ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ У КОМУНІКАТИВНО ДЕПРИВОВАНИХ ДІТЕЙ-СИРІТ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об’єкт, мету та завдання, розкрито його методологічні та теоретичні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, наведено форми його апробації та відомості про структуру дисертації.

Перший розділ - "Теоретичні проблеми зв’язного мовлення та методичні аспекти його формування у дошкільників" присвячено аналізу психолого-педагогічної, спеціальної та методичної літератури із заявленої проблеми та визначенню теоретичних підходів до її вивчення.

Аналіз та узагальнення результатів вивчення наукових джерел показав, що визначенню поняття зв’язного мовлення, його психологічних характеристик, функцій, форм, генезу присвячені роботи Л.С. Виготського, Т.А. Ладиженської, О.Р.Лурії, А.К. Маркової, С.Л. Рубінштейна та ін.

Особливості усного мовлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку розкривається у працях А.М.Богуш, М.С.Вашуленка, Л.В.Ворошніної, О.М.Гвоздєва, Т.О.Ладиженської, Г.О.Люблінської, М.Р.Львова та ін. У роботах вчених-методистів (Н.Ф.Виноградової, Е.П.Короткової, Г.М.Леушиної, М.Р.Львова, Н.А.Орланової та ін.) розкрито питанння формування і розвитку зв’язного мовлення з врахуванням його лінгводидактичного аспекту.

Узагальнення результатів наукових досліджень із заявленої проблеми дало можливість виокремити декілька підходів до вивчення проблеми розвитку усного зв’язного мовлення: лінгвістичний (А.М.Богуш, Н.Ф.Виноградова, Є.П.Короткова, Є.І.Тихеєва, О.С.Ушакова та ін.), психологічний (Б.Ф.Баєв, Л.С.Виготський, В.І.Лубовський О.І.Синиця та ін.), психолінгвістичний (В.К.Воробйова, Л.П.Доблаєв, М.І.Жинкін, І.А.Зимня, О.О.Леонтьєв, Є.Ф.Соботович та ін.), нейропсихологічний (Т.В.Ахутіна, О.Р.Лурія, В.В.Тарасун, Є.Д.Хомська, Л.С.Цвєткова та ін.), лінгводидактичний (Л.С.Вавіна, І.С.Марченко, С.О.Покутнєва, Н.В.Чередніченко).

Як показує аналіз результатів відповідних наукових джерел, розповсюджений лінгвістичний підхід, відбиваючи нормативні вимоги оволодіння мовленням (його лексичною, граматичною, семантичною сторонами) не дозволяє проаналізувати мовлення під кутом зору сформованості його операційної сторони, оскільки він розглядає мовлення з погляду визначених функцій: розуміння, усвідомлення, лексичне наповнення, нормативне оволодіння мовними правилами.

 На відміну від даного підходу, психолінгвістичний підхід до проблеми дослідження усного зв’язного мовлення дозволяє розкрити механізми мовленнєвих порушень на рівні сформованості психолінгвістичних операцій у старших дошкільників.

Спираючись на аналіз та узагальнення психолінгвістичних наукових джерел, ми розглядаємо зв’язне мовлення як складну ієрархічно організовану мовленнєво-мисленнєву діяльність, продуктом якої є висловлювання з його внутрішнім і зовнішнім планами, що визначають його "цільність", яка забезпечується операцією смислової організації висловлювння та "зв’язність", що передбачає сформованість операції структурно-мовленнєвого оформлення висловлювання. Внутрішній план мовленнєвого повідомлення розглядається як деякий заданий інтелектом зміст, який, розгортаючись у структурі зв’язного висловлювання, є ієрархією планів (програм): від програми всього висловлювання до програми кожного окремого речення. Зовнішній план є лінійною послідовністю речень, організованих за мовними правилами у групу лексично залежних - комунікативно-слабких та комунікативно-сильних (Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.А.Зимня, О.О.Леонтьєв О.Р.Лурія та ін.).

