ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДІВ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ (клініко-експериментальне дослідження)

Краткое содержание

Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставленої мети і зав­дань роботи проведено експериментальні, клінічні і лабораторні дослідження.

Діагностику захворювань пародонта здійснювали за даними клінічного огляду, рентгенографії щелеп, визначення об'єктивних пародонтальних індексів і проб відповідно до систематики хвороб пародонта М.Ф. Данилевського (1994). До агресивних форм пародонтиту (АФП) віднесли юнацький пародонтит (ЮП) і швидкопрогресуючий пародонтит (ШПП) дорослих згідно класифікації атипових форм пародонтиту Page R.C. і Schroeder H.E. (1982).

При виконанні дисертації усього було обстежено 424 людини (159 чоловіків і 265 жінок) у віці від 14 до 74 років, з них: 41 особа з інтактним пародонтом, 30 хворих на хронічний катаральний гінгівіт (ХКГ), 340 хворих на ГП різного ступеню загостреного і хронічного пере­бігу (65 хворих на ГП початкового-I, I ступеню, 103 хворих – ГП I-II, II ступеню, 104 хворих – ГП II-III, III ступеню, 15 хворих – ГП II-III ступеню із супутньою патологією, що сприяє розвитку метаболічних остеопатій ) і з АФП (22 хворих ЮП віком 14-26 років, 31 – ШПП віком до 35 років) та 13 хворих на пародонтоз.

Експериментальні дослідження. Проведено 5 експериментів, в яких використано 147 білих щура лінії Вістар стадного розведення 1-3 місячного віку, обох статей. Відтворено 4 моделі пародонтиту.

Для відтворення «локальної перекисної» моделі 8 щурам дослідної групи щодня наносили на ясна аплікації переокисленої соняшникової олії протягом 15 днів, тоді як 5 тваринам "контрольної" групи (інтактні щури) аналогічно проводили аплікації звичайною рафінованою соняшниковою олією. Всіх тварин утримували на стандартному раціоні віварію.

«Фосфоліпазну» модель пародонтиту відтворювали у 9 щурів дослідної групи, яким щодня протягом 15 днів наносили на ясна аплікації водним розчином фосфоліпази з розрахунку 5 мг препарату на 1 щура. Тваринам «контрольної» групи (9 щурів) щодня наносили на ясна аплікації розчином 0,2 М буфера трис-НСl рН 8,0.

Суть «комплексної перекисної» моделі полягає у введенні в раціон тварин дослідної групи (6 щурів) переокисленої соняшникової олії з розрахунку 5% від маси корму (Козлянина Н.П., 1989) і щоденного проведення аплікацій цим мас­лом на ясна впродовж 45 днів. Щурам „контрольної” групи (8 щурів) вводили в раціон звичайну рафіновану соняшникову олію і наносили її щодня на ясна.

«Вуглеводну» модель пародонтиту відтворювали шляхом тривалого утримання щурів на спеціальній дієті – раціоні м'якої консистенції з високим вмістом вуглеводів і пониженим рівнем білків (склад: пшенична мука – 34 %; сухе молоко – 30 %; крохмаль – 20 %; цукор – 15 %; фіз. розчин 1 %).

Для вивчення пародонтопротекторних й остеотропних властивостей були вибра­ні наступні препарати біорегуляторних речовин: Віталонг – комплекс анти­окси­дантів (α-токоферол, β-каротин, аскорбінова кислота) і лецитину (Гігієнічний висновок МОЗ України № 5.08.07/3002 від 08.07.1998 р.); ЕКСО – екстракт сої, що містить ізофлавони сої (геністеїн, дайдзеїн в глікозидній формі), вітаміни групи В, макро- і мікроелементи, а також інгібітор трипсину Кунітца (Висновок МОЗ України № 5.08.07/3450 від 30.07.1998 р.); субстанція ІФСО – ізофлавони сої в агліконовій формі; Біотрит-Дента – препарат на основі біотри­ту (екстракту із зеленого листя пшениці) з введенням глюконата кальцію, фториду натрію, лецитину, аскорбінової кислоти, лимонної кислоти і декаме­токсину (Висновок МОЗ України № 5.02.28/3-281 від 03.07.1997 р.). Препарати вводили щурам внутрішньошлунковим зондом у вигляді водної суспензії.

