Педагогічні умови громадянського виховання підлітків у дитячо-юнацьких об’єднаннях

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теоретичного вивчення обраної теми; проаналізовано ступінь розробленості проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, задачі, методи дослідження, зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами; охарактеризовано теоретичну основу, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертаційної роботи; подано відомості про апробацію здобутих результатів і структуру дисертації.

У першому розділі – „Громадянське виховання підлітків у дитячо-юнацьких об’єднаннях як важлива психолого-педагогічна проблема” викладено результати теоретичного аналізу проблеми громадянського виховання молодого покоління у контексті розвитку українського суспільства взагалі й дитячо-юнацьких організацій та об’єднань зокрема; уточнено й конкретизовано зміст понять „громадянське виховання”, „громадянська вихованість”, „дитячо-юнацьке об’єднання”, представлено їх генезис у вітчизняній і зарубіжній педагогіці; охарактеризовано психолого-педагогічні особливості розвитку й формування підлітків, вплив групи, дитячо-юнацького об’єднання на їх становлення як громадян країни.

З’ясовано, що проблема громадянського виховання молодого покоління знаходить своє відображення як у теоретичних джерелах давніх часів, так і у працях сучасних педагогів, психологів, філософів. На кожному етапі суспільного розвитку висувалися певні вимоги до сутності громадянського виховання. Для древньогрецьких мислителів головним достоїнством громадянина було служіння інтересам держави. У середні віки основна увага акцентувалася на формуванні моральних якостей молодої особистості. У ХVI – ХVII століттях громадянське виховання пов’язувалося із формуванням патріота, національно свідомої особистості з високим рівнем духовності, готової на самопожертву заради держави. Значну роль у громадянському вихованні молодого покоління відіграли дитячі й молодіжні організації: „Джура” (XVI – XVII століття), Кирило-Мефодіївське братство,  „Сокіл”, „Січ”, „Луг”, братство тарасівців (кінець ХVIII – початок ХХ століття) та інші.

У кінці ХІХ – на початку ХХ століття цілі громадянського виховання визначалися конкретно-історичним співвідношенням класових сил. Таким чином здійснювався вузький класовий підхід до виховання.

У 30–х роках ХХ століття домінуючим у вихованні був колективізм,  підкорення інтересів особистості інтересам держави. Ідеалом громадянськості виступала людина, „борець, революціонер, свідомий трудівник”. При цьому утверджувалася необхідність ідейної єдності громадянського суспільства, відданості його правлячій партії.

Аналіз педагогічної літератури 60 – 70–х рр. ХХ століття дає підстави стверджувати, що у вітчизняній педагогіці термін „громадянське виховання” взагалі не використовувався. Хоча у цей період ідею громадянського виховання у навчально-виховний процес Павлиської середньої школи впроваджував В. Сухомлинський. Він розглядав питання формування громадянськості в аспекті суспільної спрямованості особистості, набуття нею досвіду колективної діяльності.

З’ясовано, що на рубежі 80 – 90-х років ХХ століття політична й економічна криза в країні і суспільстві різко ускладнила ситуацію в галузі освіти й виховання. Їх реформування в умовах розбудови Української держави створило нову реальність, коли попередні суспільні й громадянські цінності були багато в чому нівельовані.

Громадянське  виховання у нинішніх політичних і соціальних умовах характеризується новими підходами до використання надбань педагогічної теорії й практики. Зокрема, у Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепції громадянської освіти в Україні, Концепції національно-патріотичного виховання молоді, Основних орієнтирах виховання учнів 1–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України визначено стратегічні завдання реформування освіти й виховання як найважливішої ланки свідомих громадян Української держави, які полягають у формуванні громадянина, патріота; інтелектуально розвиненої, духовно і морально зрілої особистості, готової протистояти асоціальним впливам, вправлятися з особистими проблемами, творити себе і оточуючий світ.

Аналіз наукової літератури засвідчив, що процес громадянського виховання молоді широко й різнобічно обґрунтовано у сучасній педагогічній теорії та практиці. Вітчизняними і зарубіжними вченими громадянське виховання характеризується як: конкретна історична соціально-педагогічна категорія, що відтворює міру узгодження особистісних і суспільних інтересів (В. Васильєв, О. Волжина); складова частина всього процесу виховання, спрямована на формування громадянськості (П. Вербицька, Л. Фєнєва), процес систематичного планомірного впливу на формування громадянської свідомості (М. Боришевський, О. Пенькова, Л. Снігур); складова морального виховання, що асоціюється з обов’язком, відповідальністю, гідністю, совістю, патріотизмом, гуманністю (Л. Крицька, Д. Пащенко, А. Ржевська, К. Чорна); формування громадянськості як якості чи сукупності якостей особистості (Т. Єлагіна, Г. Ніколаєв, М. Романенко); діяльність, спрямована на виконання громадянських обов’язків (П. Кендзьор, Л. Мастикіна); активність щодо реалізації інтересів держави і суспільства (П. Ігнатенко, А. Малахов, О. Шамич); почуття й емоції, пов’язані з приналежністю особистості до суспільства й держави (Н. Карпач, Н. Косарєва); соціальна цінність, сутність якої проявляється у власній гідності громадянина, особи, індивіда (А. Князєв, С. Сергейчик) тощо.

