Особливості впливу стрибків з парашутом на психічний стан та індивідуально-психологічні властивості особистості

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, що вивчається, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету та завдання. Крім того, висвітлено його наукову новизну і практичне значення та наведені дані про апробацію результатів дослідження, відомості про публікації матеріалів та структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі роботи “Сучасні уявлення про екстремальні ситуації і діяльність людей в особливих умовах” проаналізовано наукові підходи та шляхи вирішення проблеми, що досліджується. Наводиться класифікація екстремальних ситуацій та аналізується їх дія на психіку людей. Автори відмічають, що екстремальні ситуації викликають негативні зміни в психіці (О.В.Тімченко, 1997; П.А. Корчемний, 2000; І. Ц. Краєв, 2006). Розглядається соціально-психологічна значимість екстремальних видів спорту, особливістю яких є необхідність спортсменів виконувати свою діяльність з високим ступенем ризику, при цьому переносити значні нервово-психічні навантаження (М.Г.Самойлов, 2007).

Проблему впливу на психофізіологічні властивості парашутистів вивчали небагато дослідників. Причому більшість з цих робіт виконані в 70-80 роки минулого століття. Були визначені особистісні якості, притаманні парашутистам, зміни в потребово-мотиваційній та емоційно-вольовій сферах; доведено, що стрибки з парашутом (скільки б разів людина не виконувала їх) завжди викликають сильний емоційний стрес (Л.П.Гримак, А.А.Войнов, А.В.Барабанщиков, А.С.Гуськов, Г.Є.Леєвик, В.Г.Романюк, В.А.Смірнов). У монографії Л.П.Гримак (1986) доведено, що у парашутистів нервово-психічне навантаження значно інтенсивніше, ніж у спортсменів, які тренуються в звичних для них “наземних” умовах.

Дослідники встановили особливості дії стрибків з парашутом на людину, дійшли висновків, що парашутна справа - це діяльність, яка потребує від парашутиста максимальних зусиль над собою, приборкання власних емоцій і подолання стресу.

У посібнику для спортсменів-парашутистів Г.Г. Серебряніков (1990)  стверджує, що цей вид спорту дає можливість для самопізнання, самоактуалізації і взагалі трансформації особистості.

Аналіз літератури свідчить, що вплив стрибків із парашутом на психіку парашутистів досліджувався, але за десятиріччя змінились і льотні апарати, з яких здійснюють стрибки, і типи парашутів, і вимоги та норми до самих парашутистів. Більше того, констатуючи наявність негативного впливу на психіку, автори не надають рекомендацій стосовно його корекції, відсутні також дані про шляхи та сучасні методи підвищення резистентності парашутистів до впливу стресогенних факторів стрибків з парашутом. Проблема впливу стрибків із парашутом на психіку воїнів-десантників досліджується в дисертації А.В.Чирви (2003), де аналізуються особливості толерантності до страху у військовослужбовців в процесі початкової парашутної підготовки, та в монографії С.В. Захарика (1994), в якій йдеться про умови формування психологічної стійкості у десантників.

Таким чином, у більшості наукових досліджень акцентується увага на тому, що стрибки з парашутом відбуваються в екстремальних умовах, викликають надмірні нервово-психічні напруги, найчастіше не пропонують способи їхнього зменшення або профілактику їхнього негативного впливу на психіку. Не вирішеними залишаються питання особливостей впливу стрибкової діяльності на осіб різного віку, статі, рівня досвідченості. Не запропоновані також сучасні технології психологічної корекції негативних змін, що накопичуються у психіці парашутистів.

У другому розділі “Психологічна характеристика специфіки підготовки парашутистів” наводяться дані про організацію дослідження та обґрунтовуються використані в ньому методи. Для здійснення цього дослідження була сформована група спортсменів-парашутистів чоловічої статі віком від 18 до 27 років (n=50). Спортсменів цієї групи було розділено на дві підгрупи: початківці (n=25), які мали спортивний стаж до 1 року, і досвідчені (n=25) – зі стажем більше, ніж три роки.

