| Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовано вибір теми з огляду на її актуальність, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, окреслено джерельну базу і методологічні засади. Наведено коротку характеристику методів, що були використані у роботі. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, а також вказано конференції та публікації, де були апробовані результати дисертаційного дослідження.
Перший розділ – “Теоретичні питання психологізму народних пісень” – складається з трьох підрозділів.
1.1. Психологізм народної поезії як об’єкт дослідження. Зважаючи на багатозначність поняття “психологізм” у науковому обігу, у роботі з’ясовуються різні підходи до проблеми, конкретизується й сам об’єкт дослідження. Уточнено співвідношення термінів “психологічне зображення” та “психологічний аналіз”. Стисло окреслено історію вивчення особливостей розкриття внутрішнього світу людини в народній пісенності.
Зацікавлення психологічним аспектом народних пісень виникає практично із зародженням фольклористики як науки – з перших десятиліть ХІХ ст. Тонкий ліризм, інтенсивність і динаміку висвітлених у пісні почуттів відзначав іще М.Максимович у передмові до збірки 1827 р. Вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили й інші фольклористи-романтики: Ю.Венелін, О.Бодянський, А.Метлинський, Я.Головацький, М.Костомаров; а пізніше – О.Потебня, І.Франко, В.Білецька, О.Дей, Б.Рубчак та інші. Зрештою, майже всі дослідники, що зверталися до народної поезії, відзначали так чи інакше її психологічний аспект, хоча й не наголошували на ньому. У дисертації враховано також закордонні дослідження психологізму фольклору, зокрема праці О.Бьокеля (якому належить чи не єдина монографія про психологізм народної словесності), Л.Астаф’євої, В.Єрьоміної, Ю.Круглова, Б.Соколова, А.Кулагіної, М.Кравцова, Т.Акімової, А.Пранґішвілі та інших.
Однак і дотепер багато аспектів вивчення психологізму фольклору залишилися поза увагою дослідників.
1.2. Генеза психологічного зображення в народній ліриці. Адекватний аналіз особливостей психологічного зображення в народній ліриці й окреслення перспектив розвитку неможливі без простеження його походження. Специфіка конкретного жанру чи жанрового різновиду виявляється на тлі загальнофольклорних закономірностей психологічного зображення. Йдеться, зокрема, про своєрідні “типологічні формули”, або “формули впізнавання” (термін Л.Гінзбург), – соціально-психологічні типи осіб (батько, мати, свекруха, невістка, сирота) з усталеними рисами характеру й особливостями міжособистісних взаємин. При цьому в ліричних піснях, як зазначав Ф.Колесса, “й через традиційний шабльон (приняту форму) пробивається безпосередність, щирість і простота, а до того ще й ніжність виразу в передаванні настроїв та переживань”. На відображення внутрішнього світу людини в народній ліриці вплинули також зумовленість, обов’язковість прийнятих народною етикою переживань і психологічних реакцій за певних обставин, типізація ставлення до дійсності; зображення духовності героїв шляхом прихованого психологізму – усталеними засобами поетики, а також через діалоги персонажів, показ їх дій, конфліктів тощо; уособлення певних абстрактних понять психологічного плану.
З іншого боку, розвинений психологічний аспект лірики, на думку деяких учених (зокрема, М.Грушевського, Ф.Колесси), є досить пізнім (ХVІІ-ХVІІІ ст.) нашаруванням, а тому ввібрав у себе здобутки у психологічній площині інших жанрів. Так, від голосінь до лірики перейшли спосіб прямого розкриття внутрішнього світу людини від імені ліричного “я”, умовна одночасність переживання почуття та його висловлення; а від історичних пісень, дум і балад – зовнішнє, сюжетне розкриття психології персонажів через їхні дії і вчинки. Як і баладі, ліричній пісні притаманний особливий драматизм образу людини.
