| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його об’єкт, предмет і мета, формулюється гіпотеза і завдання роботи, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Наводяться відомості про особистий внесок автора, апробацію та впровадження результатів дослідження.
«Проблема особистісного та професійного розвитку персоналу, задіяного в екстремальних видах діяльності» подано стислий огляд історії науково-психологічного вивчення проблеми розвитку особистості та її професійного удосконалення, теоретичний аналіз шляхів і засобів особистісно-професійного розвитку фахівців екстремального профілю діяльності.
Розглянуто концептуальні підходи, що існують у психології, до особистісного та професійного розвитку. Зазначено, що ідея розвитку особистості є однією із центральних в історії становлення психології як науки. Теоретичні й експериментальні дані про особистість широко представлені в різних галузях психології, у тому числі: загальної (К.О. Абульханова-Славська, О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов та ін.); вікової (Л.І. Божович, І.С. Кон, В.А. Крутецький, Д.Б. Ельконін та ін.); педагогічної (, А.В. Петровський та ін.); соціальної (Г.М. Андреєва, О.Г. Асмолов, О.О. Бодальов, Б.Д. Паригін та ін.).
Різні автори вкладають у дефініцію «розвиток» свій зміст, визначаючи основними чинниками розвитку особистості різні феномени, серед яких: культурно-історичні закономірності її буття (Л.С. Виготський, О.Р. Лурія); навколишнє середовище та характер діяльності (О.М. Леонтьєв); база установок і усвідомлена здатність до об’єктивації (Д.М. Узнадзе); система взаємовідносин (В.М. Мясищев); життєтворчість як духовно-практична діяльність особистості (В.О. Моляко, Л.В. Сохань, В.М. Ямницький); «нужда» у саморозвитку та реалізації власного генезису (С.Д. Максименко); потреби в самоактуалізації (А. Маслоу); особистий досвід і життєві кризи (Г. Крайг, М. Мельникова); вроджені сексуальні та агресивні потяги (З. Фрейд); несвідомі інстинкти та комплекси (А. Адлер, К. Юнг); знаходження его-ідентичності (Е. Еріксон); сукупність різноманітних стимулів і здатність до навчання (А. Бандура, І.П. Павлов, Б.Ф. Скіннер,); сукупність екологічних систем (У. Бронфенбреннер); рольова диференціація (Г. Блумер, Дж. Мід) тощо.
Особистісний розвиток відбувається у діалектичній єдності з біологічними і соціальними складовими й визначається як індивідуально і соціально обумовлений, активний та інтегративний, саморегулюючий процес психосоціальних змін людини, спрямований на самоствердження суб’єктом життєдіяльності, що може тривати протягом усього життя. Психосоціальні зміни в контексті розвитку особистості передбачають усвідомлене досягнення людиною певного рівня розвитку психічних процесів і властивостей, навичок регуляції психічних станів, становлення повноцінним учасником різнопланових міжособистісних відносин, формування Я-концепції та сукупності соціальних умінь і моделей поведінки.
Особистісний розвиток людини перебуває в тісному взаємозв’язку з її професійним розвиткомок, а також інші проблеми професійного розвитку особистості розглядались у працях Б.Г. Ананьєва, В.О. Бодрова, Л.І. Божовича Е.Ф. Зеєра, Є.О. Клімова, Г.В. Кудрявцева, Г.В. Ложкіна, А.К. Маркова, Ю.П. Поваренкова, М.С. Пряжнікова, В.В. Рибалки, D.M. Brodzinsky, D. Super та ін.
Розглядаючи розвиток людини як професійної особистості, К. Чарнецкі дослідив сукупність суб’єктивних, об’єктивних, педагогічних і психологічних чинників професійного розвитку особистості в їх єдності. D. Super, M.Y. Bahn та інші ототожнюють професійний розвиток із кар’єрою, визначаючи її як певну послідовність посад, що обіймає людина. M.Б. Артур, Д.Т. Хол, Б.С. Лоуренс кар’єру зіставляють із «послідовністю трудових досвідів людини», «індивідуальним трудовим шляхом», «способом досягнення цілей і результатів у професійній діяльності».