Результати наукових досліджень та аналіз практики роботи дитячих будинків дають підставу стверджувати, що сирітство залишає важкий слід у психічному житті вихованця інтернатної установи, оскільки у позбавленої батьківської любові й опіки дитини знижується загальний психічний тонус, порушуються процеси саморегуляції, домінує пасивність у різних видах діяльності, спостерігається недостатня здатність до співчуття, імпульсивність в поведінці, погіршується (в порівнянні з ровесниками з сім’ї) емоційна регуляція, емоційно-пізнавальна взаємодія (Н.Н.Авдєєва, Л.Н.Галігузова, Т.В.Гуськова, І.В.Дубровіна, М.І.Лісіна, С.Ю.Мєщєрякова, А.М.Прихожан, А.Г.Рузська, Є.О.Смірнова, Є.А.Стрєбєлєва, Н.Н.Толстих та ін.).

Ряд дослідників (І.В.Єжов, Е.А.Мінкова, В.С.Мухіна, А.М.Прихожан, Н.Н.Толстих та ін.) стверджують, що найбільш суттєві відхилення від нормального становлення особистості дитини-сироти проявляються в порушенні соціальної взаємодії, невпевненості у собі, неадекватній самооцінці, емоційній напруженості, підвищеній агресивності і т.д.

Встановлено, що деприваційний вплив викликають порушення у розвитку особистості дитини-сироти, які виникають на основі дії двох груп несприятливих соціально-психологічних факторів. Першу групу складають фактори, зумовлені недоліками виховання в колишніх родинах: негативна спадковість; безпритульність; бездоглядність і жорстоке ставлення та ін. (В.І.Брутман, Н.Н.Малофеєв, Т.Я.Сафонова, Л.П.Чичерін та ін.). В другу групу увійшли фактори, зумовлені наслідками недосконалої системи виховання в інтернатних закладах: неповноцінне спілкування з дорослими через відсутність достатньої кількості персоналу  і його велику плинність; постійне перебування в закладі закритого типу і  відсутність контактів з довкіллям; звужене коло спілкування, регламентація вільного часу режимними моментами  та ін. (Г.М.Бевз, Л.С.Волинець, Л.Н.Галігузова, С.Ю.Мещерякова, І.В.Пєша, Л.М.Царєгородцева та ін.). Вплив вище вказаних факторів, на нашу думку, значною мірою впливає на виникнення комунікативної депривації.

Комунікативна депривація дитини-сироти дошкільного віку (від лат. communicatіо - зв’язок, повідомлення + лат. deprevatio - втрата, позбавлення) визначається нами як обмеженість їхніх міжособистісних контактів з дорослими та однолітками, що зумовлюється постійним перебуванням в інтернатній установі. У нашому дослідженні дане поняття є базовим, оскільки ми розглядаємо вплив неповноцінних взаємин дитини-сироти з дорослими та однолітками на подальший її мовленнєвий розвиток, зокрема на формування  усного зв’язного мовлення.

Комунікативна депривація дітей старшого дошкільного віку, негативно впливаючи на процес спілкування, позначається на взаєминах "дитина-дитина" та "дитина-дорослий" (О.Л.Кононко, Т.О.Піроженко) і деформує розвиток тих внутрішньоособистісних якостей дитини-сироти, що складають її комунікативне ядро. Базуючись на визначенні комунікативного ядра, запропонованого О.О.Бодальовим та О.В.Киричуком, ми під комунікативним ядром дитини-сироти розуміємо сукупність внутрішньоособистісних якостей, які сприяють її соціальній взаємодії.

Практично в усіх дослідженнях (Л.Н.Галігузової, Т.В.Гуськової, М.І.Лісіної, та ін.), спрямованих на вивчення особливостей мовленнєвої діяльності дітей-сиріт, відмічається відставання та порушення у дітей даної категорії всіх компонентів усного зв’язного мовлення. Проте, як показує аналіз науково-методичних джерел, проблема вивчення особливостей усного зв’язного мовлення у даної категорії дітей, зокрема особливостей сформованості смислової організації висловлювння та операцій його структурно-мовленнєвого оформлення, не була предметом спеціальних досліджень.