Саме ліричні пісні з усіх фольклорних жанрів досягли найвищої досконалості психологічного зображення. Внаслідок синтезу епічного й драматичного елементів із власне ліричним у них розвинувся специфічний “психологічний” сюжет, який розгортається за ходом думки, переживання, за логікою почуття. Водночас у ліриці існує психологічна мотивація поведінки героя, коли певні сюжетні ситуації зумовлюють ті чи інші психологічні реакції.
1.3. Специфічні засоби та прийоми психологічного зображення в ліричних піснях. У цьому підрозділі окреслено теоретико-методологічну основу психологічного аналізу фольклорної лірики. На мовному рівні перш за все виділяються слова, семантика яких безпосередньо пов’язана зі сферою психічного; стосовно людини вони можуть виступати як ознака, діяльність чи стан (категорії прикмети, чинності і стану нашого “я”, які виділив С.Балей): сумний, невеселий, тужити, журитися, нудно тощо. Важливу роль у психологічному зображенні відіграють також емоційно забарвлені морфеми, а ще більшою мірою – мовленнєва форма викладу (монолог, діалог, опис, що виступають самостійно чи в різноманітних комбінаціях).
У кожній групі поетичних тропів та композиційних прийомів виділяється комплекс елементів, які прямо причетні до розкриття “психологічної сутності” народнопісенних творів, до висвітлення духовного світу ліричних героїв. Функція психологічного зображення для цих елементів є провідною, тому щодо них вживається означення “психологічний”. Такими можуть бути, звичайно ж, паралелізм, а також епітет, метафора, гіпербола, порівняння, протиставлення, градація. Вони є засобами створення т.зв. психологізованого пластичного портрета людини: за промовистими зовнішніми ознаками відкриваються глибинні, приховані психічні процеси.
Можна говорити також про психологічну символіку, яка, на думку Т.Акімової, утримує ліричне зображення у межах чуттєвого сприйняття і не дає йому редукуватися до абстрактних понять. Розрізняються образи-символи (часто асоціативні), символічні показники і символічні ситуації. Психологічний аспект першого закладений у самому предметі, істоті чи явищі або залежить від впливу суто природних факторів, але до ліричного героя безпосереднього відношення не має (наприклад, похилене від вітру чи підмите водою дерево асоціюється з постаттю засмученої людини). Навпаки, фізичний стан, властивості символічних показників зумовлені психологічним станом, почуттями персонажа твору (хустина запилилась – (бо) дівчина зажурилась), причому часто між предметом і особою існує додатковий зв’язок-мотивація (дівчина вишила хустину власноруч). Символічні ситуації розкривають психологічний пласт твору об’ємно, багатопланово, у міжособистісних взаєминах. Конкретний зміст, обставини, дії значення не мають, вони умовні; важливою є реакція, емоційне забарвлення і психологічна мотивація поведінки людини.
Для розуміння психологізму кожного конкретного пісенного твору вирішальну роль відіграє контекст.
Другий розділ – “Лірико-психологічне наповнення обрядової пісенності” – присвячений власне ліричним (у вузькому розумінні слова) обрядовим пісням.
2.1. Взаємозв’язок ліричних обрядових пісень з обрядом. З обрядового пісенного фольклору можна виділити тексти, які магічного, утилітарного призначення не мали. Вони є вторинними щодо обряду, оскільки через зображення внутрішнього світу персонажів (учасників ритуалу) передають їх обрядове сприйняття того, що відбувається. Посилення психологічного струменя у цій групі пісень закономірно веде до ліризації, тому їх цілком можна назвати ліричними обрядовими. Специфіка психологізму ліричних обрядових пісень зумовлена їх особливим зв’язком із самим обрядом. Цей зв’язок простежується на кількох рівнях: зовнішньому, формально-побутовому, часто традиційно-умовному (обмежений обрядом час виконання, окремі елементи поетики творів, наприклад, розмір, приспів) і на семантичному (обряд викликає, зумовлює певні почуття, переживання ліричних героїв, водночас даючи нагоду їх виразити).
