ПІСЕННА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ ПІДЛЯШШЯ: ЕТНОРЕҐІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА, ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано  актуальність теми дослідження, визначено  мету та завдання роботи, розкрито джерельну базу, наукову новизну результатів аналізованої проблеми, висвітлено її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, сформульовано положення, що виносяться на захист, а також подано рекомендації практичного застосування одержаних результатів.

У першому розділі “УКРАЇНСЬКА ПІСЕННА ТРАДИЦІЯ ПІДЛЯШШЯ В КОЛІ ІНТЕРЕСІВ ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОЇ НАУКИ” висвітлюється історія збирання, дослідження й видання українського пісенного фольклору реґіону. Перший етап збирацької діяльності триває з початку  й до середини ХІХ ст. і позначений  народознавчими інтересами з боку польських збирачів та  дослідників. Реґіональні тексти календарної та родинно-обрядової пісенності зустрічаємо у записах Зоріана Доленги-Ходаковського, етнографічній розвідці Л. Голембйовського “Lud polski, jego zwyczaje, zabobony” (1830).  Пісенні твори українців терену містяться у виданні Й. Лозинського “Ruskoje wesile”(1835), яке було однією з перших спроб порівняльного аналізу  весільної драми українців Підляшшя та перемиського Надсяння. Календарна та весільна поезія реґіону представлена у праці К. Вуйціцького “Pieśni  ludu Biało-Chrobatów, Mazurów i Rusi znad Bugu”(1836)  і в розділі “Ruś Podlaska” чотиритомного видання “Zarysy domowe” (1842).

30-40-і роки ХІХ ст. стають початковим етапом нагромадження фольклорного матеріалу досліджуваного реґіону, першими спробами його класифікації, систематизації, наукового осмислення. Проте публікації цього періоду мали все ж популярний характер. Їх автори не завжди дотримувались принципів належної паспортизації матеріалу, фольклорно-етнографічні відомості були часто загальними, схематичними, та й сам фольклор трактувався як “складова частина” польського.

В роботі аналізуються результати експедиції П. Чубинського, котрий одним з перших в українській фольклористиці всебічно обстежив територію реґіону та подав відомості про автохтонне населення терену. Саме за його пропозицією межі вивчення культури та побуту етнографічних груп українського етносу були розширені й охоплювали південну частину Гродненської, східні частини Люблінської та Сідлецької губерній. До третього, четвертого та п’ятого томів “Трудов” П. Чубинського увійшли пісенні матеріали, представлені значною кількістю записів з Більського та Кобринського повітів реґіону.

До публікації зразків народнопоетичної творчості українців терену  зверталися В. Антонович та М. Драгоманов. З історією вивчення фольклору Підляшшя пов’язані імена місцевих збирачів М. Страшкевича та К. Заусцинського, які в розвідках “Очерки быта крестьян  Холмской и Подлясской Руси по народным песням” (1885) та “Устная народная словесность в Холмской и Подлясской Руси” (1885) подали цінні відомості про особливості обрядово-звичаєвої поезії  місцевого населення, акцентуючи увагу на календарних та родинно-обрядових святах.

Чільне місце в історії збирання та вивчення фольклорної культури українців Підляшшя займає дослідницька діяльність вченого-славіста М. Янчука. Науковим підходом до вивчення локальної місцевої традиції вирізняється його праця “Малорусская свадьба в Корницком приходе Константиновского уезда Седлецкой губернии”(1885). Проаналізувавши стан побутування місцевого українського весільного комплексу, М. Янчук виявив глибоку автентичність та своєрідність пісенного репертуару весільної драми. Не лише значна кількість зібраного, систематизованого ним матеріалу, але й висновки та спостереження сприяли розширенню уявлень про локальну та реґіональну фольклорно-етнографічну спадщину українців терену, оскільки аналогічних записів весільної обрядовості ХІХ ст. майже не збережено.

