ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію і впровадження основних наукових положень, публікації та структуру роботи.

У першому розділі – «Національна ідентичність вищої освіти України як наукова проблема» – проаналізовано стан дослідженності проблеми у філософії освіти, педагогічній теорії та практиці, визначено поняттєво-термінологічний апарат дослідження.

Зазначено, що традиційно поняття «національна ідентичність» тлумачилося як феномен, притаманний суб’єктам (індивідам – індивідуальна національна ідентичність, групам – групова чи колективна національна ідентичність), але в останні роки у зв’язку з процесами глобалізації та інтеграції це поняття поширилося і на такий соціальний інститут, яким є система вищої освіти.

На основі аналізу наукових і нормативних джерел з проблеми визначено педагогічні засади збереження національної ідентичності вищої освіти України в процесі її модернізації як теоретичні положення і практичні дії, що сприяють попередженню ризиків втрати надбань у зазначеному напрямі в контексті входження в європейський простір. Вищевикладене забезпечує розвиток самобутності системи вищої освіти України, збереження й примноження національних освітніх традицій, виховання студента-громадянина держави Україна – гармонійно розвиненої особистості, для якої потреба у фундаментальних знаннях та підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави.

У результаті здійсненого аналізу наукових праць із філософії, політології, педагогіки та нормативної бази освіти зроблено висновок про те, що проблема педагогічних засад збереження національної ідентичності вищої освіти України в контексті глобалізації є актуальною, але недостатньо дослідженою і потребує ретельної уваги у процесі реформування та модернізації.

Доведено, що поняття «ідентичність» полісемантичне й інтерпретується в різних науках (соціології, політології, філософії, антропології, педагогіці) відповідно до фахового бачення. З’ясовано, що категорія ідентичності має багатоаспектний характер. Її зміст включає різні сторони соціального буття, багатогранність людського досвіду і практичної діяльності людей.

Обґрунтовано думку, що європейська ідентичність – це явище, зумовлене фактом існування Європейського Союзу, що передбачає появу нового типу колективної ідентичності, функції якої відрізняються від функцій ідентичності національної. Зроблено висновок, що європейська ідентичність є результатом реалізації європейською елітою політики ідентичності; існують цілі, для досягнення яких запроваджується європейська ідентичність (прикладом може бути Болонський процес та створення єдиного простору вищої освіти). Головними, чітко визначеними та ґрунтовно розробленими механізмами впровадження політики ідентичності на сучасному етапі визнаються розвиток громадянськості, створення наднаціонального загальноєвропейського інформаційно-комунікативного простору та гомогенізація систем освіти країн-членів Європейського Союзу.

Доведено, що механізм ідентичності є необхідною умовою спадкоємності соціальної структури культурних й освітніх традицій; найбільш відповідним визнано підхід до розуміння ідентичності як до системи світоглядно-орієнтаційних напрямів розвитку суб’єкта чи соціальної інституції.

Ідентифікацію окреслено як відчуття суб’єктами належності до певної системи, а також включення у свій внутрішній світ і сприйняття власних норм і цінностей, притаманних системі в цілому.

Доведено, що національна ідентичність вищої освіти має розглядатися в контексті цінностей української політичної нації та враховувати етнічні і регіональні ідентичності.

Беручи до уваги те, що за конкурентними моделями нації стоять певні спільні погляди на те, що, власне, становить націю, відрізняючи її від усіх інших видів колективної культурної ідентичності, виокремлено такі основні риси національної ідентичності: історична територія (рідний край); спільні міфи та історична пам’ять; спільна масова, громадська культура; національна освіта; материнська мова; єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів суспільства; спільна економіка.

Зазначено, що національна ідентичність вищої освіти України – це система світоглядно-орієнтаційних азимутів, яка має бути закріплена в законодавстві і зумовлюватися цінностями української політичної нації, враховувати етнічні та регіональні ідентичності суб’єктів навчального процесу.

У другому розділі – «Глобалізація як виклик для вищої освіти України» – визначено основні тенденції сучасного трансформування вищої освіти та її розвитку в Україні та інших країн пострадянського простору (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан) в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів.