Обрядовій ліриці властива умовність зображених переживань, однак у різних жанрових групах вона виявляється з неоднаковою інтенсивністю. Тематика і психологічна проблематика обрядової лірики найчастіше пов’язана з одруженням, тому найбільший вплив на неї мало весілля – обрядово-пісенний комплекс із детально розробленими ролями персонажів, навіть внутрішній стан яких мав бути підпорядкований вимогам ритуалу. Отже, психологізм тут ніби запрограмований: у певні моменти обряду чітко окреслені (тим же обрядом) почуття і переживання його учасників. Ідеться не стільки про наявність цих почуттів, скільки про навмисну їх демонстрацію у формі ліричних текстів відповідно до логіки обряду. Водночас психологічне зображення у піснях виступає своєрідним регулятором поведінки, носієм традиції та обрядового етикету.
2.2. Психологічна структура обрядової лірики може бути однокомпонентною (характеризувати один психологічний зв’язок, одне найтиповіше переживання) чи багатокомпонентною, заснованою на повторі строф з певними змінами.
2.2.1. Переважаючою мовленнєвою формою розкриття психології героя в обрядових ліричних піснях є діалог, поширені також комбіновані форми “описова частина + монолог чи діалог”; рідше зустрічається чистий монолог. Знову ж таки це зумовлено самим обрядом, який за своєю суттю є дійством колективним, а колектив причетний до всіх сторін життя кожного зі своїх представників. Опозиція “громада – ліричний герой” найчастіше реалізується у вигляді запитань і відповідей (коментарів і реплік), завдяки чому колектив залучений до співпереживання з героєм. Хор спонукає його до певних переживань, “підказує” і водночас озвучує їх. У діалог – розмову з рослинами (вишнею) чи предметами (ліжком, ручками, личком, кучерями) – своєрідно “об’єктивується” в обрядовій ліриці й т.зв. внутрішнє мовлення.
Ліричні обрядові пісні фіксують понад двадцять типів людських емоцій та почуттів, причому тільки третина з них належить до позитивних. У піснях переважають негативні психологічні явища. Лише незначна їх частина називається безпосередньо, здебільшого вони знаходять вираз у текстах за допомогою розширення семантики слів (доповнення її оцінним компонентом) та засобів поетики. Так, лексеми батько, мати, брат, сестра у контексті весільного обряду позначають не тільки і не стільки ступінь кровної спорідненості з нареченою, скільки особливі, повні довіри та розуміння взаємини між ними – їх сприйняття ліричною героїнею, з одного боку, та їхнє ставлення до неї, з іншого.
Поруч із суто психологічними (сумний, веселий, радий), важливу роль у розкритті глибинних душевних зворушень персонажів відіграють оцінно-виражальні епітети (рідний, чужий).
Спробою передати засобами поетики неусвідомлену психічну діяльність є зафіксований у фольклорних текстах т.зв. віщий сон, сюжетно здебільшого пов’язаний з весіллям.
В обрядових ліричних піснях зображення зосереджується не так на самих почуттях чи переживаннях, як на їх зовнішніх проявах. Статично це фіксує психологізований пластичний портрет, а динамічно – символічні ситуації з психологічним підтекстом. Стійкий зв’язок між певними обрядовими ситуаціями, психологічними станами та їх зовнішніми ознаками (похилена постать, а найчастіше – сльози) у весільній ліриці служить засобом упізнавання головної дійової особи.
Зумовлені обрядом емоції та переживання у ліричних обрядових піснях отримують постійні відповідники за посередництвом психологічних метафор. Здебільшого метафоричні побудови постають навколо образів серця і сліз (наприклад, розставатися – оддавати, відривати від серця; плакати – дрібними сльозами умиватися, вечеряти тощо). Спостерігається схильність обрядової лірики до локалізації психічної діяльності в серці, очах, головоньці й відокремлення почуття від особи, яка його переживає.
2.2.2. Проаналізовано композиційні прийоми розкриття психологічного змісту в обрядових ліричних піснях, їх різновиди й особливості позиційної реалізації. Їхнє основне завдання – виділити якість почуття, увиразнити його силу, тривалість, підкреслити глибину переживання.
Порівняння як засіб психологічного зображення трапляється нечасто і будується переважно на метафоричній основі. Вибір предмета, з яким порівнюють, характеризує ставлення ліричного героя до суб’єкта порівняння.
Однією з визначальних характеристик психологізму обрядової лірики є контрастність зображення. У ліричних піснях весняного циклу протиставлення гостріше, ніж у весільних текстах, де воно дещо пом’якшене, обмежене обрядовим етикетом.
Обрядовий фольклор також відтінює почуття в межах одного емоційного поля, диференціюючи його силу, глибину і тривалість за допомогою градації. Специфічним різновидом градації, що зародився саме в обрядовій поезії, а з часом одержав психологічне трактування, є т.зв. родинна градація – закріплене обрядом відповідно до традиційних морально-етичних норм ступенювання членів своєї чи чужої родини, учасників обрядового дійства.
Надзвичайно поширеним засобом психологізму ліричних обрядових пісень є особливі композиційно-семантичні утворення на основі психологічного паралелізму: символічна частина + реальна частина. Обидва структурні елементи характеризуються симетричним розгортанням і відтворенням почуття чи переживання (як підкреслює Ю.Круглов, це – “один образ, який осмислюється то реалістично, то символічно”), що дає подвоєний естетичний ефект.
2.3. Символіка у психологічному зображенні. Основний смисловий акцент психологічного зображення в ліричних обрядових піснях припадає на символіку. Символічне значення зумовлюється не тематикою чи мотивами текстів окремих груп, а емоційним змістом ситуації, якістю почуття, переживання, психологічного стану.
2.3.1. Психологічних образів-символів у ліричних обрядових піснях відносно небагато: вони можуть мати загальнофольклорне походження (зозуля; розлив води, повінь) або їх матеріальні прототипи використовуються у ритуальних діях (перстень, вінок). У контексті весільного обряду модифікується у бік поглиблення психологізму символічне значення просторових понять межі, віддалі (ріка, гора, дорога). Для характеристики ставлення ліричних героїв до інших осіб використовуються групи т.зв. комфортних і дискомфортних образів.
2.3.2. Предмети, що стають символічними показниками, постійного символічного значення не мають; ліричний герой сам “запрограмовує” його. З одного боку, висловлення почуттів, переживань і психологічних реакцій було регламентоване обрядом (особливо щодо милого та нелюба), і дівчина прагнула скористатися посередництвом сторонніх предметів чи явищ, які “співпереживали” разом з нею, а іноді “переживали” замість неї. З іншого, – це стосується безпосередньо весільного обряду, – молода, перейшовши в чоловікову родину, практично втрачала можливість контакту з батьками, а про її долю в подружжі вони могли дізнатися тільки завдяки символічним показникам. Найдавнішими образами, що виконували цю функцію, були рослинні: трава, рута-м’ята, виноград, вінок тощо.
2.3.3. Внаслідок тісного зв’язку ліричних обрядових пісень з обрядами (дія так само важлива, як і слово) при розкритті психологічного змісту переважають саме символічні ситуації. Ставлення однієї людини до іншої передається кількома художніми прийомами, зведеними до типів символічних ситуацій: 1) виконання чи невиконання певної дії ліричним героєм на чиєсь прохання; 2) виконання чи невиконання певної дії іншими персонажами на прохання чи з дозволу ліричного героя; 3) обдаровування (важливою є як сама дія, так і цінність подарунка); 4) прийняття / неприйняття викупу та ін.
Аналіз текстів позаобрядової лірики здійснено у третьому розділі – “Психологічне зображення в ліричних позаобрядових піснях”.
