ОРГАНІЗАЦІЙНО–ПРАВОВІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Краткое содержание

загальна  характеристика  роботи

Актуальність теми дослідження. Побудова в Україні демократичної, соціальної, правової держави, найвищою цінністю в якій визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека та підтримання ефективного функціонування державних інститутів, пов’язана із необхідністю вдосконалення захисту суб'єктивних громадянських прав. Виходячи з положень статей 3 та 21 Конституції України від 1996 року, які визначають природне право початком і основою української правової системи, державне управління передбачає наявність двох головних аспектів: правоохоронного, який полягає у можливості реалізації прав і свобод людини, та правозахисного щодо захисту порушених суб’єктивних прав. Мета захисту – припинення правопорушення та відновлення бажаних для людини, суспільства або держави прав і свобод, встановлених нормативно–правовим актом чи договором. Це потребує вжиття засобів державного управління, тобто застосування організаційно–правових заходів упорядкування суспільних відносин щодо реалізації декларативних прав.

Управління дозволяє стабілізувати будь-яку систему, зберегти її функціональну визна­ченість, підтримати у стані динамічної рівноваги з середовищем, забезпечити удосконалення, тобто воно є антиподом дезорганізації. Тому управління як правовий механізм, тобто система упорядкування юридичними та організаційними засобами суспільних відносин щодо реалізації потреб людини, суспільства і держави в політичних, економічних, технологічних, медичних, освітянських, культурних, інформаційних, правоохоронних та інших процесах, набуває значення цільового напряму суспільного розвитку, заснованого на пізнанні його законів та аналізі наслідків. Таке трактування приводить до розуміння ролі інформації як керівного фактора управління суспільного життя, за яким будь-яка динамічна система органічно пов’язана із перебігом інформації.

У XX сторіччі з виникненням комп’ютера розпочалися процеси проникнення в усі сфери діяльності людини, суспільства і держави інформаційно–комп’ю­терних технологій та телекому­нікаційних мереж. Ці процеси мають два аспекти.

З одного боку, нові техноло­гії та засоби комунікації дозволяють “стискати” час та “скоро­чувати” відстані, отримувати політичні, економічні, технологічні та інші переваги як у плані досягнення інтересів окремої особи, так і в масштабах груп людей, кра­їни, регіону, світової спільноти.

З іншого боку, загострюються проблема неправомірних і несанкціонованих дій різних суб’єктів, які використовують засоби електронно–інформаційного середовища (е–середовища). Активність у формуванні автоматизованих баз даних, обробка та поширення відомостей про осіб без їх відома призвели до виникнення глобальної за своїми масштабами у часі та просторі проблеми інформаційної безпеки людини, суспільства і держави щодо захисту персональних даних.

Розвиток міжнародно–правової, економічної, фінансової, банківської, культурної, право­охоронної та інших форм співробітництва, що передбачає вільний рух інформаційних ресурсів щодо товарів, капіталів і послуг за умов використання інформаційно–комп’ютерних технологій та телекомунікаційних мереж, збільшення потоків персональних даних і підтримання суве­ренітету держави визначають об’єктивну необхідність захисту персональних даних.

Враховуючи активність у використанні сучасних інформаційно–комп’ю­тер­них технологій та телекомунікаційних мереж і загрозу несанкціонованої автоматизованої обробки персональних даних, більшість європейських країни прийняли спеціалізовані закони та підписали Конвенцію № 108 Ради Європи “Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних” від 28.01.1981 р. Принципи Конвенції були конкретизовані у Директиві 95/46/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу “Про захист осіб у зв’язку з обробкою персональних даних та вільним обігом цих даних” від 24.10.1995 р., а також у Директиві 97/66/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу “Про обробку персональних даних і захист прав осіб у телекомунікаційному секторі” від 15.12.1997 р. Ці міжнародні акти є  стандартами, що визначають принципи гармонізації національних законодавств у сфері захисту персональних даних як для європейських, так й інших країн світу.

В Україні дослідженню окремих питань захисту персональних даних присвячені роботи українських вчених І.Арістовій, О.Баранова, В.Гавловського, О.Задорожного, Е.Захарова, Р.Калюжного, В.Наумова, В.Речицького, Р.Романова, І.Серової, Н.Сидоренко, О.Святоцького, О.Фроловій,  В.Цимбалюка, М. Швеця та ін. У СНД дослідженню проблеми захисту персональних даних найбільше уваги приділяє Росія, яка приєдналася до Конвенції № 108 Ради Європи 7 листопада 2000 р. Молдова зробила це 4 травня 1998 р., Естонія - 24 січня 2001 р., Латвія - 31 жовтня 2001 р. Вченими та практиками цих країн проводиться  робота щодо дослідження проблем інформацій­ного права та формування законодавства, складовою частиною якого є організаційно–правовий захист персональних даних. Фрагментарно проблема захисту персональних даних розглядалася у працях таких російських вчених, як Ю.Батурин, І.Бачило, І.Бочкарьов, А.Венгеров, О.Гаврилов, Б.Герасимов, А.Зубчук, В.Дозорцев, А.Єфремов, В.Іванський, В.Ісаков, С.Ігонин, В.Копилов, М.Лапчинський, А.Левенчук, І.Маміофа, А.Миньков, Є.Муньє, М.Расолов, А.Степанов, Ю.Тихомиров та ін.

Роботи вказаних та інших авторів, безумовно, мають наукове і практичне значення, слугу­ють удосконаленню нормативно–правового упорядкування суспільних інформаційних від­носин. На превеликий жаль, вони не дають цілісного уявлення про те, що таке єдина система захисту персональних даних. На сьогодні немає жодної спеціалізованої монографічної ро­боти, у якій було б відображено сучасний стан правового, організаційного упорядкування суспільних інформаційних відносин та методологічного забезпечення захисту персональних даних і перспектив його розвитку в комплексі як за кордоном, так і в країнах СНД. Найближче до дослідження зарубіжного досвіду наблизився російський учений В.Іванський у книзі “Правовая защита информации в частной жизни граждан”, що надрукована в Москві видавництвом Російського університету дружби народів у 1999 році.

Ситуація, що склалася у вітчизняній правовій науці, обумовлена явно недостатньою її ува­гою до дослідження правового механізму захисту персональних даних, а це, у свою чергу, приз­ве­ло до того, що досі відсутні науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення інформаційного законодавства зазначеної сфери і практики його застосування. Є необхідність у сис­­темному підходу до організаційно-правового вирішення питань захисту персональних даних, за умов гармонізації положень вітчизняного законодавства з положеннями міжнародних стандар­тів. У зазначеному плані потрібним є дослідження організаційно–правових елементів, тобто інструментів управління єдиної системи захисту персональних даних.

Констатація незадовільного стану розробки теми та існуючі питання до захисту персональних даних обумовлюють актуальність дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Науково–дослідного центру правової інформатики Академії правових наук України.

Напрям дослідження відповідає процесу адаптації законодавства України до законодав­ства Європейського Співтовариства, початком якого стала Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами–членами від 14.06.1994 р., а також переліку завдань, окреслених в Указах Президента України “Про затвер­дження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11.06.1998 р. та “Про Прог­раму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 р., у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр.”.

Тема роботи пов’язана з організаційно–правовими заходами, що проводяться з метою виконан­ня Указу Президента України від 06.12.2001 р. № 1193/2001 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України” та доручення Кабінету Міністрів України від 23.01.2002 р. № 17884/1 щодо завершення вирішення питання підписання від імені України Конвенції № 108 Ради Європи “Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних” 1981 року.