ПАУР Ірина Василівна ПОШТОВА ЛИСТІВКА ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ІСТОРИЧНОЇ ТОПОГРАФІЇ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Краткое содержание

Вступ. У вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано мету й основні завдання дослідження, його об’єкт і предмет, визначено хронологічні та територіальні межі, наукову новизну і практичне значення дисертації, показано її зв'язок з науковими програмами.
Перший розділ “Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження” містить огляд історіографічної та джерелознавчої бази роботи, а також характеристику використаних у дисертації дослідницьких методів.
У підрозділі 1.1. “Історіографія теми” з’ясовано ступінь наукової розробки проблеми. Увагу сконцентровано на висвітленні джерелознавчих аспектів вивчення поштових листівок та залучення їх як важливого історичного джерела для дослідження соціокультурного середовища й історичної топографії Кам’янця-Подільського та його околиць кінця ХІХ – початку ХХ ст. Науковий доробок можна поділити на чотири групи: праці кінця ХІХ – початку ХХ ст., 1920–1950-х років, 1960–1980-х років і 1990-х – початку 2000-х років, кожна з яких вирізняється специфікою тематичного поля та застосованого методологічного інструментарію.
Інтерес до поштової листівки виник на межі ХІХ–ХХ ст., коли вона стала об’єктом колекціонування. Для цього етапу характерні намагання осмислити своєрідність і цінність цього виду друкованих видань. Зокрема, художній критик Н. Шабельська в 1899 р. віднесла видання видових поштових листівок до нової галузі “художньої промисловості”, а згодом польський історик А. Прусевич вперше відзначив роль фотографа та видавця листівок М. Грейма у фотофіксації історико-архітектурних пам’яток Кам’янця-Подільського.
У 20–50-х роках ХХ ст. вивчення поштових листівок відбувалося фрагментарно (праці О. Острякова, К. Базилевича, А. Львова, Я. Перельштейна та ін.). У контексті порушеної в дисертації проблеми найбільш вагомою є розвідка О. Сімзен-Сичевського, котрому вдалося з’ясувати, що світлини власника фотографічних закладів у Києві та Кам’янці-Подільському Й. Кордиша використовувалися для створення сюжетів поштових листівок із видами адміністративного центру Поділля.
Період 60–80-х років ХХ ст. репрезентований працями О. Гуковського про значення філокартії для розвитку історичної науки, М. Арлазарова і В. Граллерта про виникнення та поширення кореспонденційних листів. Багаторічний досвід колекціонування поштових листівок спробували узагальнити Я. Беліцький, Г. Глейзер, М. Забочень, М. Тагрін, Е. Файнштейн, В. Шлеєв. При цьому увага дослідників до листівок із фоторепродукціями краєвидів Кам’янця-Подільського залишалася фрагментарною. А. Паравійчук, наприклад, визначив роль М. Грейма у відкритті першої фотодрукарні в Кам’янці-Подільському, І. Бугаєвич відзначив цінність виданих ним у 1900-х роках поштових листівок, що дозволило наступним поколінням “мати уявлення про старовинні польські фортеці й замки на Поділлі”. Обговорення особливостей використання поштових листівок під час вивчення історії Поділля відбулося на І-й Подільській історико-краєзнавчій конференції. Пізніше вчені, які взяли участь у цьому обговоренні, організували (на основі матеріалів приватних колекцій) виставку “Поділля в листівках”.
Публікації та наукове вивчення поштових листівок активізувалися в 1990-х роках. У Російській Федерації ілюстровані листівки як феномен художньої культури й історичне джерело розглядалися в дисертаційних роботах А. Ларіної, Ю. Мариніна, Н. Мозохіної, А. Родіонової. В Україні з подібного ракурсу спробувала проаналізувати поштівки з видами Кам’янця-Подільського С. Папевська, яка визначила їх видавців і підкреслила важливу роль цього різновиду історичних джерел у розробці проектів реставрації архітектурних пам’яток Старого міста. В окремих працях було здійснено науковий аналіз певних серій видових листівок. Водночас набув поширення друк тематичних зібрань фоторепродукцій, уміщених на їх лицьовому боці. Зокрема, видано підбірки фотонатурних поштівок із краєвидами Володимира-Волинського, Дрогобича, Києва, Кривого Рогу, Криму, Ковеля та Луцька, опубліковано довідник “Україна в старій листівці: альбом-каталог” (К., 2000), підготовлено бібліографічний покажчик частини колекції поштових карток і плакатів відділу образотворчого мистецтва Інституту української книги Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського . Окремі проблеми історичної філокартії досліджували українські колекціонери В. Кіркевич, В. Ковтун, О. Поліщук, Ю. Шеін, В. Яцюк та ін.