У другому розділі "Особливості усного зв’язного мовлення комунікативно депривованих дітей-сиріт" теоретично обгрунтовуються науково-методичні підходи  до діагностики стану сформованості усного зв’язного мовлення та складових комунікативного ядра особистості дитини-сироти старшого дошкільного віку. За допомогою спеціально розробленої методики визначені рівні сформованості усного зв’язного мовлення у дошкільників, які виховуються як в умовах комунікативної депривації, так і в сім’ї та з’ясовуються чинники труднощів оволодіння ними усним зв’язним мовленням.

Для дослідження рівнів сформованості усного зв’язного мовлення дітей-сиріт нами було розроблено спеціальну методику, в основу якої покладено психолінгвістичний підхід до зв’язного мовлення (Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.А.Зимня, О.О.Леонтьєв, О.Р.Лурія, А.К.Маркова). Одним з визначальних положень для нашого дослідження виступає концепція рівнів засвоєння знань (В.П.Беспалько, В.Ф.Паламарчук, В.В.Тарасун та ін.), на основі якої розроблена модель сформованості усного зв’язного мовлення у дітей-сиріт, що характеризує різні ступені їхньої самостійності при виконанні завдань, в яких передбачається задіювання різних видів усного зв’язного мовлення. За основну мовленнєву одиницю нами прийнято зв’язне висловлювання, що передбачає одержання найбільш повної характеристики особливостей сформованості основних аспектів породження та розуміння мовленнєвого висловлювання. Відповідно до вище сказаного нами розроблено чотирьохрівневий діагностичний комплекс, який складався з діагностичних завдань різного ступеня складності.

Для виявлення стану сформованості комунікативного ядра і отримання достовірних даних ми враховували експертну оцінку, яка характеризувала вираженість (високу, середню чи низьку) складових комунікативного ядра особистості дітей-сиріт, та розробили спеціальну методику, що складалася з опитувальників для визначення компонентів комунікативного ядра. Вивчення проявів експресивності відбувалося за методикою, що містила завдання, зміст якого передбачав застосування невербальної методики (орієнтування у виразі обличчя на запропонованих малюнках, впізнавання відповідних емоційних станів, зображений на них). Враховуючи  дані досліджень особистості комунікативно депривованих дітей (І.В. Єжов, М.І. Лісіна, Е.А.Мінкова, В.С.Мухіна, А.М. Прихожан, В.М. Слуцький, Н.Н. Толстих та ін.), до складу комунікативного ядра старших дошкільників нами включено такі компоненти: 1) спрямованість дитини на соціальну взаємодію; 2) стійкість в умовах стресових ситуацій; 3) терпимість до дискомфорту; 4) вразливість; 5) агресивність; 6) естетична чутливість; 7) експресивність.

Застосування комплексу зазначених методик дало можливість на етапі констатуючого експерименту розв’язати такі завдання: виявити стан сформованості усного зв’язного мовлення комунікативно депривованих дітей у порівнянні з нормально розвинутими ровесниками; встановити чинники труднощів в оволодіння  дітьми-сиротами усним зв’язним мовленням; визначити стан сформованості комунікативного ядра дошкільників; виявити кореляційний зв’язок між станом сформованості усного зв’язного мовлення та станом сформованості комунікативного ядра дошкільників, які виховуються в різних умовах.

