Патерило І.В. Право як ціннісна категорія

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, її звязок з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету і основні завдання дослідження, визначено його об’єкт та предмет, охарактеризовано методи і наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення результатів, одержаних у процесі наукового дослідження, подано інформацію про апробацію основних положень, структуру та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділ – “Філософська природа ціннісного аспекту права” досліджуються основні ціннісні характеристики права як соціального феномена. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. – “Філософсько-правова характеристика категорії “цінність” – автор акцентує увагу на складному і різноманітному світі цінностей (матеріальних і духовних), які безпосередньо пов’язані з людиною і віддзеркалюють зацікавлене ставлення людей до оточуючого їх світу. У підрозділі здобувач підкреслює, що у філософсько-правовому сенсі цінностями є об’єкти, явища, ідеї, суспільні процеси та їх властивості, до яких людина ставиться як до задовольняючих її соціальні потреби, інтереси, бажання і які вона залучає до сфери своєї життєдіяльності. Цінності виступають невід’ємною складовою культури суспільства і віддзеркалюються у свідомості людей.

Автор відзначає, що в історії філософії та теорії права на  питання про цінності, їх сутність склалося щонайменше  п'ять підходів. По-перше, цінності — це породження розуму і волі людини (суб'єктивний ідеалізм); по-друге, цінності — це ідеальна сутність, що існує одвіку (об'єктивний ідеалізм); по-третє, цінності — природні характеристики оцінки одних предметів і явищ повсякденного життя у порівнянні з іншими предметами (метафізичний підхід); по-четверте, цінності —  це таке соціальне явище, яке є об'єктивним і суб'єктивним одночасно (діалектико-матеріалістичний підхід); по-п'яте, цінності — об'єктивне явище, породжене реальними відносинами суб'єкта й об'єкта. Основою теорії цінностей вважаються взаємини суб'єкта й об'єкта. З боку предмета (об'єкта) цінність об'єкта і її зміст не залежать від людини.

Ціннісне сприйняття людьми об’єктів суспільного життя зумовлюється конкретно-історичними умовами розвитку людства, місцем особи, соціальних спільнот у системі певних економічних і соціально-політичних відносин, ступенем розвитку потреб та інтересів людей. За своєю природою і сутністю цінності становлять синтез об’єктивних і суб’єктивних, індивідуальних і соціально-класових, національно-етнічних і загальнолюдських засад. Вони належать до системи соціально-нормативних, мобілізаційних та інтегративних регуляторів життя, поведінки індивідів, соціальних спільнот і соціуму в цілому, слугують важливим джерелом соціалізації особи, мірою, якою з рештою, вимірюється людське життя.

Підрозділ 1.2. – “Співвідношення цінності та сутності права як його характеристик” -  присвячений аналізу аксіологічного (ціннісного) і деонтологічного осмислення природи права, як суспільного феномену, розглядається і як певна об’єктивна цінність, мотив, і як імператив, веління, правило людської діяльності, державної і юридичної практики. Розгляд співвідношення сутності права і його цінності посвідчує, що якщо, з точки зору філософії права, право розглядається як міра людської свободи, як розрізнення права і закону, що є недостатнім для юриспруденції і значною мірою непридатне для використання у безпосередній практиці для вирішення правових питань, то для юриспруденції право – це система норм, що мають бути забезпечені особливими методами, включаючи й примус. Між ними може виникнути колізія: з одного боку, між абстрактними підходами філософії права до загальних правових цінностей і більш конкретними вимогами різних галузей чинного права; з іншого боку – між всезагальністю, глобальністю проголошених цінностей та їх конкретним правовим втіленням, неоднаковим у різних умовах, різних країнах при єдності визнаних принципів.

Дисертант відзначає, що з юридичної точки зору право у своєму аксіологічному вимірі виступає не як неформалізований носій моральних, етнічних, релігійних чи якихось інших неправових цінностей, що характерно для природно-правового (непозитивістського) підходу, а як чітко визначена форма саме правових цінностей, як специфічна форма застосування належного у суспільних відносинах, яка відрізняється від усіх інших форм духовно-практичного освоєння світу (моральних, релігійних тощо).