З метою дослідження впливу мотивації стрибків з парашутом на індивідуально-особистісні якості та стани особистості була сформована група війсковослужбовців аеромобільних військ чоловічої статі у віці 18-20 років, яких теж поділили на початківців (n=26) – це особи, які зробили 12-15 стрибків з парашутом, і досвідчених десантників (n=24), що виконали більше 45 стрибків.

Крім того, була сформована група контролю (n=50), в яку увійшли спортсмени-волейболисти чоловічої статі у віці 18-27 років.

Експерименти здійснювались на базі Харківського спортивного парашутного клубу та Харківського обласного центру парашутної підготовки. Воїни-десантники досліджувались безпосередньо на місці дислокації їх військової частини (в/ч А0417).

Для одержання емпіричних даних були використані такі методи дослідження: методика багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттелла (16РF) та Фрайбурський особистісний опитувальник  (FPI). З метою діагностики нейротизму, екстраверсії – інтроверсії, як базисних особистісних вимірів, застосовувався опитувальник EPI Г. Айзенка.

Для виявлення потенційних психологічних можливостей осіб, що опоновують парашутний спорт, і воїнів-десантників застосувалася методика оцінки психічної активації інтересу, емоційного тонусу, напруги і комфортності.

Особливості мотивації до здійснення стрибків з парашутом з’ясовувалися за допомогою анкетування.

Діагностика мотиваційно-потребової сфери осіб, що стрибають з парашутом, виконувалася за допомогою методики встановлення соціально-психологічних установок особистості О.Ф.Потьомкіної.

Щоб виявити, наскільки парашутисти готові ризикувати, використовувалася методика готовності до ризику Шуберта. Водночас, щоб зрозуміти готовність людини ризикувати, бажано встановити її мотивацію до успіху і втечі від невдач. Саме тому здійснювалася ця діагностика за допомогою методики Т.Елерса.

Наявність помилок у діяльності парашутиста може призвести до трагедії: високий ступінь тривожності є чинником, який призводить до її появи. Тому за методикою Тейлора в адаптації Т.А.Немчінова нами виявлено рівень тривожності.

Для дослідження рівня нервово-психічної стійкості застосовувалась методика діагностики нервово-психічної стійкості, ризику дезадаптації в стресі, розроблена в Санкт-Петербурзькій військовій академії спеціально для відбору осіб, які здатні до роботи в екстремальних ситуаціях.

Ставлення парашутистів до оточуючих визначалось за допомогою методики діагностики рівня емпатійних здібностей В.В.Бойка. Для можливості визначення ставлення спортсменів – парашутистів і воїнів аеромобільних військ до життєвих цінностей ми застосували методику «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча. Використання методики В.Гарбузова дало можливість виявити домінуючі інстинкти у парашутистів.

Крім того, у ході дослідження нами активно використовувались методи бесіди, інтерв’ювання, спостереження і контент-аналіз.

Всі кількісні дані оброблялись математично за рекомендаціями О.В.Сидоренко (2001). Математична обробка здійснювалась з використанням ПЕОМ Pentium за стандартними програмами Microsoft i Excel.

Першим кроком цього дослідження став проведений аналіз системи підготовки парашутистів. Особливий акцент зроблено на психологічній характеристиці фаз парашутного стрибка. Таких фаз нами виділено шість: підготовка спорядження, наземна підготовка до стрибка; дії  в літаку (гелікоптері), який набирає висоту; дії  у вільному падінні; керування куполом і приземлення; приземлення; розбір стрибка.

У подальшому детально проаналізовано особливості психологічної підготовленості парашутистів. Доведено, що в залежності від індивідуально-психологічних особливостей, досвіду парашутиста, його психологічної стійкості до початку стрибка можуть виникати стани оптимальної, зниженої готовності або взагалі неготовності виконати стрибок.

Показниками психологічної готовності парашутиста є зовнішні та внутрішні фактори. Під час виконання стрибка парашутист вимушений діяти чітко, швидко і, головне, без помилок, але робити все це треба в стресогенних умовах.

