Основні риси адміністративно-правового статусу підприємств, установ, організацій

Краткое содержание

   У змісті правосуб'єктності підприємств, установ, організацій (далі підприємств) певне місце відведено адміністративній правосуб'єктності. її специфіка полягає в тому, що в адміністративно-правових відносинах підприємство бере участь, як правило, в особі свого керівника або інших суб'єктів управління даного підприємства.

   Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами управління підприємством можуть виступати:

   - власник майна підприємства: приватна особа; загальні збори кооперативу, трудового колективу як колективу власників, акціонерного товариства, іншого господарського товариства тощо;

   - уповноважені власником органи — правління кооперативу, підприємства, заснованого на власності трудового колективу; рада акціонерного товариства (спостережна рада); директор і правління інших господарських товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю; органи управління державним майном, органи управління комунальним майном;

   - адміністрація (орган управління), очолювана керівником підприємства;

   - органи, що реалізують повноваження трудового колективу. Окрім зазначених, суб'єктом управління підприємством можуть бути органи, яким право управління підприємством надано власником чи уповноваженим ним органом в порядку делегування. Але за умови, що на існування такого органу управління буде пряме посилання у статуті підприємства щодо того, що він представлятиме одночасно інтереси як власника, так і трудового колективу.

   Адміністрація підприємства — це специфічна частина трудового колективу, яка здійснює управління в процесі професійної діяльності. її природа подвійна: з одного боку, через неї забезпечується участь підприємства як суб'єкта права у різного роду правовідносинах, з іншого — це орган управління підприємством, наділений владними повноваженнями щодо трудового колективу як керованого об'єкта і очолюється її керівником.

   Адміністративно-правовий статус керівника підприємства охоплює:

   1) визначення його місця і ролі в системі управління підприємством, які характеризують організаційно-правові способи заміщення посади, підпорядкування, способи реалізації єдиноначальності, співвідношення єдиноначальності керівника із самоврядуванням трудового колективу;

   2) визначення змісту компетенції керівника. Необхідність її використання як елемента адміністративно-правового статусу підприємства зумовлена тим, що це поняття притаманне лише діяльності органів управління та посадових осіб. У загальних (щодо різних форм власності) рисах компетенція керівника підприємства окреслюється державою з допомогою правових норм, які регулюють відносини: між уповноваженими державою органами та керівником підприємства; між керівником підприємства та об'єктами управління; між керівником підприємства та іншими органами управління підприємством;

   3) обов'язок керівника нести адміністративну відповідальність (в чому виражається так звана адміністративна деліктоздатність) у передбачених законом випадках за неналежне виконання повноважень чи перебільшення їх обсягу Місце керівника підприємства в системі управління характеризує і його підпорядкованість.

   Підпорядкованість керівника підприємства — це його відносини з іншою стороною, яка є власником майна підприємства (уповноваженим ним органом), чи компетентними державними органами. Підпорядкованість завжди супроводжується підзвітністю і відповідальністю.

   Підзвітність керівника передбачає його обов'язок звітувати перед власником майна підприємства за всю діяльність чи за певну її частину і право власника майна підприємства вимагати такого звіту, давати юридично значущу оцінку діяльності підзвітної посадової особи, а також вказувати на недоліки та приписувати їх усунення. Відповідальність керівника підприємства перед власником передбачає право останнього застосовувати заходи дисциплінарного та майнового впливу.

   Взаємовідносини керівника підприємства та трудового колективу мають суперечливий характер. Виступаючи — як найманий працівник — членом трудового колективу, керівник одночасно є представником інтересів власника майна підприємства, зобов'язаним зробити все необхідне для їх реалізації.

   Важливе значення для організації управління підприємством мають принципи єдиноначальності та колегіальності.

   Єдиноначальність полягає в одноосібному розпорядництві та персональній відповідальності керівника за результати роботи підприємства. Способами її реалізації є:

   а) право керівника підприємства самостійно — шляхом призначення на посаду чи звільнення з неї — формувати управлінський персонал адміністрації;

   б) встановлення обов'язковості управлінських рішень керівника підприємства для всіх працівників;

   в) право одноосібного здійснення поточного управління підприємством. При цьому власник майна не має права втручатись у таку діяльність керівника підприємства.

   Якщо в єдиноначальності закладені природні властивості будь-якого управління, то колегіальність — це необхідність поєднувати єдиноначальність із самоврядуванням трудового колективу.