Аналіз та узагальнення результатів першого етапу констатуючого експериментального дослідження, спрямованого на дослідження усного зв’язного мовлення, дали змогу встановити, що серед комунікативно депривованих дітей не виявлено таких, які мають високий рівень сформованості усного зв’язного мовлення (на відміну від ровесників із сім’ї, де цей показник становить 55,6%). На цьому рівні більшість дітей з типовим розвитком вільно спілкувалися з експериментатором і самостійно виконували запропоновані завдання. Їхнє усне мовлення мало розгорнутий, зв’язний і цілісний характер. Діти правильно розпізнавали зв’язні висловлювання, вірно та в повному обсязі передавали основний зміст вихідного повідомлення, який розгортався в розгалужену систему предикатів, передавали логічну послідовність подій, скорочували основний зміст висловлювання до його опорних смислових віх, передавали всі необхідні смислові віхи заданого уривку, самостійно здійснювали задум цільного логічно завершеного висловлювання, конструювали висловлювання, розвиваючи задум у мовленнєве повідомлення. Дошкільники правильно виконували пред’явлені завдання за допомогою різних видів мовлення, а у процесі спілкування використовували прості і складні речення; для зв’язку простих речень застосовували різні види сполучників (єднальні, протиставні, розділові). Водночас, вони вірно вживали слова  у реченнях, узгоджували відмінкові закінчення, використовували засоби словотворення, мали достатній словниковий запас, правильно здійснювали звукове оформлення слів.

Середній рівень сформованості усного зв’язного мовлення у дітей-сиріт становить 41,6% від їх загальної кількості (у дітей, які виховуються в умовах сім’ї, - 37,7%). При виконанні завдань діти потребували незначної педагогічної допомоги (у вигляді натяку на правильне виконання завдання). На цьому рівні діти-сироти при розпізнанні зв’язного висловлювання спиралися на поодинокі ознаки його структурно-семантичної організації; при відтворенні смислової програми вихідного повідомлення допускали "малі смислові шпарини"; складені з опорних смислових віх їхні висловлювання не розгорталися в повну смислову програму повідомлення; спостерігалося невміння синтезувати окремі елементи задуму в єдиний малюнок події, що являє собою цілісну смислову структуру; вони не вміли розгорнути задум в повне послідовне повідомлення; виявляли труднощі при скороченні основного висловлювання до опорних смислових віх, у конструюванні висловлювання, знаходженні і розвитку задуму в мовленнєве повідомлення. В їхньому мовленні зустрічалися аграматизми, неправильне і неточне використання слів, пропуски слів і цілих речень, їх перестановка. Діти користувалися переважно простими непоширеними і простими поширеними реченнями, застосовували твердий тип міжфразових з’єднань, мали недоліки звуковимови у формі мономорфної дислалії.

Низький рівень сформованості усного зв’язного мовлення у дітей-сиріт складав 50%, а в їх ровесників - 6,7%. При цьому комунікативно депривовані діти потребували суттєвішої педагогічної допомоги (у вигляді словесної інструкції або зразка неповної розповіді). Для них характерне не достатньо розгорнуте фразове мовлення, складнощі розпізнання зв’язного висловлювання, повне відтворення лише окремого смислового відрізку внаслідок наявності "малих і великих смислових шпарин", пропуски смислових віх при передачі вихідного повідомлення, при скороченні основного висловлювання до його опорних смислових віх внаслідок порушення цільності при переведенні логіко-фактологічного ланцюжка в смислову програму повідомлення. Вони відчували труднощі при знаходженні і розвитку замислу в мовленнєве повідомлення внаслідок недостатнього смислового опрацювання його змісту та при конструюванні висловлювання. В мовленні дітей часто зустрічалися аграматизми, неправильне і неточне використання слів, пропуски слів і речень, їх перестановка. Поряд з цим їхній словниковий запас був нижчим вікової норми, а серед вживаних частин мови переважали іменники і дієслова, майже не зустрічалися прикметники; серед займенників переважали особові, а прийменники найчастіше лише вказували напримок дії. Діти-сироти користувалися переважно простими непоширеними і простими поширеними синтаксично неповними реченнями, в яких найчастіше вживався підмет і декілька присудків або другорядних членів речення; мали значні недоліки звуковимови, що проявлялися у формі поліморфної дислалії.