Розглянуто особливі умови діяльності фахівців ризиконебезпечних професій та науково-прикладні питання щодо їх особистісно-професійного розвитку. Проаналізовано останні наукові дослідження різноманітних психологічних аспектів діяльності працівників правоохоронних органів, інших військових спеціалізованих формувань екстремального профілю. Зокрема, дослідження професійно-психологічної деформації (В.С. Медведєв, 1996) та професійного стресу працівників органів внутрішніх справ (О.В. Тімченко, 2003), психологічних засад управління персоналом ОВС (В.І. Барко, 2004), соціально-психологічних основ збереження психічного здоров’я військовослужбовців (Є.М. Потапчук, 2004), психологічних закономірностей адаптації особистості до особливих умов діяльності (О.Р. Охременко, 2005) професійного психологічного впливу військового керівника на підлеглих в особливих умовах діяльності (О.А. Матеюк, 2006). Серед дослідників психологічних детермінант професійної діяльності працівників Міністерства внутрішніх справ та Чорнобильської катастрофи також слід відзначити В.Г. Андросюка, Ю.В. Александрова, І.Ю. Воробйову, І.Ю. Горелова, Г.Є. Запорожцеву, Ю.Б. Ірхіна, І.М. Конопльову, А.С. Куфлієвського, С.Ю. Лєбєдєву, Г.О. Литвинову, М.Г. Логачова, О.О. Назарова, Оніщенко, В.П. Садкового, В.М. Смирнова, В.Є. Христенка, О.В. Шаповалова, Г.О. Юхновця та ін.
Визначено екстремальні чинники діяльності України, серед яких: загроза життю та здоров’ю, затримання злочинців, застосування зброї та спецзасобів, забезпечення правопорядку в період масових заходів, тощо. Діяльність у цих ризиконебезпечних, складних умовах вимагає від фахівців максимального психічного та фізичного напруження, ставить високі вимоги до рівня професійної підготовленості та потребує цілеспрямованого розвитку їх особистісних і професійних якостей.
Особистісно-професійний розвиток фахівців екстремальних видів діяльності відбувається за загальними закономірностями розвитку людини та під впливом специфіки екстремальної професії. Особистісний та професійний розвиток працівника МВС та МНС України визначається як цілісний, соціально і психологічно детермінований, багаторівневий процес, під час якого здійснюється становлення професійної особистості, формується її професійна свідомість, пізнавальна, мотиваційна і моральна активність, досвід тощо. Професійне зростання працівників МВС і МНС визначається суб’єктивними й об’єктивними чинниками індивідуального розвитку і соціопрофесійного середовища, а також безпосередньо пов’язане з навчанням у спеціалізованих закладах освіти та в системі професійної підготовки.
Встановлено особливості особистісно-професійного розвитку фахівців екстремального профілю діяльності, зокрема працівників МВС та МНС України. Серед таких особливостей – необхідність підготовки і розвитку частіше вже дорослої сформованої людини; обумовленість розвитку працівників певним ступенем закритості систем ; нормативна регламентованість організації особистісного та професійного розвитку працівників; взаємозв’язок між професійним зростанням працівників, стартовими умовами розвитку особистості та характером їх службової діяльності; необхідність розвитку низки професійно важливих якостей: морально-вольових, інтелектуальних, соціально-комунікативної компетенції, професійної мотивації та системи цінностей; здійснення цілеспрямованої екстремальної психологічної підготовки для надійного функціонування психіки особового складу в ризиконебезпечних ситуаціях службової діяльності. Підготовка до дій в екстремальних умовах забезпечується використанням спеціальних форм і методів, у тому числі: проведенням тривог і перевірок готовності; запровадженням у процес навчання елементів несподіваності; забезпеченням високого темпу навчальних дій та багаторазовим тренуванням; моделюванням складної неясної обстановки тощо.
