Панова Л.В. Проблеми правового регулювання ринку цінних паперів в Україні

Краткое содержание

У вступі містяться положення, що обгрунтовують актуальність обраної теми, характеризується стан її дослідженості, визначаються об’єкт, предмет, мета і задачі дослідження, його логіка, характеризується його методологічна основа, формулюються основні положення, які визначають наукову новизну дисертації, розкривається теоретичне і практичне значення роботи, висвітлюється стан апробації результатів дослідження,  наявність публікацій за темою дисертації, вказуються її структура  й обсяг.

      Розділ перший “Ринок цінних паперів як система та його  основні елементи”  складається з двох підрозділів.

      Підрозділ 1.1 “ Поняття ринку цінних паперів” присвячено дослідженню зазначенного у назві розділу  поняття, вихідних теоретичних підходів різних науковців щодо його сутності, економічної та юридичної природи, а також  основних ознак ринку цінних паперів.

       Автор звертає увагу на те, що у спеціальній літературі і дотепер відсутнє чітке визначення поняття ринку цінних паперів і його закріплення у законодавстві, (див., Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р.).  У зв’язку з цим одним  із головних питань, яке стоїть  як перед законодавцем, так і перед ученими, є надання обгрунтованого й легалізованого визначення  поняттю “ринок цінних паперів”.

       Ринок цінних паперів, як і інші ринки, є системним утворенням, економічним складником суспільного життя. Цю основну рису ринку цінних паперів підкреслює також  і “Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України” прийнята Постановою Кабінету Міністрів України  29 квітня 1994, №277.  Автор поданої до захисту роботи  здійснює дослідження норм права,  які містять термін “ринок”, та виводить концептуальні засади, які  є суттєвими для формулювання дефініції  ринку цінних паперів.

     Юридичну науку цікавить  насамперед правова сфера  оборотоздатності різноманітних товарів, яку можливо встановити шляхом:

-     визначення товару, який відповідає  певним вимогам та обертається на ринку;

-               визначення суб’єктів,  що  забезпечують обіг  даного товару;

-               визначення меж  території,  на якій здійснюється оборот;

-               запровадження правил за, якими відбувається оборот товарів.

     Проаналізувавши ці критерії щодо  ринку цінних паперів, дисертант дійшов таких висновків, що:

-              товаром на ринку цінних паперів є цінні папери та фондові деривативи як їх похідні;

-              суб’єктами, які впливають на обіг цінних паперів, є емітенти, інвестори, особи,  які виконують професіональну діяльність на ринку цінних паперів, а також саморегулівні організації й органи,  уповноважені від імені держави регульовати ринок цінних паперів;

-               територіальні кордони ринку цінних паперів  не встановлюються ;

-              положення, які регламентують обіг цінних паперів, установлюються в законах та підзаконних нормативних актах, що приймаються  органами, уповноваженими від імені держави й саморегулювальними організаціями професійних учасників  фондового ринку. Ці правила повинні містити норми,  які регулюють: порядок обігу цінних паперів, які є товаром на ринку цінних паперів; порядок визнання осіб суб’єктами ринку цінних паперів і визначення їх компетенції; порядок участі суб’єктов ринку цінних паперів у правочинах і здійснення ними діяльності; співвідношення державного регулювання та саморегулювання на ринку цінних паперів; відповідальність за вчинені  правопорушення на   ринку цінних паперів.

     На думку дисертанта, є підстави вважати, що поняття “ринок цінних паперів” не може зводитися до  поняття “обіг цінних паперів”. У роботі запропонований підхід, згідно з яким  зазначені поняття співвідносяться як загальне з особливим. Автор не може погодитись з  протиставленням цих понять як “економічної” і  “юридичної” категорій, яке є розповсюдженим у літературі.  Як відомо, під “обігом цінних паперів” законодавець  розуміє укладення й  виконання угод по цінних паперах, що не пов’язано з їх випуском. Автор дисертації  зосереджує увагу на тому, що при випуску цінних паперів повинно бути розміщення цінних паперів, тобто передача їх першому держателю на  підставі укладення відповідних  цивільно-правових угод. Це призводить до того, що вже на етапі випуску цінних паперів, так само як і на етапі їх погашення,  можна говорити про їх обіг. Таким чином, розміщення й погашення цінних паперів також належить включати  до поняття “обіг цінних паперів”.