Найнижчий рівень розвитку усного зв’язного мовлення виявлено лише в комунікативно депривованих дошкільників (8,4%). Він характеризувався  не розгорнутістю фразового мовлення. На цьому рівні діти-сироти не розпізнавали зв’язні висловлювання. Вони виконували завдання лише за зразком, наданим експериментатором. Вони не змогли відтворити програму вихідного повідомлення, оскільки їх мовленнєві висловлювання містили лише окремі елементи смислової програми повідомлення. Діти не змогли здійснити задум і розвинути його в зв’язне мовленнєве повідомлення. Їхні висловлювання характеризувалися поєднанням ряду непов’язаних між собою стереотипних речень широкого предметно-тематичного змісту. В усному мовленні дітей-сиріт дуже часто зустрічалися аграматизми, неправильне і неточне використання слів, пропуски слів і речень, їх перестановка. Словниковий запас був нижчий вікової норми, серед вживаних частин мови переважали іменники і дієслова. Діти-сироти у своєму мовленні користувалися переважно простими непоширеними реченнями і мали поліморфну дислалію.

Узагальнення експериментальних матеріалів проведеного нами дослідження дало змогу констатувати, що основні труднощі оволодіння дітьми-сиротами усним зв’язним мовленням зумовлюються несформованістю у них  двох видів психолінгвістичних операцій: операцій смислової організації висловлювання і операцій його структурно-мовленнєвого оформлення, що характеризують і визначають стан розвитку таких параметрів мовленнєвого висловлювання як, цільність і зв’язність. Так, недостатня несформованість операцій, які забезпечують смислову організацію висловлювання, проявлялася в тому, що комунікативно депривовані дошкільники мали труднощі при: впізнаванні зв’язного висловлювання; передачі смислової програми вихідного повідомлення; виділенні великої програми цілого зв’язного повідомлення; правильному відтворенні послідовності подій; знаходженні і розвитку задуму; сприйманні мовленнєвого повідомлення і виділенні його головної думки. Визначено, що показниками несформованості у дітей-сиріт операцій структурно-мовленнєвого оформлення є неправильне чергування комунікативно-сильних і комунікативно-слабких речень, труднощі у виборі необхідної лексики і відповідних засобів міжфразового зв’язку. Проведене нами дослідження засвідчило, що недостатня сформованість цих операцій веде до порушення цільності та зв’язності їхнього мовленнєвого висловлювання.

Другий етап констатуючого експерименту спрямовувався на виявлення стану сформованості комунікативного ядра у дітей-сиріт старшого дошкільного віку. У результаті застосування психодіагностичного опитування  та методу експертних оцінок  визначено стан сформованості комунікативного ядра у дітей обох груп. Аналіз та узагальнення одержаних даних дали змогу з’ясувати, що дошкільники, які виховуються в дитячому будинку, мають значно нижчий рівень сформованості комунікативного ядра, порівняно з їх ровесниками, що виховуються в умовах сім’ї.

Зокрема, високий рівень сформованості комунікативного ядра виявлено  лише у дітей з типовим розвитком (28,8%). Цей рівень характеризувався достатньо високою спрямованістю дітей на соціальну взаємодію: діти охоче вступали в контакт з експериментатором, виявляли ініціативність, були налаштовані на гру і співпрацю. Їхній емоційний стан характеризувався врівноваженістю, розкутістю, спонтанністю самовираження; не спостерігалося тривожності, напруженості чи песимізму. Діти на цьому рівні мали розвинену творчу уяву та почуття прекрасного, здатність адекватно відображати відповідний емоційний стан.

