ОЙКОНІМІЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано працю, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено методи аналізу ойконімів, наукову новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, названо форми апробації, зазначено особистий внесок здобувача та кількість публікацій, які висвітлюють основні положення дисертації.

Перший розділ „Ойконіми як об’єкт наукового дослідження” має теоретичний характер. У ньому розглянуто історію вивчення ойконімії, що охоплює територію України й Полтавської області зокрема. Також висвітлюються питання теоретичних засад ойконімної номінації та співвідношення її основних категорій. Крім того, перший розділ містить найважливіші елементи історико-географічної характеристики обраної для дослідження території.

При аналізі груп ономастичної лексики мовознавці приділяють увагу як теоретичному аспектові, так і практичному, а також виконують ойконімічні дослідження ареальним або регіональним способами, які можуть взаємодоповнюватися. Велику роль у зародженні східнослов’янської топоніміки ХІХ – ХХ ст. відіграли наукові розвідки Н.Ф. Сумцова, М.М. Кордуби, Є.М. Поспєлова, А.Ф. Орлова, П.А. Маштакова, та інших. Їхні праці лягли в основу багатьох наступних досліджень у цій галузі. Вивченням української топонімії й ойконімії зокрема займалися багато вчених: К.К. Цілуйко, К.Й. Галас, Л.Л. Гумецька, О.М. Трубачов, Ю.О. Карпенко, Д.Г. Бучко, І.М. Желєзняк, О.С. Стрижак, Є.С. Отін, В.П. Шульгач, О.П. Карпенко, В.В. Лобода, М.Л. Худаш, В.В. Лучик, Л.Т. Масенко, Т.І. Поляруш, Я.П. Редьква, А.П. Корепанова, Є.М. Черняхівська, П.П. Чучка, Л. Белей, Г.Л. Аркушин, В.А. Бушаков, В.О. Горпинич, А.Г. Гудманян, С.М. Медвідь-Пахомова та ін.

Більш поширеним є вивчення онімікону окремих регіонів України. Переваги таких праць полягають в охопленні всіх назв, що функціонували або функціонують на певній території, у створенні цілісної картини розвитку онімної системи, можливості проведення порівняльно-зіставного аналізу різних історико-географічних територій. Топонімія Полтавщини ставала об’єктом уваги таких дослідників, як К.К. Цілуйко й О.С. Стрижак, що створили теоретичну базу для подальшого опрацювання власних назв зазначеного регіону.

Дослідження назв поселень здійснено з окресленням головних теоретичних засад ойконімної номінації. Незаперечним є те, що найважливішою метою ономастичної номінації є індивідуалізація. Оскільки досліджуваний матеріал формувався у відносно специфічних мовних і позамовних умовах, то звідси висновок, що номінація поселень Полтавщини певним чином відрізняється від номінації, наприклад, Закарпаття, Поділля або Полісся. Визначальними при номінації є роль соціальних факторів, а також номінаційних універсалій, продиктованих практичною діяльністю людей. Окрім того, на творення топоніма впливають два основних чинники: історико-географічний (екстралінгвальний) та лінгвальний. Актуальним, отже, завжди є метод системного підходу при аналізі номінації в системі онімної лексики.

Під принципом номінації ми розуміємо такий основний змістовий напрямок, за яким встановлюється зв’язок топоніма з географічним об’єктом.

Правильно зрозуміти первинне значення ойконімів допомагає дослідження конкретних природних, суспільно-політичних, культурних умов та історичних ситуацій, що збігаються з часом їхнього зародження. В основу назви міста чи села покладена цілком конкретна ознака, принципово неповторна у своїй реальності, яка становить суть мотиву номінації. До таких ознак часто належать особливості ландшафту, природні багатства, інші реалії: Байрак, Крива Руда, Кам’янка, Піщане. На підставі них уточнюється, підтверджується, а то й докорінно переглядається семантика вихідного для ойконіма слова.

Ойконіми відтворюють інформацію про причини виникнення поселень на певній території, заняття, племінну чи етнічну належність перших мешканців, зберігають особливості мови та багатство народного іменникá тих предків, які дали назву відповідним населеним об’єктам. У місцевій ойконімії Полтавщини відбилися елементи різних історичних періодів. Зокрема, позначилися такі чинники: 1) історичний тип поселень і господарських будівель: Новий Виселок, Землянки; 2) військова справа і воєнні споруди: Батарея, Окіп; 3) етнічний склад краю: Волохівка, Латишівка; 4) роль людини в розвиткові суспільних об’єктів: Козаче, Заможне 5) склад місцевої антропонімійної системи: Білошапки, Абазівка; 6) християнська символіка: Вознесенське, Покровське; 7) характер адміністрації та місцевої влади: Воєводське, Гетьманка; 8) актуальні для суспільства цінності: Вирішальне, Жовтневе; 9) матеріальна культура: Воскобійники, Завод; 10) відмінні географічні особливості: Ставки, Гора. 11) різноманітна флора даного регіону: Березівка, Вербки, Ліщинівка. 12) фауна краю: Вовчий, Кроти. Щоправда, значна частина подібних до останньої назв спочатку могла закріпитися в антропонімії як прізвиська чи прізвища, а потім уже була перенесена на населені пункти або мотивувати їх: їжак > прізвисько Їжак > прізвище Їжак > с. Їжаківка, зозуля > прізвисько Зозуля > прізвище Зозуля > с. Зозулі.

Взаємозв’язки між різними умовами, що впливають на формування власних назв Полтавської області, спричинюють специфічні риси ойконімів, які пояснюються історичним, географічним, етнонімним розвитком краю, характером його залюднення.

Завданням другого розділу під назвою „Принципи і мотиви номінації населених пунктів Полтавської області” було дослідження основних принципів і мотивів номінації ойконімів. Встановлення лексико-семантичної та мотиваційної структури назв поселень обраної території дозволило з’ясувати взаємовідношення між типами ойконімів на основі трьох принципів номінації: 1) номінація поселень за відношенням до людини; 2) номінація поселень за їхніми зв’язками з іншими об’єктами; 3) номінація поселень за властивостями та якостями самих населених пунктів.

Ойконіми Полтавської області засвідчують відносну безперервність у регіоні слов’янського етносу й підтверджують положення про природний розвиток місцевої топонімії на основі південно-східного діалектного масиву української мови.

Синхронно-діахронне дослідження зафіксованих одиниць сприяє виявленню багатьох автохтонних особових власних назв, збережених в основах ойконімів і відсутніх в існуючих ономастиконах, допомагає повернути багатьом поселенням їхні первісні назви.

Найбільш продуктивними в Полтавській області є назви, які виникли за відношенням чи належністю поселень до певних осіб – 1444 одиниці (53,7 %). Зокрема, в давньоукраїнський період надзвичайно поширеним явищем стала номінація поселень за іменами їхніх засновників або власників, чому сприяли заселення нових земель, розвиток феодальних відносин, розшарування суспільства: Горошине < ім’я Гороша, Пирятин < особове ім’я Пирята.

У староукраїнський період набуло поширеності утворення ойконімів на базі прізвиськ першопоселенців. Антропонімічна та етнографічна література й джерельний матеріал можуть підказати кілька груп особових назв, які слід розглядати як прізвиська, що традиційно вважалися власними іменами (Ворони, Хорошки). На це вказує їхня масовість, хронологічна повторюваність і територіально велике поширення, що свідчить про глибокі генетичні корені згаданих антропонімів і традицію їх надання.

Заслуговують на увагу так звані характеризуючі особові назви – прізвиська і прізвища, що первісно чи в апелятивному вживанні вказували на якусь характерну зовнішню ознаку людини (пор. Безпалько, Довгопол, Довгаль). Від цих особових назв утворено такі ойконіми: Безпальче, Довгополівка, Довгалівка.

Із XIX ст. серед назв населених пунктів домінують ойконіми, утворені від прізвищ їхніх власників: Абазівка, Біленченківка, Борисівка, Галушівка, Кандибівка.