    Наприкінці підрозділу наводиться висновок про те, що ринком цінних паперів є територіально визначена, урегульована за допомогою особливих правил сфера обігу специфічних товарів – цінних паперів у межах якої діють спеціальні суб’єкти, які впливають на їх розміщення, обіг і погашення, за допомогою продажу, посередництва, регулювання  тощо.

     У підрозділі 1.2. “Правовий статус фондової біржі”  досліджується поняття “фондовий ринок” та його співвідношення з поняттям “ринок цінних паперів”. Це дослідження є необхідним, оскільки дані поняття  часто ототожнюються.  На підставі наведеної класіфікації  ринків треба визначити  фондовий ринок  як різновид ринку цінних паперів.

     Після цього досліджується спеціфична сфера діяльності фондової біржі,  яка впливає на  визначення обсягу її правоздатності. Це визначається законодавчо встановленими цілями  створення і діяльності бірж, якими є організація і регулювання торгівлі, що здійснюється у формі прозорих,  гласних, публічних торгів. Для визначення сфери важливе значення має і той факт, що біржам заборонено здійснення торгівельної чи будь-якої  іншої діяльності, яка не має аналогічних із біржею цілей, а також здійснення біржових угод від свого імені й за свій рахунок. У цьому фондова біржа відмінна від тих юридичних осіб, які користуються повним набором прав і можуть укладати угоди,  не заборонені законодавством.

    Визнаючи фондову біржу організацією  із правами юридичної особи, Закон “Про цінні папери та фондову біржу” містить указівку на її організаційно-правову форму – акціонерне товариство. Аналізуючи  нове цивільне законодавство, автор  роботи відносить біржу до юридичних осіб приватного права.

      Такі юридичні особи,  як товариства,  поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. У національному законодавстві такий розподіл всіх юридичних осіб на дві групи є новим, який не був характерним для вітчизняного законодавства, а також він вітсутній у зарубіжному законодавстві. Пов’язано такий поділ із правоздатністю юридичної особи.  А це дозволяє чітко визначити,  які форми юридичних осіб можуть мати загальну правоздатність, а які спеціальну.

    Функції, що виконує фондова біржа зумовлюють її структурну побудову. У питаннях внутрішньої організації остання  самостійна і за своїм розсудом окреслює коло необхідних для ефективної діяльності підрозділів, відділів, відділень, комісій. Порядок їх формування й умови діяльності встановлюються у внутрішніх біржових документах – положеннях про конкретні підрозділи. Слід підкреслити, що створення деяких структур, які діють у найбільш значимих напрямках, у силу вимог закону, є обов’язковим.

    Другий розділ “ Елементи ринку цінних паперів” складається з двох підрозділів.

    У підрозділі 2.1 “Цінні папери як об’єкт цивільного обороту і товар, який реалізується на ринку цінних паперів”  дисертант  здійснює дослідження одного з елементів фондового ринку – цінних паперів,  розглядаючи їх з точки зору товару,  який обертається на ринку. Доводиться, що цінні папери, як і інші товари,  повинні мати спеціфичні властивості, а саме споживну вартість (можливість задовольняти потреби) і вартість (можливість еквівалентно обмінюватися на інші товари). Виходячи з цього, автор виводить критерії, згідно з якими цінні папери вважаються об’єктами такого спеціфичного ринку,  як ринок  цінних паперів.

        У роботі з юридичної точки зору виділяються такі ознаки цінних паперів, як об’єкту ринку цінних паперів, як:

-              по-перше, вільна оборотоздатність  –  таке становище речей, коли перехід цінного паперу від першого контрагенту до іншого не залежить від волі осіб, які не є суб’єктами відповідного правочину. Воля осіб, які не є суб’єктами угоди з цінними паперами, може бути двох видів – воля конкретної особи, яка має можливість вплинути на умови угоди і  воля законодавця, який  обмежує здійснення угод за  цінними паперами певного виду.  Таким чином, дисертантом робиться висновок, що  акції закритих акціонерних товариств не є  об’єктами ринку цінних паперів, оскільки для здійснення угод з акціями закритих акціонерних товариств необхідно виконувати волю держави з приводу права переважної купівлі, тобто у них є обмежена, а не вільна оборотоздатність.