Далі проаналізовано специфіку служби в аеромобільних (десантних) військах та вивчено особливості впливу стрибків з парашутом на воїнів-десантників. Десантники повинні стрибати з парашутом в повному спорядженні, в складних метеорологічних умовах, в будь-який час доби і року, приземлюватись на незнайому місцевість. Всі ці умови, безумовно, викликають велику не тільки фізичну, а й психічну напругу. Стосовно психологічної підготовки воїнів-десантників, слід зазначити, що вона здійснюється командирами, а не психологами-фахівцями. Тому в цьому виді підготовки домінує патріотичне виховання та вплив на моральні якості бійця. А якщо врахувати, що мотивація до стрибків із парашутом у більшості десантників негативна, то стане зрозумілою актуальність удосконалення їх психологічної підготовки з обов’язковим врахуванням специфіки служби і необхідністю її проведення військовими психологами.

Дуже важливими є також виявлення бійців з нервово-психічною нестійкістю, тому що складні стресові умови, в яких виконується стрибок із парашутом, можуть сильно вплинути на їх психіку.

Третій розділ „Вплив стрибків з парашутом на психіку спортсменів і десантників” містить емпіричні дані про особливості дії стрибків із парашутом на психічний стан, властивості та якості особистості парашутистів з різним рівнем підготовки. Тобто, з одного боку, порівнюються реакції психіки початківців і досвідчених спортсменів і воїнів, а з другого боку, зроблено порівняльний аналіз спортсменів, які добровільно прийшли до парашутного клубу, і тих, хто вимушений стрибати із парашутом за військовою повинністю, - десантників.

Саме у зв’язку з цим першою була застосована діагностика мотиваційної сфери парашутистів. Встановлено, що головним мотивом свого приходу до парашутного клубу більшість спортсменів вважають одержання „гострих” відчуттів. Сумарна кількість осіб, які мотивом стрибкової діяльності вважають самореалізацію, випробування себе, самоствердження, дорівнює 64,7% (р < 0,05).

Стрибки із парашутом вимагають від спортсмена граничної напруги його можливостей, великої любові до цієї діяльності, адекватної реакції на ситуацію, нервово-психічної мобілізації, високої зібраності, швидкості реакцій, які повинні миттєво переходити в безпомилкові дії. Саме така спортивна діяльність викликає особливі відчуття, до яких прагнуть спортсмени. При цьому зовсім несподіваним виявилося те, що мотив „бажання стати майстром спорту, чемпіоном” вибрали для себе лише 6,1% (р< 0,05) опитаних осіб. Отже, провідним мотивом приходу молодих людей у парашутний спорт був не сам спорт як такий, а нестримне прагнення екстремальних впливів, самоствердження себе як психічно сильної особистості.

Визначення мотивації до успіху й готовності до ризику у воїнів-десантників показало, що перший показник у початківців практично на рівні з групою контролю, відповідно 15,7 і 15,4 балів (р < 0,05). Порівняння початківців і досвідчених спортсменів і десантників свідчить про те, що в перших мотивація до успіху нижче: 15,7 і 19,8 балів (р < 0,05), тобто з придбанням досвіду мотивація підвищується і у досвідчених дорівнює 17,2 і 21,8 балам відповідно (р < 0,05).

Така закономірність спостерігається і при визначенні мотивації до втечі від невдач: страху перед нещасними випадками менше піддаються починаючі парашутисти (вони менше знають про них). А з досвідом мотивація до втечі від невдач зростає, що сприяє підвищенню рівня особистого захисту.

Ці дані корелюються з кінетикою показників стосовно готовності до ризику: у початківців, як спортсменів (27,7 балів), так і десантників (20,0 балів), а в контролі всього 8,4 балів (р≤0,05). Це означає, що починаючі парашутисти мають, по-перше, значно більшу готовність до ризику, ніж спортсмени, які не займаються стрибками із парашутом, а по-друге, у досвідчених парашутистів цей показник зменшується до 25,1 балів – у спортсменів і до 18,3 балів – у десантників.

Визначення рівня тривожності дало змогу переконатись у тому, що з досвідом ситуативна тривожність зменшується. Хоча у порівнянні з показниками контрольної групи вона вдвічі більше у спортсменів–парашутистів і в 2,5 рази - у десантників, тобто залишається високою.

Стосовно фрустрації можна відмітити, що придбання досвіду в цьому виді діяльності зменшує рівень цього показника, однак у десантників він значно вищий, як у початківців (15,8 балів), так і у досвідчених (13,3 балів), ніж у спортсменів, у яких, відповідно, 8,7 і 6,6 балів (р≤0,05).