   Єдиноначальність керівника підприємства реалізується насамперед через його компетенцію. Елементами компетенції керівника підприємства виступають:

   1) загальні право і обов'язок здійснювати управлінські функції щодо певних керованих об'єктів — адміністративно-управлінського персоналу та в цілому трудового колективу;

   2) конкретні права і обов'язки керівництва відповідним підприємством;

   3) право видавати так звані локальні акти управління, що є обов'язковими для виконання в межах даного підприємства.

   Компетенція керівника підприємства реалізується в усіх як внутрішніх, так і зовнішніх сферах діяльності підприємства: виробничої діяльності; соціального розвитку та вирішення кадрових питань; матеріально-технічного забезпечення, реалізації продукції, робіт та послуг; фінансової діяльності; зовнішньоекономічної діяльності, природоохоронної діяльності.

   Зрозуміло, що переважний обсяг адміністративно-правових відносин з участю керівника підприємства формується у діяльності державних і комунальних підприємств (установ, організацій), які мають більше взаємозв'язків відповідно з органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Глава 13. Державні та комунальні унітарні підприємства

13.1. Державні унітарні підприємства

Правова регламентація діяльності державних та комунальних унітарних підприємств міститься у ст. 73—78 ГКУ.

Державне унітарне підприємство — це організація, утворена компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, що входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції в межах, визначених ГКУ та законодавчими актами України.

Майно державного унітарного підприємства перебуває в державній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління.

Згідно зі ст. 73 ГКУ обов'язкова норма полягає в тому, що найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не відповідає за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і підзвітний цьому органові.

Законом можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, у тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати діяльності підприємства.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, що діє на основі статуту за принципами підприємництва і відповідає за наслідки своєї діяльності всім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГКУ та відповідними законами України.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання уповноваженим органом, до сфери управління якого входить це підприємство. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

Якщо вартість активів державного комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж передбачений статутом підприємства розмір статутного фонду, орган, до сфери управління якого входить це підприємство, зо­бов'язаний у встановленому законодавством порядку зменшити його статутний фонд, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.

Держава і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не відповідають за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених ГКУ та відповідними законами України.

Збитки, що завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у передбачених законом випадках та порядку на корпорати-зоване (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються ГКУ та відповід­ними законами України.

Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств регламентовані ст. 75 ГКУ.

Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного та соціального розвитку й виборі контрагентів.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, спрямовуються на інвестування виробничої діяльності цього підприємства.

Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть здійснюватися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить це підприємство.

Державні комерційні підприємства за рахунок прибутку (доходу) утворюють такі спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:

амортизаційний;

розвитку виробництва;

споживання (оплати праці);

резервний;

інші, передбачені статутом підприємства.

Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання встановлюються законами України.

У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов'язково здійснюється ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.

Казенним є підприємство, що створюється в таких галузях народного господарства:

де згідно із законом можуть здійснювати господарську діяльність лише державні підприємства;

основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважає (понад 50 %) виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

де приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У цьому рішенні визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить створюване підприємство. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства здійснюються відповідно до вимог ГКУ за рішенням органу, у компетенцію якого входить створення такого підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному у статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, що має відповідні рахунки в установах державного банку та печатку зі своїм найменуванням.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує його статут, призначає керівника, дає дозвіл на здійснення господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Найменування казенного підприємства повинно містити слова "казенне підприємство".

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного цьому підприємству майна і має право вилучати у нього майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, а також розпоряджатися ним у межах своїх повноважень.

Казенне підприємство не має права відчужувати або в інший спосіб розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

До джерел формування майна казенного підприємства входять:

державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення;

кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства;

цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;

кредити банків;

передбачена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності;

інші не заборонені законом джерела.

Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить казенне підприємство, несе повну субси-діарну відповідальність за зобов'язаннями цього підприємства.

Порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначаються його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України за законом. Інші особливості господарської та соціальної діяльності казенних підприємств визначаються ГКУ, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами України.

Форма організації державно-капіталістичних підприємств, при якій їх капітал не поділяється на акції чи паї

Така система організації є єдиною в Англії, переважає у Франції, використовується у ФРН.

Серед організаційно-правових форм державно-капіталістичних підприємств найбільший інтерес становить форма, яку в Англії називають публічною корпорацією, а у ФРН — публічною установою. У Франції підприємства, які мають основні ознаки англійської публічної корпорації, визначаються як публічна установа або як публічне підприємство. У подальшому підприємства цієї групи називатимемо публічними корпораціями.