У підрозділі 1.3. – “Аксіологія права як сукупність ідей про цінність права” – автор характеризує право як комплекс ціннісних властивостей і орієнтацій, що функціонує у руслі взаємозалежних ціннісних систем: системи цінностей приватного права і системи цінностей права публічного. У розділі наголошується, що аксіологічний вимір права, в якому можна виявити найадекватніші вираження істотності суспільного життя, полягає у тому, що цінності права і його ідея в цілому завжди сприймаються нами як мислимий прообраз належного співіснування людей у соціуму, а те чи інше їх обґрунтування завжди розгортається як усвідомлення існуючого і повинного бути удосконаленням зв’язку людини з іншими людьми, суспільством. Причому, саме у царині аксіології права філософське та правове начала, не змішані довільно чи випадково, а надто міцно поєднуються у ній живим зв’язком теоретико-дослідної спорідненості та підлягають логіці розв’язання кардинальних завдань як права, так і соціальної філософії. Завдяки аксіології суспільний правовий ідеал не просто декретується та вимагається, а по-філософському обґрунтовується та виводиться або із загального філософського світогляду, або ж аналізу соціальної природи людини та суспільних відносин.

Автор дійшов висновку, що головною проблемою та завданням аксіології є обґрунтування системи вищих цінностей та сукупності норм та ідеалів людського життя. По суті, можна говорити про систему цінностей певної особистості, конкретної соціальної групи, класу, суспільства, усього людства. У кожній із цих систем цінностей можна виділити різні групи цінностей у залежності від їх значимості для соціального суб’єкта: вищі цілі, які виступають як ідеали, цілі, критерії, а також цінності, які підпорядковуються першим та виконують роль оперативних регуляторів у повсякденному житті того чи іншого суб’єкта. Загальновизнано, принаймні, в гуманістичній філософській традиції, що першою вищою цінністю є сама людина. При цьому передбачається, що людське життя має абсолютну цінність, так би мовити, самоцінність, незалежно від соціально-політичної, громадської чи будь-якої іншої позиції, від реальної участі індивіда у житті суспільства.

Автор звертає увагу, що у наш час усе більше усвідомлюється той факт, що оцінка людини не може відбуватися в ізоляції від суспільства і природи, а тим більше протистояти їм. Тому статус людини, як вищої цінності,  не повинен підміняти природу чи нехтувати нею, а навпаки передбачає нерозривну єдність людини і навколишнього середовища, та, відповідно, їх однакову цінність. Мова, по суті, йде про подолання вульгаризованої, нерідко теологічної, форми антропоцентризму, пов’язаної з тривалим існуванням принципу панування людини над природою. Сучасна екологічна ситуація (особливо у нашій державі) висунула на передній план замість цього принципу  новий – принцип співробітництва, згідно з яким природа має розглядатися не лише як передумова існування людського суспільства, а як невід’ємний компонент людського життя взагалі. Звідси – нові акценти в аксіологічній методології. Новий підхід залишає людину в центрі ієрархії життєвих цінностей, але при цьому сама її цінність наповнюється новим, більш багатим змістом, включаючи людські, суспільні аспекти природного середовища. Визнання людини і природи вищими цінностями в статях 16 і 50 Конституції України означає водночас і визнання вищими цінностями таких феноменів як саме життя, свобода, честь, гідність людини. Виступаючи проявами людського існування усі ці явища можуть бути мірилом гуманізації, демократизації суспільства, взаємної відповідальності усіх його членів. Саме ступінь економічної, політичної, юридичної, духовної свободи особистості характеризує рівень суспільної свободи та визначає ціннісний статус честі та гідності особистості. При цьому діалектика життя така, що чим більше людина відчуває й усвідомлює себе вільною, тим більше вона здатна підпорядковувати свої інтереси інтересам суспільства, тим міцнішою стає єдність людини та суспільства. У цьому контексті важливу роль відіграє право, правотворчість. Водночас слід зважати й на те, наголошує здобувач, що процес пізнання й обґрунтування правових цінностей постає як трудомісткий та багатоаспектний процес, що постійно вимагає докладання додаткових зусиль до свого здійснення. Ось чому співвідношення онтологічного, гносеологічного, історичного, логічного та інших моментів при дослідженні й обґрунтуванні аксіології права є однією з ключових проблем сучасного правознавства.