На початку ХХІ ст. в Україні помітно зріс інтерес до історичної філокартії, зокрема в аспектах визначення її місця в структурі спеціальних історичних дисциплін та сутнісного наповнення самої наукової дефініції . Вчені відзначають потенційні інформаційні можливості й цінність зображальних джерел для вивчення вітчизняної історії, особливо її культурної, духовної, побутової та ментальної сфер, водночас наголошують на їх недостатній дослідженості .
З’явився цикл публікацій, автори яких спробували проаналізувати документальні листівки кінця ХІХ – початку ХХ ст. із видами Кам’янця-Подільського як історичне джерело. Зокрема, Л. Макарова підтвердила їх значення для вивчення культури й побуту подолян. В. Козюк обґрунтував художню цінність серії кольорових листівок із видами міста, виданих на основі репродукцій акварельних ведут польського художника М. Тшебінського. Внесок М. Грейма в розвиток фотомистецтва на Поділлі й Правобережній Україні проаналізував І. Підгурний. Він підкреслив значення його фотографій як іконографічного джерела, звернув увагу на науково-практичну цінність творчого доробку фотохудожника для історико-архітектурних досліджень, реставрації та охорони пам’яток архітектури Поділля.
Зауважимо, що аналіз наукової літератури засвідчує, що в історіографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. дослідження порушеної проблеми мало переважно фрагментарний характер і не виходило за межі невеликого студійного формату. Це дає підстави стверджувати, що більшість аспектів теми дисертаційного дослідження висвітлено поверхово або взагалі залишається поза увагою істориків, а відтак потребує спеціального комплексного вивчення.
У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” охарактеризовано масив архівних документів і зображальних матеріалів із шести українських і російських архівосховищ, а також понад 1200 листівок із краєвидами Кам’янця-Подільського з десяти державних, комунальних і приватних зібрань поштових листівок, що забезпечило розв’язання визначених у дисертації завдань. Основу джерельної бази дисертаційної роботи складає комплекс поштових листівок із видами міста Кам’янця-Подільського кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також фотоілюстрації, що супроводжують каталоги, наукові статті, монографії, науково-популярні видання.
Одна з найбільш повних колекцій кореспондентських карток Російської імперії зберігається у відділі зображальних джерел Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург). Ми проаналізували 190 листівок із видами Кам’янця-Подільського з цього зібрання, а також картки з видами інших міст Правобережної України. Важливими є колекції листівок з видами Кам’янця-Подільського (понад 500 одиниць), що зберігаються у фондах Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника та Національного історико-архівного заповідника “Кам’янець”, відділу зображальних мистецтв НБУВ (41 листівка), Історико-культурологічного Подільського Братства (200 листівок). Цінними є також приватні колекції листівок Я. Васильковського, Д. Казанцева, С. Копилова, І. Паур та М. Сімашкевича, у яких зберігається понад 300 примірників.
До використаних зображальних джерел належать фотографії з видами міста й репродукції поштових листівок у різних виданнях. Важливе документальне значення мають художні світлини М. Грейма, що стали основою ілюстративного оформлення поштових листівок на межі ХІХ–ХХ ст. У фондах КПДІМЗ зберігається альбом фотомайстра з 26 світлинами краєвидів Кам’янця-Подільського та його околиць, виданий у 1893 р., у НІАЗ “Кам’янець” – фотокопія альбому з 24 фотографічними видами Кам'янця-Подільського 1901 р. Їх зображальний ряд відтворює архітектурні ансамблі Поділля другої половини XIX ст., частину архітектурних пам’ятників яких, зокрема культових споруд, було зруйновано в 1930-х роках або знищено в роки Другої світової війни.