Пародонтопротекторну дію ЕКСО і Віталонга оцінювали на „вугле­вод­ній” моделі пародонтиту з використанням 45 білих щурів-самців двомісячного віку, які були розділені на 5 груп: 1 (10 щурів) – "контрольна" – інтактні щури на стандартному раціоні віварію; 2 (11 щурів) – модель пародонтиту 70 діб; 3 (7 щурів) – при моделюванні пародонтиту вводили щодня, 70 діб, ЕКСО у дозі 300 мг/кг; 4 (9 щурів) – пародонтит + ЕКСО у дозі 300 мг/кг 15 діб; 5 (8 щурів) – пародонтит + Віталонг у дозі 100 мг/кг 15 діб. Тварин виводили з експерименту в 2 етапи. Після відтворення пародонтиту, через 70 днів, піддали евтаназії щурів 1 і 3 групи, а також 5 щурів 2 групи. Далі 6 щурам, що залишилися в групі 2, лікування не проводилося, їм вводили фіз. розчин 15 днів. Щурам 4 і 5 груп з пародонтитом вводили відповідно ЕКСО і Віталонг. Тривалість експе­ри­мен­ту склала 85 днів (70 днів – модель; 15 днів – лікування).

Порівняльну оцінку лікувальних ефектів ЕКСО, ІФСО і Біотриту-Дента проводили на „вуглеводной” моделі з використанням 57 білих щурів-самців півторамісячного віку. Всі тварини були розділені на 6 груп: 1 (11 щурів) – "контрольна" (інтактні щури); 2 (9 щурів) – модель пародонтиту 90 днів; 3 (9 щурів) – пародонтит + ЕКСО у дозі 300 мг/кг 30 діб; 4 (8 щурів) – пародонтит + ІФСО у дозі 30 мг/кг 30 діб; 5 (10 щурів) – пародонтит + Біотрит-Дента у дозі 100 мг/кг 30 діб; 6 (10 щурів) – пародонтит + ЕКСО у дозі 300 мг/кг і Біотрит-Дента у дозі 100 мг/кг 30 діб. Тривалість експерименту склала 120 днів (90 днів – модель пародонтиту; 30 днів – лікування).

Евтаназію щурів здійс­нювали під тіопенталовим наркозом, проводили забір крові, біоптатів ясен, виділяли блоки щелеп із зубами і стегнову кістку для подальших біохімічних і морфометричних досліджень.

Біохімічними методами в сироватці крові і біоптатах ясен визначали рівень процесів ПОЛ за вмістом малонового діальдегіду (МДА) (Стальная И.Д., Гари­швили Т.Г., 1977), активність антиоксидантних ферментів – супероксид­дис­­мутази (СОД) (Чевари С. с соавт., 1985), глутатіон-редуктази (Путилина Ф.Е., 1982) і каталази (Королюк М.А. с соавт., 1988), загальну протеолітичну актив­ність (ЗПА) казеїнолітичним методом Кунітца в модифікації Барабаша Р.Д., Левицького А.П. (1973), активність ФЛА₂ по методу Ханакана (Брокерхоф Х., Джексон Р., 1978), кислої і лужної фосфатаз по методу Bessey O.A. et al. (1946) в модифікації А.П. Левицького із співавт. (1973), еластазну активність (Visser L., Blaut E.R., 1972), вміст білка (Lowry O.H. et al., 1957), вільного заліза (Горячковский А.М., 1998).

Для оцінки стану мінерального обміну і метаболізму кісткової тканини в сироватці крові визначали вміст загального кальцію, неорганічного фосфату і магнію на біохімічному автоаналізаторі "Spectrum" Series II фірми "Abbott" (США) згідно інструкції до набору реактивів фірми "Abbott", а також активність лужної фосфатази (ЛФ) по методу А.П. Левицького із співавт. (1973) з виділенням кісткового ізофермента ЛФ методом теплової денатурації, описаним в статті Мінченко Б.І. із співавт. (1999). У альвеолярній і стегновій кістках вміст кальцію і неорганічного фосфату визначали за допомогою наборів "Lachema", крім того біохімічним методом визначали питому щільність стегнової кістки по співвідношенню мінеральної й органічної фракцій кісткової тканини (Леонтьев В.К., Петрович Ю.А., 1976).  