Суттєво, що рівень агресивності у парашутистів-спортсменів менше, ніж у контрольній групі - 10,1 і 12,5 балів відповідно (р≤0,05), і значно нижче, ніж у десантників: у початківців він 18,6, а у досвідчених 14,0 балів. Отже, стрибки з парашутом сприяють зниженню агресивності у осіб, що їх виконують. Кінетика ригідності має таку ж закономірність.

Аналіз впливу досліджуваної діяльності на зміни нервово-психічної стійкості парашутистів показав, що її показники навіть у початківців вищі  майже на половину за показники контрольної групи. Збільшення досвіду в стрибках з парашутом підвищує цей показник.

Досить важливим виявилося визначення впливу стрибкової діяльності на емпатію. Виявляється, що складні моменти, які впливають на парашутистів у процесі здійснення стрибків, роблять їх здатними звертати увагу на турботи і труднощі оточуючих, щиро їм співчувати.

Використання методики В. Гарбузова дало можливість виявити домінуючі інстинкти у парашутистів. Аналіз одержаних результатів свідчить про те, що у них переважають лібертофільний, дігнітофільний, дослідницький, альтруїстичний інстинкти. В найбільшій мірі домінує дослідницький інстинкт. Наявність дослідницького інстинкту та його високий ступінь виразності у парашутистів пов’язані з їхнім пошуком екстремальної діяльності, ситуацій, у яких вони будуть мати можливість випробувати „гострі” почуття.

У воїнів-десантників переважають два інстинкти: генофільний (відчуття підвищеної значимості власних інтересів) і дігнітофільний. Перевагу першого інстинкту можна пов’язати з тим, що десантники відносяться до елітних підрозділів – звідси у них висока оцінка власної діяльності. Більш високі показники за дігнітофільним інстинктом обумовлені їхнім військово-патріотичним вихованням, прагненням почувати себе захисником Батьківщини.

Прагнувши виявити ставлення досліджених осіб до обставин і стрибків з парашутом, ми визначали у них співвідношення екстраверсії й нейротизму. Як виявилося, парашутисти відносяться до екстравертів з низьким рівнем нейротизму. Їм властиві висока адаптивність, прямолінійність, імпульсивність і гнучкість поведінки. Вони швидко орієнтуються в середовищі, яке вимагає термінового прийняття рішення. 

Що стосується воїнів-десантників, то вони в меншій мірі екстраверти, ніж спортсмени, й емоційно менш стійкі, тому що показник нейротизму у них на 2,07 бали вище.

Ставлячи за мету виявлення особистісних якостей, характерних для парашутистів, ми використали методику FPI. Одержані дані свідчать, що показники негативних особистісних якостей майже за всіма шкалами у осіб з контрольної групи менші, ніж у парашутистів. Виявлені також розходження між групами починаючих і досвідчених, як спортсменів, так  і десантників. Це означає, що початківці-парашутисти мають набір негативних особистісних якостей більш виражений, ніж  особи з контрольної групи.

Серед цих якостей домінують невротичність, спонтанна агресивність, репресивність, дратівливість, урівноваженість, емоційна лабільність, реактивна агресивність, товариськість. Причому, порівняння починаючих спортсменів і десантників переконує, що у перших рівень перерахованих якостей нижче. А придбання досвіду в стрибках з парашутом змінює ступінь прояву цих якостей на кращий бік.

Використовуючи методику самооцінки функціонального стану, ми мали можливість одержати цілісну картину функції психіки досліджених перед здійсненням стрибків з парашутом. Аналіз отриманих результатів свідчить, по-перше, що психічна активація, інтерес і комфортність у осіб з контрольної групи мають вищий рівень, ніж у парашутистів. Водночас, емоційний тонус і напруга більш виражені у останніх. По-друге, встановлено, що з досвідом, як у спортсменів, так і у десантників, ступінь вираженості психічної активації, інтересу й напруги зменшується, а емоційного тонусу і комфортності збільшується. Причому, знову указані зміни психічних станів у десантників здійснюються з меншою інтенсивністю, ніж у спортсменів-парашутистів.

