ПЕДАГОГІЧНА ТА КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» НА ПОДІЛЛІ (1906-1923 РР.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дисертації; вказано методи дослідження, хронологічні, територіальні межі, джерельну базу дисертації; розкрито наукову новизну та практичне значення; відображено впровадження, апробацію та опублікування результатів наукового пошуку.

У першому розділі – «Діяльність товариства «Просвіта» на Поділлі в 1906-1923 рр. як історико-педагогічна проблема» – охарактеризовано джерельно-історіографічну базу дослідження, виокремлено та розкрито сутність суспільно-політичних та культурно-освітніх передумов організації осередків товариства «Просвіта» на Поділлі, проаналізовано основні етапи та окреслено напрями педагогічної та культурно-просвітницької діяльності просвітян.

Аналіз матеріалів архівних установ засвідчив наявність документів, які відображають педагогічну та культурно-просвітницьку діяльність товариства «Просвіта» на Поділлі: відомості про заснування бібліотек-читалень, проведення вистав, лекцій, організацію навчальних закладів, забезпечення навчальною літературою, протоколи засідань, статути, аналітичні відомості про діяльність товариств та документація про їх реєстрацію, організація вечірніх шкіл і шкіл для дорослих, проведення курсів українознавства для учителів тощо.

Історіографічний аналіз окресленої проблеми дав змогу зробити висновок, що діяльність товариства «Просвіта» на Поділлі частково знайшла відображення у працях В. Адамського, О. Германа, О. Завальнюка, Г. Кучерова, В. Лозового, А. Пономаренко, Є. Сохацької, О. Малюти, В. Мацька, В. Нестеренка, Ю. Телячого, О. Яцюк та ін. Однак ці дослідження мають переважно історичний характер, недостатньо уваги звернуто саме на педагогічну та культурно-просвітницьку діяльність, яку висвітлено опосередковано.

Установлено, що суспільно-політичними та культурно-освітніми передумовами організації осередків товариства «Просвіта» на Поділлі стали такі: існування та активна діяльність аналогічного товариства на західноукраїнських землях; відсутність українського національного шкільництва, необхідність поширення української мови, культури, сприяння підняттю освітнього рівня українського населення. Діяльність просвітян досить часто зазнавала утисків з боку місцевих чиновників. Варто вказати й на важке матеріальне становище товариств «Просвіта», яким доводилося проводити вистави, влаштовувати ярмарки, концерти, збирати членські внески задля організації подальшої діяльності.

До передумов виникнення товариства «Просвіта» на Поділлі відносимо видання царського маніфесту 1905 р., суспільно-політичний та культурно-освітній рухи, що розпочалися в Російській імперії під час революційних подій 1905-1907 рр., зростання активності передової інтелігенції. Недостатня кількість навчальних закладів на Поділлі зумовила постановку завдань діяльності товариства щодо відкриття навчальних установ, в яких могли б отримувати освіту представники усіх верств населення.

Узагальнивши результати досліджень, ми виокремили 5 етапів педагогічної та культурно-просвітницької діяльності товариства «Просвіта» на Поділлі.

Перший етап – 1905-1906 рр. – відбувалася організаційна робота щодо заснування товариства «Просвіта» на Поділлі, розпочато культурно-просвітницьку діяльність, розроблено та подано на затвердження статут.

Другий етап – 1906-1907 рр. – початок офіційної діяльності, організаційне становлення товариства, відкриття бібліотек-читалень, книгозбірень у селах, проведення свят тощо. Товариство «Просвіта» стало одним із перших офіційно зареєстрованих товариств, метою якого було «помогать культурно-просвѣтительному развитію Украинскаго населенія Подоліи». На цьому етапі основна увага приділялася бібліотекам-читальням, через які проводилася українознавча й культурно-освітня робота. Члени товариства «Просвіта» виписували та розсилали по губернії газети, журнали, книги, організовували різні форми культурно-просвітницької діяльності.

Третій етап – 1908-1914 рр. – характерний тим, що товариство «Просвіта» відкривало нові бібліотеки-читальні, відбулося збільшення чисельності бібліотечних фондів, проведено чимало заходів національного спрямування, розпочався рух за українізацію шкільної справи. У 1908 р. член товариства «Просвіта» Ю. Сіцінський на подільському з’їзді духовенства порушив питання про заснування кафедр українознавства в духовних школах Поділля, де українською мовою мали викладати історію України та українську літературу. У цей час діяльність товариства також полягала у читанні лекцій, переважно з українознавства. Товариство «Просвіта» брало участь у різних виставках, проводило продаж українських книжок, влаштовувало сімейні, літературно-музичні вечори з читанням рефератів, домагалося навчання українською мовою у двокласних школах та Вінницькій церковно-учительській семінарії. Просвітяни працювали над відкриттям української педагогічної школи, Кам’янець-Подільського учительського інституту для підготовки учителів вищих початкових шкіл.

Четвертий етап – 1917-1920 рр. – часи Української революції – активізація діяльності, у процесі якої зреалізувалося призначення товариства – відкривалися нові філії та самостійні осередки, бібліотеки-читальні, засновувалися просвітянські видавництва, видавалися часописи, організовувалися школи, дитячі садки. Товариство «Просвіта» взяло участь і в заснуванні першого освітнього закладу університетського типу на Поділлі – Кам’янець-Подільського державного українського університету. В цей час запроваджено роботу щодо показу кінофільмів; здійснювалися заходи з охорони архітектурних пам’яток історії та мистецтва, використання української мови в усіх сферах суспільного та освітнього життя. На товариства «Просвіта» спільно з органами місцевого самоврядування покладалося завдання піклуватися про розвиток освіти та культури населення, причому на просвітян лягала функція фактично реалізації позашкільної освіти. Однак через неоднозначність і мінливість суспільно-політичних подій не завжди діяльність просвітян була активною та вільною (особливо в часи Гетьманату П. Скоропадського).

П’ятий етап – 1921-1923 рр. – встановлення радянської влади (продовження культурно-освітньої діяльності при жорсткому контролі з боку держави, нівелювання національної складової в діяльності товариств «Просвіта» тощо). Поряд із реалізацією безпосередньо культурно-освітніх функцій, радянська влада хотіла перетворити просвітянські осередки, які мали значну підтримку населення, у свої агітаційні пункти, котрі повністю були б підконтрольні та підзвітні місцевій владі, а також вивести зі складу членів товариств «непевних елементів». Окрім того, радянська влада націоналізовувала майно товариств «Просвіта»: дитячі садки, книгарні, бібліотеки-читальні, матеріальні засоби та ін.

Виокремлення й характеристика етапів педагогічної та культурно-просвітницької діяльності товариства «Просвіта» в Подільській губернії дали можливість простежити його еволюцію, змістове наповнення та організаційні форми діяльності просвітян у 1906-1923 рр., що сприяло утвердженню думки про важливість товариства «Просвіта» в українському культурно-освітньому русі на Поділлі.

У процесі аналізу суспільно-політичних передумов, культурно-освітньої ситуації встановлено, що реалізація ідей освітнього, культурного, національного відродження українців-подолян на початку ХХ ст. членами товариства «Просвіта» здійснювалася у контексті пріоритетних напрямів діяльності: агітаційно-пропагандистська та роз’яснювальна робота з метою залучення нових членів (інтелігенції, вчителів, молоді, робітників, селян, духовенства); організація діяльності бібліотек-читалень, книгозбірень забезпечувала широкий доступ населення до літератури, насамперед україномовної. Окрім поширення книжкових видань, бібліотеки-читальні проводили й освітню діяльність, навчаючи малограмотних та неписьменних, просвітницьку – здійснюючи українську національну пропаганду; створення аматорських художніх та хорових колективів, театральних труп, проведення вистав; організація заходів до релігійних свят – Різдва, Водохреща, Великодня тощо (зі встановленням радянської влади ці форми роботи заборонялись, оскільки суперечили офіційній атеїстичній ідеології); проведення масових форм роботи: лекції, бесіди, диспути, читання рефератів з актуальних проблем українознавства, української національної справи, сутності та основних завдань товариства «Просвіта»; участь у заснуванні та підтримці діяльності освітніх закладів: дошкільних, початкових, середніх, вищих, позашкільних; організація курсів українознавства, причому не лише в освітній сфері; співпраця з іншими аналогічними товариствами в Україні, з громадськими, політичними та культурно-освітніми організаціями, державними інституціями, які ставили за мету поширення освіти, економічне, національне, політичне, юридичне, медичне просвітництво українського народу; охорона архітектурних пам’яток історії та творів мистецтва, зокрема, збереження місцевих культурних цінностей, організація історично-етнографічних музеїв. Просвітяни приділяли увагу ліквідації неграмотності – як підростаючого покоління, так і дорослих, оскільки рівень освіченості населення Поділля на початку ХХ ст. був дуже низьким – лише 20 % були письменними. З цією метою організовувалися вечірні та недільні школи, курси для дорослих для забезпечення освітою неписьменних та малограмотних. Окрім цього, важливим напрямом діяльності просвітян Поділля вважаємо економічне, юридичне та медичне просвітництво.

