Основы психогигиенического обеспечения гуманистически ориентированной профессиональной подготовки студентов

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, охарактеризовано об'єкт, предмет, мету, гіпотезу  й основні завдання дослідження, його теоретико-методологічну основу, застосовувані методи, особистий внесок автора, викладено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти психогігієнічних досліджень студентської молоді” розглядається сутність психогігієни як науково-прикладної дисципліни й характеризуються психогігієнічні проблеми, найбільш актуальні з точки зору вдосконалення вищої освіти. Розкривається зміст найважливіших понять психогігієни, таких як “здоров'я”, “адаптація”, “функціональний стан” та ін., їх використання в аналізі життєдіяльності студентів. Особливу увагу приділено обґрунтуванню ролі фізичного виховання як потенційно могутнього, але не досить використовуваного засобу зміцнення здоров'я студентів, стимулювання їх особистісного та професійного розвитку.

Актуальні проблеми психогігієни розкриваються в контексті удосконалювання освітніх систем. При цьому використовуються ідеї та наукові результати, викладені в роботах П.К. Анохіна, Г.О. Балла, С.І. Болтівця, І.А. Зязюна, М.В. Кларіна, Б.І. Котляра, В.Г. Кременя, С.Д.Максименка, А. Маслоу, І.В. Равич-Щербо, Є.М. Соколова та ін.

Розглядаються питання психогігієнічного дослідження й забезпечення діяльності, яка вимагає напруженої розумової роботи. Такою є, зокрема,  навчально-пізнавальна діяльність студента. Для сучасної вищої школи одним з пріоритетних завдань  є поєднання інтелектуального виховання, яке вимагає ускладнення і збагачення розумового досвіду особистості, з оптимізацією функціональних станів як передумовою успішного перебігу цього процесу.

Постановка цього завдання висуває цілий ряд проблем. Найважливіша з них пов’язана із застосуванням психогігієнічних знань до освітньої діяльності. Це передбачає: а) побудову системи психогігієнічного моніторингу, яка б забезпечила відстеження динаміки психофізіологічних показників кожного студента; б) використання спеціальних методів управління функціональним станом.  Ефективність  такого управління значною мірою визначається дотримуванням таких принципів як: апеляція до особистості (вплив не тільки на організм, але й на особистість); використання різних форм активного і свідомого включення студента до процесу відновлення функціонального стану; різнобічність впливів, їхня спрямованість на фізіологічні, психологічні та соціальні аспекти особистості.

У рамках психогігієнічного забезпечення освітньої діяльності важливе практичне значення має проблема саморегуляції, спрямованої на гармонізацію взаємин суб'єкта  діяльності з навколишнім середовищем. Дана проблема вирішуватиметься успішніше на основі навчання студентів способам і прийомам довільної саморегуляції (аутотренінг, прийоми психофізичної підготовки), активізації її механізмів. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості саморегуляції. У певних ситуаціях саморегуляція стає самостійною діяльністю. Це дозволяє аналізувати її взаємодію з навчально-пізнавальною діяльністю та висуває завдання оптимізації такої взаємодії.

У роботі як найважливіше світоглядне  положення обґрунтовується нерозривність тілесного (фізичного), душевного (психологічного, ментального) та духовного буття людини і відповідних складових здоров'я. Останнім часом до поняття здоров'я як фізичного, психічного і соціального благополуччя вводиться системоутворювальний компонент – духовність.  Забезпечуючи гармонійну, системну реалізацію різних сторін людської сутності, духовна культура виконує також і психогігієнічну функцію.

Задача внесення духовних начал в освіту є дуже нелегкою. Дослідження (за допомогою опитувальника ОТеЦ) ціннісних уподобань першокурсників Донецького інституту управління, що здобувають професії юриста, менеджера або психолога (загалом 89 осіб), показало домінування для них цінностей “досягнення цілей”, “високе матеріальне становище” і “збереження власної індивідуальності”, тоді як настанова на “духовне задоволення” була розвинена слабко. Що стосується здоров'я, під його наявністю (так само як і під його відсутністю) найчастіше розуміють фізичні, тілесні прояви (а також наявність або відсутність серйозних порушень психіки, що стають об'єктом уваги психіатрів). На психічні стани (не кажучи вже про духовні проблеми особистості), при оцінці здоров'я, як правило, не звертають уваги.