Вагомий внесок у збирання і видання пісенного фольклору українців Підляшшя зробив відомий польський фольклорист О. Кольберг, представивши українські народні пісні  у томах “Mazowsze” (1887, 1890) та  “Chelmskie” (1890). Попри мовні неточності, безсистемне розміщення українських текстів серед польських, що було взагалі характерним явищем у польській фольклористиці ХІХ ст., матеріали О. Кольберга  відображають місцевий репертуар, містять цікаві спостереження щодо умов його побутування, завдяки чому праці стали цінним джерелом відомостей про духовну культуру українського етносу реґіону.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. засвідчує підвищення уваги до наукового опрацювання пісенного фольклору  Підляшшя як серед польських, так і серед російських дослідників. Окремі публікації фольклорно-етнографічних матеріалів та їх інтерпретація  з’являються на сторінках періодичних видань – “Wisły”, “Biblioteky Warszawskej”. Серед  окремих досліджень цього періоду варто відзначити працю   І. Бессараби “Материалы для этнографии Седлецкой губернии /Забужная Русь и Ломазский приход/” (1903) та розвідку А. Плещинського “Opis historyczno-statystyczny parafii Międzyrzeckiej” (1911), де поруч з розділом про звичаї та обряди мазурів автор помістив “Рieśni i dumki Rusinów”. Ці видання мають наукову цінність і містять важливі фактологічні відомості. В дослідженні традиційних жанрів фольклору в цілому, як і в попередні періоди, перевага надається обрядовій поезії календарного та родинного циклів.

Давність народної пісенної традиції краю, її збереженість та реґіональні особливості розкрито у  науковому  описі весілля, зробленому філологом Є. Рудницьким у 20-ті роки ХХ ст. Матеріал його рукописного збірника “Українське весілля на Підляшші” не підкреслює якусь його винятковість порівняно із загальноукраїнським пісенним репертуаром, але водночас   засвідчує локальну своєрідність і несе в собі чимало елементів архаїки. 

Новим етапом в історії збирацької та видавничої діяльності дослідників народнопоетичної творчості Підляшшя слід  вважати останні десятиліття ХХ ст. У Польщі в цей час видаються праці, які популяризують пісенний фольклор українців реґіону, серед них, зокрема, заслуговують на увагу студії О. Олещука. Значно доповнює відомості про сучасну українську пісенність  терену дослідження О. Барщевського “Białoruska obrędowość i folklor wschodniej Białostocczyzny” (1990), до якого поряд з білоруськими народними піснями увійшли й українські, необґрунтовано віднесені автором до білоруського етнокультурного ландшафту.

В контексті загального українознавства опублікована праця С. Килимника “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” (1994), в якій аналізується весняна календарно-обрядова поезія Підляшшя.

Суттєва увага в роботі надається народознавчій діяльності І. Ігнатюка. Його багата фольклорно-етнографічна колекція південної частини реґіону (окремі матеріали якої зберігаються в рукописних фондах ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України) є одним з небагатьох джерел, яке дає можливість простежити сучасний стан української пісенної традиції терену.

Історії збирання та публікації народнопоетичної творчості української спільноти присвячено праці підляського ученого Ю. Гаврилюка. Окремі жанри обрядового фольклору та його сучасні особливості проаналізовано у розвідках місцевих дослідників Є. Рижик, М. Гайдука, А. Радзіковської, С. Копи.

Народнопоетична творчість українців Підляшшя залишалася практично поза увагою української радянської фольклористики. Лише з проголошенням  державної незалежності України створюються передумови для вивчення народної культури українців зарубіжжя і, зокрема, історико-етнографічного реґіону Підляшшя. Питання історії вивчення українського фольклору та аналіз сучасного стану пісенної творчості терену висвітлюються у студіях Р. Кирчіва,  Л. Вахніної.

Цінний матеріал для порівняльних досліджень народної пісенності міжетнічного пограниччя міститься у праці С. Грици “Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Колесси та К. Мошинського” (1995). Належну увагу багатьом аспектам духовної спадщини  українців реґіону приділено в історико-етнографічному дослідженні “Холмщина і Підляшшя” (1997), яке є однією з перших спроб узагальнити проблеми історії та народної культури українців терену. Пісенний фольклор в обрядовому контексті розглядається у статтях В. Борисенко, Є. Рижик. 

