Печений О.П. Прострочення виконання договірного зобов\'язання

Краткое содержание

У вступі містяться положення, що обґрунтовують актуальність обраної теми, визначаються об'єкт, предмет, мета і задачі дослідження, його логіка; аргументуються методи, за допомогою яких можливо досягти поставленої мети; формулюється наукова новизна роботи, пропонується теоретичне і практичне застосування основних положень дисертації і одержаних висновків; вказуються ступінь апробації результатів дослідження та наявність публікацій за темою дисертації.

Розділ перший “Строк і прострочення як категорії цивільного права” присвячено загальним історичним і теоретичним проблемам строків та прострочення. Розділ містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Становлення і розвиток поняття прострочення в праві України” розглядаються основні історичні етапи розвитку та концептуальні засади прострочення у тих правових традиціях, які суттєво вплинули на формування національної правової системи, а саме: у римському приватному праві, цивільному праві Російської імперії та Австро-Угорщини, яке тривалий час діяло на території України.

У підрозділі 1.2. “Сутнісні особливості строків у цивільному праві” здійснюється дослідження строків як юридичних фактів, які одночасно є найбільш загальною темпоральною категорією цивільного права. В роботі виділяються форми використання календарного часу, до яких, зокрема, віднесені датування, тривалість, повторюваність, одночасність, послідовність та наступність.

Юридичні факти та відповідні правовідносини мають неоднакові темпорально-змістовні особливості, тому їх слід класифікувати на триваючі, одноактні (одномоментні) та повторювані. Підставою для наведеної класифікації слугують такі зміни в їх змісті, які так чи інше обумовлюють темпоральні параметри останніх. Причому одноактні відносини можуть згодом породжувати триваючі та повторювані.

У підрозділі 1.3. “Загальна характеристика прострочення”, зіставляючи строк і прострочення автор зазначає, що останнє не є подією, бо завжди залежить від волі осіб, характеризується особливим суб'єктним складом, тобто може здійснюватися тільки боржником чи кредитором, особливим моментом виникнення — стадією виконання договірного зобов'язання. Якщо строк здатний характеризувати будь-яку темпоральну сторону зобов'язання (чи іншого явища, якому притаманний динамічний розвиток), то прострочення — лише певний етап його генези — стадія виконання зобов'язання.

Автор приєднується до висловленого в юридичній літературі визначення прострочення як порушення обов'язку передати певну річ, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші у передбачений договором строк чи в розумний строк після виникнення зобов'язання.

Характерною рисою прострочення є негативний результат — порушення зобов'язання, що полягає у бездіяльності боржника, невиконанні в строк свого обов'язку. Прострочення створює для сторін додаткові до основного зобов'язання правовідносини, які забезпечують кредитору певні переваги у порівнянні з тим результатом, який він має по головній вимозі, оскільки внаслідок прострочення первісні обов'язки кредитора розширюються. Однак основний зміст первісного зобов'язання залишається чинним.

Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов'язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов'язання, невиконання стороною зобов'язання у строк.

Основними видами прострочення є: прострочення кредитора і прострочення боржника, останнє в свою чергу розподіляється на прострочення виконання зобов'язання передати річ, виконати роботу, надати послугу і прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перший вид прострочення боржника не має істотних відмінностей від інших видів порушень договірних обов'язків. У роботі аналізується проблема співвідношення вимоги реального виконання зобов'язання та заходів цивільної відповідальності за порушення строків виконання. Висловлюється критичне ставлення до необмеженого та імперативного характеру застосування принципу реального виконання зобов'язання. В умовах ринкової економіки вимоги реального виконання зобов'язання повинні носити альтернативний характер з наданням кредитору права залежно від форми порушення договірних обов'язків вибору й інших наслідків — стягнення збитків, сплати неустойки.

Другий вид прострочення боржника — прострочення виконання грошового зобов'язання — має свої особливості, оскільки несе на собі відбиток економічних і юридичних властивостей грошей та грошових зобов'язань як їх правової форми, що знайшло свій вираз у юридичному закріпленні особливих заходів відповідальності та спеціальних правил їх застосування.

Розділ другий “Прострочення боржника та його юридичні наслідки” складається з трьох підрозділів, що містять аналіз поняття і загальних наслідків прострочення боржника, зокрема відшкодування збитків та стягнення неустойки, а також спеціальних наслідків прострочення боржника за грошовим зобов'язанням, до яких належать сплата процентів річних та інфляційних втрат.

