ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ПРИ ХЛАМІДІОЗІ СВИНЕЙ

Краткое содержание

Вибір напрямів досліджень, матеріали та методи виконання роботи

Дисертаційна робота виконана протягом 2002–2009 рр. на базі науково-дослідної патоморфологічної лабораторії Полтавської державної аграрної академії. Окремі фрагменти роботи виконано на базі лабораторії гістології Української медичної стоматологічної академії, патоморфологічних, вірусологічних і бактеріологічних відділів державних обласних лабораторій ветеринарної медицини Полтавської, Харківської та Сумської областей, Полтавської дослідної станції Інституту ветеринарної медицини УААН, Інституту свинарства ім.
О.В. Квасницького УААН (м. Полтава), в лабораторії електронної мікроскопії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Вивчення спонтанного хламідіозу свиней проводили на базі свинарських господарств Полтавської (ДГ ДП „Степне” Полтавського району), Сумської (ТОВ „Ряснянське”, ФГ „Колос” Краснопільського району), Черкаської (ТОВ „Плешкані”, САТ „Русь” Золотоніського району) та Харківської (ТОВ „Трайгон-фармін-Харків” Богодухівського району) областей.

Діагноз на хламідіоз встановлювали комплексно на підставі результатів епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних і лабораторних досліджень.

Епізоотологічні дослідження включали: аналіз епізоотичної ситуації за даними ветеринарної звітності Державного комітету ветеринарної медицини України, Харківської, Сумської та Черкаської обласних державних лабораторій ветеринарної медицини, а також епізоотологічне обстеження господарств, яке проводилось за загальноприйнятою методикою (Джупина С.И., 1991).

Клінічні дослідження 959-ти тварин дослідних і контрольних груп проводили за загальноприйнятими методами. З них: поросят-сисунів – 413 голів, свиней на відгодівлі – 387 голів, основних і разових свиноматок – 118 голів, кнурів-плідників – 41 голова.

Проведено патолого-анатомічний розтин 636-ти трупів, а також вимушено-забитих свиней, хворих на хламідіоз. З них: 85 абортованих плодів віком 105-109 днів, 140 мертвонароджених та поросят, що народилися живими; 126 поросят-сисунів; 156 свиней на відгодівлі; 129 дорослих тварин (98 свиноматок, 31 кнур), а також 7 поросят-гнотобіотів за експериментального відтворення хвороби та 216 білих мишей за постановки біопроби.

Мікроскопічні зміни вивчали у материнській та фетальній плацентах 12-ти свиноматок, 125-ти трупів тварин різних статево-вікових груп за спонтанного перебігу хламідіозу (з них 9 абортованих плодів, 20 мертвонароджених поросят, 19 поросят, що загинули в першу добу життя, 29 поросят молочного періоду, 20 свиней на відгодівлі, 16 основних свиноматок і 12 кнурів-плідників).

Лабораторну діагностику хламідіозу свиней проводили згідно із «Настановою з лабораторної діагностики хламідійних інфекцій сільськогосподарських тварин» (Вержиховський М.О. з співавт., 2006).

Постановка ПЛР (ампліфікація), електрофорез і детекція результатів аналізу проводились відповідно до настанови з ПЛР-тест-системи «НВО АмплиСенс, НДІ епідеміології РАН, Москва, Росія».

Вивчення патоморфологічних змін за різних форм спонтанного хламідіозу свиней проводили тільки в тих господарствах, у яких діагноз був підтверджений усіма методами досліджень, включаючи виділення й ідентифікацію збудника. Незаразні хвороби в кожному випадку виключалися за результатами епізоотологічного обстеження, клінічного огляду, лабораторних досліджень крові, сечі, патолого-анатомічних досліджень. У роботі досліджували трупи тільки тих тварин, з яких було виділено та ідентифіковано збудник хламідіозу, а збудники інших інфекційних хвороб (Е. coli, Proteus vulgaris, Citrobacter freundii, Bact. subtilis) були непатогенними.

