Переш І.Є. Інститут конституційного контролю в Чехословаччині, Чехії і Словаччині: історико-правове дослідження (1918 - 2000 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, задачі, об’єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні, джерельні та емпіричні основи дослідження, його наукова новизна, положення, що виносяться на захист, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ – “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження наукової проблеми” – присвячений аналізу наукових праць, які стосуються дослідження, узагальнення нормативно-правового регулювання інституту конституційного контролю Чехословаччини, Чехії і Словаччини, архівних матеріалів, а також теоретико-методологічному дослідженню категорії “правова охорона конституції”.

Для більш повного та всебічного розкриття ступеня наукової розробки проблеми конституційного контролю в Чехословаччині, Чехії і Словаччині автором було розглянуто її з точки зору: 1) вітчизняних наукових розробок; 2) наукових праць російських вчених та інших іноземних науковців; 3) наукових розробок Чехословацьких, Чеських та Словацьких дослідників, що дало змогу більш ґрунтовного дослідження проблеми.

Враховуючу новизну інституту конституційного контролю для правових систем постсоціалістичних країн, зокрема України, останнім часом спостерігаємо значну активізацію досліджень цієї проблеми вітчизняними науковцями. Серед них слід відзначити праці В.Б. Авер'янова, В.Д. Бабкіна, П.Б. Євграфова, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, В. Німченка, П.Ф. Мартиненка, О.М. Мироненка, Є.В. Назаренко, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, М.Д. Савенка, А.О. Селіванова, І.А. Тимченка, Ю.М. Тодики, В.М. Шаповала, С. Шевчука, Ю.С. Шемшученка, М.В. Черкеса, Л. Чубара, Л.П. Юзь­кова та ін.

Окремої уваги заслуговують дисертаційні дослідження І.Г. Алексєєнка, В.О. Гергелійника, М.С. Кельмана, В.В. Лемака, М.В. Тесленко та видані на їх основі монографії.

Серед праць сучасних вчених Російської Федерації чільне місце належить роботам С.А. Авак’яна, С.В. Боботова, М.В. Вітрук, Б.С. Ебзєєва, В.О. Кряжкова, Л.В. Лазарєва, В.В. Маклакова, А. Медушевского, Ж.І. Овсепяна, Б.М. Топорніна, В.О. Туманова, Г.А. Шмавоняна, Ю.Л. Шульженка, В.Є. Чиркіна, Ю.А. Юдіна та ін.

Вивченню проблеми конституційного контролю, частково історико-правових моментів, присвячені праці таких зарубіжних спеціалістів: А. Бланкенагеля, П. Бадура, Б. Візера, Г. Галмаі, Л. Гарліцкі, Д.Л. Златопольського, Е. Кейнса, К. Круїса, Н. Неновські, Г. Штайнбергера, А. Шайо.

Але найважливішими джерелами у дослідженні становлення та розвитку інституту конституційного контролю Чехословаччини, Чехії і Словаччини займають саме праці вчених цих держав, зокрема: В. Адамуса, Й. Благожа, П. Білека, Ф. Вейра, А. Герлоха, В. Сладечка, В. Шевчіка, Ф. Мікуле, М. Чіч, Й. Мазака, Ш. Огурчака та ін.

В останні десятиліття практично у всіх постсоціалістичних державах Центральної, Південно-східної Європи та країнах СНД відбулися зміни конституційного ладу. Одночасно з такими змінами постала проблема запровадження стабільного та ефективного механізму правової охорони основного закону, який виступає необхідною умовою реалізації всіх встановлених конституцією норм. Саме тому дисертантом було визначено за допомогою яких основних понять розкривається сутність явища “правова охорона конституції”, та здійснено теоретичний аналіз основних складових даного правового явища.

Проаналізувавши існуючі в юридичній літературі підходи щодо поняття “правова охорона конституції”, дисертантом визначено, що конкретизація основних складових, які розкривають явище “правова охорона конституції”, можлива шляхом виділення, аналізу та розкриття змісту таких компонентів, як: 1) гарантійний механізм захисту конституції; 2) інституційний механізм захисту конституції.

Зокрема, юридичний механізм захисту конституції представляє собою сукупність спеціально передбачених юридичних гарантій (стабільний характер конституційних норм, верховенство норм конституції, конституційна законність), які забезпечують стабільність та верховенство норм конституції, а також виконання та дотримання режиму конституційної законності.