3.1. Витоки й основні закономірності психологічного зображення в позаобрядовій ліриці. Вихідним моментом психологічного аналізу позаобрядових ліричних пісень є сюжетність, причому розвиток сюжету зумовлюється динамікою розвитку думки, переживання. В основі психологічного зображення – специфічна емоційна пам’ять, джерелом якої може бути як реальна дійсність, так і те, що зберігає пам’ять зорова, образна. Часовий план у позаобрядовій ліриці завжди подвійний: або “теперішнє – минуле”, або “теперішнє – майбутнє”, а то й потрійний: “минуле – теперішнє – майбутнє”. Але завжди він опосередковується актуальним психологічним станом ліричного героя. Завдяки зміщенню часових планів розвинулися різні форми передачі ліричного змісту, зокрема: пісня-розповідь (лірична сповідь), спомин, роздум, лист, сон. Посилення емоційно-психологічної виразності та естетичного ефекту ліричного твору досягається недотриманням причинно-часової послідовності та довільним комбінуванням часових моментів у процесі розповіді чи роздумів.
Центральним об’єктом зображення у ліричних позаобрядових піснях є любов, і тематичні групи лірики висвітлюють різні види цього почуття: кохання, любов у сім’ї, родині, любов до рідних пенатів тощо.
3.2. Психологічна структура позаобрядових ліричних пісень переважно однокомпонентна, витримана в єдиному емоційному ключі. Посилення особистісного, індивідуального начала зумовило тенденцію до лінійного зображення певного психологічного стану чи переживання ліричного героя: кожен новий епізод доповнює, розвиває попередній, поглиблюючи й увиразнюючи таким чином відтворення почуттів.
3.2.1. Позаобрядова лірика відзначається багатством і різноманітністю мовленнєвих форм і засобів розкриття психології персонажів. Пісні-монологи надзвичайно драматичні й навіть трагічні; вони фіксують елементи самоспостереження та самоаналізу ліричного героя, особливо у пізніших зразках (починаючи з ХІХ ст.). Найчастіше з монологом чи діалогом поєднується описова частина (здебільшого у препозиції). Іноді описова частина виступає самостійно: мова про ліричного героя ведеться у третій особі чи людські почуття й переживання характеризуються в безособовій формі. Пісні цієї групи складаються переважно з набору сентенцій, у яких зафіксовано результати народних спостережень за поведінкою людей під впливом певних емоцій, характерні ознаки наявності або типові вияви тих чи інших почуттів.
Провідну роль у психологічному зображенні позаобрядової лірики відіграє емоційно-експресивна лексика, передусім слова, що безпосередньо дають персонажеві психологічні характеристики різного типу (жалібний, сумний, радий; тужити, гніватися, думати; нудно тощо).
У більшості випадків психологічний колорит персонажам чи цілій пісенній ситуації надають епітети, підібрані в одному емоційному ключі, який задається особою ліричного героя, його думками, почуттями, переживаннями. У позаобрядовій ліриці завдяки поєднанню фізичних і просторових стереотипів із уявленнями психологічного плану значно розширилося і семантичне поле деяких непсихологічних понять (наприклад, “свій – чужий”).
Схильність до пластичного вираження емоційно-психологічного змісту в позаобрядових ліричних піснях знаходить вияв у психологізованому “скульптурному” портреті (що фіксує людину переважно під дією астенічних, пригнічуючих, переживань) та метафорі. Центральними образами метафоричних конструкцій є найчастіше серце, голова, очі, сльози, мислі (думки). Українська фольклорна лірика, особливо пізнього періоду, тяжіє до безпосереднього опису психічних процесів, переживань і почуттів, які за допомогою психологічних метафор співвідносяться з відчуттями фізіологічними.
3.2.2. Розширення психологічної палітри позаобрядових ліричних пісень вимагало збагачення композиційних прийомів для її розкриття. Серед порівнянь переважають такі, що будуються на метафоричній основі, причому до розкриття внутрішнього світу людини залучається не тільки названий порівнянням об’єкт, а й усе асоціативне поле, пов’язане з ним. Додаткові конотації є і в протиставленні: психологічна антитеза осіб нерідко увиразнюється часовим протиставленням. В одних випадках ідеться про зміну становища ліричного героя чи об’єкта його почуттів, яка зумовлює актуальний психологічний стан, названий або переданий піснею; в інших – протиставлення в часі передає динаміку самих психологічних процесів людини, взаємин ліричних героїв.