Узагальнивши результати проведених спостережень, робимо висновок, що представниками української та зарубіжної науки про народну творчість, численними збирачами фольклору протягом ХІХ-ХХ ст. нагромаджено великий фактичний матеріал з історії пісенного фольклору Підляшшя, чим закладено підґрунтя для комплексного міждисциплінарного дослідження пісенної культури українців реґіону.

У другому розділі  “ЖАНРОВА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПІСЕННОГО ФОЛЬКЛОРУ ПІДЛЯШШЯ”, що складається з п’яти підрозділів, проаналізовано історично сформовану жанрову систему народної пісенності терену. Розглядаючи жанр як єдність змісту, художньої форми і суспільно-побутової функції, визначено жанровий склад пісенного фольклору.

 У першому підрозділі “Своєрідність історико-етнографічного реґіону. Умови побутування народнопісенної творчості” розглядається комплекс факторів (географічні, історичні, мовні), що мали  помітний вплив на фольклорний процес терену.

Незважаючи на складну історичну долю, народнопісенна культура реґіону відзначається багатими традиціями в їх живих автентичних проявах, характеризується відносною  системною цілісністю, основу якої складає давній пласт пісень календарно-землеробського і родинно-обрядового циклів.

У другому підрозділі роботи проводиться аналіз календарної поезії, що представлена зразками зимового, весняного та літньо-осіннього циклів і вирізняється різним ступенем збереженості традиції. Зокрема в сучасному побутуванні, порівняно з записами ХІХ ст., простежується тенденція скорочення родинно-господарських колядок, щедрівок, значно швидше вийшли з  побутування ритуальні обходи з зіркою, “Козою”. Натомість активно функціонують колядки з церковно-християнською традицією, що широко відомі в Україні.

На тлі загальнонаціональної традиції за  активністю  сучасного побутування, тематичним багатством і чисельністю найкраще зберігся на Підляшші весняний цикл народного календаря. Простежується розвиненість і розмаїття танково-ігрових та хороводних веснянок.

Літній цикл календарно-обрядового комплексу майже втратив побутування. Маємо на увазі русальні, купальські й петрівчані пісні. Лише окремі зразки купальських творів змістилися у часі виконання та перейшли до весняної обрядовості, засвідчуючи міжжанрову дифузію у фольклорному процесі. Просторова та часова прикріпленість жнивних пісень, що в минулому була строго регламентована, на сучасному етапі обмежується лише заключним обжинковим компонентом, приуроченим до обряду вшанування останнього снопа та обжинкового вінка. Підкреслюючи практичну функцію обрядового контексту, календарний фольклор продовжує зберігати свою язичницьку основу, інколи домінуючи  над пізнішими християнськими нашаруваннями.

У календарній поезії Підляшшя, що характеризується генетичним зв’язком і типологічною однорідністю з загальнонаціональною фольклорною  традицією, помітні своєрідні риси, що проявляються перш за все у назвах окремих пісень та ритуалів. Найбільшою мірою це стосується щедрування – “гоготання”, у весняному циклі – існування окремих фрагментів волочебних обходів та їхньої вербальної частини на півночі терену; наявність народних назв у веснянках (“постяні”, “володарки”, “жалімони”,  “кріп” – у південній частині реґіону, “рогульки” – в північній його частині); жнивних ритуальних звичаях (обрядовий сніп у північній частині має назву “перепілка”, у південній – “борода”, “верея”).