У другому розділі – «Зміст і форми педагогічної та культурно-просвітницької діяльності товариства «Просвіта» на Поділлі в 1906-1923 рр.» – розкрито педагогічні засади організації просвітянами культурного дозвілля населення Поділля; проаналізовано популяризацію просвітницьких ідей через бібліотечну та видавничу діяльність; охарактеризовано зміст і форми національного виховання в діяльності просвітян; розкрито роль товариства «Просвіта» в українізації суспільного та освітнього життя; вказано на участь освітян у діяльності товариства та охарактеризовано боротьбу з неграмотністю; визначено внесок товариств «Просвіта» у відкриття освітніх закладів на Поділлі.

З’ясовано, що члени товариства «Просвіта» працювали над поширенням українського театру, хорового мистецтва, українських пісень, декламування віршів та всього, що сприяло б піднесенню культурно-освітнього рівня українського населення. Тематика вистав була спрямована на формування національної свідомості, проводилася підготовча педагогічна робота щодо їх показу. Значну увагу подільські просвітяни приділяли вшануванню видатних українських письменників, композиторів, громадських діячів: І. Котляревського, М. Коцюбинського, М. Лисенка, М. Старицького, Лесі Українки, І. Франка, Г. Чупринки, Т. Шевченка та ін. Для більш ефективної організації культурного дозвілля проводилися сімейні літературні та літературно-музично-вокальні вечори, під час яких читались реферати культурно-освітньої тематики, відбувалося їх обговорення.

У 1918 р. з ініціативи просвітян організовано Кам’янець-Подільський український національний хор, а згодом при ньому заснували школу нотної грамоти, проводилися лекції з постановки голосу професором Г. Тучапським, які давали змогу поширювати музичну освіту не лише серед хористів, а й усіх охочих вивчати хорове мистецтво.

При товариствах «Просвіта» з метою самоосвіти молоді утворювалися класи ремесел, малювання, ліплення, співу та музики. Для позашкільної освіти використовувалися кінематограф, «чарівні ліхтарі», організовувалися концерти симфонічних оркестрів. Дослідження підтвердило, що майже при кожному товаристві «Просвіта» існував театральний гурток, працювала театральна секція.

Установлено, що Подільська «Просвіта» з перших днів існування прагнула заснувати якомога більшу кількість бібліотек-читалень для поширення друкованих видань. У зв’язку з досить частими відмовами місцевої влади щодо їх відкриття найбільшу увагу просвітяни звертали на впорядкування малих бібліотек у селах – «на руках» у членів товариства. З цією метою у більш ніж у 100 населених пунктів Подільської губернії розіслали книги на суму 4-5 крб. (у той час, як одна книга коштувала 2-5 коп.). Функціонування «напівлегальних бібліотек-читалень» давало можливість селянам ознайомитися із суспільно-політичними виданнями, часописами, творами українських і зарубіжних письменників та ін.

Книгарні та бібліотеки-читальні не лише здійснювали культурне просвітництво, але й якісно підвищували освітній рівень, насамперед селян. Згодом просвітянам Н. Григорієву та В. Сочинському доручили скласти «зразкову бібліотеку для села».

Аналіз звітів бібліотек-читалень товариств «Просвіта» засвідчив, що найбільший попит мали художня література, твори для дітей та драматичні твори. Просвітяни організовували також свої видавництва: «Дністер», «Зірка», «Рідна стріха». Цінною вважаємо діяльність просвітянських часописів «Світова Зірниця» (із додатком «Читайте діти»), «Шлях», «Трудова громада», «Народне життя».