Ескалація емоційної напруги досягається й за посередництвом градації, системи заперечень, повторів.
Відтворити силу почуттів і глибину переживання ліричного героя допомагає перебільшення, специфічним різновидом якого в позаобрядовій ліриці виступає формула неможливості, передана образним паралелізмом.
Чи не найпоширенішим композиційним прийомом у позаобрядових ліричних піснях є психологічний паралелізм, функція якого залежить від його розташування в тексті. Картини природи у творі можуть створювати емоційний колорит, співзвучний з настроєм ліричного героя, або взаємодіяти з внутрішнім світом людини, впливаючи на нього чи зазнаючи зворотного впливу.
3.3. Психологічна символіка позаобрядових ліричних пісень. Групування психологічної символіки, запропоноване для обрядової лірики, залишається актуальним і для позаобрядової. Основними тематичними групами є символіка щастя і символіка горя, а за способом розкриття психологічного змісту можна виокремити образи-символи, символічні показники і символічні ситуації.
3.3.1. Проаналізовано психологічне наповнення численних образів-символів у позаобрядових ліричних піснях, а також (де це можливо) простежено шляхи формування психологічного аспекту символічного значення. Часто він пов’язаний із загальними стереотипами щодо того чи іншого предмета, явища, істоти (ворон, зозуля, пара голубів та ін.). До групи “нещасливих” символів належить і цілий ряд різнопланових образів, які можна об’єднати на підставі спільності їхнього прямого, предметного значення: зумовлена різними причинами непрозорість повітря (хмари, дощ, туман, пил, дим), води (каламутна, бистра, повінь). Найпоширеніші образи-символи психологічних переживань походять із рослинного світу; символічне значення розвивається на основі просторових координатних осей “вертикаль – горизонталь”.
3.3.2. Фізичний стан, зовнішній вигляд чи місце перебування предметів і явищ – символічних показників змінюються внаслідок процесів, що відбуваються у душі персонажа, залежать від цих процесів, від психічного і фізичного стану людини. У позаобрядових ліричних піснях предмет може набувати функції символічного показника по-різному: а) надзвичайної сили почуття впливають на навколишнє середовище відповідно до свого емоційного забарвлення, часто всупереч природному ходу подій; б) символічне значення предмета попередньо задається ліричним героєм; в) реальний фізичний зв’язок предмета з ліричним героєм (посаджений, виготовлений, подарований ним тощо) ніби наділяє його часткою психічної енергії людини.
3.3.3. Символічні ситуації в позаобрядовій ліричній поезії виявляють виразний генетичний зв’язок з обрядовою лірикою, що частково свідчить про їх вторинність. Підставою для типізації символічних ситуацій служить спрямування міжособистісних взаємин. Доцільно виділити чотири таких типи: 1) взаємини дівчина → хлопець, жінка → чоловік; 2) обернена ситуація хлопець → дівчина, чоловік → жінка; 3) взаємини в родині; 4) універсальна символічна ситуація – смерть. У межах кожної з цих груп виокремлено ще й підгрупи.
Виявлені особливості переконують у тому, що дослідження поетики позаобрядових ліричних пісень неможливе без урахування психологічного аспекту створення образу ліричного героя.