Проте на сьогодні є недостатньою наукова і прикладна розробленість проблем особистісного та професійного розвитку персоналу силових структур, неповною мірою реалізується розвивальний і профілактичний потенціал психологічної служби. Саме це зумовлює потребу впровадження у систему підготовки фахівців екстремальних видів діяльності та їх професійного зростання ефективних інноваційних технологій навчання і розвитку. Однією з найефективніших таких технологій є , які забезпечують розвиток людини у будь-якій галузі.
Другий розділ «Психологічний тренінг як засіб особистісно-професійного розвитку людини» присвячено дослідженню теоретико-методологічних засад психологічного тренінгу, його можливостей у навчанні та розвитку фахівців екстремальних видів діяльності.
Проведеним історико-теоретичним аналізом групових форм і методів роботи та основних концепцій тренінгу встановлено, що психологічний тренінг походить від суспільної природи людського буття, історичних закономірностей тяжіння людей до групової інтеграції, а також філософських уявлень про постійну мінливість світу і людини, прагнення еволюційного розвитку, удосконалювання і прогресу. Виникнення та науково-практичне розроблення психологічного тренінгу пов’язані з іменами С.Г. Геллерштейна, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, К. Левіна, Ф. Месмера, Дж. Моренно, Ф. Перлза, К. Роджерса, С.Х. Фоулкса, П. Шильдера, І.Н. Шпільрейна, К.К. Платонова та ін.
У різних психологічних наукових школах і підходах, серед яких психоаналіз, біхевіоризм, гуманістична психологія та інші, тренінгові методи отримали теоретичну і практичну розробленість. Сьогодні тренінг активно використовується для розвитку комунікативних здібностей, підвищення ефективності процесу оволодіння професійними знаннями, уміннями й навичками, вдосконалення інтелектуальних здібностей, розвитку емоційно-вольових характеристик, усвідомлення, виявлення та подолання особистісних, професійних і організаційних проблем тощо.
Серед видатних учених і практиків сучасної вітчизняної психотренінгової школи слід назвати Л.М. Балабанову, В.І. Барка, О.Ф. Бондаренка, В.П. Казмиренка, Г.В. Попову, О.В. Тімченка, Ю.М. Швалба, С.І. Яковенка, Т.С. Яценко. Заслуговує на увагу одне з останніх досліджень у галузі психотренінгу, яке виконано Л.І. Мороз. Обґрунтовуючи методологічні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу працівників ОВС, Л.І. Мороз проаналізувала сучасний стан і досвід використання тренінгів у системі вищої освіти МВС України та розробила модель професійно-психологічного тренінгу.
Методологічні основи, принципи і групові феномени психологічного тренінгу досліджувалися І.В. Вачковим, Ю.М. Ємельяновим, Т.В. Зайцевою, К.П. Кемпбелл, С.І. Макшановим, Г.І. Марасановим, В.В. Никандровим, Л.О. Петровською, О.В. Сидоренко, К. Рудестамом та іншими. Численні визначення психологічного тренінгу, його змісту, цілей, функцій, закономірностей, механізмів, стадій та принципів проведення в основному сфокусовано на змінах і розвитку людини як особистості й професіонала, а також групи й організації. Особистісні зміни під час тренінгу активізують творчий потенціал, позитивну трансформацію особистості, розширюють її самосвідомість та відбуваються за психофізіологічним механізмом формування нових динамічних стереотипів. Розвиток як поступове, індивідуальне зростання або еволюція знань, умінь, взаємин і поведінки стає можливим завдяки прояву групових феноменів, зокрема згуртованості та групової синергії.
Визначено основні групи методів, які використовуються у тренінгах: ігрові, дискусійні, презентаційні, експериментальні, психотехнічні та методи зворотного зв’язку і психодіагностики. Психотренінгові методи містять широкий спектр психологічних прийомів і технік, загальною рисою яких є використання ресурсних потенціалів розширених станів свідомості. Для них характерні такі властивості: висока інтенсивність і швидкість впливу; високий ступінь незалежності; застосування внутрішніх ресурсів психіки; здатність забезпечити потреби в трансценденції; спроможність запустити груподинамічні феномени тощо. Використання того або іншого методу під час тренінгу визначається низкою чинників, серед яких: 1) різновид тренінгу, його цілі та завдання; 2) категорія і особливості учасників; 3) призначення і місце методу в структурі тренінгового процесу; 4) переваги і недоліки методу; 5) передбачувані результати.
