Перетяга Людмила Евгеньевна Дидактические условия формирования поликультурной компетентности младших школьников
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, ступень її розробленості, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів, доведено вірогідність та обґрунтованість одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів дослідження. У першому розділі – «Формування полікультурної компетентності молодших школярів як психолого-педагогічна проблема» – розкрито сутність поняття «полікультурна компетентність», особливості її формування у молодших школярів, обґрунтовано дидактичні умови формування зазначеної компетентності. З’ясовано, що формування полікультурної компетентності особистості необхідно починати в молодшому шкільному віці, оскільки він є початковим ступенем будь-якої освіти, коли відбувається інтенсивне накопичення знань про навколишній світ і взаємостосунки в поліетнічному суспільстві, а також формування емоційно-позитивного ставлення до представників інших етнічних груп, що закладають морально-культурні основи формування особистості та її громадянської спрямованості, розпочинається етап формування етнічної ідентичності, який має вирішальне значення для процесу формування полікультурної компетентності. У дисертації доведено, що полікультурна компетентність молодшого школяра є складним багатокомпонентним особистісним утворенням, результатом полікультурної освіти і ґрунтується на засадах теоретичних знань та об’єктивних уявлень про етнокультурне різноманіття світу, що реалізується через уміння, навички і моделі поведінки, які забезпечують взаємодію з представниками різних народів і культур на основі позитивного (толерантного) ставлення до них, а також у процесі набуття досвіду міжкультурної взаємодії, що, в свою чергу, сприяє ефективній міжетнічній взаємодії в сучасному полікультурному середовищі. Полікультурна компетентність уключає когнітивний, афективний, операційний, поведінковий компоненти. Когнітивний компонент передбачає оволодіння полікультурними знаннями: знання рідної культури; поінформованість з етнокультурними особливостями різних народів світу (їхньою історією, мовою, звичаями, культурою); знання загальноприйнятих норм і правил поведінки при взаємодії з представниками різних народів і культур; знання полікультурної термінології. Афективний компонент передбачає виховання взаємоповаги до проявів інокультурності і виявляється у формуванні позитивного (толерантного) ставлення до етнокультурного різноманіття світу. Етнічна толерантність виступає соціально-психологічною характеристикою, яка виявляється в готовності представників одних етнічних спільностей взаємодіяти з іншими, що виражається в їхній взаємній терпимості на основі визнання і прийняття розходжень, що існують між ними та їхніми культурами, а також розумінні й повазі до іншого способу життя. Етнічна толерантність ґрунтується на гуманістичному підході. Вона сама по собі не здатна вирішити всі конфлікти і проблеми міжетнічного взаєморозуміння й взаємодії, а може лише надати їм цивілізовану, гуманістичну форму, сприяючи тим самим пошуку оптимальних рішень гармонізації міжетнічних відносин. Порівняно з етнічної толерантністю полікультурна компетентність містить у собі механізми, що забезпечують ефективність міжетнічної взаємодії. Для успішної полікультурної діяльності необхідні не лише теоретичні знання, а й практичні вміння та навички, що відображає операційний компонент, який є операційною основою зазначеної компетентності, спрямований як на досягнення продуктивної міжетнічної взаємодії, так і на поповнення полікультурних знань. До складу операційного компоненту входять уміння: етноспецифічні (володіння рідною мовою, дотримання звичаїв, традицій, виконання обрядів, танців, співів, володіння традиційними ремеслами тощо), полікультурні (вербальної та невербальної комунікації), інформаційні (уміння здійснювати пошук полікультурної інформації, використовуючи для цього різні джерела, енциклопедичні та періодичні видання, Inte et тощо). Перелічені компоненти полікультурної компетентності взаємопов’язані між собою, їх взаємодія виявляється у поведінковому компоненті, який передбачає набуття досвіду міжкультурної взаємодії з представниками різних етнокультурних груп, що може бути як прямим, так і опосередкованим. Існує навіть певна закономірність: чим більша кількість етнічних культур оточує дитину, тим ширше потенційні можливості для їх пізнання і тим більший досвід міжкультурного спілкування набуває особистість. Природа полікультурної компетентності є подвійно обумовленою: з одного боку, соціально обумовлена, і в цьому сенсі полікультурна компетентність є умовою інтеграції дитини в поліетнічне середовище, а, з іншого, – особистісно обумовлена, індивідуально-значуща, оскільки забезпечує вихід на саморозвиток і самореалізацію особистості (Т.