Аналізу пісенного матеріалу весільної драми присвячено третій підрозділ “Родинно-обрядовий фольклор”. Структура весілля українців реґіону має загальноукраїнські риси, що проявляються у спільності обрядодій, пісенних сюжетів, мотивів. На сучасному етапі пісенний репертуар весільної драми представлений досить повно і різнобічно. Причину збереження багатьох обрядових констант та їхньої вербальної частини можна пояснити певною законсервованістю, хоча різні компоненти драми по-різному реагували на соціальні, історичні та суспільні явища. Якщо говорити про динаміку весільного комплексу загалом, то він у часі звузився, замість чотирьох, подекуди й семи днів, протягом яких тривали обрядові дійства, збереглося здебільшого три. Незважаючи на певні трансформації в пісенних текстах, скорочення весільного обрядового дійства загалом, втрату окремих пісенних блоків, пов’язаних з ритуалами заручин та “торгу коси”, простежується стабільність весільної пісенної традиції та чітка функціональна регламентація текстів. Крім коровайного обряду, що відзначається особливою розвиненістю поезії, вирізняється також ритуал “випрошування сиру”, багатий на пісенні перекори. Продовжують активно побутувати величальні, ритуальні, заклинальні тексти, що зберігають окремі архаїчні риси та весільна обрядова лірика. До весільного репертуару все частіше залучаються сучасні пісенні новотвори, танцювальні, жартівливі, ліричні та родинно-побутові позаобрядові пісні. Реґіональна особливість весільної драми Підляшшя – відсутність традиції квітчання гільця, колективне благословення молодих напередодні шлюбу.

Традиційна поховальна обрядовість терену збереглася фрагментарно, і в сучасному побутуванні спостерігаємо згасання традиційних плачів. Повністю вийшли з практичного вжитку рекрутські та солдатські голосіння. Разом з тим ми не можемо стверджувати про втрату цієї фольклорної традиції взагалі. Жанр голосінь ще в 50-х роках ХХ ст. побутував у реґіоні, зберігаючи в своїй основі сталі елементи українського поховального оплакування. На сучасному етапі голосіння побутують  лише в окремих родинах, де ще дотримуються традиційних форм обрядових церемоній поховання. Проте і тут поховальне оплакування помітно звужується, витісняючись поховальними церковними текстами.

Чимало новаційних рис у порівнянні з фіксаціями ХІХ – початку ХХ ст.  виявляємо у сучасному побутуванні позаобрядової лірики українців реґіону, динаміка якої розглядається у четвертому підрозділі роботи. 

Традиційна українська пісенність суспільно-побутової тематики (козацькі, антикріпосницькі, рекрутські, солдатські, репатріантські пісні) зберігається  на Підляшші лише в пам’яті старшого покоління. Місцевий репертуар  соціального змісту поповнювався  і за рахунок трагічних подій евакуації українського населення у найвіддаленіші кутки Росії (1915) та депортації на північно-західні землі Польщі в рамках акції “Вісла” (1947). Як реакція на глибоке народне потрясіння, варіанти “Пісень про вивозку” (“От уже од’їжджаєм в Росію”, “А в нас на Подляшшю смутні дні настали”) позначені особливим драматизмом, достовірністю викладу, трагедійністю сюжету й  активно побутують в південній частині терену. В північній частині терену зафіксовано зразки стрілецького фольклору.

Життєздатністю, тематичним і сюжетним багатством в українській народнопісенній творчості Підляшшя  відзначається лірика про кохання, що складає значну групу родинно-побутової поезії.  Серед пісень цього циклу поширені сюжетні ситуації, в яких передаються знайомство, перші зустрічі парубка з дівчиною. Домінуюче місце в реґіональній ліриці кохання належить пісням з мотивом перешкод закоханим. Незгода між сім’ями чи соціальне становище були одними з таких перешкод, що лежали на шляху головних персонажів. Серед місцевих записів любовної лірики популярними є мотиви про зрадливе кохання, розлуку закоханих через людський поговір. Пісні цього циклу вирізняються багатоманітністю варіантів. Особливою популярністю у місцевого населення користуються широко відомі в Україні народнопоетичні твори (“Ой чий то кінь стоїть?” “Чом ти не прийшов?”, “Ой у вишневому саду”, “Цвіте терен” та ін.), серед яких немало пісень літературного походження (“Взяв би я бандуру”, “Дивлюсь я на небо”, “Місяць на небі, зіроньки сяють” та ін.). У процесі побутування ці твори засвоювались у реґіоні та, фольклоризуючись, набирали нових рис, пристосовувались до музичних та мовних традицій.