Морфометричні дослідження включали визначення ступеня атрофії альвеолярного відростка щелеп по методиці А.В. Ніколаєвої (1965).

Клініко-рентгенологічні дослідження. У пацієнтів проводили ретельний огляд порожнини рота з визначенням анатомо-топографічних особливостей (глиби­на присінку порожнини рота, місця прикріплення вуздечок губ і язика та ін.), стану зубів, прикусу, наявності дефектів зубних рядів. З метою об'єктивної оцінки стану пародонта визначали: сумарний гігієнічний індекс Гріна-Вермільо­на (OHI-S) (Green, Vermillion, 1960), індекс РМА (Shour I., Massler M., 1947) і РМА Parma (Parma C., 1960), ступінь кровоточивості ясен по Мюллеману-Коуеллу (Mühlemann J., 1971; Cowell I., 1975), глибину пародон­таль­них кишень (ПК), втрату епітеліального прикріплення (ВЕП), пародон­тальний індекс (ПІ) Рассела (Russel A., 1956), наявність і інтенсивність гноєтечі з ПК, ступінь рухливості зубів за шкалою Міллера в модифікації Флезара (Fleszar, 1980). У кожного хворого відзначали вузли травматичної оклюзії, зубо­щелепові аномалії (ЗЩА), дефекти зубних рядів (включені, кінцеві). Результати всіх визначень вносили в розроблену у відділі захворювань пародонта ІС АМН України "Карту пародонтологічного обстеження".

Для оцінки ступеню і характеру деструкції альвеолярної кістки і уточнення діагнозу проводили рентгенологічні дослідження: рентгенографію окремих зубів внутрішньоротовим контактним методом на дентальному апараті "Siemens", панорамну рентгенографію щелеп (рентген-апарат Granex ds²), цифрову ортопантомографію (рентген-апарат ORTHOPHOS-3 DS).

Лабораторні методи досліджень. Залежно від мети обстеження у пацієнтів проводили забір ротової (РР) і ясенної (ЯР) рідини для біохімічних і імунологічних досліджень, забір вмісту ПК для бактеріологічного дослідження, забір крові для загального аналізу і імунологічних досліджень, ротових змивів (РЗ) для підрахунку кількості лейкоцитів в них по методу О.І. Сукманського з співавт. (1980). Визначали 3 показники еміграції лейкоцитів – еміграцію інтегральну (ЕІ), еміграцію подразнення (ЕП) і еміграцію спокою (ЕС).

Мікробіологічні дослідження включали виділення і видову ідентифікацію мікроорганізмів ПК з використанням техніки аеробного і анаеробного культи­ву­вання шляхом посівів клінічного матеріалу з транспортного тампона на спеціальні живильні середовища вітчизняного виробництва і фірми bioMerieux, Франція: для аеробних і факультативних бактерій – кров'яний агар, середовища Чистовіча, Ендо, агар Сабуро, шоколадний агар з ПоліВітеКсом (bioMerieux); для анаеробних бактерій – агар Шедлера (bioMerieux) + 5% еритроцитів барана, агар Шедлера + 5% еритроцитів барана + ванкоміцин + неоміцин (для виклю­чен­ня контамінованої мікрофлори), агар-триптиказа-соєва, агар Мюллера-Хінтона, середовище САР (для капноцитофагів); для дріжджових грибів – агар Сабу­ро, гентаміцин-хлорамфеніколовий агар Сабуро (bioMerieux). Культи­ву­ван­ня матеріалу на живильних середовищах здійснювали в термостаті при t 37С° 3-5 діб. Чашки з анаеробними культурами поміщали в мікроанаеростати bioMerieux, а потім в термостат.

Ідентифікацію виділених чистих культур прово­дили за морфолого-культуральними і біохімічними ознаками згідно загальноприйнятим методикам (Покровский В.И., Поздеев О.К., 1999), а також за допомогою іденти­фіка­цій­них тест-панелей API bioMerieux: API Staph., API 20 Strep., API 20 E, API 20 A, API Candida, API 20 C AUX. Результати кількісного дослідження мікрофлори (рів­ня обсіменіння) виражали в колонієутворюючих одиницях на 1 мл (КУО/мл).