Патолого-анатомічний розтин спонтанно хворих та експериментально інфікованих тварин проводили методом повної або часткової евісцерації в загальноприйнятій послідовності (Жаров А.В., 1982). При проведенні патолого-анатомічного розтину для гістологічних і гістохімічних досліджень відбирали фрагменти легень, тимуса, печінки, селезінки, нирок, серця, надниркових залоз, шлунка (кардіальної, пілоричної, фундальної та беззалозистої частин), різних відділів кишечника (середньої частини дванадцятипалої і клубової кишок, середньої частини краніальної, середньої і каудальної третин порожньої кишки, середньої частини краніальної та каудальної половин сліпої, ободової і прямої кишок), підшлункової і щитоподібної залоз, матки, яєчників, маткових труб, сечового міхура, сім’яників, головного і спинного мозку, шкіри та м’язової тканини кінцівок, суглобів, а також лімфатичних вузлів голови, шиї, стінок і органів черевної порожнини, передніх і задніх кінцівок. Матеріал фіксували в 10 %-му нейтральному водному розчині формаліну за прописом Ліллі та в рідині Карнуа, проводили їх дегідратацію в етанолах зростаючої концентрації та через хлороформ заливали в парафін. Зрізи завтовшки 3–10 мкм виготовляли на санному мікротомі МС-2. Для виявлення ліпідів одержували зрізи завтовшки 15–20 мкм на заморожувальному мікротомі-кріостаті «Дніпро МТК» (Саркісов Д.С., Перов Ю.Л., 1996; Горальський Л.П., Хомич В.Т., Кононський О.І., 2005).

Мікроскопічну будову органів і тканин вивчали шляхом фарбовування гематоксиліном Караці та еозином. Волокнисту сполучну тканину виявляли за Ван-Гізон, а еластичні волокна – методом Харта (Магзянов Ф.З., 1998; Кудрявцева Л.В., Конарева Т.Н., Горбатенко Е.В., 2004). РНК вивчали на зрізах, зафарбованих за методом Браше. У дослідженні білкових речовин застосовували реакцію з амідочорним 10 В. Нейтральні жири виявляли фарбуванням суданом 3 і суданом 4. Глікоген і глікопротеїни ідентифікували ШЙК-реакцією, глікозаміноглікани – альціановим-синім за Стідменом при рН 1,0 та 2,5, амілоїд у тканинах виключали фарбуванням за  методом Бенхольда (Горальський Л.П., Хомич В.Т., Кононський О.І., 2005).

Світлову мікроскопію та фотографування одержаних гістологічних препаратів здійснювали за допомогою мікроскопа OLYMPUS CX-41 та фотокамери OLYMPUS С-5050 (Хамадєєв Р.Х., 1991; Саркисов Д.С., Перов Ю.Л., 1996). При описі гістологічних змін, встановлених під час досліджень, дотримувалися міжнародної гістологічної номенклатури (Дудок В., Іванова-Согомонян А., Луцик О., Чайковський Ю., 2001).

Для електронно-мікроскопічних досліджень відбирали шматочки печінки, легень, нижньощелепних і біфуркаційних лімфатичних вузлів, стінки середньої частини тонкої кишки п’яти поросят-сисунів першої доби життя. Матеріал фіксували у 1,5 %-му розчині глютарового альдегіду на 0,2 М какодилатному буфері (рН 7,2) упродовж 2 год. з наступною дофіксацією в 1,5 %-му розчині чотириокису осмію. Зневоднювали у зростаючих концентраціях етилового спирту та ацетоні й заливали в суміш епоксидних смол епон-812 та аралдит. Ультратонкі зрізи одержували на ультратомі фірми LKB 1500 за допомогою скляного ножа та контрастували уранілацетатом і цитратом свинцю. Вивчення та фотографування зрізів проводили на трансмісійному електронному мікроскопі ПЕМ-100.

Експериментальне відтворення хламідіозу свиней проводили на базі стаціонарної лінії для одержання й утримування поросят-гнотобіотів Полтавської дослідної станції Інституту ветеринарної медицини УААН.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Епізоотологічні та клінічні аспекти хламідіозу свиней у господарствах України

Проведений аналіз випадків захворювання свиней на хламідіоз за останні 8 років, за даними Державного комітету ветеринарної медицини України, свідчить про поширення хвороби в усіх регіонах України з найбільш широким охопленням центральної та північної частин країни.

Аналіз даних деяких господарств, неблагополучних щодо хламідіозу свиней, в окремих областях України свідчить, що ця хвороба реєструється постійно.

До факторів, що сприяють широкому розповсюдженню хламідіозу як серед поголів’я різних тварин одного господарства, так і поза межами стаціонарно неблагополучного господарства, можна віднести атиповість та невиразність прояву клінічних ознак хвороби, або латентний перебіг хвороби (що ускладнює його діагностику в умовах господарства), статевий та трансплацентарні шляхи інфікування.

З метою постановки діагнозу проводилось комплексне лабораторне дослідження випадків загибелі тварин із підозрою на хламідіоз.

