ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ ВІРНОСТІ В ОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИНАХ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання; сформульовано гіпотезу, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі – “Теоретичні засади виховання вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів” – проаналізовано категорії “вірність”, “особистісні взаємини”, що в дисертаційному дослідженні належать до базових; розроблено змістову структуру, обґрунтовано критерії, показники, рівні сформованості вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів; представлено дані констатувального етапу експерименту.

Проблема виховання вірності в особистісних взаєминах ще не була предметом спеціальних педагогічних пошуків, учені досліджували тільки окремі складові цього феномена. Виявлено, що у філософській науці проблему вірності розглядали Марк Аврелій, Аристотель, Конфуцій, Ксенофонт, Платон, Плутарх, Сенека, Теофраст, Марк Туллій Цицерон. Вони акцентували увагу на дотриманні людиною вірності в дружбі, подружніх взаєминах, особистісних взаєминах, вірності індивіда  своїм життєвим кредо-переконанням. У руслі порушеної проблеми – розробки німецьких філософів В. Гегеля, І. Канта, Ф. Ніцше. Досліджуваний феномен у працях цих учених представлений як одна зі складових особистісних взаємин, зокрема як здатність людини виконувати обіцянки, дотримуватися слова.

Належну увагу формуванню почуття вірності особистості приділяв В. Сухомлинський. Зокрема, він стверджував, що здійснення принципу “Людина людині друг, товариш і брат” вимагає того, щоб кожний із малих років був чутливим і уважним до духовного світу іншої людини, щоб джерелом особистого щастя для кожного була моральна чистота, краса, вірність, благородство глибоко особистісних інтимних взаємин.

Питання вірності особистості були предметом розгляду І. Беха, Г. Ващенка, Н. Волкової, С. Карпенчук, Н. Мойсеюк, М. Фіцули, В. Ягупова. Учені серед складових моральної культури особистості виділяють вірність громадянську, товариську й подружню. Вірність окреслюється дослідниками як незмінність і постійність щодо людей та справи, у виконанні обов’язку, відданості обраним принципам та моральному ідеалу. Вірність виявляється в усій своїй величі, коли людина не зраджує своїх благородних почуттів, коли їй властиве загострене почуття сорому, а також вірність постає як найважливіша сімейна цінність.

Проблему взаємин досліджували В. Агєєв, О. Безкоровайна, І. Бех, О. Бодальов, Л. Гоз­ман, Я. Коломинський, Т. Коннікова, О. Леонтьєв, Л. Любчак, Л. Москальова, О. Мудрик, В. М’ясищев, М. Обозов, В. Ольшанський, Л. Орбан-Лембрик, А. Петров­сь­кий, М. Сметанський, В. Тернопільська, В. Штифурак та інші. Учені розглядають “взаємини” як суб’єктивний зв’язок, який установлюється між індивідом і певним зовнішнім об’єктом. Взаємини являють собою цілісну систему вибіркових, усвідомлених зв’язків особистості з різними сторонами дійсності, яка включає три взаємозв’язані компоненти: ставлення людини до людини, до себе, до предметів зовнішнього світу. Особистісні взаємини представлено в працях цих учених як сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, що виявляються в характері й способах їхніх взаємних впливів під час спілкування та спільної діяльності, як взаємна готовність суб’єктів до визначеного типу взаємодії.

Поняття “вірність в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів” формулюємо як інтегральне особистісне утворення, що узгоджує дію студента відповідно до певних моральних законів, забезпечуючи суб’єктивну задоволеність процесом і результатом взаємодії, характеризується надійністю, постійністю, відповідальністю юнаків і дівчат у ставленні один до одного та виступає провідним механізмом їхнього розвитку й саморозвитку.

Змістова структура вірності представлена взаємопов’язаними та взаємообу­мовленими компонентами: когнітивним, який включає знання про сутність і зміст вірності, норми, правила поведінки, прийняті в соціумі; емоційно-мотиваційним, який характеризується почуттями, переживаннями, що відображають ціннісне ставлення до інших, себе, позитивні мотиваційні установки на взаємодію; практичним, що віддзеркалює ступінь сформованості вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів. З’ясовано, що основним засобом становлення й розвитку особистості в студентському віці є особистісні взаємини. У цьому віці можна спостерігати домінування таких особистісно значущих цінностей, як “вірні друзі”, “кохання”, “щасливе сімейне життя”. Для юнаків і дівчат актуальна проблема пошуку “друга, який розуміє”. Серед моральних рис одногрупників студенти найбільш цінують розуміння, вірність, доброту, товариськість, чесність, готовність допомогти, надійність, постійність, емпатійність у взаєминах.