Визначення чутливості виділених штамів бактерій і грибів до антимік­роб­них препаратів проводили диск-дифузійним методом з використанням стан­дар­т­них паперових дисків. Серед антисептиків вивчали хлоргексидин біглюконат (0,05% розчин) і декаметоксин (0,1% розчин), серед антибіотиків: амоксицилін, потенційований клавулановою кислотою (амоксиклав); цефалоспорини – цефа­золін, цефотаксим; макроліди і азаліди – спіраміцин (роваміцин), азітроміцин (сумамед), кларітроміцин (клацид); аміноглікозиди – гентаміцин, амікацин; хлорамфенікол – левоміцетину сукцинат; доксициклін; лінкозаміни – лінко­мі­цин, кліндаміцин; фторхінолони – офлоксацин, ципрофлоксацин, а також метро­нідазол – протипротозойний засіб; серед протигрибкових засобів: полієни-макроліди – амфотеріцин В, ністатин; група азолів – похідні імідазолу: клотримазол; похідні тріазолу: флуконазол (діфлюкан), ітраконазол (орунгал).

Імунологічні дослідження. У крові визначали загальну кількість лейко­ци­тів і лімфоцитів шляхом підрахунку клітин за допомогою мікроскопа в камері Горяєва. Проводили оцінку Т-клітинної ланки імунітету шляхом визначення вміс­ту популяцій лімфоцитів з фенотипами CD2, CD3, CD4, CD8 з викорис­танням моноклональних антитіл методом проточної цитофлюорометрії на лазерному цитометрі і підраховували імунорегуляторний індекс (ІРІ) CD4/CD8 по абсолютній кількості лімфоцитів; оцінку В-гуморальної ланки – за вмістом попу­ляцій лімфоцитів з фенотипами CD19, CD22 і концентрації імуногло­бу­лінів IgA і IgG методом радіальної імунодифузії по Manchini G.M. et al. (1965).

Для оцінки функціональної активності лейкоцитів периферичної крові про­во­дили тест відновлення нітросинього тетразолію в базальних і стиму­люю­чих умовах (НСТ(b), НСТ(s)), лізосомально-катіонний тест (ЛКТ) і постановку реакції гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ) у присутності конканаваліну А (Кон-А). Серед показників неспецифічної резистентності організму вивчали вміст в крові субпопуляцій лімфоцитів з фенотипом CD57 – природних кілерів за допомогою моноклональних антитіл; концентрацію лізоциму, С₃-компонента комплементу (Кожемякин Л.А. с соавт., 1987) і рівень продуктів катаболізму клі­тин­них рецепторів – Р-білків (Бартова Л.М., Кулагина Н.Н., 1990).

З метою оцінки стану місцевого імунітету порожнини рота і тканин пародонта визна­ча­ли вміст лізоциму, SIgA, IgA, IgG в РР і ЯР, концентрацію b-лізину (тромбо­цитар­ного катіонного білка) в РР і вміст С₃-компоненту комплемента в ЯР.

Стан цитокінової регуляції визначали за вмістом ІЛ-1β, ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-10 і ФНОα в сироватці крові і в ЯР методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням комерційних наборів реагентів ProCon IL-1β, ProCon IL-4, ProCon IL-6, ProCon IL-10, ProCon TNFα (ООО "Протеиновый контур", С.-Петербург). За допомогою спектрофотометра вимірювали оптичну щільність по зада­ній довжині хвилі, на підставі одержаних даних будували калібрувальні криві для відповідних цитокінів і отримували результати за допомогою аналіза­тора EL_x800 Universal Microplate Reader (BIO-TEK INSTRUMENTS. INC).

З метою оцінки впливу антибіотиків на стан тканин пародонта у вогнищі запа­лення виконані біохімічні дослідження грануляційної тканини ПК. Забір гра­нуляційної тканини здійснювали в перше відвідування хворого стерильною кюретою під час кюретажа глибоких ПК і повторно під час клаптевої операції з трудно­доступних ділянок кісткових кишень. У гомогенатах тканин визначали вміст білка (Lowry O.H. et al., 1957), МДА (Стальная И.Д., Гари­швили Т.Г., 1977), активність еластази (Visser L., Blaut E.R., 1972), кислої фосфатази по методу Bessey O.A. et al. (1946) в модифікації А.П. Левицького із співавт. (1973), антиоксидантного ферменту глутатіон-редуктази (Путилина Ф.Е., 1982).    