Крім того, у роботі використано й інші писемні джерела: законодавчі та діловодні документи, спогади, епістолярії, періодична преса, статистичні матеріали тощо, що дозволяють з’ясувати еволюцію видавничого процесу поштових листівок, уточнити біографічні дані їх видавців, визначити роль кореспонденційних карток як каналу комунікації в українському суспільстві на межі ХІХ–ХХ ст. Законодавчі акти та діловодні документи Російської імперії регулювали процедуру випуску і статус відкритих листів як виду поштової кореспонденції, особливості їх використання. Наприклад, розпорядження міністра внутрішніх справ від 19 жовтня 1894 р. дозволяло підприємцям друкувати відкриті листи на бланках приватного виготовлення, що відповідали взірцям поштово-телеграфного відомства. Матеріали фонду Старшого інспектора у справах друку (Ф. 212) Центрального історичного архіву Москви (1890–1917), зокрема дозвільні розпорядження на діяльність друкарень, довідки про благонадійність підприємців, відомості щодо продажу відкритих листів дали змогу відтворити процес видання поштових листівок у друкарнях другої російської столиці. За матеріалами “Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора” (Ф. 442) ЦДІАК України проаналізовано статут Подільського фотографічного товариства (1908), діяльність якого впливала на розвиток фотографічної справи шляхом поширення знань з фотографії між його членами і населенням губернії. Інші матеріали цього товариства дали змогу визначити кількість фотографічних установ у Подільській губернії станом на 1884 і 1890 рр.
Важливі дані про друкарні та літографічні заклади, фотографічні ательє та їх власників віднайдено у статистичних виданнях (“Подольський адрес-календар” за редакцією В. Гульдмана (1895, 1900) і А. Крилова (1904) та “Справочная книга о печати всей России” (1911) та ін.). Використано первинні матеріали “Першого загального перепису населення Російської імперії по Кам’янецькому повіту. 1895 р. 5 червня” Державного архіву Хмельницької області (Ф.244), за допомогою яких було конкретизовано біографічні дані власників фотоательє і видавців поштових листівок.
Використання мемуарів культурних діячів, які співпрацювали з видавцями філокартичної продукції (О. Бенуа, М. Добужинського, А. Остроумової-Лебедєвої, художника Г. Лукомського та ін.), сприяло детальному з’ясуванню процедури замовлення поштових листівок і дозволило реконструювати процес їх друку. У подібному контексті проаналізовано епістолярну спадщину М. Грейма із фондів ІР НБУВ, що містить інформацію про організацію перших фотографічних виставок у Києві (1897) та Варшаві (1900), у яких він брав участь, а окремі з його виставкових фотознімків згодом використовували для друку ілюстрованих карток.
Важливу інформацію щодо еволюції відкритих листів, розвитку філокартії в країнах Європи, друку ілюстрованих листівок та поширення їх серед освічених груп населення було отримано з періодичних видань: “Поштово-телеграфний журнал” (1884–1922), “Открытое письмо” (1904–1906), “Марки” (1896–1901), “Всемирная почта” (1897–1898), “Печатное искусство: ежемесячный иллюстрированный сборник” (1901–1903), “Наборщик и печатный мир” (1902–1917), “Коллекционер” (1902), “Открытое письмо: двухнедельный журнал графической промышленности и торговли художественными открытыми письмами” (1906), “Открытка” (1907–1909), “Искусство и печатное дело” (1909–1910) та ін.
Опрацьований різноманітний за походженням, характером і змістом комплекс джерел є достатньо репрезентативним і забезпечує умови для розв’язання поставлених завдань. Водночас для з’ясування окремих аспектів досліджуваної проблеми, зокрема, визначення мотивації видавців щодо друку ранніх кореспонденційних листів в окремих країнах Європи – Австро-Угорщині, Німеччині, а також здійснення повної реконструкції окремих серій поштових листівок, атрибуції авторів деяких фотознімків, використаних видавцями як сюжетні композиції листівок із краєвидами Кам’янця-Подільського, потрібні додаткові пошукові зусилля.