Отже, вирізняючи з усієї сукупності цінностей,  саме цінності права, важливо брати до уваги те, що ступінь функціональності цінностей, у тому числі й правових, обумовлений глибиною їх почуттєвого та емоційного сприйняття людини. У системі ціннісних координат чи не найважливішими є цінності, які притаманні громадському життю – матеріальні, соціально-політичні та духовні. Кожна з цих ціннісних груп мають свої, лише для них характерні властивості, сукупність яких визначає у кінцевому підсумку рівень розвитку соціуму, ступінь його людськості, тобто світоглядні ідеали і моральні норми, які відображають досвід усього людства і є спільними для усіх людей незалежно від будь-яких відмінностей.

Виходячи з вище вказаного, можна стверджувати, що в умовах сучасної України аксіологічне вивчення права має важливе наукове, практичне й ідеологічне значення. Воно дозволяє встановити не лише матеріально-економічні і соціально-класові основи й обумовленості права, не лише об’єктивні властивості його нормативності, його інституційні зв’язки, але і його духовні аспекти, ідеали, які у ньому віддзеркалюються. Без ціннісного підходу неможливо виявити роль права в загальнолюдському соціальному й культурному прогресі, зрозуміти прояви спадкоємності в праві, зв’язок між правом й іншими соціальними регуляторами життя суспільства. Без нього у тіні залишаються перетворююча роль людської свідомості у сфері права, власне людські, особистісні аспекти права.

Другий розділ – “Формальні та змістовні аспекти цінності права” – присвячений розгляду сукупності правових цінностей і також налічує три підрозділи.

У підрозділі 2.1. – “Ейдетичні (формальні) цінності права” – аналізуються цінності права як інструмент правового регулювання суспільних відносин. Розглядаючи право з точки зору взаємодії правових засобів з соціальною дійсністю, автор відзначив передусім те, що перспектива наступного використання закладена в самій сутності і призначенні юридичного інструментарію: правові засоби тому і задля того створюються, щоб за умови належного їх використання досягався необхідний соціальний ефект. Іншими словами, хоча правові засоби є явищами субстанційними, у них присутній момент, що виражає перспективу їх використання у визначених цілях. З цієї точки зору питання використання правових засобів є головною складовою юридичної практики і водночас важливим і перспективним напрямком розвитку юридичної науки. Причому правові форми є засобами, інструментами не з огляду на суб’єктів, які ними користуються, а, головним чином, з огляду на соціальні завдання, що вирішуються за їх допомогою.

Отже, право як високоефективний і доцільний соціальний регулятор – це насамперед інструментальна, або, з іншою термінологією, службова цінність, тобто цінність, що виступає як інструмент, засіб, знаряддя, яке забезпечує успішне і ефективне функціонування інших соціальних інститутів – держави, соціального управління, моралі та різноманітних соціальних благ.

Саме з позицій інструментального підходу цілком можливо говорити не лише про правові цінності, але й про цінність права в цілому. Положення про те, що право має власну цінність, має важливе наукове і практичне значення: воно самою поставкою питання попереджає проти недооцінки права, проти звернення його ролі до однієї лише функції “інструменту”. Зокрема, це положення орієнтує соціум на те, щоб в умовах будівництва правової держави й інші соціально-політичні інститути, передусім держава і її органи, у свою чергу виражали правові засади, втілювану правом упорядковану соціальну свободу.

Зміст підрозділу 2.2 – “Соціокультурні (змістовні) цінності права” – розкриває сутність права як соціально організованої форми саморозвитку людини і суспільства в цілому. Завдяки своїм змістовним цінностям право виступає одним із важливих засобів самоорганізації суспільства, які дозволяють, відповідно до соціальних особливостей того чи іншого соціуму, акумулювати найістотніші елементи культури, що завдяки правовому регулюванню, набувають нового імпульсу для свого розвитку.