Біохімічними дослідженнями крові оцінювали стан мінерального обміну і метаболізму кісткової тканини. У сироватці крові визначали вміст загального кальцію, неорганічного фосфату і магнію та активність лужної фосфатази (ЩФ) на біохімічному автоаналізаторі "Spectrum" Series II фірми "Abbott" (США) згідно інструкції до набору реактивів фірми "Abbott", а також рівень остеокальцину на імунодіагностичному приладі "Immulite" фірми DPS (США). 

Для оцінки структурно-функціонального стану кісткової тканини скелета  (СФСКТ) у хворих проводили ультразвукову остеоденситометрію на апараті "Achilles express" фірми "LUNAR Corp." (США). Виміри здійснювали по п'ятко­вій кістці. Визначали наступні параметри: індекс міцності кістки (Stiffness index, %), Т-критерій і Z-критерій. За рекомендаціями ВООЗ діагностику проводили по Т-критерію: нормальними вважали значення  ±1 SD; значення від -1 до -2,5 SD трактували як остеопенію (доклінічну стадію остеопорозу); значення менше  -2,5 SD – як встановлений остеопороз, значення від 1 до 3 SD – як остеосклероз (Рожинская Л.Я., 1998).

Схеми комплексного лікування хворих. Комплексне пародонтологічне ліку­вання включало у всіх хворих ініціальну консервативну терапію, а далі по пока­занням, строго індивідуально, виконання хірургічних втручань, ортодон­тич­ного лікування і різних методів іммобілізації зубів (шинування, раціональне протезування шинувальними конструкціями зубних протезів із заміщенням дефектів зубного ряду). Проводили професійну гігієну порожнини рота, ультра­зву­ковий скейлінг, місцеву антимікробну і протизапальну терапію, кюретаж ПК скейлерами і зоноспецифічними кюретами Грейсі; за показаннями вибіркове пришліфо­ву­ван­ня зубів. 

Для місцевої антимікробної терапії ГП використовували: 0,05 % розчин хлор­­гексидину біглюконату, "Гівалекс" (Norgine Pharma, Франція), таблетки "Септефріл" (Борщаговській ХФЗ) для розсмоктування в порожнині рота. Місце­­ву протизапальну терапію проводили з використанням розроблених у відді­лі захворювань пародонта ІС АМН України пародонталь­них пов’язок: «Про­­­фіпар» (на основі воску шавлії з введенням β-каротину, α-токоферола, аскор­­­бінової кислоти, лецитину і декаметоксину), «Віталонг» (на основі лецити­ну з введенням аскорбінової кислоти, b-каротину і a-токоферола), «Фітосилард-Н» - композиція ехінацеї пурпурової і німесуліда, імобілізованих на силіксі. Імуномодулятор Імудон призначали під час основ­ного курсу лікування у вигляді таблеток для розсмоктування: при хронічному перебігу ГП – по 6 табл. 10-14 днів, при загостреному – по 8 табл. у день 10 днів. Повторні курси прийому – 4 рази на рік – по 6 табл. 10 днів. Системну антибіотико­терапію проводили строго за показаннями, і призначали препарати тільки після ідентифікації мікрофлори ПК і визначення чутливості її до антибіотиків. При вираженій запальній реакції в деяких випадках призначали нестероїдні проти­запальні засоби – селективні інгібітори ЦОГ-2 (месулід, німесіл). Всім хворим під час основного курсу лікування і для підтримуючої терапії призначали Біотрит-Дента – по 1 табл. 3 рази на день, розсмоктувати в порож­нині рота. Курси лікування – 3 міс. 2 рази на рік. Додатково реко­мен­ду­вали прийом полі­віта­мінних і мінеральних комплексів (у ті місяці, коли не приймають Біотрит-Дента). Жінкам у віці після 50 років призначали прийом ЕКСО – по 2 табл. (600 мг) 3 рази на день протягом 1 міс., 4 рази на рік. 

Хірургічне, ортодонтичне й ортопедичне лікування проводили відповідно до плану основного лікування, послідовно, поетапно, і впродовж всього лікування контролювали стан тканин пародонта. Курс основного лікування в групах пацієнтів з ГП II-III, III ст. і з АФП в середньому склав від 1 до 1,5 років.