Новоутвореннями, які визначають особливості виховання вірності в особистісних взаєминах студентів, є: виникнення стійких соціальних, комунікативних мотивів; домінування спрямованості на комунікативний контакт; переосмислення ціннісних орієнтацій, усе більша їхня деперсоналізація; готовність до особистісного самовизначення; набуття почуття особистісної цілісності (ідентичності); розвиток моральних якостей (товариськості, надійності, відповідальності, комунікабельності у взаєминах); перцептивних умінь, пов’язаних із сприйманням та оцінкою іншої людини; інтерактивних умінь, що характеризують здатність установлювати комунікативний контакт із суб’єктом взаємин.

Відповідно до змістової структури вірності особистості розроблено критерії, показники та рівні сформованості вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів. Критерієм сформованості когнітивного компонента є повнота, глибина осмислення, міцність знань про вірність в особистісних взаєминах та усвідомлення доцільності оволодіння ними, а показниками – розуміння сутності вірності особистості, механізмів її прояву та усвідомлення необхідності її виявлення в особистісних взаєминах; знання норм, правил поведінки й спілкування, прийнятих у соціумі, та усвідомлення доцільності їх дотримання; володіння системою знань про особливості особистісних взаємин, сумісність, рефлексію. Критерієм емоційно-мотиваційного компонента є спрямованість, стійкість, дієвість мотивів виявлення вірності в особистісних взаєминах. Він характеризує розвиток ціннісно-орієнтаційної свідомості й визначення на цій основі кола особистісно значимих цінностей студента, а показниками є усвідомлення необхідності виявлення вірності в особистісних взаєминах; ставлення до вчинку-вірності як особистісної цінності; наявність емоційно-позитивного ставлення до інших людей, до себе, оточення; розвинута емпатія; емоційна саморегуляція. Практичний критерій дає змогу визначити ступінь відповідності мотивів соціальної поведінки студентів їхнім діям та вчинкам, а показниками є свідомо регульована діяльність, поведінка на основі соціально-значущих норм, правил; створення студентами власного алгоритму дотримання вірності в особистісних взаєминах; набуття звички виявлення вірності в особистісних взаєминах; здатність до емоційного самооцінювання результату вчинку-вірності.

Згідно з розробленою структурою вірності в особистісних взаєминах студентів, визначеними критеріями та показниками підібрано комплекс діагностичних методик для експериментального вивчення рівнів її сформованості у сучасних студентів вищої школи. Результати проведеного на базі вищих навчальних закладів констатувального експерименту дали підстави охарактеризувати рівні сформованості вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів, а всіх учасників розподілити на групи з високим, середнім, низьким рівнем її сформованості.

Високий рівень. До групи студентів з високим рівнем сформованості вірності в особистісних взаєминах студентів віднесено 22,8% респондентів ЕГ та 22,5% КГ. Студенти цієї групи мають глибокі, міцні знання про сутність і зміст вірності особистості, механізми її прояву, знання норм, правил поведінки й спілкування, прийнятих у соціумі, та усвідомлюють доцільність їх дотримання, виявляючи при цьому активність у розширенні й поглибленні знань. Студенти володіють системою знань про особливості міжособистісних взаємин. Вони усвідомлюють необхідність виявлення вірності в особистісних взаєминах, ставляться до вчинку-вірності як до особистісної цінності. Їм властиве емоційно-позитивне ставлення до інших людей, до себе, оточення. Завжди надійні, незмінні, постійні, відповідальні в особистісних взаєминах, будують їх на основі поваги, розуміння й довіри. Такі студенти самокритичні, вимогливі до себе та до інших, мають адекватну самооцінку. Їм властива розвинута рефлексія, емпатія. У них сформований повний обсяг соціально-комунікативних умінь і навичок, які дають змогу їм успішно встановлювати контакти з іншими людьми, перцептивно-рефлексивних умінь, які допомагають пізнавати внутрішній світ партнера зі взаємодії та самих себе.