Розвиваючи і поглиблюючи вироблені протягом століть уявлення, сучасна психогігієна заперечує проти недооцінки будь-якої сторони цілісного людського буття – духовної, душевної (психічної) або фізичної. Це дає право визначити психогігієну як комплексну наукову та практичну дисципліну, спрямовану на збереження і зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я людини в їх єдності і взаємозумовленості.

Володіння тим або іншим психогігієнічним знанням або методичним прийомом корисне за умови, що останні включаються до системи психогігієнічної компетентності особистості. Її формування є одним з важливих завдань загальної та професійної освіти і разом з тим необхідною передумовою його успішності.

У ставленні людей (особливо, молодих) до свого здоров'я мають місце серйозні суперечності. В настановленні на збереження здоров'я (на здоровий спосіб життя) виразність дієвого, поведінкового компонента явно не відповідає ані обсягу знань про здоров'я, ані силі емоційних реакцій на його ослаблення. У зв'язку з цим є необхідним утвердження психогігієнічних принципів у суспільній свідомості та соціальній поведінці, зокрема поведінці керівництва підприємств, організацій, вищих навчальних закладів стосовно співробітників і студентів. Україна має потребу в науково обґрунтованій стратегії державної політики в галузі психогігієни та формування психогігієнічної свідомості.

У даному розділі розглядаються і співвідносяться одне з одним найважливіші поняття психогігієни – “здоров'я”, “адаптація”, “психофізіологічний стан”, “функціональний стан”, “психічний стан”, “суб'єктивне благополуччя”. При цьому використано наявний досвід розробки змісту цих понять і дослідження відповідних феноменів (Авіценна,
Н.А. Агаджанян, П.К. Анохін, Г.Л. Апанасенко, В.М. Баєвський, С.І. Болтівець, С.П. Боткін,  К. Гален, В.А. Ганзен, Д.Н. Давиденко,  В.Є. Каган, В.П. Казначеєв, В.В. Клименко, А.А. Колчаджян, Я.А. Коменський, В.С. Компанець, М.С. Король-чук, В.Н. Красновський, Л.В. Куликов, Н.Д. Левітов, С.Д. Максименко, А.С. Мозжухін, В.М. Мясищев, А.А. Остроумов, І.П. Павлов, К.К. Платонов, А.О. Прохоров, О.П. Саннікова, В.І. Сарджвеладзе, А.Я. Чебикін, В.М. Юрченко, С.І. Яковенко  та ін.).

При розгляді поняття адаптації звертається увага на фактори життя студентів, які обмежують їх адаптаційні можливості. Вже при переході від шкільного до студентського способу життя адаптація організму ускладнюється рядом факторів ризику, обумовлених напруженістю при випускних і вступних іспитах, відсутністю достатнього відпочинку в перервах між ними, нерідко поганим харчуванням у цей час, необхідністю самоствердження на першому курсі, зростанням індивідуальної відповідальності.

Аналізуються суперечливі моменти у співвідношенні різних сторін психофізіологічних і психічних станів. Так, позитивні з погляду пережитих емоцій стани можуть знижувати наполегливість людини в досягненні поставленої мети, негативні емоційні стани можуть стимулювати діяльність (наприклад, спортивна злість). Разом з тим звертається увага на те, що перевазі позитивного настрою і досягненню загального суб'єктивного благополуччя сприяє активність особистості – фізична, соціальна, творча, успішність перебігу процесу її самореалізації, повнота розкриття потенціалу індивіда.

Розгляд традиційного педагогічного процесу крізь призму основних для гуманістичного світогляду понять “свобода”, “вибір”, “відповідальність” показує, що вони методологічно та інструментально не знайшли в ньому належного втілення. Наприклад, відвідування лекцій студентами в переважній більшості вузів є обов'язковим, що обмежує їхню свободу, позбавляє права вибору і, в результаті – знижує рівень відповідальності, перетворюючи суб'єкта освітньої діяльності та професійного становлення на об'єкт.