Узагальнення наявних у психолого-педагогічній літературі підходів до тлумачення понять „громадянське виховання”, „громадянська вихованість” слугувало підґрунтям для уточнення й конкретизації їх змісту. Громадянське виховання ми тлумачимо як цілеспрямований процес формування громадянськості як риси особистості, яка характеризується усвідомленням своїх прав і обов’язків у ставленні до держави, інших людей, самої себе, природи, виявленням постійної турботи про них і проявляється у конкретних суспільно корисних вчинках і діях. Громадянська вихованість – сукупність стійких якостей особистості, яка визначає її здатність активно діяти задля держави, інших людей, самої себе, природи. 

Аналіз психолого-педагогічної наукової літератури засвідчує про те, що підлітковий вік є цілком сприятливим для громадянського виховання:       І. Бех визначає його часом громадянського становлення,  соціального визначення, активного залучення до громадського життя і формування духовних якостей особистості; М. Боришевський – періодом розвитку особистісних якостей, фізичних і духовних сил, нагромадження суми знань, зміцнення поглядів та переконань, вироблення звичок та норм поведінки, усталення основного способу дій. 

На основі досліджень психологів Л. Божович, М. Боришевського, В. Казанської, Л. Коломінського, Г. Костюка, В. Прихожан, Л. Уманського, Е. Шпангера з’ясовано, що підлітковий вік характеризується якісними новоутвореннями, які суттєво впливають на формування свідомого громадянина: виникнення рефлексії та усвідомлення своєї індивідуальності; потреба підлітка у неформальному спілкуванні; потяг до самоутвердження в соціальному середовищі; розвиток мотивів досягнення певного статусу в групі однолітків; почуття дорослості, прагнення перейти від дитячих форм поведінки до форм діяльності, притаманних зрілому громадянину.

За результатами наукового пошуку встановлено, що у громадянському вихованні важливим є: врахування потреби особистості у належності і захисті, що змушує її підсвідомо шукати соціальну групу, в якій вона почуватиме себе психологічно комфортно; з іншого боку, така соціальна група, держава, суспільство вимагає певного стилю поведінки і певних цінностей громадянина (А. Маслоу).

З’ясовано, що перебування особистості у дитячо-юнацькому об’єднанні, набуття нею різноманітного досвіду, способів діяльності та статусу повноправного члена є ефективним інструментом її духовного становлення як члена суспільства (В. Оржеховська); дотримуючись правил, норм поведінки, принципів, законів об’єднання, підліток набуває певного життєвого досвіду як громадянин країни (В. Москаленко, Р. Охрімчук); дитячо-юнацькі об’єднання виражають  відносини підлітків з оточуючим світом, потребу у його освоєнні, самопізнанні й самореалізації, прагнення зайняти певне місце у суспільстві дорослих і реалізувати свої права й обов’язки (Е. Мальцева).

У розділі на основі аналізу психолого-педагогічних досліджень А. Кірпічніка, Г. Ніколаєва, Р. Охрімчук, Ж. Петрочко та інших уточнено й конкретизовано зміст поняття „дитячо-юнацьке об’єднання”. На нашу думку, дитячо-юнацьке об’єднання  –  це добровільне формування дітей, підлітків і дорослих, яке має вільно сформовану організаційну структуру, включає у себе колективні та індивідуальні дії членів об’єднання для задоволення своїх соціальних потреб та інтересів; простір життєдіяльності, у якому формуються громадянські якості особистості й досвід громадянської поведінки.

У другому розділі „Теоретико-емпіричний аналіз процесу громадянського виховання підлітків у дитячо-юнацьких об’єднаннях”  висвітлено результати стану практичної діяльності сучасних дитячо-юнацьких об’єднань щодо громадянського виховання підлітків; з’ясовано сутність і структуру громадянської вихованості; виявлено й охарактеризовано рівні її сформованості у підлітків дитячо-юнацьких об’єднань; представлено результати констатувального етапу експерименту за проблемою дослідження; науково обґрунтовано педагогічні умови оптимізації процесу громадянського виховання підлітків у дитячо-юнацьких об’єднаннях.

За результатами наукового пошуку встановлено, що дитячо-юнацькі об’єднання певною мірою відображають характер, проблеми, протиріччя суспільства; вони зорієнтовані на задоволення інтересів і потреб молодої особистості й володіють великими можливостями для виховання підлітків активними громадянами країни, сприяють їх самовираженню, формуванню таких сторін життєвого досвіду, яких в інших виховних інституціях не завжди можуть отримати. В той же час виявлено суперечності, що гальмують здійснення процесу громадянського виховання у дитячо-юнацьких об’єднаннях, а саме: відсутність належного виховуючого середовища, що сприяє громадянському вихованню підлітків; формальний характер діяльності органів самоуправління; недостатнє усвідомлення підлітками суті суспільно корисної діяльності, спрямованої на поліпшення умов їх становлення як громадян держави.