У видавничій діяльності члени товариств «Просвіта» намагалися забезпечити освітні заклади та педагогічних працівників підручниками, навчально-методичною літературою, що значно підвищувало якість освітнього процесу, професійну майстерність педагогів.

Національне виховання у діяльності товариств «Просвіта» полягало у становленні в населення Поділля певної системи поглядів, ідеалів, ідей, переконань з метою формування національної свідомості, ціннісних орієнтацій, утвердження національних традицій та звичаїв українського народу, його духовної культури, ментальності, виховання любові до української землі, мови, культури, відмови від почуття національної меншовартості, утвердження принципів загальнолюдської моралі, формування національно свідомої інтелігенції, здатної розвивати українську культуру та освіту, що сприяло утвердженню національної гідності подолян.

Шляхами реалізації національного виховання стали форми педагогічної та культурно-просвітницької діяльності: вистави та концерти, виступи українських хорів, конкурси на найкращий український одяг, українські ярмарки, читання рефератів, проведення лекцій, бесід на національну тематику. Все це сприяло пробудженню національної свідомості широких верств населення, популяризувало товариство «Просвіта». Під час лекцій, бесід, читання рефератів розглядалися питання, які найбільше цікавили подолян: розвиток і утвердження української державності, українські національні символи та традиції, надбання українського народного мистецтва й письменства, діяльність видатних українських діячів тощо.

Послідовними та незмінними для просвітян були ідейні основи поширення української мови, україномовного навчання та введення у навчальний процес предметів українознавчого спрямування. Товариства «Просвіта» вели активну роботу з утвердження принципів рідномовного навчання в освітніх закладах Поділля, брали участь у перекладі українською мовою та подальшому розповсюдженні Святого Євангелія, що сприяло як поширенню української мови та правопису зокрема, так і українізації губернії загалом.

Установлено, що товариство «Просвіта» брало участь у справі запровадження українознавства (створення українських кафедр, викладання українознавчих предметів (історії, мови, літератури) українською мовою) у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, Вінницькій церковно-учительській семінарії та двокласових школах Поділля. Для викладання української мови пропонувалися підручники «Коротка граматика української мови» П. Залозного (Полтава, 1906 р.), «Українська граматика» Є. Тимченка (Київ, 1907 р.), «Читанка» Т. Хуторного (Т. Лубенця) (Київ, 1907 р.), «Граматика української мови» А. Кримського та «Українська муза» (вид. О. Коваленка, 1908 р.). У 1912 р. просвітяни прагнули організувати учительську спілку, однією із форм роботи якої мали стати сільські пересувні бібліотеки. Члени товариства «Просвіта» Н. Григоріїв та В.Сочинський часто читали слухачам учительських курсів таємні лекції на національні, соціально-економічні та політичні теми. Для учителів проводилися курси українознавства з метою їх підготовки до викладання в українській народній школі, які попри труднощі успішно відбулися в усіх 12 повітах Подільської губернії.

Просвітяни сприяли забезпеченню навчальних закладів підручниками, що вважалося однією із найбільш нагальних потреб. Тому члени товариства брали участь у створенні навчально-методичного забезпечення викладання в освітніх закладах: вивчення історії, математики, мови, літератури. Встановлено, що в товаристві «Просвіта» читали лекції відомі педагоги – І. Огієнко, С. Русова, І. Соколянський та ін., що давало змогу якісно підвищити рівень професійної майстерності вчителів, а також популяризувало педагогічні ідеї серед освітян. Також подільські просвітяни взяли участь у підготовці першої книги «Проекту Єдиної школи на Вкраїні» та матеріально сприяли його виданню.

Товариством «Просвіта» проводилася робота щодо ліквідації неграмотності. Просвітяни розробляли програми для початкових українських шкіл, недільних і вечірніх лекцій для дорослих. У м. Кам’янці-Подільському спільно з професорами університету та учителями середніх шкіл організовано українську гімназію для дорослих, проводилися двомісячні мандрівні курси для дорослих.

Діяльність радянської влади щодо ліквідації неписьменності в губернії багато в чому базувалася на результатах роботи просвітницьких товариств і закладів. До форм ліквідації неграмотності на Поділлі можна віднести і повсякденну діяльність просвітянських бібліотек-читалень, в яких, крім знайомства з літературними творами, проводилися різноманітні читання, лекції, бесіди.