Зазначено, що в науковому контексті необхідно розрізняти глобалізацію як загальне явище і глобалізацію вищої освіти зокрема. Остання розглядається у площині розвитку і посилення співпраці університетів у всесвітньому масштабі, укрупнення університетів і захоплення мегауніверситетами освітніх ринків.

У результаті проведеного дослідження глобалізація вищої освіти розглядається у трьох вимірах: піднесення англійської мови в ролі основної мови спілкування («Lingwa franса»); в якості інструмента нівелювання значення національної держави, національної освіти; як руйнівник моделі національного економічного розвитку шляхом пропозиції, невластивих з позицій економічних інтересів країни освітніх програм.

У межах дослідження інтернаціоналізація тлумачиться як процес упровадження міжнародного вимірювання ефективності реалізації таких функцій навчального закладу як викладання, дослідження і надання послуг. Доведено, що інтернаціоналізація вищої освіти України стає адекватною реакцією на зміни демографічних і мовних параметрів сучасних держав і характеризується багатовекторністю: СНД, європейський напрям, вектор глобалізації.

Європеїзація вищої освіти у межах дослідження визначається як всеосяжний процес, виробленням певних загальноєвропейських цінностей, норм, підходів, інститутів у системі вищої освіти України, формуванням у студентів і викладачів відчуття приналежності до єдиного європейського соціального і культурного простору.

На основі системного аналізу національних пріоритетів розвитку вищої освіти країн-членів СНД (Росії, Білорусі, Казахстану і Киргизстану) обґрунтовано висновок, що Україні варто враховувати необхідність: удосконалення освітніх програм у контексті тенденцій розвитку вищої освіти; забезпечення запровадження національної рамки кваліфікацій, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України;  необхідність посилення ролі ВНЗ у суспільстві; забезпечення використання академічного знання й досвіду вищих навчальних закладів для збільшення їх внеску в розвиток навчання впродовж всього життя; розв’язання завдань гармонізації навчального процесу, пов’язаних із взаємодією знань, наукових досліджень та впровадження інновацій на рівні закладу. Доведено необхідність розвитку зв’язків між ВНЗ й ринком праці, включаючи розвиток підприємництва, створення і підтримку бізнес-ініціатив на етапі їх становлення, а також структурного реформування системи вищої освіти на національному рівні, забезпечення її зв’язку з середньою професійною освітою підвищеного рівня та ринком праці. З’ясовано, що національні заходи щодо розробки й підтримки взаємодії освіти, науки та інновацій передбачають удосконалення державного управління в сфері вищої освіти. Зазначено про важливість реалізації таких керівних положень, як: доступність освіти, рівність прав громадян у цій сфері, єдність освітніх і виховних завдань, забезпечення освітніх запитів особистості із урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей, диверсифікованість (оптимальна різноманітність) освітніх установ, наступність між рівнями й щаблями освіти, гуманізація й фундаменталізація освіти, опора на вітчизняні традиції й міжнародний досвід її розвитку при проведенні поетапних реформувань, Крім того передбачена участь суспільства у здійсненні та контролю за їхньою ефективністю, історична наступність досягнень освіти, збереження національних культурних та освітніх традицій, систематичне відновлення змісту професійної освіти із врахуванням змін у сфері культури, економіки, науки, техніки та технології, патріотичне виховання громадян вільного демократичного суспільства.

Стратегічним завданням державної освітньої політики визначено конкурентний вихід української вищої освіти на світовий ринок інтелектуальних освітніх послуг. Зазначено, що саме ця продукція духовного виробництва відповідає нинішнім і майбутнім глобальним змінам та забезпечує провідні позиції країни в міжнародному співтоваристві.

З’ясовано, що гуманізація суспільства безпосередньо пов’язана із формуванням особистості, яка усвідомлює свою укоріненість у культурі. Першочергова роль у цьому контексті відводиться університетській освіті, яка покликана вирішувати проблему повернення до культурних джерел та науки, відновлення культурної пам’яті та збереження національної ідентичності в процесах глобалізаційної інтеграції.

Зроблено висновок, що участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована переважно на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості, що не повинно призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Окреслено сутність ключової позиції реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.