У підрозділі 1.3. “Методологічні засади дослідження” охарактеризовано основні методи та теоретичні засади наукового пошуку. Методологічною основою роботи є фундаментальні принципи наукового пізнання: історизм та наукова об’єктивність. Також використано принцип системності, на основі якого доводиться доцільність залучення інформаційних можливостей поштової листівки для реконструкцій соціокультурного середовища та історичної топографії Кам’янця-Подільського кінця ХІХ – початку ХХ ст. Причинно-наслідкові складові походження, розмаїття й розповсюдження цього виду історичного джерела розглядалися як комплексні, зумовлені історичною логікою. Ці ж імперативи покладені в основу наукового застосування універсальних методів дослідження: аналізу та синтезу інформації, детермінізму, функціонального, логічного й аналітико-синтетичного, що дало можливість проаналізувати синхронні та діахронні процеси, пов’язані з виконанням поштовими листівками функцій комунікації і формування субкультури.
Загальнонаукові методи стали логічною основою для використання конкретно-історичних методів. Аналітико-синтетичний метод використано при аналізі, обробці та залученні джерел і літератури, формулюванні теоретичних висновків. Проблемно-хронологічний метод застосовувався при структуризації дослідження, а також під час викладу історичного матеріалу в хронологічній послідовності. Історико-порівняльний метод забезпечив порівняльний аналіз поглядів дослідників різних епох щодо окремих аспектів завдань дисертації. Метод історико-культурної атрибуції використано при встановленні приналежності документальних листівок певній історичній цілісності, інтелектуальній та національній традиції. Статистичний метод виявився корисним під час опрацювання цифрових даних та визначення динаміки кількісно-якісних характеристик листівок. Метод аналогії сприяв конструюванню припущень у загальному ряді типових прикладів зображень листівок за умов відсутності достатньої інформації в тому чи іншому випадку. Також у роботі застосовувалися методи періодизації, класифікації тощо.
Важливу роль у проведенні дослідницької роботи відіграли джерелознавчі методи – археографічний, іконографічний та палеографічний. Археографічний метод мав важливе значення для пошуку та виявлення поштових листівок в архівних, комунальних та приватних зібраннях. Іконографічні прийоми та методи використовувалися під час зовнішньої критики документальних листівок: визначення їх походження, об’єкту зображення, датування, авторства, з’ясування умов створення, а також встановлення їх автентичності. Палеографічний метод використовувався при характеристиці зображеного об’єкта і передбачав встановлення його призначення, змісту й завдання. У роботі використано також просопографічний метод та метод контент-аналізу. Використання сукупності названих методів дозволило всебічно розкрити обрану тему, забезпечило наукову достовірність отриманих результатів.
У другому розділі “Поштова листівка як соціокультурне явище” розглянуто основні етапи композиційного оформлення, друку й поширення кореспонденційних листів в Україні в контексті їх чільного зв’язку з аналогічними процесами в країнах Центрально-Східної Європи, виявлено чинники, які обумовлювали їх поступальність і національну специфіку.
У підрозділі 2.1. “Основні етапи еволюції кореспонденційних листів в Україні” наголошується на тому, що на українських землях Австро-Угорщини та Російської імперії ілюстрована поштова картка з’явилася на початку 1890-х років. Від цього часу започатковується стрімкий процес її соціалізації з одночасним оформленням статусу специфічної форми художнього мистецтва та міської субкультури. На цьому шляху поштова листівка пройшла кілька еволюційних етапів. Зокрема, протягом 1893–1904 рр. було налагоджено випуск видових листівок, які відразу завоювали симпатії населення, введено їх в обіг Російським поштовим відомством. У 1904–1914 рр. розширилася географія українських міст, де друкувалися поштові картки, вдосконалювалося їх поліграфічне виконання й змінився формуляр; з’явилися нові види поштових видових листівок, розпочався їх масовий випуск. У ці ж роки започатковується колекціонування листівок і видання присвячених їм спеціалізованих часописів. Однак дестабілізація суспільно-політичної сфери в 1914–1917 рр. сприяла зменшенню зацікавленості суспільства ілюстрованими листівками, що й призвело до скорочення їх накладів із подальшим згортанням випуску.
