ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАВ НА СОРТИ РОСЛИН В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В Україні з часу набуття незалежності невід’ємною   частиною економічного розвитку та позитивного іміджу країни став захист прав інтелектуальної власності. Наближення законодавчої бази у даній сфері до вимог, прийнятих у світовому товаристві, - необхідна передумова вступу України до Європейського Союзу.

З моменту прийняття у 2002 році Закону України „Про охорону прав на сорти рослин” (далі - Закон) у новій редакції, розпочався процес розробки та удосконалення нормативно-правової бази у сфері охорони прав на сорти рослин. Визначальним моментом у здійсненні внутрішньої політики у галузі інтелектуальної власності на сорти рослин, створенні передумов до вступу України в Світову Організацію Торгівлі, став процес утворення Кабінетом Міністрів України Державної служби з охорони прав на сорти рослин (далі – Держсортслужба) як урядового органу державного управління у структурі Міністерства аграрної політики України та закладів експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин, що підпорядковані Держсортслужбі прямо та опосередковано. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин", Україна є членом впливової міжнародної організації - Міжнародного союзу по охороні нових сортів рослин, конвенція якого вимагає у статті 30 наявності у Державах – членах Союзу, спеціального компетентного органу. І тому дослідження діяльності державних органів у сфері охорони прав на сорти рослин є актуальним на даний час, оскільки їх створення передбачено міжнародними зобов'язаннями України.

З 2002 року в Україні сформована нормативно-правова база у сфері охорони прав на сорти рослин, на основі якої і здійснюється правове регулювання особистих немайнових та майнових відносин, що виникають у зв’язку з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин. Проте, з моменту вступу в силу з 1 січня 2004 року Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які вперше на такому високому законодавчому рівні врегулювали правовідносини у сфері права інтелектуальної власності на сорти рослин, постала гостра потреба приведення у відповідність вже прийнятих нормативно-правових актів у сфері державного управління охороною прав на сорти рослин до вказаних кодексів України. Невідповідність норм законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин до норм Цивільного кодексу України викликає значні незручності як для  суб’єктів права інтелектуальної власності, так і в роботі державних органів, зокрема Держсортслужби, яка покликана здійснювати державне управління правом інтелектуальної власності на сорти рослин.

Теоретичні розробки в галузі права інтелектуальної власності на сорти рослин за час незалежності, не торкнулися сфери діяльності закладів експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин. В юридичній літературі мають місце погляди фахівців на окремі аспекти правового регулювання сортів рослин, але відсутнє теоретичне осмислення адміністративно-правових та організаційно-управлінських відносин, що виникають у процесі набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності на сорти рослин,  не проведено аналізу деяких проблем як з погляду суб’єктів прав на сорти рослин, так і з погляду діяльності державних органів виконавчої влади.

З цих позицій проблеми, досліджені у дисертаційній роботі, є актуальними щодо удосконалення діяльності Держсортслужби як спеціального органу у сфері охорони прав на сорти рослин; усунення правових колізій, що мають місце у зазначеній сфері; удосконалення інституту права інтелектуальної власності на сорти рослин з питань державної реєстрації. Досліджені в роботі теоретичні та практичні знання можуть застосовуватись як в удосконаленні державної системи охорони прав на сорти рослин, так і в підготовці відповідних фахівців у галузі інтелектуальної власності на сорти рослин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності з Пріоритетними напрямами наукових досліджень Національного аграрного    університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України” та в контексті проведення в нашій державі адміністративно-правової реформи. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U00210).