Інституційний механізм охорони конституції представляє собою сукупність державних інституцій, що наділені правом конституційного контролю (нагляду), який у світовій практиці розглядається як основний засіб захисту основного закону і направлений на виявлення та скасування діючих правових приписів, що суперечать конституції. Тому для детальнішого аналізу інституційного механізму охорони конституції дисертантом розкрито та проаналізовано такі його структурні елементи: 1) конституційний контроль та нагляд; 2) суб’єкти конституційного контролю (нагляду); 3) об’єкти конституційного контролю (нагляду).

Підсумовуючи вищесказане, дисертантом зроблено висновок, що одним із найважливіших елементів існування правової держави слід визнати правову охорону конституції, під якою слід розуміти сукупність спеціально передбачених юридичних гарантій, інститутів та засобів, які забезпечують верховенство конституції, реалізацію та стабільність її положень, а також забезпечують виконання та дотримання режиму конституційної законності.

Другий розділ – “Конституційне правосуддя у механізмі Чехословацької держави: історико-правовий аспект (1918-1992 рр.)” – складається із чотирьох підрозділів: “Еволюція моделей правової охорони конституції: світовий досвід”, “Утворення та розвиток інституту конституційного контролю в першій Чехословацькій Республіці після розпаду Австро-Угорщини (1918-1938 рр.) і Словацькій Республіці (1939-1944 рр.)”, “Специфіка конституційного контролю в соціалістичній Чехословаччині (1948-1989 рр.)” і “Розвиток інституту конституційного правосуддя в процесі демократичних змін (1989-1992 рр.)”.

Виходячи із загального аналізу моделей конституційної юрисдикції, форм конституційного контролю (нагляду), та визначення місця органів конституційного контролю в механізмі державної влади постсоціалістичних країн дисертант виділив та проаналізував специфічні моделі конституційної юрисдикції постсоціалістичних країн: 1) парламентська модель конституційної юрисдикції; 2) спеціалізована модель, яку в свою чергу можна поділити на центральноєвропейську та пострадянську моделі; 3) змішана модель.

Парламентська модель конституційної юрисдикції характерна для країн, які зберегли деякі устої соціалістичного режиму, але поряд із цим здійснюють перехід до демократичного режиму, і в яких контроль за конституційністю нормативних актів здійснює парламент (Китай, Туркменістан).

Спеціалізована модель конституційної юрисдикції присутня в державах, де утворені спеціальні судові (як правило конституційний суд), чи квазісудові органи, які покликані здійснювати виключні повноваження щодо забезпечення відповідності нормативних актів основному закону держави та виконувати ряд інших виключних повноважень. Тому, в залежності від обсягу здійснюваних повноважень, спеціалізовану модель можна поділити на центральноєвропейську (Чехія, Словаччина, Польща та Болгарія) та пострадянську модель (Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Грузія, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан, та Україна), які відрізняються між собою обсягом здійснюваних повноважень.

Також за обсягом забезпечення незалежності суддів пострадянську модель можна поділити на дві групи. До першої відносяться країни, в яких конституційно закріплений інститут недоторканості суддів органів конституційного правосуддя (Азербайджан, Грузія, Киргизія, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Україна), а до другої групи – держави, в яких судді позбавлені недоторканості (Білорусія, Вірменія, Казахстан, Молдова).

Змішана модель конституційної юрисдикції характеризується тим, що охорону конституційності здійснюють як спеціалізовані, як правило квазісудові органи, так і парламент. Така модель конституційної юрисдикції присутня в Казахстані, Монголії та Румунії.

 Дисертант звертає увагу на те, що зміни, які відбулися в Європі протягом 1917-1919 років призвели до утворена 28 жовтня 1918 року Чехословаччини. Одразу після цього в напрямку державотворення Чехословаччини відбувалися певні кроки переважно стабілізаційного характеру, про що свідчить досить інтенсивний законотворчий процес новоствореної держави, який багато в чому залежав від рецепційної практики. Остання полягала в тому, що при побудові правової системи Чехословацької Республіки використовувалися австрійські та угорські моделі управління, а також закони та підзаконні нормативні акти, які продовжували тимчасово діяти.