Українські ілюстровані листівки вирізнялися сюжетною різноманітністю та чималими накладами окремих серій. Їх друкували поліграфічні компанії, видавництва, книжкові магазини, приватні особи, що зумовило обмеження на українському споживчому ринку відповідної закордонної продукції. Розквіту документальної листівки сприяло введення роздільної смуги й офіційний дозвіл (лютий 1904 р.) писати повідомлення окремо від зображення. Малюнки чи фотографії зайняли неадресний бік листівки, що став лицьовим, а адресний – зворотним. Ліва частина адресного боку призначалася для написання письмового повідомлення, друку видавничого знаку, а права – для адреси, марки і поштових штемпелів.
У підрозділі 2.2. “Видові листівки: спроба реконструкції колективного портрету видавців” визначено осіб, причетних до видання та поширення філокартичної продукції з документально зафіксованими краєвидами адміністративного центру Подільської губернії в межах Правобережного регіону. Акцентується увага на тому, що на межі ХІХ–ХХ ст. кореспонденційні (поштові) листівки з видами Кам’янця-Подільського виходили друком не лише у фотоательє М. Грейма й К. Розенберга і фототипії “Шерер, Набгольц і К”, але й на замовлення власників книгарень В. Варгафтінга, В. Вінарського, Р. Кнопінга, Д. Лахмановича та магазину канцелярських товарів Г. Шпізмана, у друкарнях Відня, Дармштату, Дрездена, Кам’янця-Подільського, Лейпцига, Летичева, Москви, Праги, Санкт-Петербурга.
За зовнішніми ознаками і часом видання ці листівки поділяються на три групи. До першої належать ті, що були видані в 1897–1904 рр. В. Варгафтігом, М. Греймом, Д. Лахмановичем, Г. Поєм із написом “Всесвітній поштовий союз. Росія. Відкритий лист” (цей акцент став обов’язковим з 1897 р.). Схожість листівок В. Варгафтінга, М. Грейма, Д. Лахмановича дає підстави стверджувати, що вони випускалися в друкарні М. Грейма. Характерною ознакою листівок цієї групи стали надруковані російською, німецькою та французькою мовами поштові написи.
Другу групу складають листівки з вертикальною смугою на адресному боці, випущені в 1904–1909 рр. В. Вінярським, Р. Кноппінгом, Д. Лахмановичем, Г. Шпізманом. Третя група – це екземпляри видані В. Вінярським, К. Розенбергом та фірмою “Шереръ, Набгольцъ и К°” в 1909–1917 рр. із написом “Почтовая карточка”. Поштові написи листівок двох останніх груп були виконані українською, російською, польською та французькою мовами. Це засвідчує, що видавці листівок із фоторепродукціями видів Кам’янця-Подільського дотримувалися міжнародних стандартів і водночас враховували етнічний склад населення Поділля й Правобережної України. В основу сюжету цих листівок покладено фотографії Кам’янця-Подільського та його передмість переважно авторства місцевих фотографів М. Грейма, А. Енгеля, а також малюнки художників К. Вайєрмана, Г. Лукомського, М. Тшебінського.
У підрозділі 2.3. “Соціокультурна роль поштових листівок у повсякденному житті міської громади” наголошується на тому, що зростанню поштового обігу в Україні сприяв розвиток мережі залізниць, що дало змогу прискорити час і збільшити обсяги перевезення з одночасним здешевленням поштових послуг. Масове використання поштових карток пояснюється поштовими реформами в європейських країнах, а також поширенням грамотності та підвищенням освітнього рівня міського населення, в середовищі якого швидко зростала популярність листівок. Відкриті листи стали своєрідним феноменом міської культури та візитками губернського центру, ними, як засобом комунікативного зв’язку, послуговувалися різні прошарки населення: дворяни й поміщики, службовці й підприємці, вчителі й учні, духовенство і лікарі, військовослужбовці і студенти, рідше – селяни.