Отримані дані переконують, що добровільно здійснювана діяльність, яка виконується за іншою мотивацією, викликає у спортсменів-парашутистів меншу кількість негативних психічних змін.

Аналіз кількісного виявлення особистісних характеристик досліджених осіб, здійснений за методикою Р. Кеттелла, також дозволяє бути впевненим у суттєвому значені мотивації до діяльності. Отримані дані свідчать про наявність досить істотних розходжень не тільки між експериментальною і контрольною групами, але і між спортсменами і десантниками. Так, переважна кількість показників у починаючих спортсменів-парашутистів вже має більшу вираженість, ніж у осіб з контрольної групи. Особливо розрізняються результати за шкалами E, F, G, H, I, L, M, O, Q₂, Q₃, Q₄.  Парашутистам притаманні імпульсивність, незалежність, стресостійкість, ігнорування небезпеки, авантюризм, емпатія, гуманність, наївність, упевненість у собі, самоконтроль.

Придбання досвіду в стрибках з парашутом суттєво впливає на розвиток зазначених якостей особистості, які змінюються в позитивному напрямку, тобто стають вираженими в більшій мірі. Дослідження за цією ж методикою воїнів-десантників показало, що уже у початківців відмінності з контрольною групою менші, ніж у спортсменів-парашутистів. Це означає, що займатись парашутним спортом приходять люди, що мають певний набір особистісних якостей, які в значно меншій мірі проявляються у починаючих десантників. Більш того, відсутність особистого бажання у останніх стрибати з парашутом обумовлює більш повільну кінетику позитивних змін їх особистісних якостей, ніж у їхніх колег спортсменів.

Для з’ясування питання, як стрибки з парашутом впливають на ставлення парашутистів до життєвих цінностей була використана методика  М. Рокіча. У починаючих парашутистів серед цінностей домінує власне „Я”, оскільки 52% спортсменів і 60% досліджених десантників помістили поняття „Я” на першу позицію. Ставлення до стрибків з парашутом наступне: 50% спортсменів поставили їх на перше місце, а серед десантників віддали їм перевагу всього 7%. Однак збільшення кількості стрибків і збагачення досвіду в парашутизмі призвело до того, що у спортсменів ставлення до переваги власного „Я” зменшилося до 36% опитаних, а у десантників - до 35%. Водночас останніх, які б „полюбили” стрибки з парашутом, збільшилось тільки на 1%, тобто до 8%, у той час, як у спортсменів цей показник зріс до 59%.

Слід зазначити наступне: в емпіричній частині роботи було показано, що здійснення стрибків з парашутом, всупереч літературним даним, викликає як негативні, так і позитивні зміни в психіці парашутистів. У початківців - як спортсменів, так і десантників - підвищується рівень виразності негативних психологічних станів, таких як тривожність, фрустрація, ригідність, агресивність, невротичність, дратівливість, репресивність та ін. Причому, позитивна мотивація спортсменів-парашутистів до стрибків з парашутом детермінує менш значні прояви негативних змін у їхній психіці, ніж у воїнів-десантників. Надалі, з придбанням досвіду, негативні зміни зменшувались, „згладжувались”, а тривала діяльність в екстремальних умовах стрибків з парашутом формувала позитивні риси особистості, такі як волю, незалежність від впливу групи, сміливість, самовпевненість, несхильність до паніки, стресостійкість та інші.

Разом з тим, емпіричні дані свідчать те, що сукупність негативних змін у психіці, навіть у досвідчених парашутистів, значно перевищує їх у осіб, що не стрибають з парашутом. Отримані дані дають можливість стверджувати, що парашутисти мають потребу в корекції негативних психічних змін, що накопичуються з часом в їхній психіці.

Таким чином, узагальнення літературних і власних емпіричних даних призвело до висновку про необхідність пошуку шляхів і способів підвищення стресостійкості й психологічної корекції негативних змін у психіці осіб, що стрибають з парашутом. Для реалізації цієї мети ми розробили і застосували програму цілеспрямованої екстремальної професійно-психологічної підготовки, спрямовану на оптимізацію мотивації до стрибків і підвищення стресостійкості. В експерименті брали участь тільки починаючі спортсмени-парашутисти (n = 25) та починаючі десантники (n = 26). Контрольна група залишилась незмінною.