Поштарьова). Володіння полікультурною компетентністю задовольняє потребам як соціуму, так і особистісним настановам. Формування полікультурної компетентності особистості є процесом складним, який здійснюють суспільство, родина, засоби масової інформації, спілкування з однолітками. Даний процес може бути частково організованим, відбуватися стихійно, але для того щоб зробити його більш ефективним, необхідно здійснювати його цілеспрямовано. Доведено, що процес формування полікультурної компетентності може бути успішним за таких дидактичних умов: • забезпечення інтеграції полікультурної інформації із основним програмовим матеріалом навчальних предметів; • забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності. Враховуючи, що процес формування полікультурної компетентності є тривалим у часі, впродовж усього періоду навчання молодшого школяра необхідно інтегрувати полікультурну інформацію в усі навчальні предмети, оскільки жодна окремо взята дисципліна не може розкрити все етнічне різноманіття. Це дозволить охопити велику кількість учнів, уникнути їхнього перенавантаження та зайвих економічних витрат. Особливу увагу слід приділяти відбору полікультурної інформації на основі етнокультурності, достовірності, цілеспрямованості, позитивності, гуманістичності, доступності, логічності, цікавості, "егоцентричності", комплексності, систематичності, багатофункціональності. Полікультурна інформація повинна органічно входити до дисциплін, що вивчаються («Математика, «Читання», «Рідна мова», «Я і Україна», «Трудове навчання», «Образотворче мистецтво», «Музика», «Фізична культура», «Основи здоров’я» тощо), але не відволікаючи від вивчення самого предмету. Для цього треба скласти план перспективної роботи на всі чотири роки навчання дітей у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня, чітко визначивши, про що і на яких уроках, у якому класі необхідно розповідати. Полікультурна інформація має ґрунтуватись на розкритті відмінностей в культурах різних народів, пошуку того спільного, що об’єднує всіх людей. При цьому основним є виділення спільності гуманістичної спрямованості менталітету всіх народів, виявлення загальнолюдських гуманістичних цінностей, які втілюються у різноманітних етнокультурних варіантах. Впровадження зазначеної умови забезпечується формування когнітивного, операційного й афективного компонентів полікультурної компетентності. Реалізація наступної дидактичної умови передбачає забезпечення взаємозв’язку навчальної та позанавчальної діяльності у процесі формування полікультурної компетентності, що відбувається в ході позанавчальних (предметні гуртки, секції, виставки творчих робіт тощо), позакласних (збори, класні години, вечори відпочинку, свята, екскурсії, походи, музейна діяльність тощо) та позашкільних (конкурси, тематичні екскурсії, фестивалі дружби тощо) заходів. Організація цих форм позанавчальної діяльності передбачає циклічність, послідовність і наступність логічно взаємопов’язаних групових і масових позаурочних заходів, які доповнюють і поглиблюють полікультурну інформацію певної теми, проблеми або напряму, які розглядалися на уроці, надають можливість учням співставити, проаналізувати, узагальнити цю інформацію, виявити полікультурні знання й уміння (когнітивний, операційний компоненти полікультурної компетентності), що забезпечують міжкультурну взаємодію (афективний і поведінковий компоненти полікультурної компетентності) в умовах життєдіяльності. Позанавчальна діяльність полікультурно спрямована, має яскраво виражену специфіку впливу на особистість, а саме: добровільність і право вибору занять, різноманітність і альтернативність спілкування як з однолітками, так і з педагогами – керівниками гуртків та секцій, диференційованість за інтересами та захопленнями, що дозволяє підтримувати стійкий інтерес щодо етнокультури різних народів. Отже, теоретичне обґрунтування сутності полікультурної компетентності, визначення дидактичних умов її формування у молодших школярів створили передумови для впровадження цих умов у навчальному і позанавчальному процесі ЗНЗ І ступеня. У другому розділі - «Експериментальна перевірка дидактичних умов, які сприяють формуванню полікультурної компетентності молодших школярів» – розкриваються загальні питання організації та проведення педагогічного експерименту. З метою перевірки висунутої гіпотези щодо ефективності формування полікультурної компетентності молодших школярів, що забезпечується реалізацією обґрунтованих дидактичних умов, було проведено лонгітюдний педагогічний експеримент, на різних етапах якого було задіяно 299 учнів та 179 вчителів. На першому, початковому етапі, було отримано пілотажні дані після: • вивчення стану полікультурної роботи у ЗНЗ І ступеня. Для цього було проаналізовано навчальні плани, програми і підручники з метою виявлення інформації полікультурної спрямованості. Аналіз навчальних програм 1-2 та 3-4 класів українських ЗНЗ І ступеня показав, що вони передбачають ознайомлення лише з українською національною культурою, є окремі спроби розробляти полікультурну складову змісту освіти. Проведений контент-аналіз матеріалів підручників з позиції полікультурності показав, що основну частину навчальних матеріалів орієнтовано на національну українську культуру, незважаючи на те, що майже всі дитячі колективи (за винятком створених виключно для представників певного етносу) є поліетнічними. І хоча в різному степені елементи полікультурності все ж такі є в навчальних програмах та підручниках, але вони мають нецілеспрямований, несистематичний характер, що не сприяє формуванню в молодших школярів комплексних знань про національно-культурні особливості різних народів світу, про їхні досягнення; • проведення анкетування 10 завучів та 160 вчителів ЗНЗ І ступеня з метою виявлення якості роботи полікультурної спрямованості з молодшими школярами; проаналізовано додаткову літературу з питань етнокультури представників різних етнічних груп України.
