Поклонська Пострадянський розвиток держави та права в Україні

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь розробки розглянутих автором питань у науковій літературі, їх важливість на сучасному етапі розвитку України, окреслюється джерельна база; показаний зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета і завдання дослідження, об’єкт, предмет та методологічна основа дисертації; вказана наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, надаються відомості про апробацію результатів дисертації та загальну структуру наукового дослідження.

Розділ перший “Характеристика пострадянського розвитку держави та права в Україні” містить три підрозділи та розкриває сутність пострадянського періоду як перехідного етапу розвитку України. У підрозділі 1.1. “Пострадянський період як перехідний етап розвитку держави та права в Україні” автор зазначає, що нинішнє положення, яке склалося в Україні, слід вважати періодом пострадянського розвитку або просто перехідним періодом – перехідним від тоталітарного соціалізму до демократії, що має властивості як попереднього, так і наступного етапів. Акцентування уваги саме на такому розумінні трансформації державного ладу в Україні свідчить про неабияке значення зміни державно-правового режиму.

Враховуючи негативні (система рухається майже по колу) та позитивні риси перехідного періоду (суспільство отримує переваги формування нових соціальних структур та можливість обирати для себе шляхи розвитку, використовуючи досвід, набутий людством), автор визначає певні тенденції переходу: тимчасове послаблення її соціально-правової основи; падіння моральності; домінування в системі поділу влади виконавчої влади; конфронтація між владними структурами; посилення суб’єктивного фактора в розвитку держави і права; органічне поєднання в державно-правовому механізмі перехідного періоду елементів старого і нового; періодична зміна правових режимів; здійснення “революції згори”; криміналізація, корумпованість владних структур; амбівалентність свідомості населення. Ці аспекти зумовили надання особливого значення правовому забезпеченню, адже здійснення будь-яких перетворень у країні обов’язково супроводжується правовим визнанням та закріпленням у відповідних нормативно-правових актах. Пострадянське право має високий ступінь динаміки, характеризується впливом соціалістичної ідеології та має на меті закріплення демократичної спрямованості державного будівництва.

Таким чином, дисертант дає визначення пострадянській державі як державі, яка характеризується особливим станом життєдіяльності суспільства, що знаходиться у пошуку альтернатив розвитку та здійснює перехід від тоталітарного соціалізму до становлення структур громадянського суспільства з метою формування правової держави.

У підрозділі 1.2. “Особливості становлення форми правління та державно-правового режиму України у перехідний період розвитку” автор зазначає, що перехідний характер мають усі державні та правові явища пострадянської України. Це стосується і зміни форми правління, і державно-правового режиму. Так, характеризуючи форму правління України, її становлення у перехідний період дисертант визначає її змінюваність у напрямі перерозподілу повноважень між президентом та парламентом. Це і визначило специфіку республіканської форми правління у напрямі від парламентсько-президентської до президентської, президентсько-парламентської і у зворотному напрямі. Зрештою, практика підтвердила, що президентська форма правління ефективна при подоланні кризових періодів в економічному та суспільно-політичному житті країни. