умовах приділено психологічному відбору через значущість та важливість психологічного здоров’я працівника міліції.

Наведено авторське визначення поняття професійного відбору кандидатів на службу в органах внутрішніх справ, визначеного як процес, який складає систему пов’язаних між собою, індивідуалізованих, нормативно-визначених, управлінсько-організаційних, економіко-соціальних, медичних, психофізіологічних, а також педагогічних заходів направлених на виявлення та аналіз особистісних, морально-вольових та ділових якостей кандидатів на зайняття посад або проходження навчання в закладах освіти Міністерства внутрішніх справ, що необхідні для ефективного виконання покладених на особу функціональних обов’язків та самореалізації як спеціаліста в цілому.

Підрозділ 2.2 «Забезпечення навчально-виховного процесу під час перепідготовки, підвищення кваліфікації, спеціалізації та стажування кандидатів на службу в органах внутрішніх справ» присвячено висвітленню значення, форм та засобів організації та забезпечення навчально-виховної роботи в закладах післядипломної освіти Міністерства внутрішніх справ України. Запропоновано для системного та якісного дослідження відокремити навчальну роботу від виховної роботи. Але для дієвості механізму навчання слухачів (курсантів) ці поняття є нерозривними та мають діяти як єдине ціле, у комплексі взаємопов’язаних процесів, а саме: надання достатнього об’єму навчального матеріалу для засвоєння належним чином, з урахуванням новітніх методик та форм проведення занять; створення мотиваційної сфери до отримання знань; усіляке сприяння у навчанні та пізнавальній діяльності слухачів (курсантів); виховання в дусі дотримання законності, честі та гідності; організація процесів, спрямованих на надання можливості слухачам (курсантам) удосконалюватись.

При визначенні специфіки післядипломної освіти працівників міліції, а особливо віку слухачів (курсантів), використання лише загальних принципів організації навчально-виховної роботи не достатньо. Для удосконалення системи навчально-виховної роботи в закладах післядипломної освіти запропоновано використовувати так звані «принципі ефективності» організації навчально-виховної роботи. До них віднесено принцип зв'язку навчання з життям; принцип свідомості й активності слухачів (курсантів); принцип наочності; принцип «міцності» знань, умінь і навичок; принцип індивідуального підходу до слухачів (курсантів); принцип емоційності навчання; принцип оптимізації навчально-виховного процесу; принцип нетрадиційності системи навчання та принцип мотивації на самовдосконалення.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення правового регулювання післядипломної освіти в органах внутрішніх справ» складається з трьох підрозділів, у яких визначено основні шляхи удосконалення чинного нормативного матеріалу у сфері післядипломної освіти правоохоронців, шляхи покращення змістовності та якості навчання у відомчих закладах післядипломної освіти Міністерства внутрішніх справ України та способи забезпечення цих закладів інформаційними та матеріально-технічними ресурсами, здійснено їх аналіз.

У підрозділі 3.1 «Забезпечення змістовності та якості процесу навчання в системі післядипломної освіти МВС» досліджено процес організації навчального процесу, особливу увагу приділено шляхам забезпечення якісного навчання.

Підкреслено, що актуальність та якість навчання працівників органів внутрішніх справ значно залежить від дотримання принципу випереджувальної освіти, яка принципово працює на майбутнє у розрізі швидкоплинних змін у сучасному житті. Запропоновано для створення навчальних програм використовувати прогностичні методи задля визначення тієї бази знань, що буде необхідна у майбутньому.

Детально розглянуто процес забезпечення змістовності навчального процесу, а саме необхідність нормативного визначення порядку та форм організації навчального матеріалу. Висунуто пропозиції, що навчальний матеріал у закладах післядипломної освіти має відповідати не вимогам спеціальності, а саме вимогам професії та посади, яку займає працівник правоохоронних органів. Також запропоновано подовжити терміни навчання у закладах післядипломної освіти. Вона має визначатися в залежності від виду післядипломної освіти та в залежності від категорій працівників, що направляються на навчання.

У підрозділі 3.2 «Вдосконалення адміністративно-правового регулювання післядипломної освіти в органах внутрішніх справ» висвітлено пропозиції стосовно удосконалення процесу організації навчання в закладах післядипломної освіти, а також щодо регулювання самої системи функціонування цих закладів.

Запропоновано на тлі скасування Положення про організацію післядипломної освіти працівників органів внутрішніх справ України та з урахуванням європейської інтеграції створити нову систему безперервної освіти працівників органів внутрішніх справ України шляхом прийняття нового Положення, яке б було створено на основі наукових досягнень, практичного досвіду післядипломної освіти та з урахуванням існуючих прогалин у сфері законодавчого регулювання процесу останньої та досвіду зарубіжних країн у цій сфері.

Запропоновано ряд висновків щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування системи післядипломної освіти Міністерства внутрішніх справ України, а саме: прийняття нормативного документа, що регламентував би відносини у вказаній сфері; створення елементів післядипломної освіти, які ґрунтуються на принципі невідривності від виконання службових завдань; виділення стажування із системи післядипломної освіти у систему службової підготовки; створення «моделі працівника міліції» для всіх категорій посад; запровадження дистанційності у системі безперервної освіти міліціонерів; необхідність у чіткому нормативному визначенні навчального матеріалу з урахуванням практичного досвіду.

У підрозділі 3.3 «Інформаційне та матеріально-технічне забезпечення післядипломної освіти в системі органів внутрішніх справ України» зосереджено увагу на формах організації та проведення матеріально-технічного та інформаційного забезпечення функціонування відомчих закладів післядипломної освіти Міністерства внутрішніх справ України.

З’ясовано, що матеріально-технічне забезпечення післядипломної освіти органів внутрішніх справ - це ресурсне забезпечення процесу функціонування закладів післядипломної освіти Міністерства внутрішніх справ України, що включає відносини стосовно забезпечення житлово-побутових умов, територіального розміщення (територія закладу, дороги, стоянки автомобілів), соціально-спортивних структур (буфети, столові, відомчі установи охорони здоров’я та санаторії, дитячі оздоровчі табори, бази відпочинку, бібліотеки, спортивні бази та стадіони), технічними засобами підтримання належного стану закладу (будматеріали, канцтовари, пальне, запчастини) та форменого одягу.

Акцентовано увагу на розмежуванні матеріально-технічного, фінансового та ресурсного забезпечення, останнє з яких визначено найширшим поняттям. Визначено основні складності матеріально-технічного та фінансового забезпечення закладів післядипломної освіти, що пов’язані з їх функціонуванням у складі вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України.

Охарактеризовано поняття «інформаційного забезпечення» та «інформаційної системи». Доведено необхідність використання технічних засобів отримання та збереження інформації як додаткового джерела навчального матеріалу в закладах післядипломної освіти Міністерства внутрішніх справ України.