Характер такої рецепційної практики був відбитий при запровадженні інституту конституційного контролю, який представляв собою принципово нову (австрійську) модель конституційного правосуддя, яка була розроблена австрійським вченим Г. Кельзеном і полягала в тому, що, на відміну від американської моделі, конституційне правосуддя здійснювалось не судами загальної юрисдикції, а органом концентрованого та спеціалізованого конституційного судочинства - Конституційним Судом.

Отже, як бачимо, Чехословаччина була другою країною у Європі, де був сформований Конституційний Суд на основі кельзеновської моделі, тому дисертантом було проаналізовано наступні питання: якою нормативною базою був врегульований правовий статус Конституційного Суду Чехословаччини; яким саме органом – конституційного контролю чи нагляду – був суд; якою була процедура формування складу суду; які повноваження відносилися до його компетенції, як здійснювалося провадження у суді та місце інституту конституційного контролю в механізмі розподілу державної влади.

Перший Конституційний Суд Чехословаччини пропрацював лише один термін, а його діяльність не була інтенсивною. Про це свідчить той факт, що за час своєї роботи він розглянув конституційність лише двох законів та декількох підзаконних нормативних актів.

Другий склад суду було сформовано лише в травні 1938 року, але згодом він припинив свою діяльність, оскільки Конституційним законом від 14 березня 1939 року була проголошена самостійна Словацька Республіка, у Конституції якої було закладено організацію Конституційного Сенату, який вирішував питання відповідності законів та постанов Конституції та конституційним законам.

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, слід зауважити, що досліджувана нами проблема є надзвичайно важливою для становлення та діяльності органу конституційного правосуддя не тільки Чехословаччини, а й майбутніх незалежних держав Чехії та Словаччини. Це випливає з того, що: 1) на даному етапі відбулося становлення інституту конституційного контролю Чехословаччини, де на основі кельзеновської моделі був утворений спеціалізований орган конституційного правосуддя – Конституційний Суд; 2) на даному етапі був закладений фундамент, який в майбутньому послужив основою для вироблення різного роду проектів, поглядів та пропозицій стосовно конституційного правосуддя Чехословаччини; і, по-третє, самостійна Словацька Республіка задекларувала положення, які вперше в історії інституту конституційного правосуддя передбачили заснування спеціалізованого квазісудового органу охорони конституційності - Конституційного Сенату.

Система органів по захисту Конституції Чехословаччини в післявоєнний період послідовно формувалась з 1948 року. І хоча ідея правової охорони Основного закону і створення для цієї мети спеціалізованого органу судового типу прослідковувалася в правових розробках цілого ряду дослідників, враховуючи той факт, що соціалістична доктрина не визнавала самої ідеї створення такого спеціалізованого інституту, його функції були передані Президії Національних зборів. Так, Президія здійснювала тлумачення законів, вирішувала питання про відповідність законів Конституції та відповідність постанов уряду і міністрів законам, а за Конституцією 1960 року дана функція була віднесена до компетенції Національних зборів.

Тільки у 1968 році відбулося повернення до ідеї створення спеціалізованого органу правової охорони основного закону, оскільки у ст. 86 конституційного закону “Про Чехословацьку федерацію” було передбачено створення Конституційного Суду ЧССР як органу охорони конституційності, положення якого так і залишилися декларативними і не були інституйованими протягом 22 років, а функції по охороні Конституції продовжував виконувати Парламент. І тільки з проведенням у листопаді 1989 року “оксамитової революції” та зміною політичного режиму був утворений Конституційний Суд ЧСФР. Завдяки цьому функція контролю за відповідністю законів та підзаконних нормативних актів Конституції була вилучена із компетенції парламенту і сконцентрована в спеціалізованому органі охорони конституційності – Конституційному Суді.

Третій розділ – “Правові основи й проблеми функціонування Конституційного Суду в Чеській Республіці (1993-2000 рр.)” складається із двох підрозділів: “Законодавчі основи й роль конституційного суду в процесі формування незалежної Чеської Республіки” і “Специфіка практики конституційного судочинства в Чеській Республіці”.