Дискусійним моментом у багатьох ономастичних дослідженнях є погляд на ойконіми, що первісно були найменуваннями жителів. У науковій літературі стосовно них використовують різні терміни: одні з них прийнято називати патронімними (утворення на -ичі, -івці,             -инці), інші – родовими (ойконіми на -и, -і), ще інші – етнонімними (деривати на -ани, -і) тощо. Слідом за Д.Г. Бучком відповідні ойконіми називаємо відпатронімними, відетнонімними, утвореннями від родових назв. Такі деривати представлені в ойконіміконі Полтавської області: Великі Сорочинці, Литвяки, Савинці. Плюральні утворення найчастіше вказували на роди, що проживали в поселеннях: Черевки, Горбані, Шабельники, Пищики, Білошапки.

Серед назв, утворених від християнських імен, домінують похідні на -івка/ -ївка: Андріївка, Богданівка, хоча досить продуктивними є плюральні ойконіми: Бориси, Демки. Незначного поширення набули назви населених пунктів, що вказували на посаду, професію, етнічну належність і т. ін. носіїв прізвиськ: Волошине, Козаче, Солдатове.

Друге місце за чисельністю після відпатронімних ойконімів посідає номінація поселень за їхніми зв’язками з іншими об’єктами – 659 одиниць (24,5%). Важливою номінаційною ознакою в межах ойконімії досліджуваного краю є місцезнаходження об’єкта стосовно якогось іншого.

Перенесення назв з одного об’єкта на сумісний спостерігається в усі історичні періоди. У таких випадках виникає необхідність їхньої формальної диференціації, а також з’ясування, яка з двох однойменних для різних об’єктів є первинною. Напрямок перенесення назв є надзвичайно істотним. Ономасти ставляться до цього по-різному. Панівною є тенденція розглядати ойконіми як явища секундарні щодо генетично споріднених гідронімів, хоч мотиваційний зв’язок може бути і зворотнім.

Як і на інших територіях, утворення від назв річок в ойконімній системі Полтавської області представлені досить широко, що пов’язано із загальнолюдською тенденцією засновувати нові поселення поблизу водних артерій. Гідроніми доби Київської Русі (Ворскла, Говтва, Псьол, Орель та ін.) і пізніші утворення (Кропивна, Омельник, Ставки, Трубайлівка, Хукалівка та ін.) відбилися безпосередньо в багатьох назвах населених пунктів краю, що свідчить про традиційно найтісніші гідронімно-ойконімні номінаційні зв’язки в українській топонімії. А назви дрібних за характером поселень могли змінюватися з різних причин по декілька разів: Кагамлик – Горби, Броварки – Заможне, Омельничок – Обознівка тощо.

З огляду на те, що семантика твірних гідрооснов відбиває ознаки місцевості, у якій виникали поселення й відповідні ойконіми, важливо охарактеризувати основні тематичні групи назв водних об’єктів. Усі ойконіми, утворені від назв річок Полтавщини, поділяємо на дві групи: 1) від гідронімів фіто-зоологічного семантичного ряду: Берестовенька, Кропивна, Бобрик; 2) від гідронімів, що вказують на інші природничо-географічні умови: Коломак, Мгар.

Більш поширеним видом номінації поселень за їхніми зв’язками з іншими об’єктами є відапелятивні назви – 441 ойконім (16,4%.). У формуванні системи топонімів активну участь беруть географічні терміни й загальні назви об’єктів, створених людиною. Основний спосіб творення таких онімів – топонімійна метонімія. Базовою апелятивною лексикою для таких топонімів були географічні терміни, що вказують на рід, вид, місце знаходження об’єкта: Заріччя, Верховина, і назви об’єктів, створених людиною: Курганне, Окіп.

Назви третього принципу номінації, утворені за властивостями та якостями самих населених пунктів, становлять 488 одиниць (18,1%). Залежно від мотиваційних ознак вони поділяються на кілька груп: 1) назви, що вказують на розміри чи форму поселення Велике, Довге, Товсте; 2) назви, що характеризують рельєф місцевості: Глибоке, Плоске; 3) назви на позначення розташування та геометричної форми місцевості: Кругле, Середнє, Хрещате; 4) назви, що характеризують поселення: Вільне, Диканька, Заможне, Зелене. У межах цього виду номінації виділяємо ойконіми, що на апелятивному рівні називають поселення певного типу: Градизьк, Красне Село.

