ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТ В УМОВАХ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дисертаційної роботи, представлено теоретико-методологічні засади й охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретичні основи подолання соціальної депривації дітей-сиріт в умовах загальноосвітньої школи-інтернату” здійснено аналіз соціальної депривації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, як соціально-педагогічної проблеми; розкрито особливості формування і проявів соціальної депривації у підлітків загальноосвітньої школи-інтернату; теоретично обґрунтовано та розроблено модель подолання соціальної депривації підлітків у середовищі загальноосвітньої школи-інтернату.

Спираючись на наукові розробки, присвячені соціальній депривації (О. Алексеєнкова, Т. Араканцева, М. Буянов, М. Варій, Ю. Волков, С. Котляров, Й. Лангмеєр, Н. Малярова, А. Прихожан), під соціальною депривацією ми розуміємо психічний стан людини, який виникає у результаті неможливості задоволення протягом тривалого часу достатньою мірою життєво необхідних соціальних потреб. Визначено, що однією з базових соціальних потреб дитини є потреба у захищеності, любові і турботі батьків, родинному середовищі, що підтверджує актуальність проблеми соціальної депривації для дітей, які залишились без батьківського піклування, і виховуються в державних інституціях опіки.

Застосування комплексного підходу до аналізу соціальної депривації у дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, засвідчило міждисциплінарний характер проблеми. На підставі соціологічного (Х. Джарімова, О. Спесівцева, Л. Волинець), медичного (В. Петровський, Р. Моісеєнко), психологічного (Г. Бевз, Р. Білінська, Й. Лангмеєр, Н. Толстих) та педагогічного підходів (І. Звєрєва, І. Пєша, І. Пінчук, Р. Овчарова, Л. Оліференко) подано авторське визначення соціальної депривації у дитини-сироти як складного соціально-психологічного утворення, що являє собою комплекс негативних властивостей і якостей, котрі перешкоджають процесу її гармонійної соціалізації.

У результаті узагальнення наукових досліджень психологів і педагогів (О. Антонова-Турченко, Г. Бевз, І. Дубровіна, Я. Гошовський, Т. Землянухіна, Й. Лангмейєр, А. Прихожан, Л. Смагіна, І. Фурманов, В. Яковенко) з’ясовано, що найбільш деструктивного характеру вплив соціальної депривації на вихованців державних закладів опіки набуває у підлітковому віці, який вважається складним, переломним, критичним, протягом якого активно відбувається процес соціалізації особистості. Наявність негативної сімейної історії та специфічні умови „закритого” інтернатного закладу спричиняють деформації в соціальному розвитку (ціннісних орієнтаціях, якостях особистості, поведінці) підлітків школи-інтернату, які ґрунтуються на переживанні роз’єднаності з великим і малим соціумом, нехтуванні ними соціумом, почутті соціальної відчуженості, неусвідомленні цінності своєї особистості як соціального суб’єкта. Образи на батьків, дорослих та світ призводять до переважання індивідуалістичних та утримансько-споживацьких настроїв підлітків, соціальні ж орієнтири не стають пріоритетними у системі їх життєвих цінностей. Серед особистісних якостей соціально депривованих підлітків слід відзначити закомплексованість та некомунікабельність у процесі взаємодії з найближчим оточенням, членами громади; емоційну бідність та одноманітність засобів спілкування; пасивність й безініціативність вихованців; безвідповідальне ставлення до свого майбутнього життя та майбутнього країни. Поведінка підлітків школи-інтернату відзначається грубістю, конфліктністю та агресивністю у взаємодії з однолітками, педагогами, іншими людьми; поодинокими проявами позитивної соціальної активності; небажанням дотримуватись встановлених соціальних норм, правил поведінки у школі-інтернаті та за її межами, що спричиняє різні види девіантної поведінки. Деструктивний вплив соціальної депривації має пролонговану дію, а тому залишається відчутним і після закінчення школи-інтернату, оскільки за час навчання підлітки не отримують адекватного уявлення про реальні соціальні складнощі самостійного життя, у подальшому вони не можуть адаптуватися до умов, що їх оточують; у переважній більшості вони не підготовлені до шлюбу, життя в сім'ї і територіальній громаді, виховання власних дітей, виконання громадських обов’язків. Особливо ускладнює їх життя відсутність необхідної життєвої компетентності, правова неграмотність, через що вони легко стають жертвами шахраїв чи злочинців, а також потрапляють до групи соціального ризику.

Таким чином, специфіка соціальної депривації вихованців підліткового віку визначається наступними структурними компонентами: сімейною депривацією, яка є наслідком позбавлення необхідного батьківського піклування й родинного оточення; закладовою депривацію, що формується під впливом виховання в умовах інтернатного закладу, який зберігає ознаки „закритості”; та появою екзистенційної депривації (глибинного почуття втрати смислу життя, поєднаного з відчуттям порожнечі), котра актуалізується у вихованців в юнацькому віці.