Без турботи про збереження і зміцнення здоров'я учнів і студентів гуманізація освіти неминучо виявляється неповною. Але мова має йти не тільки про турботу, що проявляється кимось ззовні. В першу чергу – про стимулювання оздоровчої активності самої молодої людини. В цьому зв’язку є необхідним належний рівень її психологічної компетентності і водночас – вільний свідомий вибір нею здорового способу життя й прийняття на себе відповідальності за реалізацію цього вибору. Як і будь-яка цілісна властивість особистості, її готовність до збереження і зміцнення свого здоров'я може успішно розвиватись тільки в єдності трьох своїх сторін (за Г.С. Костюком) - мотиваційної, змістової й операційної. Бажано, щоб відповідальність за своє здоров'я поєднувалась з переваженням оптимістичного настрою, що сприяє підвищенню життєвого тонусу і психологічної стійкості, попередженню та подоланню хвороб.

У контексті гуманізації освіти істотним є стимулювання самопізнання тих, кого навчають. Першим кроком до цього є усвідомлення, тією чи іншою мірою, власного стану – психофізіологічного та психічного. Усвідомлення особистістю своїх сильних і слабких сторін є особливо важливим у процесі вищої освіти, яка ставить підвищені вимоги до інтелекту, соматичного і психічного здоров'я студентів (зокрема, у зв’язку з модернізацією й ускладненням навчальних програм без зміни термінів навчання).

Питання, що стосуються психогігієнічної функції фізичного виховання, висвітлюються в даному розділі з урахуванням результатів цілого ряду досліджень (В.К. Бальсевич, М.Я. Віленський, Р. Вогмаа, І.П. Волков, В.А. Запорожанов, Б.Н. Мінаєв, Г.С. Мокієнко, Р.С. Орлова, В.І. Столяров та ін.).

Характеризуються принципові вади традиційної системи фізичного виховання у вузах (як і в інших навчальних закладах). Відсутність достатнього залучення до фізичної культури з дитинства і декларативність закликів до підвищення оздоровчої значущості фізичного виховання зумовлюють формальне ставлення до його здійснення з боку викладачів фізичного виховання, що формує негативне ставлення до нього і самих студентів. Відсутня диференціація студентів за групами з різним станом здоров'я, рівнем підготовленості і характером інтересів. Слабко враховуються природні ритми показників функціональних станів. Істотні труднощі є й в організації самостійних занять студентів.

Проведене нами обстеження 397 студентів Донецького державного університету (ДонДУ), у тому числі 286 дівчат  і 111 юнаків, виявило 30% осіб з рівнем фізичного розвитку “нижче середнього”. Значна частина студентів, визнаних практично здоровими, має виражені відхилення від середніх норм фізичного розвитку ( і нижче). Знижено показники м'язової сили в 8,9 % юнаків і 23,6 % дівчат;  життєвої ємності легенів (ЖЄЛ) – у 33,3 % юнаків і 75,7 % дівчат; підвищені ( і вище) показники вгодованості в 13,1 % дівчат і 3,5 % юнаків. Більшість студентів, яким об'єктивно необхідне поліпшення фізичного стану, не виявляє належної уваги до фізичних вправ, веде малорухомий спосіб життя і, разом з тим, відчуває нервово-емоційні перевантаження.

При анонімному опитуванні 1079 студентів ДонДУ (694 дівчини і 385 юнаків), проведеному до початку наших експериментальних досліджень, 50% респондентів повідомили, що “не усвідомили необхідності” у ранковій гігієнічній гімнастиці, 38% зазначили (без достатніх основ) на “відсутність умов” для неї, для 12% повідомленою причиною нехтування нею були “лінощі”.

На базі проведеного аналізу зроблено висновок, що в основу регламентації рухової активності студентів слід покласти індивідуальний підхід і, разом з тим, формування мотивації на саморозвиток. У студента має бути можливість регулярно здійснювати об'єктивну самооцінку функціонального стану власного організму. Водночас є потрібним конструктивне використання мотиваційного ефекту занять у групі, позитивних сторін ритуалу в організації фізичних вправ.

Спрямовуючи зусилля на вдосконалення фізкультурно-оздоровчої діяльності студентів, варто виходити з того, що значущість цієї діяльності визначається не тільки необхідністю вирішення завдань фізичного виховання і зміцнення здоров'я, але й тим впливом, який зазначена діяльність здатна здійснити на моральний розвиток особистості, активізацію процесів самопізнання, самовдосконалення та самореалізації майбутніх фахівців.