Середній рівень розвитку комунікативного ядра виявлено у 43,3% комунікативно депривованих дошкільників і в 53,4% їх ровесників із сім’ї. Він характеризувався тим, що діти дещо насторожено вступали в контакт з експериментатором, майже не виявляли зацікавленості в спільній діяльності. Для них характерна емоційна нестабільність та напруженість, що виявлялося в тривожності, вразливості, занепокоєнні, боязливості, нетерплячості, недовірливості, конфліктності, агресивність і т.д. У дітей на цьому рівні відмічався песимістичний настрій, знижений життєвий тонус, прагматичність мислення, схильність діяти за шаблоном, недостатньо розвинуте почуття прекрасного, знижена експресивність та творчі здібності.

Низький рівень сформованості комунікативного ядра мали 56,7% дітей-сиріт і 17,8% дітей, які виховуються в сім’ї: в них відсутня вираженість спрямованості на соціальну взаємодію: вони неохоче вступали в контакт з експериментатором, не виявляли зацікавленості та ініціативи у співпраці. В них відмічалася підвищена: збудливість, тривожність, боязливість, вразливість, дратівливість, образливість, агресивність. Більшість дітей на цьому рівні виявляли замкнутість, невпевненість у собі, депресивність, прямолінійність суджень, нетактовність, егоїзм, підозрілість, надмірний прагматизм, збідненість уяви, нерозвинену естетичну чутливість та знижену експресивність.

Встановлено наявність кореляційного зв’язку середньої сили між рівнем розвитку усного зв’язного мовлення і станом сформованості комунікативного ядра. Таким чином, є очевидною пряма залежність між зниженим рівнем сформованості комунікативного ядра у вихованців інтернатних установ та недостатнім рівнем розвитку їхнього усного зв’язного мовлення.

До психологічних чинників недостатнього оволодіння усним зв’язним мовленням комунікативно депривованими дітьми старшого дошкільного віку відносяться наступні: загальний недорозвиток мовлення, що характеризується недостатньою сформованістю усіх сторін усного мовлення дитини, особливо лексичної системи; комунікативні особливості особистості дітей-сиріт, які утруднюють успішне розв’язання ситуацій, що виникають у процесі спілкування з однолітками та дорослими; низький рівень сформованості у вихованців дитячих будинків комунікативного ядра, що виявляється в зниженні таких показників як,  спрямованість на соціальну взаємодію, стійкість в умовах стресових ситуацій, терпимість до дискомфорту, експресивність, естетична чутливість та підвищенні інших показників - агресивності  і вразливості; недостатній сформованості операцій смислової організації висловлювання та операцій його структурно-мовленнєвого оформлення.

Спираючись на аналіз літературних джерел (О.Л.Кононко, І.К.Котирло, С.Є Кулачківська, Ж.Маценко, С.О.Ладивір, Т.О.Піроженко та ін.), з метою обґрунтування комплексної системи психолого-педагогічного розвитку усного зв’язного мовлення ми розробили трьохкомпонентну модель особистості дитини-сироти старшого дошкільного віку.

Перший, поведінковий, компонент моделі особистості дитини-сироти враховує характеристики міжособистісних стосунків і включає такі складові, як  спрямованість особистості на соціальну взаємодію, експресивність і стійкість в умовах стресових ситуацій. Другий, емоційно-вольовий, компонент характеризує особистісні властивості дошкільника, зокрема вікові особливості його емоційно-вольової сфери. До  його складу входять: терпимість до дискомфорту, агресивність, емоційна вразливість, естетична чутливість. Третій, пізнавальний (когнітивний), компонент  особистості дитини-сироти передбачає врахування стану сформованості мисленнєво-мовленнєвої діяльності старшого дошкільника, зокрема сформованості психолінгвістичних операцій, що забезпечують цільність і зв’язність усного  висловлювання.

У третьому розділі "Психолого-педагогічна корекція усного зв’язного мовлення у сиріт старшого дошкільного віку" розкриваються особливості психолого-педагогічної корекції усного зв’язного мовлення шляхом підвищення рівня розвитку комунікативного ядра особистості дітей-сиріт підготовчої до школи групи, а також подолання  у них психолінгвістичних труднощів в оволодінні усним зв’язним мовленням.