Поза зазначеними принципами номінації стоїть група меморіальних і символічних назв: Першотравневе, Кірове, Чапаєвка. Таким типом ойконімів, до якого належать 52 одиниці (2,0%), стали назви-посвяти, назви-символи, що мають меморіальне значення. У радянській топонімії набули великого поширення такі лексеми, як Жовтень, Перше Травня, а в ойконімії назви на зразок Жовтневе, Червона Балка, Червона Долина, Червона Знам’янка, Червоні Квіти, Червонозаводське, Перше Травня, Першотравневе. До групи назв з невизначеною етимологією потрапили 46 ойконімів (1,7%).

Творення назв населених пунктів від антропонімів лишається продуктивним і в пострадянську епоху. Надаються нові меморіальні назви відповідно до сучасних умов розвитку Української держави.

У третьому розділі „Способи словотворення ойконімів Полтавської області” всі досліджувані одиниці за способом деривації поділяємо на дві групи – назви населених пунктів доойконімного рівня деривації (первинні) та назви населених пунктів ойконімного рівня деривації (вторинні). Крім того, вони поділяються на похідні від апелятивів та від власних назв. Досліджено продуктивність словотвірних типів і моделей ойконімів Полтавської області на основі кількісних даних.

До назв доойконімного рівня деривації належать одиниці, утворені за допомогою лексико-семантичного способу, а саме способом трансонімізації та онімізації, а також субстантивовані відприкметникові ойконіми: Байрак, Верховина, Оржиця, Степове. Усього групу назв доойконімного рівня деривації складають 1222 одиниці (45,4 %). З огляду на те, що дериваційний процес первинних назв поселень пов’язаний лише зі зміною значення твірних слів, словотвірні моделі ойконімів Полтавської області доойконімного рівня деривації розглядаємо в рамках двох груп, пов’язаних із семантикою, а не формальною структурою, базових назв: 1) ойконіми, в основі яких лежать апелятиви, тобто утворені способом онімізації, у межах яких виділяємо відапелятивні ойконіми в однині (Міжгір’я, Артіль, Куток, Городище) та відапелятивні ойконіми в плюральній формі (Колони, Шишаки); 2) ойконіми, утворені способом трансонімізації, серед яких найпродуктивнішу групу становлять похідні від групових назв людей (Балюки, Білоконі, Бридуни, Ждани) і менш продуктивними є відгідронімні назви: Блотниця, Котельва, Сліпорід.

Група назв населених пунктів ойконімного рівня деривації переважає першу – 1467 назв (54,6 %). Абсолютна більшість ойконімів Полтавської області виникла на базі іменних, насамперед іменникових, основ, тому частиномовна належність твірних слів не є визначальною під час реалізації конкретних словотвірних типів. Помітнішою виявляється така залежність від основних тематичних груп твірних слів, серед яких протиставляються назви осіб та інші мотивуючі слова. З огляду на це ойконіми поділяються на дві великі групи, кожна з яких характеризується певними словотвірними особливостями: 1) відособові ойконіми, які мотивовані антропонімами або загальними назвами осіб (Майбородівка, Руденківка, Хильківка, Середине, Новачиха); 2) невідособові ойконіми, мотивовані топонімами або неособовими апелятивами (Перекопівка, Ропляне, Бобрівник, Заворскло, Березоточа).

Назви ойконімного рівня деривації утворені за допомогою давніх суфіксів -ів (-ов-а, -ов-е, -ов-о), -ин-: Ройове, Бурбине, Вербине, новішого суфікса -івк-а, який виражав як присвійно-відносне значення: Василівка, Демидівка, Карпівка, так і топографічне значення: Соснівка. До цієї ж групи належать малопродуктивні суфіксальні утворення з відносним значенням на -ськ: Комсомольськ, Новогеоргіївськ.