Народна поезія родинного життя охоплює типове для цієї сфери пісенності коло тем, сюжетів і мотивів. Переважна більшість творів місцевого репертуару,  як і пісень про кохання, є варіантами, близькими за змістом  і текстуально до надрукованих у багатьох джерелах та записаних у різних реґіонах України. Разом з тим, серед них  є й немало оригінальних підляських версій родинно-побутових пісень. Поширені у місцевому репертуарі теми про розлуку молодої з родом, нелегку долю жінки в сім’ї чоловіка, нещасливе подружжя, лиху долю, змарноване життя, вдівство.

Порівнюючи місцеві варіанти із записами з різних теренів України, спостерігаємо вилучення або додавання контамінованих пісенних блоків, внаслідок чого відбуваються семантичні трансформації. Окремі твори побутують у скорочених варіантах.

Невід’ємним складником реґіональної творчості є жартівливі та танцювальні пісні, що завжди були для народу своєрідним засобом самозахисту в умовах гніту й лихоліття. Ці дотепні твори продовжують активне життя і виконуються на  весіллях, родинних святах. Місцеві записи жартівливих пісень є варіантами до записаних у багатьох місцевостях України.

Позаобрядова лірика українців Підляшшя зберігає одну з основних особливостей народних ліричних творів – здатність до контамінації, міжжанрової взаємодії на рівні формул, словесних блоків, композиційних мотивів, що призводить до процесу варіативності. Спостерігаємо також залучення у творчий процес, поряд з традиційними фольклорними джерелами, літературних творів, тенденції до пісенних переробок, текстових скорочень. Народнопісенна лірика Підляшшя характеризується багатством мотивів, що віддзеркалюють складний спектр душевних переживань, пов’язаних з драматичними соціальними, любовними та родинно-побутовими конфліктами.

Помітне місце в традиційному пісенному репертуарі Підляшшя займає балада. Вона стала об’єктом аналізу п’ятого підрозділу дисертації. Місцеві записи  балад органічно належать до загальноукраїнського фонду, мають ознаки та реалії, що простежуються і в контексті слов’янського фольклору. В сучасному побутуванні традиційна балада представлена творами про кохання та родинно-побутові стосунки, зафіксовано окремі зразки балад з елементами міфології. Балади, в яких драматизм людських взаємин виявляється в контексті історичних або соціальних обставин, перейшли у пасивний фонд побутування і зберігаються у пам’яті старшого покоління.

Підляський жанр української балади тематично розмаїтий і включає численні варіанти з сюжетною канвою про самогубство, отруєння закоханих, зраду в коханні, втрату коханого, дівочу легковажність, нерівні вікові шлюби, про знущання свекрухи над невісткою, трагічні конфлікти між панами і слугами, про розбійників та їхні жертви. В сучасному побутуванні балади зафіксовано явище контамінації з творами родинно-побутової поезії, осучаснення в змалюванні поведінки персонажів, деталей побуту, вкраплення в текст сучасної лексики. Проте подібні модифікації та трансформації не руйнують баладу як жанр, а створюють перехідні форми у динаміці фольклорного процесу і свідчать про життєздатність жанру.

У третьому розділі “ПІСЕННА ТРАДИЦІЯ В СУЧАСНІЙ  КУЛЬТУРІ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ПІДЛЯШШЯ” робимо спробу проаналізувати складний діалектичний процес взаємодії традиційних і нових опосередкованих форм побутування української пісенної творчості в системі сучасної народної культури. Розглядаємо лише північну частину реґіону, оскільки українці південної частини терену після депортаційних заходів та часткового повернення зазнали майже повної асиміляції, відбулася руйнація внутрішньо-етнічних культурних процесів і єдиним виявом національно-культурного життя залишаються лише кілька парафій православної церкви. Саме релігійний фактор є етновизначальною ознакою українства як південної, так і північної  частини реґіону.

