Особливості функціонування та проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина нового покоління у сучасній державі (на прикладі біологічних)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь розробки теми дисертаційного дослідження, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослі­дження, наукова новизна одержаних результатів, їх апробація, міститься інформація щодо публікацій, структури та обсягу дисертації.

Розділ 1. «Доктринальні засади функціонування прав і свобод людини та громадянина нового покоління» складається з двох підрозділів та містить в собі дослідження ґенези природних прав людини, вплив на останню морально-етичних, релігійних норм, онтологічну характеристику біологічних прав та свобод людини.

У підрозділі 1.1. «Вплив морально-етичних, релігійних норм на ґенезу природних прав людини» показано, що людина нового покоління потребує нових правових механізмів захисту, які можна віднайти тільки визнавши існування прав та свобод людини у сфері розвитку біології, медицини, генетики, інших подібних наук. Останнє автор довів, розглянувши ґенезу прав людини, їх існування з моменту появи людства. Доведено, що досліджувані права зароджувалися з проголошення рівності, свободи, особистої недоторканості, права на життя. Не можна обмежуватися лише науковим поглядом на процеси виникнення та розвитку прав нового покоління, тому що наука є тільки обмеженою частиною загальнолюдської та національної культури. Гармонійне застосування норм релігії, моралі та права є гарантією встановлення позитивної поведінки особи, оскільки права людини, ураховуючи традиційні цінності суспільства, повинні бути універсальною нормою для кожного члена людського співтовариства. Тільки гармонійне існування та постійна взаємодія норм права з нормами моралі, правовою культурою можуть сприяти нормальному функціонуванню суспільства, породжувати актуальні проблеми та знаходити шляхи їх вирішення. Неприділення належної уваги питанням зіставлення релігії, моралі, культурних особливостей особи з правами і свободами людини та громадянина може призвести до нехтування свободи особи, її антропологічної відчуженості, коли людина позбавляється частини своїх сутнісних характеристик та втрачає свою природу і, навпаки, буде розумітися не як унікальна особистість, а лише як біологічний матеріал, наділений біологічними процесами. Водночас, повне перенесення норм моралі, релігії тощо у норми права у сфері біологічних прав може призвести до колізій з іншими вже встановленими правами. Так, автор дійшов до висновку, що перед законодавцем стоїть складне завдання: поєднати усі суперечливі погляди в один, прийнятний для більшості.   

Було доведено, що права нового покоління з’явились не у сучасному світі, розвивалися разом з еволюцією морально-етичних, релігійних норм суспільства, але усвідомлення їх прийшло лише сьогодні.

У підрозділі 1.2. «Онтологічна характеристика біологічних прав та свобод людини» визначено умовну ієрархію прав людини на прикладі теорії потреб за        А. Маслоу. Так, згідно з теорією А. Маслоу всі потреби індивіда можна відобразити у формі піраміди, основу якої утворюють фізіологічні потреби, без задоволення яких неможливе біологічне існування людини. На прикладі зазначеної піраміди потреб можна побудувати і ієрархію прав людини, основою яких є життя як вітальна потреба, фізичну та психічну безпеку буде складати фізичне та психічне здоров’я відповідно і т.д.

Автор дійшов до висновку: для того щоб пошук шляхів поліпшення захисту таких прав-потреб, зокрема, засобами конституційної юрисдикції був результативнішим, необхідно перш за все з’ясувати поняття та призначення останніх, їх специфіку. Запропоновано авторське визначення таких прав – «біологічні права» як суб’єктивні права, які визначаються біологічною структурою організму людини, його біологічними потребами. Проведено аналіз такого визначення з іншими, запропонованими сучасною доктриною. Так, деякі називають права нового покоління чи то соматичними, чи то фізичними, особистісними, вітальними, біотехнологічними тощо. З аналізу вище зазначених термінів вбачається те, що всі вони означають права одного виду. Однак, на наш погляд, термін «біологічні» більш вдало визначає природу цих прав, об’єднує усі вище зазначені права, що стосуються не тільки охорони, а й збереження здоров’я громадян, захист їх у період новітніх технологій. Біологічні права – це не тільки права розпоряджатися тілом, а й ті, які задовольняють елементарні фізіологічні потреби, тобто вони не завжди потребують усвідомленого волевиявлення, а виникають з природи людини, де збігаються з вітальними потребами, одними якими в сучасному світі людина не може зберегти повноцінне життя, оскільки доводиться захищати свою цілісність. Найменування таких прав «фізичними» не зовсім чітко відображає їх суть. Фізичні права, на відміну від біологічних, не є потребою, необхідною для підтримання життя, а є можливостями організму, які характеризують налаштованість здійснювати рушійну діяльність, жити за законами фізичної форми, наприклад, свобода переміщення людини у просторі. Звернення до «біотехнологічних» прав знову означатиме залишення без уваги вітальних потреб людини. Термін «особистісні права» дуже схожий з широко використовуваним терміном «особисті права», який у сучасних умовах означає зовсім інші можливості. Усе вище викладене свідчить про те, що найбільш вдалою назвою прав, які виражають елементарні потреби людини як біологічного організму, захищають останню від зовнішніх, несприятливих для її фізіології,  зазіхань, є «біологічні», які охоплюватимуть та сприятимуть розвитку життєво важливої природи людини, поєднуватимуть вище зазначені соматичні, фізичні, вітальні, біотехнологічні права.