Середній рівень. До групи студентів із середнім рівнем сформованості вірності в особистісних взаєминах студентів було віднесено 47,7% респондентів ЕГ та 48,4% КГ від загальної кількості учасників констатувального експерименту. Студенти цієї групи мають достатній обсяг знань щодо сутності й змісту вірності особистості, механізмів її прояву, особливості міжособистісних взаємин. Водночас ці знання неглибоко усвідомлюються й не мають адекватного особистісного значення, вони не мотивуються внутрішньою потребою, а студенти діють згідно з ними тому, що так чинять інші, цього вимагають. Поведінка часто зумовлюється ситуативно – залежно від вимог, інтересів, потреб і під впливом референтних осіб. Студенти усвідомлюють необхідність дотримання вірності в особистісних взаєминах, норм поведінки, прийнятих у соціумі, але часто не можуть оцінити й проаналізувати відповідно до них власну поведінку та вчинки інших людей. Не вирізняються товариськістю, надійністю, постійністю, відповідальністю, обов’язковістю в особистісних взаєминах, рідко будують їх на основі поваги й розуміння. Їм властива егоцентричність, орієнтація на свої власні інтереси та неадекватна самооцінка, підвищена конфліктність, низький рівень адаптації в соціумі. Вирізняються пасивністю в протистоянні негативним проявам поведінки з боку інших. Такі студенти виявляють вірність в особистісних взаєминах ситуативно.

Низький рівень. Групу студентів з низьким рівнем сформованості вірності в особистісних взаєминах становили 29,5% ЕГ та 29,1% КГ від загальної кількості респондентів. У студентів цієї групи спостерігаються безсистемні знання про норми, правила поведінки й спілкування, прийняті в соціумі, особливості міжособистісних взаємин, сутність вірності особистості та механізмів її прояву. Студенти не завжди усвідомлюють необхідність виявлення вчинку-вірності в особистісних взаєминах і, як наслідок, не можуть оцінити відповідно до них власну поведінку та вчинки інших людей. Вони не вирізняються емоційно-позитивним ставленням до інших людей, оточення. Спонукальним механізмом дотримання вірності в особистісних взаєминах у таких студентів є тільки окремі люди або референтна група. Вони не виявляють товариськості, надійності, постійності, відповідальності, обов’язковості, комуніка­бель­ності в різних обставинах, пов’язаних із міжособистісною взаємодією, не здатні до емоційного самооцінювання результату вчинку-вірності.

Отже, за результатами констатувального етапу експерименту встановлено, що більшість студентів не керуються в особистісних взаєминах цією моральною цінністю, їм властива спрямованість на себе, тяжіння до егоцентризму, низький рівень емпатії, що блокує виховання вірності в особистісних взаєминах. Молоді люди ситуативно виявляють такі риси характеру, як надійність, постійність, відповідальність, обов’язковість у взаєминах з оточенням, не активні в спілкуванні, взаємодії, установленні позитивних особистісних взаємин з іншими. Виявлені недоліки стали передумовою для організації спеціальної виховної роботи зі студентами, спрямованої на отримання ними знань про сутність та особливості вірності в особистісних взаєминах, вироблення в них ціннісного ставлення до цього інтегрального утворення особистості, розвиток умінь і навичок вірності у взаєминах.

У другому розділі – “Дослідно-експериментальна перевірка моделі виховання вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів” – обґрунтовано модель виховання вірності в особистісних взаєминах студентів, охарактеризовано взаємозв’язки між елементами моделі, визначено педагогічні умови її реалізації; розкрито логіку й методику формувального етапу експерименту; проаналізовано результати дослідно-експериментальної роботи.

Теоретичне вивчення наукової літератури, математично-статистичний аналіз результатів експертної оцінки дав підстави виділити такі педагогічні умови виховання вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів: формування в студентській групі виховного середовища, що активізує засвоєння студентами вірності в особистісних взаєминах; педагогічна підтримка студентів у моральному самовизначенні, вияві вчинку-вірності; залучення юнаків і дівчат до колективного обговорення морально-етичних дилем, пов’язаних із виявленням вірності в особистісних взаєминах на матеріалі художніх творів і реальних життєвих ситуацій; залучення студентів до вивчення спецкурсу “Вірність та особистісні взаємини”; розвиток самоврядування для організації суб’єкт-суб’єктної взаємодії студентів, виявлення ними вірності, надійності, відповідальності, розуміння ними суспільної та суб’єктивної необхідності й важливості дотримання соціальних норм у власній поведінці на основі партнерства та взаєморозуміння.

Для виховання вірності в особистісних взаєминах студентів вищих навчальних закладів розроблено та обґрунтовано модель (рис. 1).

Побудова моделі здійснювалася через виявлення суттєвих факторів, що можуть вплинути на результат формування вірності в особистісних взаєминах студентів, об’єднання їх за загальними ознаками. Елементи моделі відображають структурні утворення вірності особистості та логіку виховного процесу ВНЗ.