ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ, АСОЦІЙОВАНОЇ З СИНДРОМОМ ОБСТРУКТИВНОГО АПНОЕ СНУ, ТА МОЖЛИВОСТІ ЇЇ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ

Краткое содержание

Клінічна характеристика хворих і методи дослідження. Обстежено 152 хворих на гіпертонічну хворобу ІІ стадії з АГ першого-третього ступеня (за класифікацією Європейського товариства гіпертензії та Європейського товариства кардіологів, 2007), у віці 35-77 років (середній вік – 53,4±1,7 років). Чоловіки склали 53,9% (82 особи), жінки - 46,1% (70 осіб). За результатами  нічного респіраторного моніторингу СОАС було діагностовано у 60 (39,47 %) з них. Шляхом рандомізації у співвідношенні 1:1 було сформовано дві групи спостереження. У першу клінічну групу було включено 60 гіпертензивних пацієнтів (39 чоловіків, 21 жінка) з наявністю СОАС. Середній вік пацієнтів становив 55,4±2,0 роки. В залежності від тяжкості перебігу СОАС, першу групу склали 19 (31,7%) хворих з легким перебігом, 24 (40,0%) - з помірним та 17 (28,3%) - із тяжким перебігом СОАС.

Другу клінічну групу склали 60 осіб (23 чоловіка, 37 жінок). Середній вік пацієнтів становив 51,7±2,1 років. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб (17 чоловіків, 13 жінок), середній вік становив 47,2±1,2 роки.

Програма клініко-інструментального обстеження складалась з вивчення даних суб’єктивного та анамнестичного характеру, соматичного статусу; лабораторних загальноклінічних та біохімічних аналізів, ЕКГ спокою у 12 стандартних відведеннях; офтальмоскопії очного дна. Верифікація добового профілю та рівня артеріального тиску здійснювалась методом ДМАТ з подальшим комп’ютерним аналізом даних. Для аналізу показників ВСР використовувалася реєстрація ЕКГ протягом 24 годин. Стан мозкового кровотоку був оцінений за допомогою імпульсно-хвильової дуплексної кольорової доплерографії. Товщина інтимо–медіального сегменту загальної сонної артерії визначалась методом сонолокації для оцінки процесу ремоделювання судин. Структурно–функціональні характеристики серця реєструвались за допомогою двовимірної ехокардіографії і імпульсно–хвильової доплерографії.

Лікування здійснювали фозиноприлом у дозі 10-40 мг один раз на добу та амлодипіну бесілатом у дозі 5-10 мг один раз на добу. Усі підгрупи хворих були порівняні за вихідними клініко–анамнестичними характеристиками. Тривалість спостереження складала 12 тижнів.

Статистичну обробку отриманих даних виконували методами варіаційної статистики за допомогою пакета прикладних програм “STATISTICA® for Windows 6.0”. Результати представлені у вигляді середнього значення (М), 95% довірчого інтервалу, помилки середньої (m). Для оцінки вірогідності різниці при наявності парних змін показників використовували критерій t Стьюдента, або, у випадку відхилення від розподілу за Гаусом, використовували непараметричний аналог дисперсійного аналізу – Н-критерій Kruskal-Wallis з наступним висновком про лінійні контрасти за Sheffe. Статистично значущими при порівнянні однієї пари показників вважали розходження при значеннях p<0,05. Оцінка ступеню взаємозв’язку між парами незалежних ознак, виражених у кількісній шкалі, здійснювалася за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона.

Результати власних досліджень та їх обговорення. При аналізі показників добового моніторування артеріального тиску встановлено, що в першій групі спостереження показники САТдб на 5,7% (p<0,05), ДАТдб на 6,8% (p<0,05), САТ_max на 6,6% (p<0,05) та ДАТ_max на 7,1% (p<0,05) були більшими за відповідні значення у другій групі. Рівні САТд та САТн в першій групі були вищими, ніж в другій групі, на 8,2% (p<0,05) та 8,8% (p<0,05) відповідно. У хворих на ГХ аналіз варіабельності артеріального тиску свідчить про значне збільшення цього критерію обох клінічних груп порівняно зі здоровими особами. Варіабельність CАТдб, САТд та САТн у хворих з синдромом нічного апное були вірогідно вищими за дані групи контролю. Варіабельність ДАТ у хворих на ГХ обох клінічних груп була більшою за контрольну групу. Показники „навантаження тиском” (індекси часу гіпертонії), що характеризують рівень та тяжкість АГ, були вірогідно вищими за дані контрольної групи (табл.1). У хворих першої групи показник ІЧГ САТ був на 20,7% (p<0,05) вище відповідного показника другої групи.