Письмові повідомлення на відкритих листівках стали частиною епістолярної спадщини, зміст якої розкриває різні сфери тогочасного життя містян. Як правило, тексти повідомлень і привітань ілюстрованих листівок написані російською або польською мовою. Водночас повідомлення українською мовою, що вживалася селянами і вихідцями з сільської місцевості, трапляються дуже рідко. За змістом переважають вітання адресата з днем народження, Різдвяними й Великодніми святами, лапідарна інформація приватного характеру; лише інколи текст стосувався зображень на лицьовому боці поштівки. Середній термін доставки листівки територією Наддніпрянської України на початку 1900-х років, за підрахунками автора, становив три дні. Чорно-біла листівка коштувала 5 коп., кольорова – 10 коп. Вартість поштового відправлення в межах Російської імперії становила 3 коп., до суміжної з Подільською губернією Австро-Угорщини – 4 коп., що робило цей вид кореспонденції малодоступним для селян і незаможних містян.
На початку 1900-х років ілюстрована видова листівка, крім свого головного функціонального призначення – засобу поштового повідомлення, завдяки зображенням набула іншої функції – художньої прикраси домівок середніх і незаможних верств містян, ставши частиною їх інтер’єру. Водночас колекціонування ілюстрованих поштових карток перетворилося в предмет захоплення, улюблене заняття на дозвіллі представників різних верств міського населення. Це передусім зумовило появу спеціальних журналів про поштові картки, а також особливих альбомів для зберігання колекцій видових листівок. Останні впливали на формування естетичних смаків міського населення Правобережної України, перетворюючись на важливий чинник становлення нової міської субкультури.
У третьому розділі “Типологічні й жанрові особливості поштових листівок та їх зображальний ряд” опрацьовано понад 1200 ілюстрованих листівок із видами Кам’янця-Подільського і його передмість, визначено кількісні параметри, структуру й особливості окремих серій та проаналізовано їх зображальний ряд.
У підрозділі 3.1. “Типологічні ознаки поштових карток” проведено систематизовано досліджувані листівки за такими ознаками: 1) формально художніми (односюжетні, багатосюжетні листівки-монтажі); 2) композиційної побудови зображення на лицьовому боці (розміщення фотографії або малюнку на всій площині аркуша, їх обрамлення рамкою, наявність поля для написання тексту); 3) характеру репродукованого сюжету (фотографія, малюнок, гравюра); 4) видавництва (фототипія “Шереръ, Набгольцъ и Кº”, “Товариство Р. Голіке та А. Вільборг”, “Тов. Д.Р.Г.М. Депозе”, “Друкарня Луіса Глазера”, “Художнє вид-во Хр. Хауна” та ін.); 5) видавців (Л. Варгафтіг, В. Вінярський, М. Грейм, Р. Кноппінг, Д. Лахманович, Г. Пой, Х. Хаун, Г. Шпізман та ін.); 6) хронологічних періодів у розвитку поштової листівки (1897–1904, 1904–1909 й 1909–1917); 7) місця видання (Дармштат, Дрезден, Кам’янці-Подільський, Лейпціг, Москва, Прага, Санкт-Петербург та ін.); 8) техніки друку (літографічна, фототипічна, з використанням оригінального негативу чи фотографії-репродукції); 9) кольорів зображення (чорно-біле, тонове, кольорове); 10) особливостей оформлення адресного боку (наявність розділової смуги, виокремлення місця для марки, спосіб оформлення видавничих знаків, призначення, мова написів і кольорове забарвлення); 11) мови написів (українська, російська, польська, французька, німецька); 12) за призначенням (вітальні, ліричні, розповідні, прохання, привіти подорожуючих); 13) тематикою видів зображення (загальні, передмістя, Кам’янецька фортеця, навчальні заклади, культові споруди, громадські споруди, об’єкти інфраструктури, архітектурні пам’ятки, річка Смотрич та її береги, площі, бульвари, вулиці); 14) серійних ознак.