У підрозділі 2.1. “Поняття прострочення боржника та його загальні наслідки” аналізується зв'язок змісту прострочення боржника та його наслідків та вказується на їх невід'ємний характер. Наслідки слід розглядати як закономірний результат прострочення виконання зобов'язання. Сам факт прострочення впливає на зміст основного договірного правовідношення, доповнюючи його наслідками прострочення, зокрема заходами цивільно-правової відповідальності.

В дослідженні аналізуються умови і підстави відповідальності за прострочення боржника. Враховуючи специфіку грошового зобов'язання, пропонується до підстав відповідальності за прострочення його виконання включити такі умови:

1) існування договірного зобов'язання, формально діючого та такого, що не суперечить закону;

2) порушення цього зобов'язання, тобто невиконання його в строк.

У підрозділі 2.2. “Відшкодування збитків і стягнення неустойки як загальні наслідки прострочення боржник” збитки розглядаються як негативні майнові наслідки для кредитора, що виникли через невиконання чи неналежне виконання боржником зобов'язання. Ознаками збитків у цивільному праві є універсальність,  повнота та структурний характер збитків. Остання ознака обумовлює певний склад збитків, куди включаються реальні втрати та неодержані доходи. В роботі розглядається  проблема обчислення збитків, вказується на необхідність розробки відповідної методики обчислення збитків, заподіяних внаслідок порушення договірних зобов'язань, робиться висновок про можливість розробки і затвердження  за домовленістю сторін власної методики, яка б враховувала специфіку їх договірних зв'язків. Автор торкається проблеми “твердих збитків” та, досліджуючи відповідні нормативні акти, практику їх застосування, досвід іноземних держав та міжнародні зовнішньоекономічні зв'язки, робить висновок, що конструкція “твердих збитків”, тобто умова договору про відшкодування збитків у сумі, яка заздалегідь обумовлена сторонами, не суперечить сутності цивільно-правових відносин, є виправданою з техніко-юридичного боку, має суттєві переваги у порівнянні з загальним порядком обчислення збитків, а тому рекомендується для застосування у договірній практиці.

Неустойка є багатофункціональним інститутом цивільного права. По-перше, вона розглядається як зобов'язально-правовий засіб забезпечення виконання зобов'язання і водночас  вид цивільно-правової відповідальності. По-друге, на неустойку покладаються як функції майнового стимулювання, так і компенсаційні функції.

Неустойкою може бути забезпечене лише договірне зобов'язання, а тому в дисертації доводиться безпідставність тверджень про можливість забезпечення неустойкою зобов'язань із заподіяння шкоди та інших позадоговірних зобов'язань.

Сутнісною ознакою неустойки є її грошовий характер, і тому запропонований у проекті ЦК розгляд неустойки як іншої майнової цінності вбачається хибним, із чого випливає висновок про нежиттєздатність майнових форм неустойки. Ефективне виконання функцій неустойки можуть забезпечити лише грошові її форми.

Пропонується виключити з визначення неустойки, що міститься у ст. 572 проекту ЦК, вказівку на її майновий характер.

У підрозділі 2.3. “Спеціальні наслідки прострочення боржника за грошовим зобов'язаням” доводиться, що наявність спеціальних наслідків обумовлюється економіко-правовою сутністю грошей, які є специфічним об'єктом цивільних правовідносин. В роботі наводяться такі юридичні властивості грошей.

По-перше, комплексний (як публічно-правовий, так і приватний) характер нормативно-правового регулювання грошового обігу.

По-друге, притаманність грошам “абсолютної господарської корисності” (Л. А. Лунц), яка виражається у тому, що в особи, яка неправомірно користується чужими коштами, виникає обов'язок сплати процентів як плати за користування чужими коштами, у тому числі й у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

По-третє, неможливість анулювання грошей із заміною втрачених чи пошкоджених купюр їх дублікатами. До грошей, на відміну від цінних паперів на пред'явника, не можуть застосовуватись законодавчі приписи щодо можливості судового відновлення прав у разі їх втрати.

По-четверте, оскільки право добросовісного набувача на гроші є безумовним, останні не можуть бути від нього витребувані.

По-п'яте, притаманність грошовим коштам більшості рис речей, визначених родовими ознаками.