В англійській правовій науці було вироблено загальне поняття публічної корпорації, що зводиться до такого. Публічна корпорація — це правовий інститут, що виконує функції економічного і соціального характеру від імені держави, але як незалежного суб'єкта права. Публічна корпорація відповідальна за свою діяльність перед державою в особі уряду, але водночас має власне майно, а також правові ознаки комерційного підприємства.

Принципи правової організації французьких державних підприємств, капітал яких не поділений на акції, в основному збігаються з принципами організації публічних корпорацій Англії. Тут так само виявляється прагнення максимально наблизити правовий статус державних підприємств до статусу приватнокапіталістичних підприємств, наділивши їх водночас певними публічно-правовими функціями і зробивши підконтрольними державі.

Державні підприємства, так само як і приватні, підлягають звичайному оподатковуванню і підпорядковуються нормам приватного права. Службовці державних підприємств (за винятком дуже невеликої кількості керівників) не є державними службовцями. Усі суперечки, що випливають з господарських договорів підприємств, розглядаються не адміністративними, а загальними судами.

Разом з тим, оскільки діяльність державних підприємств не вичерпується суто господарськими, комерційними завданнями, а виконують і адміністративні, управлінські функції, що властиві державним органам, то й суперечки щодо останнього аспекту їх діяльності підсудні не загальним, а адміністративним судам, і відповідні правовідносини підпорядковуються нормам не цивільного чи торгового права, а адміністративного.

У ФРН так само багато підприємств державного сектора організовано у формі не акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, а так званих публічних установ. Форма публічних установ у ФРН для організації промислових підприємств не використовується. За таким принципом організовано державні фінансові та кредитні установи (починаючи з державного банку), підприємства зв'язку, транспорту і з надання комунальних послуг. Щодо права інститут публічної установи відрізняється і від англійської публічної корпорації, і від публічних установ та підприємств Франції. Річ у тім, що публічні установи у ФРН трактуються як юридичні особи публічного права на відміну, наприклад, від торговельних товариств. Це має не лише теоретичне, а й практичне значення. Положення і повноваження таких підприємств дуже близькі до положення звичайного органу керування. Наприклад, щодо однієї з найбільших публічних установ — Федерального банку — у законі прямо сказано, що його правове положення — це положення державного відомства.

Відповідно до цього працівники таких державних підприємств вважаються, за деяким винятком, державними службовцями. Ці підприємства на відміну від організованих у формі торговельних товариств, а також державних підприємств, що існують в Англії і Франції, користуються податковими пільгами. їх правовідносини здебільшого підпорядковуються нормам не цивільного чи торгового права, а адміністративного права, і відповідно суперечки розглядаються не загальними, а адміністративними судами. Це, звичайно, не означає, що застосування норм приватного права тут взагалі виключається. Наприклад, відмовлення громадянину в наданні послуг, які надає певне підприємство (на­приклад, ощадна каса, залізниця), трактується як протиправне заподіяння шкоди і дає потерпілому право подати позов на основі відповідних статей цивільного законодавства.

Економічне значення такого різновиду державно-капіталістичних підприємств, як казенне незначне. Через це таких підприємств порівняно мало. Виникнення й існування таких підприємств набагато меншою мірою, ніж уже розглянуті різновиди, пов'язано з державно-монополістичними тенденціями. У Франції це переважно порохові заводи, гобеленові майстерні, пошта, телеграф, телефон, поліграфічні підприємства та деякі інші. У ФРН у веденні федерації перебувають державна військова монополія, друкарня федерального уряду та інші, у веденні земель — пивоварні заводи, підприємства з видобутку солі й торфу, окремі виноградарські господарства. В Англії це порохові заводи і королівські доки.

Казенні підприємства не мають ні юридичної, ні господарської, ні фінансової самостійності. Вони не платять податків; усі їх доходи і витрати проходять через державний бюджет. І за законом, і фактично вони входять у систему державного керування й безпосередньо керуються певним міністерством чи відомством, органом місцевого самоврядування. В обороті вони діють не від власного імені, а від імені держави чи тієї її частини, у веденні якої перебувають (земля, громада). Усяке майно, виділене державою для діяльності таких підприємств, може бути використане за розпорядженням компетентних органів для будь-яких інших цілей, безпосередньо не пов'язаних з діяльністю цих підприємств.