На основі узагальнення ідей провідних вітчизняних педагогів і психологів з’ясовано сутність і структуру  громадянської вихованості. Так, ціннісно-мотиваційний компонент визначає змістове ставлення до держави, інших людей, природи, самого себе, сприяє актуалізації громадянських почуттів і якостей, активізує підлітків до громадянських вчинків і діяльності. Пізнавальний компонент забезпечує інформованість та засвоєння знань про зміст, сутність громадянського виховання, розуміння способів прояву і реалізації громадянських ставлень у практичній діяльності щодо держави, інших людей, природи, самого себе. Діяльнісно-поведінковий компонент ґрунтується на реальному й усвідомленому прояві громадянських знань, громадянських ставлень у різних видах суспільної діяльності, самореалізації підлітків через їхні вчинки і дії.

Уточнено сутність критеріїв і показників сформованості громадянської вихованості підлітків дитячо-юнацьких об’єднань, а саме: особистісний (сформованість емоційно-позитивної системи громадянських ставлень до держави, інших людей, природи, самого себе, що проявляються у таких почуттях, як любов до рідної землі, нації, гордість за свою Вітчизну, небайдужість до її майбутнього), когнітивний (повнота, системність, науковість знань громадянознавчої спрямованості: сутність громадянознавчих понять, знань про державу, інших людей і їх життєдіяльність у суспільстві, природу, самого себе), процесуальний (набуття практичних навичок громадянської поведінки щодо держави, інших людей, природи, самого себе шляхом участі у суспільно корисній діяльності, спрямованій на поліпшення умов становлення себе як громадин країни).

Залежно від прояву сукупності визначених показників сформованість громадянської вихованості підлітків диференціюється в поданих у дисертації рівнях: високому (грунтовне володіння системою знань громадянознавчої спрямованості, сформованість емоційно-позитивної системи громадянських ставлень до держави, інших людей, природи, самого себе, що проявляється у почуттях гордості й любові до рідної землі, українського народу, природи; відповідність поведінки нормам, прийнятим у громадянському суспільстві; наявність позитивного досвіду громадянської поведінки щодо держави, інших людей, природи, самого себе); середньому (володіння базовими знаннями громадянознавчої спрямованості; нестійкі емоційно-позитивні громадянські ставлення до держави, інших людей, природи, самого себе, що проявляються у почутті гордості й любові до рідної землі, українського народу, природи; часткова відповідність поведінки нормам, прийнятим у громадянському суспільстві; позитивний досвід громадянської поведінки щодо держави, інших людей, природи, самого себе ситуативний); низькому (володіння фрагментарними знаннями громадянської спрямованості; нейтральне громадянське ставлення до держави, інших людей, природи, самого себе, що виражається у почутті гордості й любові до рідної землі, українського народу, природи; невідповідність поведінки нормам, прийнятим у громадянському суспільстві; відсутність позитивного досвіду громадянської поведінки щодо держави, інших людей, природи, самого себе).

Одержані результати констатувального етапу експерименту показали переважно низький рівень сформованої громадянської вихованості у респондентів –  52,1 %; середній рівень продемонстрували 32,3 % респондентів, високий – 15,6 %. З метою підвищення відсоткового співвідношення респондентів із середнім та високим рівнями було визначено подальший шлях проведення дослідно-експериментальної роботи, який полягав у науковому обґрунтуванні та дослідно-експериментальній перевірці педагогічних умов оптимізації процесу громадянського виховання підлітків у дитячо-юнацьких об’єднаннях.

Аналіз науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми, урахування виявлених суперечностей, що гальмують ефективне здійснення процесу громадянського виховання підлітків у дитячо-юнацьких об’єднаннях слугувало підґрунтям для наукового обґрунтування педагогічних умов оптимізації процесу громадянського виховання підлітків у дитячо-юнацьких об’єднаннях, а саме: створення виховуючого середовища, що сприяє громадянському вихованню підлітків (забезпечує підлітків знаннями громадянознавчої спрямованості; реалізацію умов для набуття підлітками досвіду громадянської поведінки); організація діяльності органів самоуправління, що моделюють відносини громадянського суспільства (сприяє формуванню у підлітків емоційно-позитивної системи громадянських ставлень до держави, інших людей, природи, що ґрунтуються на почуттях любові до держави, інших людей, природи, суспільства); залучення підлітків до суспільно корисної діяльності, що має громадянське спрямування, враховуючи вільний вибір різних видів діяльності і кола спілкування у дитячо-юнацькому об’єднанні (сприяє осмисленню й розвитку у підлітків потреб у тих видах діяльності, які спрямовані на розв'язання суспільно значущих  життєвих проблем, а також становлення їх як громадян держави).