Розробка змісту психолого-педагогічної корекційно-розвивальної роботи з формування і розвитку усного зв’язного мовлення у сиріт старшого дошкільного віку базувалась на результатах констатуючого експерименту, який засвідчив, що визначений низький рівень  сформованості комунікативного ядра вихованців інтернатних установ зумовив недостатній рівень сформованості їхнього зв’язного мовлення. Мета формуючого експерименту полягала в тому, щоб на основі спеціально організованої корекційної роботи логопеда забезпечити успішне подолання труднощів в оволодінні усним зв’язним мовленням дітьми-сиротами.

Формуючий експеримент включав три етапи: підготовчий, основний та заключний. Підготовчий етап передбачав проведення дослідження рівнів сформованості усного зв’зного мовлення та комунікативного ядра у дітей експериментальної і контрольної груп до проведення формувального експерименту; підбір методів проведення психокорекції складових комунікативного ядра  та розробку змісту системи корекційної роботи, спрямованої на формування психолінгвістичних операцій; ознайомлення логопедів з комплексною корекційною системою занять. Даний етап проводився у січні-березні 2003 року. Основний етап спрямовувався на впровадження комплексу психолого-педагогічної корекції усного зв’язного мовлення вихованців інтернатних установ. У відповідності з розробленою нами моделлю особистості дитини-сироти, система формування усного зв’язного мовлення  дітей-сиріт складалася з двох блоків завдань, впровадження яких проводилося одночасно на 40 логопедичних заняттях, з квітня 2003 до квітня 2004 року, загальна кількість годин - 20. Експеримент передбачав проведення двох занять на тиждень тривалістю 30 хвилин. Склад групи для проведення заняття - 5-7дітей.

Перший блок основного етапу спрямовувався на корекцію соціально-психологічних особливостей особистості комунікативно депривованих дошкільників шляхом підвищення рівня сформованості комунікативного ядра дитини-сироти, тобто корекції поведінкового його компоненту: підвищенні спрямованості особистості дитини на соціальну взаємодію, експресивності, стійкості в умовах стресових ситуацій та емоційно-вольового компоненту: терпимості до дискомфорту, естетичної чутливості, зниженні агресивності, вразливості

Метою цього блоку занять було створення атмосфери емоційного комфорту, який передбачав формування у дитини розкутості, позитивного емоційного настрою, привітності, товаристкості, здатності до самостійного вступу у контакт, спонтанності у розповіді.

У зміст корекційних занять увійшли методи і прийоми, запропоновані О.І.Захаровим, З.С.Карпенко, Є.К.Лютовою, Г.Б.Моніною, А.С.Співаковською, О.В.Хухлаєвою, М.І.Чистяковою та ін. Корекція складових комунікативного ядра здійснювалася за допомогою ігротерапії як основного методу психолого-педагогічного впливу, елементів соціально-психологічного тренінгу та ряду психогімнастичних вправ.

Другий блок завдань основного етапу формуючого експерименту спрямовувався на подолання психолінгвістичних труднощів в оволодінні усним зв’язним мовленням даною категорією дітей, що забезпечувалося формуванням операцій смислової організації висловлювання та її структурно-мовленнєвого оформлення. Система формування операцій смислової організації висловлювання та операцій його структурно-мовленнєвого оформлення включила такі основні напрями: перший - формування орієнтувальних вмінь з впізнання зв’язних висловлювань і другий - формування вмінь і навичок усного зв’язного мовлення за правилами смислової і лексико-синтаксичної організації зв’язного повідомлення. Перший напрям включив формування у дітей вмінь орієнтуватися в смисловій цільності зв’язного висловлювання та  його мовленнєвих засобах. Другий напрям передбачав формування навичок виявлення смислових і лінгвістичних правил побудови монологічного мовлення та формування зв’язного мовлення на основі практичного застосування вивчених правил у навчально-комунікативних ситуаціях.