У другому розділі “Оздоровчо-виховний комплекс вузу як базова ланка гуманістично орієнтованої системи професійної підготовки” розкривається сутність такої системи і характеризуються цільові пріоритети, відповідні послідовним етапам навчання студентів. Описуються структура і функціонування оздоровчо-виховного комплексу вузу як найважливішої складової зазначеної системи. Найбільша увага приділена реалізації в цьому комплексі диференційованого підходу до студентів, стимулюванню їхнього самовиховання і здійсненню принципу “свобода – вибір – відповідальність”.

Описується гуманістично орієнтована модель професійної освіти та її реалізація при підготовці фахівців гуманітарних соціономічних професій. При цьому використовуються результати досліджень В.Г. Бєлова, І.І. Бєляєва, І.Д. Беха, О.Ф. Бондаренка, С.П. Бочарової, С. Л. Братченка, І.І. Брехмана, Я.Н. Воробейчика, Ф.Д. Горбова, С.М. Громбаха, О.І. Даниленка, М.М. Данилова, А.Б. Добровича, В.Д. Єрмака, І.А. Захарьєва, В.П. Зінченка, М.І. Іванцева, Д.М. Ісаєва, В.Є. Кагана, Д. Карстера, Г.С. Киселя, В.В. Ковальова, О.Л. Кононко, Е.А. Поклітар, Г.А. Утемишева та ін.

Запропонована модель враховує необхідність забезпечення нерозривної єдності провідних функцій освіти (гностичної, творчої, аксіологічної, комунікативної), вона орієнтована на цілеспрямоване вдосконалення особистісного потенціалу студента, збереження і зміцнення його психічного й соматичного здоров'я. В основу моделі покладені принципи пріоритету духовно-моральних цінностей, демократизму, професійної доцільності і професійного самовизначення, індивідуалізації, самопізнання та саморозвитку, підтримки й зміцнення здоров'я.

Вимоги до цілей, організації та змісту професійної освіти набувають певної специфіки, коли розглядаються професії типу “людина-людина” за класифікацією Є.О. Климова, або соціономічні. Професії цього типу (принаймні ті, що вимагають вищої освіти) слід, на нашу думку, відносити до гуманітарних, бо вони ставлять підвищені вимоги до повноцінного й різнобічного оволодіння культурою. Тут має бути найбільш тісним поєднання професійного становлення з формуванням особистісних якостей гуманістичної спрямованості (включно з громадянською позицією представника української інтелігенції).

Окреслені ідеї покладено в основу діяльності Донецького інституту управління (ДІУ) – вузу позабюджетного фінансування, де організована підготовка (на рівні вимог до бакалавра і спеціаліста) за гуманітарними соціономічними спеціальностями. До числа пріоритетних характеристик освітньо-виховного процесу в цьому вузі належать: раціоналізація праці та відпочинку студентів і викладачів, залучення їх до оздоровчо-реабілітаційних заходів; стимулювання поведінки (в тому числі спрямованої на професійне самовизначення) згідно з принципом “свобода – вибір – відповідальність”; стимулювання самопізнання, духовно-морального пошуку своєї життєвої позиції, самокорекції поведінки, творчої діяльності (в тому числі у формі участі в науково-дослідній роботі, роботі з оптимізації праці й відпочинку студентів і т.п.); стимулювання в колективі відносин, що базуються на чесності, довірі, відповідальній взаємозалежності (за А.С. Макаренком); здійснення цілеспрямованої профорієнтації “на себе” (від школи) і “від себе” (на місце майбутньої роботи).  Останнє передбачає, крім іншого, досягнення конкретного практичного знайомства з умовами, вимогами і труднощами професійної діяльності в обраній галузі, а також організацію діалогу з потенційними роботодавцями.

У цьому зв'язку нами розроблена і реалізована (частково – в Донецькому державному університеті, в повному обсязі – в Донецькому інституті управління) інноваційна психогігієнічна та педагогічна технологія у формі оздоровчо-виховного комплексу (рис. 1). При цьому були враховані результати досліджень С.Б. Бондаря, Т.Г. Коваленко, А.М. Остапенка, І.Л. Первової, А.В. Петровського, М.Г. Рижекіна, Є.Л. Смєловської, С.І. Табачнікова, Б.М. Теплова, А.Т. Філатова, В. Франкла та ін.

Розглянута технологія включає два основних блоки впливів: фізкультурно-оздоровчий і освітньо-професійний.