Обґрунтовано взаємозв’язок понять тренінгу та особистості, які доцільно розглядати поряд із поняттями «трансляція», «трансформація», «прогрес», «маніпуляція» і «транс». Під час тренінгу інформаційні та прикладні і надбання і конструкти (нові уявлення, знання, вміння, навички, інсайти, евристичні осяяння тощо), шляхом різноманітних прийомів і засобів транслюються у свідомість-підсвідомість людини і спонукають її до наступного акту психологічної трансформації. Психологічна трансформація – це перетворення наявних та побудова нових динамічних стереотипів, що провокує особистісні зміни. Численні прийоми і засоби трансляції тренінгових конструктів певною мірою слід вважати психологічними маніпуляціями.
Онтогенетичний і філогенетичний аналіз розвитку людини і соціуму дає підстави розрізняти маніпуляції (конструктивні) та регресивні (деструктивні). Прогресивні маніпуляції, наприклад, використовуються для лікування людей, їх виховання та соціалізації, об’єднання малих і великих соціальних груп тощо. Ознаками, що відрізняють прогресивні маніпуляції від регресивних, є: 1) уникнення заподіяння будь-якої шкоди людині – принцип «не нашкодь»; 2) добровільність, тобто відносно свідома участь людини в різних заходах, що можуть містити маніпулятивні дії; 3) спонукання до особистісного розвитку та прогресу в будь-якій сфері. Цілеспрямоване використання під час тренінгу психотехнічних, ігрових та інших прийомів і методів, які є маніпулятивними, як і більшість методів психологічного втручання, сприяє позитивній трансформації, передусім, психічних складових особистості. Цей складний процес інтенсивного розвитку і навчання за допомогою тренінгу визначено як прогресивна транспсихічна маніпуляція під час тренінгу (ПТМТ). У результаті ПТМТ активізуються резервні здібності й потенційні можливості людини, відбувається розширення її свідомості, а іноді навіть глибока трансформація ідентичності, стилю ставлення до професійної діяльності та світу.
Концепція ПТМТ співвідноситься із базовими методологічними принципами психології: активності, розвитку, єдності свідомості та діяльності. Крім цього, поняття «транспсихічна» у контексті теорії ПТМТ також розуміється як створення умов для розширення свідомості людей за пороги звичного «Я» та навіть за межі часу або простору. Зміст і характер транспсихічних процесів під час тренінгу пов’язані з тими аспектами психології (трансперсональної, трансцендентальної), що стосуються вивчення граничних людських здібностей та потенційних можливостей.
Схематично психологічне буття особистості у тренінгу і механізм ПТМТ зображено на рис. 1, з якого видно, що тренінг постає своєрідним інформаційно-предметним середовищем для цілеспрямованого психологічного тренування людини, заповненим тренінговими подіями, різноманітними психотехнічними процедурами, іграми тощо. Людина, яка занурюється у це тренінгове середовище як учасник тренінгу, одночасно стає його частиною і об’єктом або суб’єктом (відповідно до суб’єктного підходу І.В. Вачкова) тренінгового впливу шляхом прогресивних маніпуляцій. У результаті людина отримує широкий спектр емоційних переживань, набуває певного чуттєво-практичного досвіду у визначеній сфері (особисте життя, професія, соціальна взаємодія, саморегуляція). З нею відбувається психологічна трансформація, що спричиняє розвиток, який може продовжуватися вже за межами тренінгового середовища і переноситись на життя і практичну діяльність людини.
Урахування феномену ПТМТ та його подальше вивчення дозволятиме вдосконалювати трансляційні канали і техніки прогресивних маніпулятивних впливів під час тренінгу, цілеспрямовано працювати над створенням групової аури і необхідних емоційних станів учасників, а також регулювати особистісні та групові психологічні трансформації, які спричинятимуть розвиток людей, розширюючи їх свідомість, власні можливості і резерви психіки, сприятимуть набуттю соціальних, професійних та інших компетенцій. |