З’ясовано, що товариства «Просвіта» Подільської губернії брали участь у відкритті та підтримці подальшого функціонування різноманітних освітніх закладів – від дошкільних до вищої школи. Значну кількість освітніх ініціатив просвітяни не змогли завершити через політичні, військові, економічні та інші чинники. Проте відомості про навчальні заклади, котрі були створені та функціонували за ініціативою товариств «Просвіта», дали підстави стверджувати про важливість діяльності товариства у справі розвитку системи освіти в краї.

Товариство «Просвіта» відіграло важливу роль у становленні та розвитку системи дошкільного виховання на Поділлі, яку просвітяни розбудовували спільно з органами місцевого самоврядування та за підтримки державних інституцій. Кам’янець-Подільська «Просвіта» відкрила перший на Поділлі дитячий садок. Місцеве земство, члени шкільної комісії повітової ради вивчали досвід організації дитячих садків товариством «Просвіта». Згодом справа відкриття дошкільних навчальних закладів здійснювалася губернською управою при допомозі товариств «Просвіта» та кооперативів. Відвідувати дитячі дошкільні заклади мали змогу навіть діти незаможних верств населення, які забезпечувалися одягом, харчуванням. Здійснюючи заходи з дошкільного виховання, просвітяни звертали увагу на важливість ознайомлення з передовим педагогічним досвідом зарубіжжя та видавництво власними силами підручників, дитячих книжок і часописів. На курсах дошкільного виховання читалися реферати про потребу та форми дошкільного виховання. Окрім дитячих садків, товариства «Просвіта» організовували дитячі захоронки, майдани, притулки. Позитивним вважаємо те, що дошкільна освіта впроваджувалася не лише в м. Кам’янці-Подільському, а й у селах губернії.

Просвітяни працювали над відкриттям початкових шкіл і гімназій, піклувалися про соціальне й матеріальне забезпечення учнів (підручники, шкільне приладдя, харчування, одяг, проживання). Не залишалось поза увагою й навчання дорослого населення шляхом відкриття гімназій для дорослих.

Доведено, що товариство «Просвіта» відіграло важливу роль у заснуванні та подальшому становленні Кам’янець-Подільського державного українського університету. Окрім ініціативи створення вищої школи у місті, просвітяни брали участь у підготовці приміщення та матеріального забезпечення діяльності університету, вели пропагандистську роботу щодо необхідності відкриття вишу, поширення авторитету закладу, працювали над перспективами його розвитку. Напередодні урочистостей з нагоди відкриття Кам’янець-Подільська «Просвіта» видала одноденну газету «Свято Поділля», присвячену університету. Водночас просвітяни взяли на себе ініціативу в справі організації «Української громади студентів Кам’янець-Подільського українського університету», а пізніше організовувалося товариство допомоги незаможним студентам.

Для використання здобутків просвітян у сучасному навчально-виховному процесі доцільно запропонувати такі рекомендації: розширити тематику навчальної програми з предмета «Історія педагогіки» шляхом введення окремих тем з історії просвітницького руху в Україні; ознайомити студентів педагогічних вишів зі змістом і формами педагогічної та культурно-просвітницької діяльності сучасних товариств «Просвіта» та залучати студентську молодь до участі в їх заходах; відкривати в загальноосвітніх навчальних закладах осередки товариства «Просвіта» для здійснення позашкільної освіти та виховання; сприяти розвитку бібліотек як культурно-просвітницьких осередків формування освіченої, національно-свідомої особистості; організовувати різноманітні курси українознавчого та народознавчого характеру; здійснювати широку культурно-просвітницьку роботу серед усіх верств населення; проводити виховні заходи, теле- та радіопередачі, які б популяризували знання з історії рідного краю, країни, традицій, звичаїв, обрядовості українців і сприяли формуванню національної свідомості, патріотизму; організовувати науково-практичні історико-педагогічні конференції, семінари, круглі столи; використовувати у навчально-виховному процесі ВНЗ і закладів післядипломної педагогічної освіти спецкурс «Педагогічна та культурно-просвітницька діяльність товариства «Просвіта» на Поділлі (1906-1923 рр.)».