ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ, ДІАГНОСТИКИ ТА КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ІНФЕКЦІЙНОМУ МОНОНУКЛЕОЗІ В ДІТЕЙ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Краткое содержание

Матеріал і методи дослідження. Було проведено ретроспективне дослідження історій хвороби 582 хворих на ІМ, що надходили на лікування в міську клінічну інфекційну лікарню з Одеси та Одеської, Миколаївської, Херсонської областей за період з січня 2000 року по грудень 2004 року. Дітей серед досліджених хворих виявилося 422 (72,51 %), з них першого року життя – 17 (2,92 %); дорослих, відповідно, 160 (27,49 %).

Для вивчення особливостей сучасного перебігу ІМ обстежено 120 дітей у віці від 4 до 18 років, діагноз ІМ в яких було підтверджено за допомогою ПЛР та ІФА.

Дослідні групи були референтні за віком, ступенем тяжкості та формувалися залежно від застосованої терапії:

            дослідна група №1 – діти, що перенесли ІМ, лікування яких проводилося виключно за протоколом (30 дітей);

            дослідна група №2 – діти, що перенесли ІМ, до терапії яких було додано циклоферон (30 дітей);

            дослідна група №3 – діти, що перенесли ІМ, до терапії яких було додано лимфоміозот (30 дітей);

            дослідна основна група №4 – діти, що перенесли ІМ, комплексна терапія в яких передбачала використання обох препаратів, що вивчалися, –  циклоферону та лімфоміозоту (30 дітей).

Для всебічного обстеження хворих на ІМ були використані загальноприйняті клінічні та лабораторні методи дослідження. Клінічні методи включали: опитування, огляд, перкусію, пальпацію, аускультацію; також проводилася ЕКГ задля контролю функції серцево-судинної системи хворих на ІМ. Лабораторні методи: загальний аналіз крові; аналіз крові на атипові мононуклеари; біохімічний аналіз крові з дослідженням функції печінки (загальний білірубін та його фракції; активність АЛТ, АСТ; тимолова проба); імунологічні методи (абсолютний вміст лімфоцитів в крові (тис/мкл); відносна (%) та абсолютна (тис/мкл) кількість В-лімфоцитів по тесту з моноклональними антитілами по визначенню рецепторів CD21, Т-лімфоцитів по визначенню рецепторів CD3; субпопуляції Т-лімфоцитів (Т-хелпери по визначенню рецепторів CD4, Т-супресори по визначенню рецепторів CD8); імунорегуляторний індекс (співвідношення між Т-хелперами та Т-супресорами – CD4/CD8); рівень імуноглобулінів Ig A, sIg A, Ig G, Ig M, за реакцією Манчіні; цитотоксична активність натуральних кілерів); визначення специфічних імуноглобулінів Ig M, Ig G та Ig A методом ІФА; ідентифікація антигенів ЕБВ методом ПЛР. Обстеження проводилося на початку та після курсу терапії, а також в катамнезі через 1, 3, 6, 12 та 24 місяці після клінічного одужання.

Контролем слугувала група дітей, в яких були виявлені антигени ЕБВ в якості “випадкової знахідки”, але не спостерігалось жодних проявів ІМ, тобто – умовно здорові діти (20 дітей).

Терапевтичні заходи відповідали протоколу лікування дітей, хворих на ІМ, та передбачали використання загальної детоксикаційної терапії при тяжкому стані хворого та значній інтоксикації, коротких курсів преднізолону; жарознижувальні препарати (парацетамол); при наявності ангіни – антибіотики цефалоспорінового ряду; десенсибілізуючі препарати (кларитин).

У даному дослідженні у групах порівняння поряд із зазначеним протоколом терапії були використані наступні етіопатогенетичні засоби: індуктор ендогенного інтерферону імунокоригуючої та протизапальної дії циклоферон та антигомотоксичний препарат лімфодренажної дії лімфоміозот.

Підхід до лікування враховував вік хворих та особливості перебігу ІМ, зокрема, його тяжкість. При ІМ середньої тяжкості призначалася традиційна симптоматична терапія за протоколом. Питання щодо застосування антибактеріальної терапії вирішувалося окремо в кожному випадку, в залежності від ступеня виразності проявів ангіни. Додатково призначався циклоферону 12,5 % розчин внутрішньом’язово 1 раз на добу за схемою згідно інструкції.

При ІМ тяжкого перебігу призначалася симптоматична, детоксикаційна та антибіотикотерапія (за необхідності), а також преднізолон у вікових дозах коротким курсом (1-2 рази) за протоколом. Додатково призначався циклоферону 12,5 % розчин внутрішньовенно (під час крапельного вливання) або внутрішньом’язово 1 раз на добу за схемою згідно інструкції.

При наявності виразної лімфаденопатії (збільшення лімфатичних вузлів у двох або більше групах до 1,5 см та більше в діаметрі, особливо лімфатичних вузлів голови та шиї) призначався лімфоміозот у вікових дозах, 2 рази на добу перорально, на протязі 2-3 тижнів, залежно від динаміки симптомів.

Результати досліджень та їх обговорення. Ретроспективні статистичні дослідження глибиною в 20 років дозволили встановити, що за період з 1985 по 2005 рр. захворюваність населення на ІМ у Південному регіоні зросла в 70 разів. Це можна пояснити як дійсним ростом захворюваності, так і тим, що перебіг даного захворювання став більш тяжким, і, відповідно, кількість госпіталізованих хворих збільшилася. Привертає увагу факт різкого зросту (в 20 разів) захворюваності на ІМ з 1986 р. після аварії на ЧАЕС. Зберігається притаманна даній нозоформі 6-7-річна циклічність.

В ході дослідження було встановлено, що частка дітей серед госпіталізованих хворих на ІМ складає (72,51 ± 3,1) %. Характерно, що графік захворюваності на ІМ в нашій місцевості має типовий для країни вигляд: це двогорба крива, на якій перший підйом відповідає віковому інтервалу від 1 до 3 років (31,28 % хворих), другий – від 14 до 16 років (25,83 % хворих). При цьому найбільша захворюваність реєструється серед дітей 2-2,25 років – (13,98 ± 2,13) %, частка дітей другого року життя складає (10,19 ± 1,87) %, були зареєстровані випадки захворювання на ІМ серед дітей першого року життя. Другий пік захворюваності припадає на вік 15 років – (11,37 ± 2,2) %, шістнадцятирічних пацієнтів в нашому дослідженні було (9,72 ± 2,1) %.