-              по-друге, потенційна матеріальна заінтересованість необмеженого кола інвесторів у придбанні цінних паперів. Ця зацікавленність полягає у можливості отримання дивідендів, відсотків, у зростанні курсової різниці вартості цінного паперу. Характерною рисою ринку цінних паперів є те, що він являє собою частину фінансового ринку,  метою якого є перерозподіл грошових  коштів. Отже,  об’єктами ринку цінних паперів будуть вважатися тількі ті цінні папери, які дозволять їх власникам отримувати грошову вигоду від володіння цінними паперами. На підставі цього робиться висновок, що до об’єктів ринку цінних паперів не можна віднести товаророзпорядчі цінні папери й чеки, набуття прав на які не має ціллю отримання грошового зиску, який випливає із обігоздатності та інших властивостей цінного паперу.

       Сукупність двох перелічених ознак цінного паперу як об’єкта фондового ринку визначають товарну функцію цінного паперу, тобто функцію, яка визначає здатність останньго бути товаром на ринку цінних паперів. Цінні папери  можуть  наділятися товарною функцією з моменту їх випуску в обіг. Але на   ринку цінних паперів можуть обертатися і представляти інтерес для інвестування в них грошових коштів ті  цінні папери, які спочатку не планувалися як об’єкти інвестицій. Наприклад, векселі, одержані як оплата за товар, можуть виставлятися на біржові чи інші аукціонні торги, а також можуть бути запропоновані широкій публіці іншим шляхом і користуватися великим попитом у випадках, коли за  умови  їх обігу,  випуску чи  торгів інвестор може отримати для себе потенційну матеріальну вигоду.

      У залежності від моменту появи у цінного паперу товарної функції, вони можуть бути класифіковані на ті  цінні папери,  у яких товарна функція з’являється з моменту випуску, і ті  у яких товарна функція з’являється  лише у процессі обігу.  При цьому  підкреслюється певна нестабільність існування цінних паперів,  у яких поява товарної функції не пов’язана з моментом їх випуску. Дисертант вказує на те, що існують складнощі з визначенням появи у цінних паперів товарної функції і вважає,  що це оціночне поняття. Однак останнє необхідно для застосування  до цінних паперів уніфікованного регулювання. Дисертант переконує, що головним регулятором повинно бути розкриття інформації.

     У підрозділі 2.2 “Суб’єкти фондового ринку” зазначається, що під суб’єктом ринку цінних паперів є особа (фізична або юридична),  здатна в силу закону мати і здійснювати беспосередньо чи через представників права та юридичні обов’язки, тобто має цивільну правосуб’єктність. У понятті суб’єкт ринку цінних паперів зливаються дві загальні характеристики, а саме, можливість брати  участь і реальна участь у різноманітних правовідносинах, що виникають на ринку цінних паперів.  Поняття “суб’єкт” є більш широким, ніж поняття “учасник”, оскількі інтерес представляють не всі потенційні можливості осіб, а лише їх особливі властивості та якості, які передбачають можливість участі на ринку цінних паперів. Законодавець також використовує термін “учасник ринку цінних паперів” і визначає, що ним є емітенти цінних паперів, інвестори й особи, які здійснюють професійну діяльність на цьому ринку. На первинному ринку продавцем може виступати особа,  яка випускає цінні папери, тобто емітент, покупцем їх є споживач – інвестор. На вторинному ринку інвестори можуть продавати цінні папери один одному. Як і на інших ринках, між виробником і споживачем є посередник, який може бути як продавцем, так і покупцем. Ці правові можливості суб’єктів ринку цінних паперів аналізуються дисертантом. На підставі цього аналізу  робиться висновок, що суб’єкти є активними (функціональними), учасниками ринку цінних паперів. Автор вважає,  що, окрім зазначених учасників,   під поняття “учасник” повинні підпадати також саморегулівні організації, а також держава , яка здійснює свої повноваження на фондовому ринку через уповноважені органи.

     На думку дисертанта,  під саморегулівною організацією слід розуміти товариство не тількі професійних учасників ринку цінних паперів, як на цьому наполягає законодавець, а й інших суб’єктів фондового ринку. Такі товариства і створюються  de facto поза межами закону, в організаційно-правових формах, передбачених для непідприємницьких товариств чи установ. Наводиться досвід зарубіжних країн, де значного поширення одержали товариства захисту прав інвесторів, які кооперуються з товариствами захисту прав споживачів і стають реальною силою по здійсненню громадського контроля за діяльністю емітентів, осіб,  які здійснюють профессійну участь на ринку цінних паперів, а також державних органів.