Проведеними дослідженнями встановлено, що в кожному стаціонарно неблагополучному господарстві реєструється невелика кількість свиней із клінічним проявом статевої, легеневої, суглобової та змішаної форм хвороби. Характерними особливостями клінічного прояву хламідіозу є постійна наявність відносно невеликої кількості мертвонароджених поросят, неплідних свиноматок. Крім статевої, легеневої та суглобової форм хламідіозу, за даними В. Бортнічука,
М. Потоцького (2002), у свиней спостерігається також нервова форма. Нами нервова форма хвороби зареєстрована в поодиноких випадках у тварин перших днів життя.

 З прямих клінічних ознак статевої форми хвороби у 46–74 % свиноматок зареєстровано післяродові ендометрити (серозно-катаральний, катарально-фібринозний рідше, катарально-гнійний) та неплідність, а з непрямих – мертвонародженість і народження нежиттєздатних поросят, які гинуть протягом доби. Статева форма хвороби у свиноматок клінічно проявляється по-різному. У частини тварин за одну-дві доби до опоросу з’являється пригнічення, повна чи часткова відмова від корму, температура тіла підвищується до 40,7–41,1^°С. Проте в подальшому опорос у таких свиноматок перебігає без ускладнень, а клінічний статус повертається до норми. Упродовж перших двох тижнів після опоросу деякі з таких свиноматок, незважаючи на застосоване лікування, гинуть. У подальшому 14,7 + 5,1 % із них вибраковується з причини неплідності.

У частини інфікованих свиноматок на останньому тижні супоросності  внутрішньоутробно гине 1–2 плоди, їх виведення спостерігається під час опоросу. При цьому плацента вкрита гнійно-фібринозним ексудатом, набрякла, темно-червоного забарвлення з дрібними осередками некрозів. Ранні аборти та природжені вади розвитку у стаціонарно неблагополучних щодо хламідіозу господарствах нами не зареєстровані. Під час опоросу реєструється до 25 % мертвонароджених поросят, а іноді й більше. У мертвонароджених поросят наявність навколоплідних вод у шлунку, альвеолах і бронхах свідчить про асфіксію в процесі виведення плоду з родових шляхів.

Виявлення тілець хламідій у багатьох органах та тканинах інфікованих тварин, у тканинах плаценти свиней свідчить про генералізацію інфекційного процесу в організмі тварин при хламідіозі. Від 10 до 40 % поросят, що народилися від інфікованих на хламідіоз свиноматок, гине впродовж перших днів після народження. Температура тіла в перші 2–4 доби хвороби підвищується на 0,5–1,2°С, а перед загибеллю знижується до 35–35,7°С. Реєструється народження до 40 % поросят-гіпотрофіків.

За даними П.М. Митрофанова (1980), А.І. Собко (1988), за хламідіозу, в першу чергу, відбувається ураження органів травлення, у хворого молодняка розвивається діарея, яка не відрізняється від діареї бактеріального та вірусного походження.

Під час проведених досліджень нами було з’ясовано, що виражені клінічні ознаки діареї розвиваються у тварин у випадках перебігу хламідіозу в асоціації з іншими інфекціями: колібактеріозом, сальмонельозом, вірусним ентеритом і, в першу чергу, реєструється у поросят-сисунів. Спостерігається пригнічення, пропасниця, діарея. Нерідко поросята, що виживають, слабкі, мають знижений апетит, відстають у рості. Легенева форма хвороби в більшості випадків має клінічний прояв у поросят віком від 2-х до 6-ти місяців, рідше – у тварин інших вікових груп у вигляді гнійно-катаральної бронхопневмонії. Температура тіла не перевищує 37,5^ºС, а перед загибеллю знижується до 35,4–35,9^°С.

Встановлено, що в стаціонарно неблагополучних щодо хламідіозу господарствах у 7,1 % поросят від 3-денного до 2-тижневого віку характерним є ураження карпальних суглобів. У 9,6 % поросят віком до 8-ми місяців спостерігаються артрити, нерідко альтеративно-некротичного характеру. У 2–3% тварин розвивається слоновість кінцівок внаслідок утворення тромбів у кровоносних та лімфатичних судинах.

У кнурів-плідників перебіг хвороби, як правило, безсимптомний. В окремих тварин реєструється статева форма з проявом серозно-катарального уретриту та, іноді, з ознаками орхіту, баланопоститу, поєднана іноді із суглобовою формою хвороби.

У ряді випадків у тварин (переважно в період відлучення) на фоні хламідіозу розвиваються й інші захворювання: сальмонельоз, колібактеріоз, набрякова хвороба, вірусний ентерит, дизентерія, пастерельоз, хвороби Ауєски та Тешена.

Не зважаючи на схожість клінічного прояву хвороби у господарствах різних областей України, у різних популяціях свиней відзначали особливості прояву хламідіозу по областях. Так, у САТ «Русь» Черкаської області  визначали гнійно-фібринозні ендометрити у свиноматок, велику кількість мертвонароджених тварин, артрити у тварин усіх вікових груп. У ДГ ДП «Степне» Полтавської області у тварин на відгодівлі реєструється характерна затримка в рості, недобирання ваги, у хряків – тестикуліти та уретрити. У ТОВ «Ряснянське» Сумської області  переважали пневмонії, а  артрити реєструвалися в поодиноких випадках. У ТОВ «Трайгон-фармін-Харків» Харківської області в свиноматок при опоросах характерними були катаральні ендометрити, високий відсоток мертвонароджених поросят, виражений асцит у плодів, мертвонароджених поросят та поросят першої доби життя.

Патолого-анатомічні зміни в органах свиней, хворих на хламідіоз

Не зважаючи на те, що в переважній більшості випадків у тварин стаціонарно неблагополучних господарств відсутні виразні клінічні ознаки хвороби, патолого-анатомічні зміни мають особливості прояву залежно від віку тварин.
У новонароджених тварин та тварин першого місяця життя спостерігається макроскопічно виражене ураження більшості органів. З віком патологічні процеси набувають локалізованого характеру в окремих органах та системах організму.

До змін, спільних для всіх вікових груп, належать пневмонії лімфоцитарно-гістіоцитарного характеру, крововиливи в паренхіматозних органах, лімфатичних вузлах та селезінці, нерівномірне збільшення та гіперемія лімфатичних вузлів, білковий гепатоз, міокардоз, нефроз. Однак ступінь ураження органів та характер прояву хвороби на макроскопічному рівні значно відрізняється у тварин різних вікових груп. Нами було встановлено закономірності розвитку різних форм хвороби. Так, у поросят-сисунів та свиней на відгодівлі більш вираженою є легенева форма хламідіозу. Суглобова форма має прояв тільки разом із легеневою формою. Запалення кишечника у переважній кількості випадків не супроводжується діарейним синдромом. У тварин на відгодівлі та дорослих тварин характерною є статева і статево-легенева форми хламідіозу. Інколи зустрічається та чи інша форми хвороби з ураженням суглобів як гострого, так і хронічного характеру.

За результатом патолого-анатомічного дослідження встановлено, що в абортованих плодів (загибель за 5–7 днів до опоросу) у 62,3 % випадків спостерігаються набряки підшкірної клітковини в ділянці шиї, більш виражені – черевної стінки; до 90,5 % – скупчення транссудату в грудній та черевній порожнинах. У 10,2 % абортованих плодів, 50 % мертвонароджених тварин та тварин, що народилися живими, макроскопічно виражене потовщення стінки сечового міхура. У мертвонароджених та народжених живими поросят, які гинуть у першу добу життя, у 27,1 % випадків виражений гідроторакс, асцит, просочення транссудатом підшкірної клітковини. У ряді випадків (11,5 %) реєструється лише гідроторакс. Спостерігається збільшення, гіперемія та крововиливи в усіх лімфатичних вузлах та селезінці. Отримані дані не узгоджуються з даними
Ф.З. Авзалова (2000), П.А. Ануфриева (2003, 2004), які вказують на розвиток у новонароджених поросят за хламідійної інфекції перитоніту, запалення та набряку стінки усіх відділів кишечника, а в грудній та черевній порожнинах – скупчення транссудату.

Потрібно відзначити, що характерною особливістю прояву хвороби у новонароджених тварин є виражене ураження серця (концентричний набряк стінки лівого шлуночка – 90,0 %), і, як наслідок, венозний застій та набряк легень. Внаслідок цього поросята і гинуть у перші дні та години життя. Враховуючи той факт, що відсоток виявлення концентричного набряку міокарда в абортованих плодів досить низький (15,3 %), можна зробити висновок, що набряк міокарда розвивається в організмі плодів в останні дні перед народженням. У поросят до 2-місячного віку, що загинули від хламідіозу, концентричний набряк міокарда менш виражений порівняно із попередньою групою тварин, і реєструється у 78,5 % тварин. Внаслідок хронічного венозного застою розвивається сладж-феномен у дрібних кровоносних судинах, відбувається утворення поодиноких тромбів.