Назвами поселень ойконімного рівня деривації виступають також численні префіксальні та префіксально-суфіксальні утворення: Забрідки, Загреблівка, Підгірне, Піддубне; складні ойконіми: Гарнокут; складені назви, у яких диференційний член вказував на певну ознаку чи локалізацію поселення: Стара Білецьківка, Крива Руда, Сухий Омельник.

На основі дослідження назв вище перерахованих груп встановлено, що найпродуктивнішим серед словотворчих способів є морфологічний, у якому переважає афіксація. Як продовження традиції продуктивним є творення відпатронімних ойконімів. Тенденція називати населені пункти за їхніми зв’язками з іншими, важливими для даної місцевості, об’єктами, продовжує активно впливати на ойконімію Полтавської області.

У досліджуваному регіоні переважають морфологічний і семантичний способи творення назв поселень, на які припадає відповідно 41,7 % і 40,9 % ойконімів, серед яких виділяються суфіксація (36,9 %), трансонімізація (33,5%). Менш продуктивними є синтаксичний спосіб (10,4 %), топонімізація (7,4 %) і субстантивація (5 %). Решта різновидів морфологічного способу виявляється непродуктивними.

Завершується дисертація загальними висновками, в яких викладено основні результати проведеного дослідження.

Усі без винятку ойконіми несуть у собі відповідну історико-культурну і власне мовну інформацію. Тобто вони є своєрідними пам’ятками соціальної й культурної історії нашого народу, історії його мови, багатства його іменникá як в сучасності, так і в глибокому минулому.

Полтавщина – давня історико-географічна територія України, ойконімійна система якої почала формуватися ще в період Київської Русі, а в епоху староукраїнської мови була вже повністю окресленою й представленою тими моделями, які функціонують на теренах краю і зараз.

Протягом довгих років, десятиліть, а то й століть частина назв зазнає змін. Особливо тоді, коли слово, відбите в основі назви поселення, вже вийшло з ужитку або змінило свою структуру, пристосовуючись до нових умов життя.

Проведене дослідження показало, що ойконімія Полтавської області, яка становить 2 689 одиниць, має виразно східнослов’янську, українську основу. Більшість назв поселень краю є слов’янськими як за походженням твірних основ і формантів, так і за будовою: Юрківці, Дібрівка, Тепле. Іншомовні вкраплення, незважаючи на багатовіковий вплив, становлять тут незначну частину: Келеберда, Кагамлик. Більшість із них виявляється на доойконімному рівні деривації. В основі назв населених пунктів переважно найменування людей, особливостей рельєфу, рік, рослин, тварин.

Між загальними і власними назвами існують суттєві відмінності. Проведене дослідження показує, що пропріальна номінація реалізується шляхом присвоєння одиничним об’єктам, що уже мають свої загальні назви, найменувань, які виділяють та індивідуалізують ці об’єкти з ряду їм подібних. Отже, основна функція назв пропріального рівня номінації – індивідуалізувальна. Інша важлива функція ойконімів – номінативна, у той час як загальні назви здатні виражати як номінативну, так і узагальнювально-семасіологічну функції. Визначальною при номінації є роль соціальних факторів. Наявність відмінних гносеологічних мотивів і принципів номінації різних типів денотатів та різна їх репрезентація в мові визначається також характером самого об’єкта. Творення власних географічних назв зумовлено двома основними чинниками: історико-географічним та лінгвістичним. Важливим у процесі номінації певних реалій є також чуттєве сприймання, без якого неможливе формування та існування ойконімів, адже іменовані об’єкти мають уже свої загальні назви: Старий Хутір, Новий Виселок.

Як вторинна щодо апелятивної ойконімна номінація ґрунтується передусім на чуттєвому, абстрагованому сприйманні самих об’єктів. Слідом за В.Е. Сталтмане ми розглянули ономастичну номінацію через призму аспектів мотивованості. А саме: у найменуванні реалій виділили три чинники: історичний, соціальний і територіальний.