     Держава, як уже зазначалося,  теж є  тим специфічним учасником ринку цінних паперів, який має  як компетенцію  емітента, інвестора, а у деяких випадках - професійного учасника фондового ринку,  так і  компетенцію нормативного регулювання та здійснення контролю і нагляду за ринком цінних паперів.

     Розділ третій “Цивільно-правові угоди з цінними паперами” складається із двох підрозділів.

     У підрозділі 3.1 “Загальні умови укладення  угод з цінними паперами на ринку цінних паперів” констатується, що сьогодні   підставами виникнення  зобов’язань є договори, а також інші дії фізичних та юридичних осіб. Для визнання договору укладеним необхідна згода по всім суттєвим умовам та оформлення цієї згоди відповідно вимогам встановленим  законом.  Виходячи із цього положення, автором  розглядаються особливості окремих договорів, які дуже часто застосовуються при здійсненні угод по цінних паперах. Це  договір купівлі–продажу, договір міни, договір доручення, договір комісії. 

     Проаналізувавши загальні  норми цивільного права, автор дійшов висновку, що до суттєвих умов договору купівлі-продажу цінних паперів можна віднести наступне: предмет договору (ідентифікація цінного паперу – емітент, вид цінного паперу, параметри емісії, кількість цінних паперів); ціна цінного паперу й сума договору; умови,  строки розрахунків і передачі цінних паперів. Також повинні бути регламентовані всі інші умови, які регулюють особистий характер кожної конкретної угоди.

    Питома вага договорів міни у цивільному обороті достатньо значна.  Зазначається, що по договорах  міни застосовується правила  купівлі-продажу. На підставі аналізу положень Цивільного кодексу автор робить висновок, що суттєвими умовами договору міни є ті, що визнаються суттєвими для договору купівлі-продажу.

     В умовах фондового ринку істотно розширилося застосування договорів доручення і договорів комісії , оскільки останні є  досить оптимальною правовою формою надання послуг на цьому ринку.  Зауважується, що у цілому ж Цивільний кодекс достатньо детально регламентує відносини між повіреним і довірителем, між комітентом і комісіонером. Автор пропонує віднести до суттєвих умов договора доручення на ринку цінних паперів: предмет договору (характер доручення); умови виконання доручення (ціна продажу або купівлі і тощо); строки виконання доручення  з розбивкою на етапи і  з послідовним фіксуванням виконання кожного  з них.

      У підрозділі 3.2 “Поняття та загальні ознаки біржової угоди” доводиться, що,  біржові угоди за своєю суттю є цивільно-правовими, містять узгоджену волю двох сторін, тобто визнаються двосторонніми,  або взаємними (договорами). Крім того,  ці угоди мають оплатний характер, оскількі взаємна передача прав та обов’язків  щодо цінних паперів передбачає, що обов’язок однієї сторони здійснити дію (передати  цінні папери) для другої сторони відповідає зустрічному обов’язку останьої по сплаті матеріальних благ (сплатити за цінні папери ціну). Отже  біржові угоди насамперед  повинні відповідати загальним вимогам, що стосуються  всіх цивільно-правових угод, а саме: бути правомірними юридичними діями; здійснюватись особами які мають достатній обсяг дієздатності; переслідувати цілі встановлення цивільних прав та обов’язків; втілювати едність волі й волевиявлення суб’єктів. Однак біржові угоди мають і специфічні риси, крім загальноцивільних до них приєднуються і спеціальні вимоги. Дисертант вважає, що особливості біржових угод дозволяють вести мову про них як про різновид цивільно-правових, які  мають товарно-грошовий характер.

     Для того щоб забеспечити  одноманітний підхід до питання про застосування до  біржових угод загальних положень цивільного права, а також норм, що  регулюють окремі види забов’язань, перш за все купівлю-продаж, автор пропонує включити до Цивільного кодексу норму, яка містила б поняття “біржова угода”,  вказувала на  цивілістичний  характер останнього і яка б  відображала особисті її ознаки. При цьому доводиться, що для виділення біржових угод у самостійну групу цивільно-правових угод, необхідно і достатньо наявності в понятті біржової угоди таких  критеріїв як: суб’єктний склад, категорія товара, місце й порядок укладення угоди і  її регістрація.  Далі у роботі розглядаються окремі види біржових угод: форвардні, ф’ючерсні й опціонні.