У цивільному праві з грошами тісно пов'язана категорія грошового зобов'язання, під яким розуміється цивільно-правове зобов'язання по сплаті грошових знаків у визначеній чи такій, що визначається, сумі, що виконують у майновому обороті функцію законного платіжного засобу і засобу обігу з метою погашення грошового боргу.

В роботі пропонується така класифікація грошових зобов'язань:

1) самостійні та несамостійні;

2) регулятивні та охоронювальні;

3) грошові зобов'язання, що виражені в національній валюті України, іноземній валюті, інших розрахункових одиницях;

4) первісні та похідні;

5) договірні та позадоговірні;

6) основні (головні) та додаткові (акцесорні);

7) грошові зобов'язання, спрямовані на виникнення прав і обов'язків, їх припинення та надання відповідного еквіваленту;

8) готівкові та безготівкові грошові зобов'язання.

Крім того, наводяться і аналізуються сутнісні риси грошових зобов'язань, які є підґрунтям аналізу процентів річних — спеціального наслідку прострочення виконання грошового зобов'язання. Пропонуються такі сутнісні риси грошових зобов'язань:

1) цей вид зобов'язань включає в себе обов'язок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу;

2) грошове зобов'язання є підставою виникнення як права власності щодо готівки, так і зобов'язального права при безготівкових розрахунках;

3) встановлюються спеціальні правила про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, які містять особливі підстави, додаткові заходи цивільно-правової відповідальності у вигляді нарахування процентів річних як плати за безпідставне користування чужими грошовими коштами;

4) спеціальний порядок розподілу ризиків;

5) предметом виконання є грошові знаки у визначеній сумі чи у сумі, що може бути визначена;

6) специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов'язання, оскільки останнє у разі прострочення все одно залишається грошовим, на відміну від інших видів зобов'язань, які в результаті їх порушення (у тому числі й прострочення) можуть бути трансформовані у грошове зобов'язання.

Наведені риси дозволяють дослідити правову природу процентів річних та зазначити, що ці проценти є самостійною формою цивільно-правової відповідальності у вигляді плати за користування чужими грошовими коштами, у тому числі й у разі прострочення. Отже, неправомірною є кваліфікація процентів як форми відшкодування збитків чи неустойки у вигляді пені. Автором висловлюється критичне ставлення до позиції розробників проекту ЦК, які розглядають плату за користування чужими коштами як штраф. За неправомірне користування чужими грошовими коштами, у тому числі й по грошових зобов'язаннях, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, мають сплачуватися проценти річних.

Крім процентів річних, до спеціальних наслідків прострочення віднесені й інфляційні втрати, які розглядаються під кутом впливу інфляції та пов'язаних з нею процесів на ціннісні характеристики грошового зобов'язання.

Інфляційні втрати, які збільшують суму основного боргу, слід розглядати як самостійні негативні наслідки прострочення боржника, а не включати їх до загальноприйнятого в цивільному праві поняття збитків.

Розділ третій “Прострочення кредитора та його юридичні наслідки” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Поняття прострочення кредитора та його загальні наслідки” зазначається, що прострочення кредитора може полягати у безпідставній відмові від прийняття належного виконання, в невиконанні кредиторських обов'язків, в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов'язання належним чином. З цього випливає необхідність проведення аналізу конструкції “кредиторських обов'язків”, яка є певною мірою умовним та штучним утворенням, оскільки кредитором традиційно визнається особа, якій належить право вимагати від боржника певних дій, а боржником — відповідно особа, на якій лежить обов'язок виконати ці дії. Отже, на кредитора за визначенням не можуть покладатись обов'язки. Проте кредиторські обов'язки являють собою певну умову, необхідну для виконання боржником своїх обов'язків.

Кредиторським обов'язкам притаманні наступні риси, які дозволяють відмежувати їх від обов'язків боржника.

По-перше, вони носять додатковий, акцесорний характер, оскільки їх призначення полягає у наданні боржнику можливості виконати зобов'язання.

По-друге, кредиторські обов'язки є імпліцитними стосовно зобо'язання в цілому.

По-третє, оскільки ці обов'язки передбачають певні дії, їх слід відносити до обов'язків активного типу.