Розподіл ойконімів за принципами їхньої мотивації дав змогу для виділення трьох вищеописаних класів: а) номінація поселень за відношенням до людей, які в них первісно жили чи за належністю їх до певних осіб: 1444 назви (53,7 %); б) номінація поселень за їхніми зв’язками з іншими об’єктами: 659 назв (24,5 %); в) номінація поселень за властивостями та якостями самих населених пунктів: 488 назв (18,1 %). Меморіальні назви утворюють групу в 52 одиниці (2,0%), а назви з нез’ясованою семантикою твірних слів – 46                     (1,7%). Розширення ролі антропонімії при формуванні ойконімів Полтавської області є однією з особливостей процесу топонімотворення цієї території. Назви, які виникли за відношенням чи належністю до певних осіб (місцевих жителів, переселенців, службовців, виробників), беззастережно можна віднести до найархаїчніших: Пирятин, Снітин. Номінація поселень за їхніми зв’язками з іншими об’єктами є явищем переважно пізнішим. У межах цієї групи виділяємо, зокрема, відапелятивні назви, мотивовані географічними ознаками (Верховина, Вільний Степ) та відгідронімні назви (Оржиця, Рашівка). І вже зовсім недавнім у порівнянні з попередніми двома групами є утворення більшості назв поселень за властивостями та якостями самих населених пунктів: Заможне, Миргород.

Ойконіми є продуктом мови й виникають за законами її розвитку на основі існуючих у ній словотворчих засобів. Утворення топонімів, як і апелятивів, відбувається за допомогою лексико-семантичного, морфологічного, морфолого-синтаксичного, лексико-синтаксичного та синтаксичного способів. Найбільш продуктивним є морфологічний спосіб творення, а в його межах – суфіксальний. На другому місці стоїть лексико-семантичний спосіб.

В ойконімії Полтавщини зафіксовано 28 топонімотвірних моделей. Найоб’ємнішу групу становлять назви поселень, утворені шляхом топонімійної метонімії, похідні на -івк(а) та складені назви.

Ціла низка перейменувань пов’язана з часами радянської влади, що зумовлено ідеологічними причинами. Найпоширенішим типом ойконімів ставали назви-посвяти, назви-символи, що мають меморіальне значення. За добу незалежності, на жаль, лише незначній кількості поселень повернуто первісні назви, які мають певну історико-культурну та лінгвістичну цінність. У результаті таких процесів мала б частково відновлюватися своєрідна ойконімна система регіону.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях: з них 5 наукових статей у фахових виданнях та 2 в інших (усі одноосібні):

1.       Лисенко А.В. Структурно-семантична своєрідність ойконімії сучасної Полтавщини // Наукові записки. – Випуск 37. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2001. – С.127 – 129.

2.       Лисенко А.В. Принципи і мотиви номінації давньоукраїнських ойконімів Оржицько-Орільського межиріччя (до XIV ст.) // Наукові записки. – Випуск 53. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. – С. 274 – 284.

3.       Лисенко А.В. Формування ойконімів Полтавщини // Наукові записки. – Випуск 59. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. – С. 287 – 300.

4.       Лисенко А.В. Ойконімія Полтавщини як джерело пізнання історії краю // Ономастика і апелятиви. – Випуск 24. – Збірник наукових праць / За редакцією проф. В.О. Горпинича. – Дніпропетровськ: Пороги, 2005. – С. 92 – 102.

5.       Лисенко А.В. Умови формування ойконімів Полтавщини // Записки з загальної лінгвістики. – Випуск 6. – Збірник наукових праць / Відп. ред. М.І. Зубов. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 132 – 144.

Інші публікації:

1.                 Лисенко А.В. Формування назв населених пунктів Полтавської області у давньоукраїнській мові (до XIV ст.) // Рідний край. Науковий, публіцистичний, художньо-літературний альманах. –2004. – № 2 (11). – – С. 54 – 60.

2.                 Лисенко А.В. Словотвірні моделі ойконімів Полтавської області староукраїнського періоду // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції „Слов’яни: історія, мова, культура / За заг. ред. Шепеля Ю.О. – Том І. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 44 – 46.