ВИСНОВКИ
Українські народні пісні зафіксували прагнення людини якнайкраще пізнати і виразити себе через емоційне співвіднесення з оточенням, навколишнім середовищем, іншими людьми. Психологізм лірики одночасно є естетичним, мистецьким явищем і тим фактором, який, по суті, творить специфіку самого фольклорного жанру, є його обов’язковою і невід’ємною ознакою.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення попередніх досягнень фольклористики у цьому напрямку і запропоновано нове вирішення проблеми психологізму народної поезії на матеріалі ліричних пісень. Систематизація наукового апарату дозволила застосувати у роботі комплексний підхід до вирішення поставленого завдання, однак це вимагало свідомого обмеження об’єкта дослідження: психологізм розуміється як психологічне зображення, тобто передача художньо-поетичними засобами думок, почуттів, переживань ліричного героя, розкриття його внутрішнього світу. Психологічно завершений образ людини у ліриці формується багатьма різноплановими складниками народнопоетичного твору як структурно-композиційної та семантично-образної єдності. Психологічний аналіз фольклорного матеріалу не можливий без виділення окремих рівнів, які в кінцевому результаті взаємодіють між собою: структурного, композиційного, лінгвістичного і семантичного.
Зіставлення отриманих у другому та третьому розділах роботи результатів аналізу фольклорних текстів дало змогу виявити закономірності внутрішнього поєднання поетичних образів при психологічному зображенні, з’ясувати специфіку досліджуваного явища.
Психологізм народної пісні розвивається в руслі загальнофольклорних традицій розкриття внутрішнього світу людини. Фольклорна лірика генетично пов’язана з голосіннями, історичними піснями та баладами, що зумовило драматичну й епічну тенденції психологічного зображення. Опрацювання текстів ліричних обрядових пісень показало своєрідну обрядову умовність психологічного зображення у них: здебільшого передаються не реальні почуття героїв-учасників обряду, а ті, які вони повинні відчувати за даних обставин, згідно з обрядовим етикетом. Обряд накладає відбиток на всі рівні створення образу людини у цій групі творів. Позаобрядові народні пісні відзначаються ускладненням психології ліричного героя, появою елементів самоаналізу.
При створенні образу ліричного героя, розкритті його внутрішнього світу активну роль виконують психологічні порівняння, протиставлення, градація, перебільшення, паралелізм (трактування останнього у дисертаційному дослідженні відмінне від традиційного). Особливу роль у поетиці українських народних ліричних пісень відіграють повтори – вони поглиблюють загальне емоційно-психологічне забарвлення твору й уможливлюють тонке нюансування почуттів (за рахунок співвідношення спільного та відмінного у повторюваних частинах тексту). Виразна додаткова конотація дозволяє також говорити про психологічні (емоційно-психологічні) епітети, звертання, метафори, символіку (образи-символи, символічні показники та символічні ситуації).
Відтворення внутрішнього світу людини у ліричних піснях виявляється: а) у прямому називанні почуттів, психічних процесів і станів; б) у самоаналізі переживань, чуттєвих вражень, у роздумах; в) у констатації фізіологічних відчуттів при тих чи інших переживаннях; а також опосередковано – г) за допомогою символіки і д) через поведінку, вчинки ліричного героя, міжособистісні взаємини.
Охоплені психологічним зображенням емоції, почуття й переживання зводяться до двох опозиційних груп щастя і горе (з виразним акцентом на другому). Відповідно й залучена до розкриття психологічного змісту символіка також поділяється на символіку щастя і символіку горя.
Психологізм не зосереджується в якомусь елементі поетики, а “розливається” по тексті цілого твору, завдяки чому психологічне зображення у ліриці характеризується емоційно-настроєвою єдністю.
У цілому ж мистецтво психологічного зображення в українських народних піснях проходить еволюцію від міфологічного світосприйняття до поетичного, завдяки чому окремі образи втрачають своє магічне значення, набуваючи функції виразника психологічного стану; від статичного до динамічного; від більш умовного до реалістичного; кількісно та якісно урізноманітнюються способи передачі внутрішнього світу, хоча почуття й переживання зазвичай виражені усталеними формулами.
Проблема психологізму усної народної творчості – невичерпна тема. Запропонована у дисертації методика аналізу психологічного зображення може бути використана й при з’ясуванні особливостей відтворення внутрішнього світу людини у творах інших жанрів.
|