Статистичні методи. Обробку цифрових даних проводили варіаційно-статистичними методами аналізу на персональному комп'ютері IBM PC в SPSS SigmaStat 3.0 і StatSoft Statistica 6.0 (2003) за рекомендаціями Юнкерова В.І. і Гри­гор’єва С.Г. (2002). Використовували t-критерій Ст’юдента, коефіцієнт ліній­ної кореляції Пірсона (r) (r<0,3 - слабкий, 0,3-0,7 - помірний і r >0,7 – силь­ний кореляційний зв'язок), непараметричний коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. 

Результати дослідження та їх обговорення. Експериментальні дослідження показали, що всі обрані моделі пародонтиту відтворюють системні і місцеві порушення, що відбуваються в організмі і в тканинах пародонту при розвитку пародонтиту в щурів, адекватні таким при ГП у людини. Це підтверджено наявністю вираженого запалення тканин пародонта, про що свідчать дані клінічного огляду тварин і результати біохімічних досліджень крові і біоптатів ясен. Також визначені значні резорбтивно-деструктивні зміни альвеолярної кістки, на що вказує достовірне зростання ступеня атрофії альвеолярного відростка щелеп на всіх моделях пародонтиту («вуглеводна» - з 27,78±0,67 % у тварин контрольної групи до 35,68±0,89 % в дослідній групі, р<0,001; «локальна перекисна» - з 31,60±1,30 % до 35,58±0,59 %, р<0,02; «комплек­сна перекисна» - з 28,12±0,04 % до 40,77±0,17 %, р<0,001; «фосфоліпазна» - з 25,08±0,82 % до 29,00±0,77 %, р<0,001, відповідно).

В результаті аналізу біохімічних показників крові і біоптатів ясен вста­но­в­­лено, що незалежно від етіотропного чинника у всіх тварин визначається інтенсифікація ПОЛ (зріст МДА в тканинах ясен з 24,0±2,4 мкмоль/кг до 44,9± 5,7 мкмоль/кг, р<0,01, на «вуглеводній» моделі; з 29,4±3,1 мкмоль/кг до 63,1± 2,7 мкмоль/кг, р<0,001, на «комплексній перекисній»; в сироватці крові – з 2,38 ±0,27 мкмоль/л до 4,50±0,35 мкмоль/л, р<0,001, на «локальній перекисній» моделі; з 2,46±0,18 мкмоль/л до 3,61±0,21 мкмоль/л, р<0,001, на «фосфоліпаз­ній»; з 12,50±1,34 мкмоль/л до 19,70±1,18 мкмоль/л, р<0,001, на «комплексній пере­кисній») на тлі виснаження фізіологічної АОС (зниження активності глутатіон-редуктази з 0,95±0,12 мккат/л до 0,50±0,06 мккат/л, р<0,005, в сироватці крові на «вуглеводній» моделі; СОД – з 0,182±0,011 од. акт. до 0,132±0,009 од. акт., р<0,01, на «локальній перекисній», з 0,189±0,010 од. акт. до 0,147±0,011 од. акт., р<0,005, на «фосфоліпазній» і з 0,368±0,017 од. акт. до 0,264±0,016 од. акт., р<0,001, на «комплексній перекисній» моделі в сироватці крові та з 0,444±0,019 од. акт. до 0,160±0,017 од. акт., р<0,001, в тканинах ясен), підви­щення активності ФЛА₂ (в сироватці крові – з 0,184±0,013 нкат/л до 0,365±0,019 нкат/л, р<0,001, на «локальній перекисній» моделі; з 0,189±0,010 нкат/л до 0,147±0,011 нкат/л, р<0,05, на «фосфоліпазній»; в тканинах ясен – з 10,18±0,84 мккат/г до 23,90±1,06 мккат/г, р<0,001, на «локальній перекисній» і з 11,55±0,37 мккат/г до 26,96±1,12 мккат/г, р<0,001, - на «фосфоліпазній») і посилення протеолізу в тканинах пародонта (зростання ЗПА в сироватці крові – з 0,148±0,023 мккат/л до 0,260±0,020 мккат/л, р<0,01, на «локальній перекис­ній» моделі; з 0,124±0,011 мккат/л до 0,237±0,012 мккат/л, р<0,001, на «фосфо­ліпаз­ній»; в тканинах ясен – з 4,98±0,55 мккат/г до 9,66±0,85 мккат/г, р<0,001, на «локальній перекисній» і з 5,66±0,61 мккат/г до 12,33±0,92 мккат/г, р<0,001, - на «фосфоліпазній»; збільшення активності еластази в тканинах ясен з 36,3±1,1 мккат/кг до 46,8±1,3 мккат/кг, р<0,001, ЛФ – з 7,45±1,14 нкат/кг до 10,48±0,70 нкат/кг, р<0,05, на «вуглеводній» моделі). Відмінності ж при відтво­рен­ні пародонтиту на різних моделях полягають в термінах виникнення основ­них клінічних симптомів захворювання у щурів і в ступені вираженості запаль­но­го або деструктивного компонентів дистрофічно-запального процесу.

