ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із напрямів ефективного функціонування державної влади в Україні є забезпечення законності діяльності органів публічної адміністрації. Посадові чи службові особи при здійснення своїх повноважень зобов’язані керуватися законом, виходячи з принципу верховенства права. Розвиток демократії в державі створив необхідні умови для формування адміністративних судів в Україні. Адміністративні суди, як свідчить досвід інших країн, можуть і повинні дати потужний імпульс для розвитку науки адміністративного права та надати їй більшого прикладного значення. Діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ регулюється Кодексом адміністративного судочинства України (КАСУ), який прийнятий 6 липня 2005 р. При здійсненні адміністративного судочинства адміністративні суди вирішують спори щодо законності розпоряджень органів управління та самоврядування.

Розподіл державної влади в Україні здійснюється між інституціями, які окремо здійснюють повноваження у сфері законотворення (законодавча гілка державної влади), виконання законів (виконавча гілка державної влади), застосування норм права для вирішення конфліктних і спірних стосунків (судова гілка державної влади). В сучасних демократичних державах розподіл державної влади полягає в утворенні та функціонуванні механізму стримувань і противаг, який би запобігав узурпації влади через її концентрацію лише в одній владній інституції. В Україні одним із елементів такого механізму є судовий контроль за діяльністю виконавчої гілки влади. Його завданням є захист прав громадян та організацій від зловживань з боку публічної влади. Організація здійснення судового контроль залежить від багатьох факторів адміністративного процесу. Судовий контроль є одним із різновидів контрольної функції держави. Також судовому контролю належить особливе місце в забезпеченні законності діяльності органів законодавчої та виконавчої влади. Можливість здійснення судового контролю в державному управлінні передбачає ст. 55 Конституції України, згідно з якою кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Рішення і дії (або бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб можуть бути оскаржені до суду. Характерним є те, що судовий захист – це самостійне конституційне право громадянина, а можливість судового оскарження – конституційно встановлений механізм його реалізації – через здійснення судового контролю.

Законодавством встановлений загальний процесуальний порядок розгляду судових справ. Здійснення правосуддя і судового контролю різне поняття за предметом судового розгляду і його оцінки, за процедурою їх здійснення, а також за характером ухвалюваних судом рішень. Проте, однією з найбільш актуальних проблем все ж залишається питання щодо підстав застосування судового контролю, об’єкту, на який він спрямований.

Актуальність теми також полягає в необхідності дослідження і організаційно-правових засад здійснення судового контролю з метою застосування до органів державної влади спеціальних засобів впливу, щоб спонукати їх дотримуватись чинного законодавства при прийнятті рішень.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці вітчизняних і закордонних правознавців, соціологів, філософів. При цьому автор широко використав не тільки дослідження з адміністративного права та державного управління, але й джерела із загальної теорії держави й права, у яких розглядалися питання законності, законності правових актів, судового контролю або окремі положення, що мають відношення до розглянутої проблеми.

Загальнотеоретичні питання законності розглядалися в роботах учених галузевих юридичних наук: С. С. Алексєєва, М. В. Вітрука, Б. М. Габрічидзе, В. І. Євінтова, Р. А. Калюжного, М. І. Козюбри, В. П. Колісника, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, Х. Лаутерпахта, С. Л. Лисенкова, О. А. Лукашової, Р. О. Мюллерсона, В. С. Нерсесянца, М. П. Орзіха, П. М. Рабіновича, Л. М. Розіна, Д. Г. Себайна, С. В. Старжинського, Є. М. Старосцяка, Ю. М. Тодики, К. Б. Толкачова, Т. Л. Торсона, Ю. В. Трошкіна, А. Г. Хабібуліна, М. В. Цвіка, В. М. Шаповала, О. В. Шмоткіна та інші.

Категорії «контроль» й «нагляд» у сучасній юриспруденції найбільше успішно досліджені представниками науки адміністративного права та теорії управління, серед них: С. Авакьян, В. Авер'янов, О. Андрійко, Ю. Барабаш, Д. Бахрах, Ю. Битяк, В. Білоус, І. Бородін, М. Вітрук, В. Гаращук, І. Голосніченко, С. Гончарук, Є. Додін, І. Залюбовська, І. Ільїнський, С. Ківалов, В. Колпаков, О. Кузьменко, В. Лімонов, О. Луньов, Д. Лученко, А. Малишев, О. Машков, М. Мескон, Н. Нижник, В. Опришко, Т. Проценко, М. Селівон, В. Семчик, В. Сіренко, М. Снітчук, В. Сорокін, М. Студенікіна, В. Цвєтков, В. Чіркіна, В. Шамрай, Ю. Шемшученко, В. Шестак, Є. Шоріна та інші.

Істотний внесок у дослідження загальних питань організації правосуддя й судового контролю внесли такі вчені як: Б. Лазарєв, В. Горшеньов, В. Маляренко, А. Селіванов та інші.

Емпіричною базою дослідження є Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України «Про судоустрій», Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, закони України, підзаконні нормативні акти, що регламентують судовий контроль в Україні, а також результати анкетування 390 осіб.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи обумовлена адміністративною та судовою реформою, що проходять в Україні, і є складовою частиною програми ”Стратегія розвитку законодавства України“ Інституту законодавства Верховної Ради України (номер державної реєстрації № 0103U0008723).