По-четверте, кредиторські обов'язки можуть виконуватись іншою особою і без згоди кредитора. Наприклад, при внесенні в депозит грошей чи цінних паперів нотаріус виконує кредиторські обов'язки відповідно до приписів законодавства.

По-п'яте, кредиторським обов'язкам не притаманні властивості парних категорій, вони не носять сіналагматичного характеру, а отже, поширене в юридичній літературі твердження про те, що кредиторські обов'язки виникають перед державою, є неправомірним. З огляду на викладене хибним є положення, закріплене у Законі України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництво об'єктів”, яке покладає на кредитора обов'язок під страхом притягнення до відповідальності стягувати з боржника неустойку та вимагати відшкодування збитків, оскільки це є його правом.

Таким чином, під виконанням кредиторських обов'язків слід розуміти забезпечені системою гарантій належні активні дії кредитора, які є акцесорними та імпліцитними і забезпечують боржнику можливість здійснити виконання.

В найбільш загальному вигляді кредиторські обов'язки можуть бути зведені до одного — прийняти виконання, запропоноване кредитору належним боржником належним чином. Порушення кредиторських обов'язків тягне за собою прострочення кредитора.

Цивільне законодавство визначає такі випадки прострочення кредитора:

1) відмова прийняти зобов'язання, здійснене належним чином;

2) ухилення від прийняття виконання;

3) нездійснення дій, без яких боржник не може виконати свого зобов'язання;

4) відмова кредитора видати розписку, повернути борговий документ, здійснити відповідний напис на борговому документі.

Всі наведені випадки в позитивному аспекті є формами участі кредитора у виконанні зобов'язання, а в негативному — формами його прострочення.

Прострочення кредитора тягне за собою певні наслідки як для нього, так і для боржника:

1) перерозподіл ризику можливих збитків — кредитор зобов'язаний відшкодувати боржнику збитки, заподіяні простроченням;

2) боржник у період прострочення звільняється від обов'язку сплати процентів, якщо їх сплата передбачена договором. Уявляється, що наведене положення слід поширювати на всі види триваючих грошових санкцій, зокрема на пеню, а не тільки на проценти за грошовим зобов'язанням;

3) по зобов'язаннях, предметом яких є гроші чи цінні папери, боржник у разі прострочення кредитора має право внести гроші чи цінні папери у депозит державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

У підрозділі 3.2. “Спеціальний наслідок прострочення кредитора по грошових зобов'язаннях” внесення грошей та цінних паперів у депозит віднесено до кола спеціальних наслідків прострочення кредитора по грошових зобов'язаннях та зобов'язаннях з передачі цінних паперів.

Внесення у депозит є одним із способів належного виконання зобов'язання третій особі — нотаріусу для наступної передачі кредитору.

Умовами внесення грошей чи цінних паперів у депозит є:

1) прострочення кредитора, тобто настання однієї з обставин, передбачених цивільним законодавством;

2) предмет зобов'язання — гроші чи цінні папери, тобто боржник зобов'язаний передати кредитору тільки гроші чи цінні папери, в інших випадках такого права у кредитора не виникає.

Законодавство, що регулює діяльність нотаріату, передбачає внесення в нотаріальний депозит цінних паперів виключно у документарній формі, однак у даний час згідно з Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” дозволяється випуск цінних паперів як в документарній, так і в бездокуменарній формі, перехід цінних паперів з однієї форми в іншу. Отже немає принципових обмежень щодо внесення в нотаріальний депозит цінних паперів у бездокументарній формі.

В роботі досліджується проблема виникнення права власності на предмет депозиту. Якщо на гроші, цінні папери на пред'явника в документарній формі право власності у кредитора виникає з моменту внесення їх у депозит нотаріуса, то на знерухомлені цінні папери на пред'явника право власності виникає з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Майнові та немайнові права, що випливають з іменних цінних паперів, виникають лише з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Однак внесення зазначених змін здійснюється не нотаріусом, а безпосередньо кредитором чи його представником, оскільки на нотаріуса покладаються функції зберігання, а не управління майном кредитора. Тому в разі передачі у депозит цінних паперів у бездокументарній формі нотаріус повинен повідомити про це реєстратора, депозитарія чи зберігача цінних паперів, які здійснюють оформлення майнових прав кредитора.

Пропонується внести відповідні зміни і доповнення до Закону України “Про нотаріат” (ст. 85), Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (п. п. 159, 161), Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.