У підрозділі 3.2. “Серії листівок із видами Кам’янця-Подільського: спільне і відмінне” обґрунтовано, що найвдалішим для систематизації поштових листівок є серійний принцип. За порядковими номерами та зовнішніми ознаками (оформленням лицьового та адресного боку) визначено 69 серій видових поштових листівок, виданих на замовлення місцевих, російських і польських підприємців. Встановлено, що Л. Варгафтіг ініціював видання 10 серій листівок, В. Вінярський – 3, М. Грейм – 10, Р. Кноппінг – 7, Д. Лахманович – 14, Г. Шпізман – 10, фототипія “Шереръ, Набгольцъ и Кº” – 14. Ці дані характеризують інтенсивність процесу видання ілюстрованих листівок із видами Кам’янця-Подільського, що значною мірою сприяло їх популяризації. Відповідно до поштового маркування листівок з’ясовано, що М. Грейм видавав їх до 1904 р., Д. Лахманович – до 1911 р., Л. Варгафтіг – до 1912 р., Г. Шпізман – до 1913 р., Р. Кноппінг, В. Вінярський – до 1914 р., фототипія “Шереръ, Набгольцъ и Кº” – до 1916 р. Отже, листівки всіх серій мали спільний зображальний ряд – краєвиди Кам’янця-Подільського, а вирізнялися зовнішніми ознаками – місцем і способом видання, формуляром, поліграфічною специфікою тощо.
У підрозділі 3.3. “Документальні листівки як джерело вивчення історико-топографічної структури міста” доведено, що поштові листівки з видами Кам’янця-Подільського є важливим джерелом для вивчення історичної топографії губернського центру. Вони дозволяють із детальною точністю відтворити його історико-архітектурний ландшафт, що формувався упродовж нового часу і зберігся до початку 1900-х років. Зображальний ряд поштових листівок, представлений фотознімками або малюнками українських та польських фотографів і художників, фіксує цінну інформацію щодо соціально-економічної історії міста, його архітектурних ансамблів. Виявлені під час пошуків нові поштові листівки із зображеннями міських будівель та архітектурних пам’яток дають змогу визначитися з локалізацією будинків у планувальній структурі міста, знаходять застосування при реконструкції їх фасадів, цілісному відтворенні історико-архітектурного комплексу Старого міста.
Під час дослідження вдалося встановити, що для поштових листівок видавці використали 210 сюжетів із видами Кам’янця-Подільського, з яких 50 – це краєвиди міста з різних ракурсів, 31 зображує Замковий і Новопланівський мости, 29 – різноманітні культові споруди, 24 – адміністративні будівлі, 19 – історико-архітектурні ансамблі, 17 – краєвиди турецької фортеці, 14 – пейзажі передмість, 12 – будівлі навчальних закладів, 9 – окремі фрагменти бульварів, площ і вулиць, 5 – каньйон річки Смотрич (соціально-топографічне утворення Долина). Їх аналіз доводить, що формування історико-топографічної структури Кам’янця-Подільського базувалося на основі місцевих і західноєвропейських містобудівельних норм, що зумовлювали чітку локалізацію міста на півострові, розпланування його майданів-ринків, кварталів, окремих дільниць і вулиць тощо.
У підрозділі 3.4. “Використання видових листівок для вивчення етнічної й соціальної структури міського населення та умов його повсякденного життя” з’ясовано, що поштові листівки початку ХХ ст. зафіксували й відтворили не лише різноманітні видові сюжети Кам’янця-Подільського та його передмість, але й буденного життя містян. Проаналізовані зображення дають змогу визначити соціальні та громадські будівлі, що користувалися найбільшою популярністю в населення. Зображальний ряд окремих листівок поєднував панорамні види Кам’янця-Подільського з постатями городян на їх передньому плані. Цими зображеннями фотографи та видавці акцентували на важливості такої вулиці, площі, їх частини, громадської будівлі для містян і гостей міста.
Найбільшу популярність серед подолян мали листівки з видами забудови Нового плану, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. мало важливе значення для вирішення господарських, економічних і соціальних проблем жителів Старого міста та передмість. Відтворення на листівках будівель навчальних закладів, культових споруд підкреслювало їх винятково важливу роль у соціокультурному житті міста та його околиць. Окрему групу складають листівки серії М. Грейма “Подільські типи” (“Подольская типа – Types Podoliens”), ілюстративний ряд яких репрезентує окремі соціальні прошарки та етнічний склад Поділля.