Право як елемент цивілізаційної культури, підкреслюється у підрозділі, входить у систему переконань, цінностей та засобів, які впорядковують досвід і регулюють поведінку людей. Водночас воно втілює у собі ціннісні орієнтації хронічного (кінцевого) й трансцендентального (постійного впродовж кількох історичних епох) призначення. Причому правова культура включає в себе переплетіння та взаємодію соціальних інтересів, норм, інститутів, а також правосвідомість окремих особистостей і формалізованих груп з властивими їй змінами надій і розчарувань, успіхів, невдач тощо. Завдяки своїм формальним цінностям право краще розкриває свою глибинну сутність, свою “анатомію”, без розуміння якої не можливо юридично кваліфікувати ту чи іншу справу та вжити відповідних їй необхідних заходів юридичного характеру, тобто у відповідності з правовими нормами вирішити юридично значиму життєву колізію чи соціальний конфлікт. Такий підхід дозволяє глибше усвідомити, що право – це багато в чому явище техніко-юридичного, строго логічного, математичного порядку, яке, на відміну від інших соціальних регуляторів, покликане вносити в суспільне життя в поведінку людей чітку визначеність, давати прямі відповіді на зразок: винен – не винен, та визначати на основі скрупульозного аналізу тієї чи іншої життєвої ситуації юридично обов’язкові примусові наслідки.

У підрозділі 2.3 – “Право, свобода, рівність та справедливість як ціннісні орієнтири права” -  зроблено аналіз найголовніших соціальних і правових цінностей, завдяки чому обґрунтовано положення, що право передусім виступає як форма свободи, як загальна міра свободи індивідів. Причому, для людей, вихованих у лоні європейської культури, свобода є сутністю свідомості, самодостатньою цінністю, що не вимагає обґрунтувань. Її зміст і цінність залежать від структури свідомості особистості, сформованої у процесі тривалого саморозвитку. Свобода виступає засобом реалізації інших цінностей і благ. Тим самим вона виконує інструментальну функцію. Завдяки їй люди створюють матеріальні і духовні цінності, а правова рівність передбачає рівність у свободі, коли свобода одного сумісна зі свободою іншого.

Найбільш значущим вираженням права є визнання автономії кожного члена суспільства, його незалежності. Вільні індивіди – суть і зміст права, основна цінність якого – справедливість, що розуміється як прагнення діяти відповідно до прав і обов’язків, віддаючи кожному своє і забезпечуючи умови для реалізації здібностей кожного.

Отже, завдяки основоположним соціокультурним цінностям права у житті суспільства забезпечуються правові ідеали, їх високий статус у суспільному бутті. Саме ці цінності дозволяють усвідомити й зрозуміти головне наукове значення поняття  “правова держава”, яке є не однією лише реалізацією у сфері держави вимог законності, а втіленням у політичній царині, в організації і діяльності усіх політичних інститутів правових начал. Відтак суспільство починає орієнтуватися на утвердження у ньому прав людини, високо правового статусу й захищеності особистості, реального здійснення справжнього гуманізму, справедливості та високої моральності.

Третій розділ – “Загальносоціальна цінність права” -  розкриває сутність цінності права в контексті його загальносоціальної значущості. Він має два підрозділи.

У підрозділі 3.1. – “Право і його цінність у громадянському суспільстві” – зазначається, що втілюючи в собі загальну, групову й індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, право сприяє розвитку тих відносин, в яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. У цьому полягає головна соціальна цінність права, яке вносить стабільність і порядок в усі без винятку суспільні відносини.

В умовах поступового створення в Україні громадянського суспільства право має сприяти формуванню високої правової культури громадянина, виступати головним критерієм свободи людини. Разом з ним свобода, правова свобода, яка передбачає обмеження не правової свободи, і означає такі умови життя суспільства, коли примус одних щодо інших зведений до мінімуму. Мета права в правовій державі – не утилітарна, а гуманітарна. Вона полягає у захисті свободи як такої – це, по-перше; по-друге, право встановлює певне обмеження на реалізацію свободи, водночас не ущемляє, а розширює її можливості та прояви. Тому можна констатувати, що головна цінність права у громадянському суспільстві полягає в упорядкуванні свободи. У такому контексті за його допомогою свобода перетворюється у конкретні юридичні права. Право виступає умовою і основою свободи, а свобода – метою права.