В експерименті на «вуглеводній» моделі пародонтиту встановлено також зменшення активності кісткового ізофермента ЛФ в сироватці крові щурів (з 1,80±0,21 нкат/л до 1,47±0,07 нкат/л), що вказує на погіршення функціональної активності остеобластів, достовірне зниження вмісту кальцію в стегновій кістці (з 3,50±0,17 ммоль/г до 2,65±0,14 ммоль/г, р<0,001) і тенденція до зниження його в альвеолярній кістці та достовірне зменшення питомої щільності стегно­вої кістки (з 1,78±0,04 г/см³ до 1,54±0,08 г/см³, р<0,02) у щурів з пародонтитом, що, в свою чергу, свідчить про порушення процесу утворення кістки і погіршення її якісних характеристик. 

Узагальнюючи теоретичні передумови і результати проведених дослід­жень, можна заключити, що посилена остеокластична резорбція і сповільнений темп формування кісткової тканини в сукупності визначають прогресуючу втра­ту альвеолярної кістки при пародонтиті. Це служить обгрунтуванням для включення в комплекс засобів профілактики і лікування пародонтиту як препа­ра­­тів, що знижують резорбтивну функцію остеокластів, так і засобів цілеспря­мо­ваної дії на формування остеобластами повноцінної кістки. Враховуючи отри­мані результати патогенетично обгрунто­ваним є застосування антиокси­дан­тів, інгібіторів ФЛА₂, інгібіторів протеаз, що і обумовило вибір препаратів для подальших досліджень (Віталонг, ЕКСО, ІФСО, Біотрит-Дента).

В експерименті встановлено, що ЕКСО і Віталонг справляють вира­жену пародонтопротекторну дію, підтверджену достовірним зниженням ступе­ня атрофії альвеолярного відростка (щури з пародонтитом - 35,68±0,89 %; паро­донтит + ЕКСО - 28,84±1,22 %, р<0,001; пародонтит + Віталонг - 28,98± 0,93 %, р<0,001), антиоксидантні (по зниженню вмісту МДА – з 44,9±5,7 мкмоль/кг у щурів з пародонтитом до 32,0±3,7 мкмоль/кг при введенні ЕКСО і до 27,2±1,9 мкмоль/кг, р<0,02, при введенні Віталонга, і зростанню активності глута­тіон-редуктази в яснах), мембранотропні (по зниженню активності кислої фосфа­тази – відповідно, з 10,57±1,02 нкат/кг до 5,63±0,58 нкат/кг, р<0,001, і до 6,14±0,48 нкат/кг, р<0,001) і протизапальні (по зниженню активності еластази - з 46,8±1,3 мккат/кг до 40,1±2,2 мккат/кг, р<0,02, при введенні ЕКСО) власти­во­сті. При цьому антиоксидантна дія більш виражена у Віталонга, який містить в своєму складі прямі антиоксиданти, а протизапальна дія – у ЕКСО, мабуть, за рахунок наявності в сої інгібітору трипсину Кунітца.

Таким чином, встановлена здатність ЕКСО і Віталонга справляти антиоксидантну, протизапальну і мембранотропну дії на тканини пародонта щурів в умовах експериментального пародонтиту, на нашу думку, лежить в основі антирезорбтивної дії їх на альвеолярну кістку і забезпечує виражений пародонтопротекторний ефект.