Виділено характерні ознаки досліджуваних прав. Останні є базовими, фундаментальними, природними, невід’ємними, невідчужуваними правами, які належать кожному за умовчанням, є основою буття людини, опорою її існування, носять доюридичний, універсальний, постійний характер. Вони існують об’єктивно як наслідок факту народження, а в деяких випадках – зачаття людини, відображають його конститутивні ознаки, спрямовані на задоволення потреб, без яких людина не в змозі нормально існувати і розвиватися, походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, неповторності, унікальності та індивідуальності. Автор дійшов до висновку, що біологічні права повинні бути закріплені в загальних нормах, тому що надмірна конкретизація їх може торкатися інших прав людини, порушуючи останні. Доведено, що будь-яке біологічне право починається з реалізації права на життя, яке є базовим для всіх інших.

У Розділі 2 «Біологічні права та свободи людини: компаративно-правовий аналіз», який складається з двох підрозділів, міститься компаративістська характеристика нового покоління прав з іншими правами, специфіка конституційного регулювання біологічних прав та свобод людини та громадянина, доводиться вплив світових тенденцій на регулювання та реалізацію останніх.

У підрозділі 2.1. «Специфіка конституційного регулювання біологічних прав та свобод людини та громадянина» розглянуто права і свободи людини та громадянина у національній системі права, закріплення споріднених біологічним прав. Показано, що, незважаючи на  існування в програмних поглядах багатьох діячів ідеї природних прав і свобод людини та громадянина, більшість їх уваги було приділено все ж таки не останнім, а визначенню політичного, правового і, взагалі, державного шляху країни. Продемонстровано формування ідеї біологічних прав через конституційне регулювання. Була показана модель державної медицини радянської держави, яка навіть не знала інституту відповідальності органів охорони здоров’я за шкоду, заподіяну окремому громадянину, де не визнавалося виключне право індивіда вільно розпоряджатися своїм життям, тілом, мати вирішальний голос прийняття рішень, пов’язаних із вторгненням у людську природу. Продемонстровано, що права у людини якщо й були, то тільки ті, які дарувались державою і саме вона – держава – в потрібний момент могла позбавити раніше дарованих та проголошених прав. Застосовуючи юридико-технічний метод, досліджуючи нормативно-правові акти з питань забезпечення людини та громадянина біологічними правами та свободами, стало очевидним, що більш-менш повноцінні нормативні документи з означеної тематики стали формуватися вже у незалежній Україні. Саме в останній було відокремлено категорію «прав людини» від «прав громадянина», закладено основи проведення біомедичних досліджень та експериментів на людині, які визначають зміст на спрямованість всіх інших нормативно-правових актів, що є чинними в цій галузі. Аналізуючи нормативно-правові акти сучасного українського законодавства у сфері розвитку біології, медицини, генетики, показано, що недосконалість останніх викликана головним чином відсутністю процедурних норм та видів відповідальності за ті чи інші порушення законодавства у досліджуваній сфері. Незважаючи на останнє, доведено, що Україна поступово приєднується до міжнародного співтовариства з питань захисту прав і свобод людини у галузі медицини, генетики, біології.

У підрозділі 2.2. «Біологічні права та свободи людини в контексті світового досвіду» автор дійшов висновку про відносність класифікації прав людини, оскільки деякі з них можуть бути віднесені до різних видів та навіть охоплювати один одного. Це свідчить про те, що всі права є взаємопов’язаними і взаємозалежними, а тому протиставляти їх немає підстав. Відмінності між правами більше полягають у їх призначенні та механізмах забезпечення. Так, громадянські і політичні права мають на меті окреслити сферу індивідуальної автономії особистості і захистити її від зазіхань держави, поклавши на неї обов’язок оберігати цю сферу від втручання своїх органів і посадових осіб, громадських об’єднань та інших осіб. Соціально-економічні права характеризуються тим, що для їх забезпечення необхідні позитивні зусилля держави по створенню умов для реалізації прав особистості. Біологічні ж права характеризуються важливістю людини, не зважаючи на її соціальне становище; її первинних потреб, які необхідні для біологічного існування; необхідністю забезпечення захисту від втручання в її природу, яке може негативно вплинути на біологічне існування людини.

Так, було розглянуто місце біологічних прав у системі інших, порівняно їх з особистими, соціально-економічними, політичними. Доведено їх унікальність і самостійність.

З метою подальшого розвитку національного законодавства розглянуто світовий досвід у регулюванні біологічних прав і свобод людини та громадянина, проаналізовано позитивні та негативні риси декларативності деяких нормативно-правових актів, доведено, що такі права вже почали активно втілюватись у юридичні рамки міжнародного співтовариства. Розглянуто підходи до закріплення прав людини та громадянина у сфері розвитку біології, медицини, генетики, інших подібних наук; етапи їх закріплення, перші джерела. Продемонстровано важливість та недосконалість, зокрема, через відсутність процедурних норм застосування тих чи інших положень, деяких нормативно-правових актів. Показано, що значним недоліком розглянутих правових актів є їх рекомендаційний характер. Однак, за допомогою таких норм можна простежити світову позицію до зазначених проблем. Зазначаються принципи, яким повинно відповідати внутрішнє право. Розкрито важливість декларацій, які впливають на формування прав і свобод людини та громадянина у сфері розвитку біології, медицини, генетики.

Доведено, що біологічні права та свободи людини почали розвиватися, набувати формальну визначеність, світ почав звертати велику увагу на захист таких прав людини, що є, звичайно, позитивною тенденцією. За світовим прикладом можна змінювати документи на національному рівні, надаючи їм обов’язкової сили та долаючи визначені недоліки. Для цього потрібні великі реформи, зміна орієнтації наукових досліджень, метою яких повинні стати захист людини, благо для людини, а не спроби знайти найбільш уразливі її риси.