Сучасна народна культура – складна і мінлива система, що перебуває у постійному розвитку завдяки кардинальним змінам у традиційному побуті та естетичних потребах. В ній співіснують та взаємодіють різні види виконавського мистецтва, різні типи художньої творчості. Тому в контексті фольклор і народна культура, як наголошують дослідники, важливо звернути увагу на розуміння фольклору як процесу сприйняття, трансформації  й  адаптації народом усіх видів мистецької діяльності.

З перемогою демократичних сил у Польщі та утвердженням  державної незалежності України створюються передумови для активізації культурно-просвітницької діяльності серед української спільноти терену і налагодження контактів з метрополією. Важливим осередком національного руху з 1992 року стає  реґіональна організація – Союз українців Підляшшя (СУП), що виступає ініціатором багатьох культурних починань. Зокрема, започатковано часопис “Над Бугом і Нарвою”, що сприяє поширенню етнокультурної інформації, введено україномовну радіо- та телепередачу. Важливою подією у розвитку мовно-культурної сфери було запровадження з 1994 року української мови у шкільну програму двох початкових навчальних закладів, адже впродовж тридцяти років українська мова була повністю вилучена з системи освіти. Розроблена державна програма “До традиції”, спрямована на збереження та розвиток національної самобутності меншин, вивчення локальних народних традицій.

Одним із шляхів збереження духовної культури підляшан є підтримка та розвиток творчого потенціалу самих  носіїв художньої творчості, створення сприятливих умов для подальшого функціонування її традиційних форм. Відтак важливе місце в сучасному культурному житті українства  реґіону належить аматорській творчості, а також такій характерній формі фольклоризму, як фольклорно-етнографічні ансамблі,  що пробуджують інтерес до народної спадщини. В роботі аналізується діяльність і репертуар окремих автентичних народних колективів, молодіжних  “експериментальних” гуртів, існування та створення яких свідчить про розвиток та функціонування пісенної традиції, про збереження спадкоємності поколінь. Включаючись в сучасну культуру, народні традиції краю відтворюються, реконструюються не лише фрагментарно, а як цілісна система, і продовжують існувати як фактор національної свідомості.

Репродукція і трансформація фольклорних традицій в сучасній народній культурі Підляшшя відбувається шляхом проведення щорічних локальних оглядів-конкурсів автентичних  та аматорських колективів, приурочених до свят народного календаря, реґіональних відбіркових оглядів фольклорних гуртів перед Фестивалями української культури. Упродовж останніх років систематично проводяться реґіональні зустрічі “Музичні майстерні”, метою яких є популяризація української народної музичної культури серед молоді, творче спілкування й передача виконавської інструментальної традиції, яка ще збереглася в окремих локальних осередках. Пісенний фольклор українців терену є також своєрідним  художнім арсеналом міжнародних мистецьких подій – “Більські художні зустрічі”, “Музичні діалоги над Бугом”, фольклорні зустрічі  “З сільського подвір’я” та Фестивалі української культури “Пудляська осень”. Ці заходи є не лише окремими спорадичними виявами етнічного в традиційній та молодіжній культурі, а дійсним показом тих локальних, реґіональних її варіантів, що існують та розвиваються. Разом з тим, поєднання у концертно-естрадній діяльності автентичних, аматорських і професійних колективів підкреслює внутрішню, глибинну єдність, взаємозалежність цих сфер духовного буття етносу.

Враховуючи синкретичний характер народної культури, локальні та реґіональні  пісенні огляди  відтворюють живе етнографічне середовище, в якому фольклор виступає в органічному зв’язку з ужитковим мистецтвом. Досить поширеною формою, що забезпечує такий зв’язок є традиційні ярмарки народних промислів, виставкова діяльність місцевих майстрів, які мають можливість репрезентувати найрізноманітніші вироби декоративно-ужиткового характеру. Водночас традиційні виставки-конкурси виступають засобом відкриття раніше невідомих народних майстрів і засвідчують існування писанкарських, ткацьких, гончарських та інших мистецьких осередків у північній частині Підляшшя.