Таке розуміння природи і сутності права, природно, передбачає розуміння особливостей формування громадянського суспільства, природи й сутності правової держави та правопорядку. Їх особливості, природа і сутність полягають у тому, що вони є специфічними соціальними формами підтримання та забезпечення більш високого рівня гуманізації відносин даного суспільства. Звідси стає зрозумілою і провідна гуманна мета права та його основна цінність – сприяти подальшій гуманізації життя людини і людства взагалі.

Зміст підрозділу 3.2 – “Цінність сучасного права: стан та шляхи підвищення” -  обґрунтовує положення про те, що право як серцевина ціннісних установок у його взаємозв’язку і взаємодії з іншими соціальними цінностями (моральними, політичними, економічними, світоглядними, цивілізаційними тощо) найбільш повно виявляє себе в тому випадку, коли його сприймають комплексно, як ціннісну систему, що впливає на поведінку учасників соціального спілкування, яке, внаслідок цього, стало одночасно й правовим спілкуванням.

З метою повної адаптації законодавства України, як демократичної правової держави, до міжнародних вимог, стандартів і нормативів у сфері прав людини, її основоположних цінностей, створення оптимальних правових практикозастосовчих механізмів реалізації та захисту прав та свобод людини в Україні, необхідно  розробити та прийняти універсальний нормативно-правовий акт у галузі здійснення та захисту прав людини – Кодекс законів з питань захисту прав людини. Він  реалізуватиме державну правову політику захисту прав людини, сприятиме зміцненню законодавчої бази захисту прав людини, приведенню її у відповідність до міжнародних норм і стандартів, що, безумовно, викличе суттєве реформування в Україні системи правоохоронних органів та пенітенціарної системи, стане запорукою становлення нових демократичних інститутів, створення сприятливого підґрунтя для формування в українському соціумі належного рівня правосвідомості і правової культури, зміцнення основ громадянського суспільства. В ньому мають бути врегульовані питання захисту прав і цінностей національних меншин, їх культурно-мовного середовища, зв’язків з відповідними діаспорами і культурними центрами в інших країнах.

Важливим є прийняття Закону України “Про виконання рішень Європейського суду з прав людини”. Прийняття й низки інших спеціальних нормативно-правових актів у сфері прав людини та забезпечення їх належними практикозастосовчими механізмами дозволило б максимально реалізувати захист усіх гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України прав людини, в тому числі політичних та громадянських, соціальних та економічних. У підсумку все це забезпечило б більш ефективне правове виховання населення, формування у нього шанобливого ставлення до права як високої, життєво необхідної соціальної цінності, надбання загальнолюдської культури та цивілізації, а також до закону як однієї з форм права.

Здобувач зазначає, що події кінця 2004 початку 2005 років в Україні дали потужний імпульс перетворення етнічної нації на політичну, тобто таку, яка має свій соціальний ресурс і політичний авангард (передусім середній клас), прихильна до загальнолюдських цінностей, демократичних, цивілізованих норм, правил та стандартів життя і наполегливо шукає оптимальну формулу своєї національної ідеї. В таких умовах зростає роль наукового, теоретичного осмислення сутності держави та права, у тому числі і його цінностей.

Аналіз правових цінностей відноситься до того розділу теорії, який безпосередньо межує з філософськими і соціологічними науками і який нерідко називають філософією права. Цінності мають не лише світоглядне значення, вони напряму пов’язані з діючим правом, без них не обійтися у випадках тлумачення й застосування права, зокрема у випадках прогалин чи колізій правових норм.

Оскільки право є одним з основних засобів регламентації процесу самоорганізації та саморегуляції суспільства, його цінність має насамперед інструментальний характер. Водночас право є необхідним елементом культурного розвитку людства. Вбираючи в себе загальнолюдські цінності, воно стає їхнім виразником і перетворюється на самостійну цінність, що посідає гідне місце серед інших цінностей культури.