Дисертант звертає увагу на те, що Конституційний Суд Чеської Республіки, який розпочав свою діяльність 15 липня 1993 року у м. Брно, як єдиний та особливий державний орган конституційного правосуддя ЧР, заснований на моделі концентрованого та спеціалізованого конституційного судочинства, наділений правом конкретного та абстрактного конституційного контролю, при здійсненні якого він вирішує питання конституційності як національних, так і міжнародних правових актів.

Поряд з Парламентом ЧР, Президентом та Урядом він є одним із вищих державних органів. Тому Конституційний Суд передусім функціонує як ефективна складова системи „стримування і противаг” в рамках поділу державної влади, тобто щодо інших органів державної влади він здійснює контрольні повноваження і передусім щодо законодавчої та виконавчої влади.

У системі стримування та противаг він характеризується не стільки правосуддям, скільки юридичною можливістю впливати на рішення та дії законодавчої та виконавчої влади, врівноважувати їх.

Конституційний Суд, як судовий орган охорони конституційності, є незалежним, колегіальним, демократично сформованим та постійно діючим інститутом, який займає особливе місце у механізмі державної влади, є організаційно відокремленим від інших гілок влади, покликаний забезпечувати додержання положень Конституції та гарантувати конституційну законність у всіх сферах суспільного життя.

Виходячи з європейських стандартів, Конституційний Суд можна віднести до “сильних” органів конституційного контролю. Це, в першу чергу, випливає з його можливості здійснювати абстрактний та конкретний контроль правових норм, повноважень по перевірці конституційності втручань органів державної влади в основні права та свободи, де найголовнішою є можливість розгляду конституційності судових рішень, розгляд спорів про компетенцію між державними органами та органами місцевого самоврядування, вирішення виборчих питань і врешті питань, пов’язаних з імпічментом глави держави, що дозволяє говорити про намагання Конституційного Суду вирішувати найважливіші політико-правові питання.

Четвертий розділ – “Конституційний Суд у Словацькій Республіці: становлення та проблеми удосконалення (1993-2000 рр.)” – складається із двох підрозділів: “Конституційний Суд як гарант конституційної законності в незалежній Словацькій Республіці: інституційно-юридична характеристика” і ”Особливості діяльності органу конституційної юрисдикції Словацької Республіки”.

Його теоретичне значення полягає у дослідженні місця інституту конституційного контролю в механізмі Словацької держави та значення в процесі побудови правової держави. Практичний характер полягає у визначенні впливу інституту конституційної юрисдикції на зміни суспільно-політичного життя, вивчення можливостей конституційного контролю як основного засобу правової охорони Конституції СР.

Дисертант звертає увагу на те, що судова охорона конституційності у СР поділяється між судами загальної юрисдикції (охорона законності у випадках порушення прав і свобод фізичних і юридичних осіб) і Конституційним Судом (охорона конституційності у випадках порушення основних прав і свобод фізичних і юридичних осіб). Основна різниця між Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції полягає у тому, що результатом конституційного контролю є рішення про відповідність конкретної правової норми Конституції, тобто акту, який має найвищу юридичну силу, а не застосування правової норми до конкретних обставин справи, що розглядаються судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд СР наділений правом абстрактного та конкретного конституційного контролю в найширшому розумінні, тобто може перевірити конституційність будь-якого закону, постанови чи іншого правового акту, прийнятого головою держави, парламентом, урядом чи місцевим органом влади, як у зв’язку з розглядом конкретної справи, так і безвідносно до неї.

З моменту свого заснування орган конституційного правосуддя став невід’ємним елементом механізму словацької держави. Це пояснюється тим, що державні перетворення, які відбулися з проголошенням незалежної Словацької Республіки, згодом привели до гострих протиріч основних гілок влади. У такій ситуації Конституційний Суд, як незалежний судовий орган охорони конституційності, завдяки спеціалізованим повноваженням по здійсненню контролю за конституційністю нормативних актів, вирішенню конфліктів та протиріч між державними органами, посадовими особами, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, став органом стабілізації політичного життя у країні та основним арбітром у вирішенні суперечностей між державними органами. Завдяки цьому була забезпечена конституційна законність у всіх сферах державного та суспільного життя, а його рішення сприяли гармонізації політичного життя країни, становленню парламентської демократії, незалежності гілок влади, формуванню правової свідомості та правової культури всіх суб’єктів правовідносин.