Інтегруючи в собі матеріальну і духовну культуру етносу, такі культурно-мистецькі події, як народні свята й пісенні огляди, підтверджують невичерпність джерел народної творчості, стимулюють творче начало, заохочуючи до участі виконавців та аматорські колективи, ініціюють створення нових ансамблів при сільських та міських будинках культури. Адже для значної частини сучасного реципієнта такі  огляди та фестивалі виступають важливим фактором культурної ідентифікації, створюють можливості для відновлення багатьох сторінок духовної скарбниці українців реґіону.

У висновках підводяться підсумки дослідження народнопісенної творчості українців Підляшшя, визначається її реґіональна специфіка, місце  в загальнонаціональній традиції та особливості  побутування на сучасному етапі.

Вивчення пісенної культури українців терену пов’язане з діяльністю українських та зарубіжних дослідників. Особливу цінність складають праці фольклористів  ХІХ – поч. ХХ ст. К. Вуйціцького, П. Чубинського,  М. Янчука, О. Кольберга, І. Бессараби, які понині залишаються основною джерельною базою  вивчення пісенного фольклору українського етносу Підляшшя. Лише у другій половині ХХ ст. український фольклор терену знову з’явився в полі зору народознавців.

Народнопісенна творчість українців  реґіону пройшла складний шлях розвитку, на якому позначилась історична доля етносу, суспільні та політичні фактори.  Ідентифікуючи себе з православною культурою, автохтонне українське населення терену упродовж століть боронило свою національну самобутність, віру, духовні цінності. Народна пам’ять стійко зберігала надбання фольклору, обрядові та звичаєві традиції, які  і сьогодні залишаються важливими факторами єдності української спільноти.

Українська пісенність терену в сучасному побутуванні репрезентована майже всіма пісенними жанрами, за винятком дум та історичних пісень. Вона має багаті традиції, зберегла відносну цілісність жанрової системи, основу якої складає давній пласт пісень календарно-землеробського і родинно-обрядового циклів.

Порівняльний аналіз народнопісенної традиції Підляшшя дав змогу розкрити  загальнонаціональний контекст поетичної структури і форм побутування обрядової та позаобрядової народної творчості (близькі варіанти пісень, подібність форм функціонування вербального тексту в обрядовому етнографічному комплексі, міжжанрова дифузія в динаміці фольклорного процесу) та виявити її реґіональну специфіку (пасивне побутування родинно-господарських колядок, купальських,  жнивних пісень, давнього пласту балад з міфологічними мотивами, добра збереженість текстів ігрових і хороводних весняних пісень, своєрідна народна термінологія назв жанрових різновидів пісенного фольклору).

Тематичним і сюжетним багатством в пісенній культурі українців Підляшшя вирізняється позаобрядова народна лірика, хоча не всі жанрові різновиди її, порівняно з загальнонаціональним фондом, зберегли непорушність поетичної системи та характерні для жанру форми побутування.

Традиційний репертуар соціально-побутової лірики поповнився за рахунок пісень тематичного циклу про трагічні події переселення та депортації українців південної частини терену.

Порівняно з  пісенним фондом записів ХІХ – початку ХХ ст. сучасний стан народної лірики українців Підляшшя підтвердив, що жанр у фольклорі завжди складна трансформація однієї із сторін дійсності: певних соціальних відносин, етнографічних інститутів, історичних подій, системи поглядів.

 Урізноманітнюються форми функціонування народнопоетичної творчості та шляхи її поширення, активізується взаємозв’язок фольклору з самодіяльним та професійним мистецтвом. З розвитком аматорського руху, створенням фольклорно-етнографічних колективів пов’язане відродження фольклорних традицій, безпосереднє включення їх у сучасний культурний процес, що дає підстави твердити про тенденцію  їхнього подальшого розвитку. Зростання питомої ваги традиційного фольклору в сучасній народній культурі досліджуваного реґіону свідчить про об’єктивну закономірність демократизації культури, усвідомлення спільнотою  цінності народних традицій, що виконують функцію самозбереження, відтворюють ментальність у різноманітних формах народної культури.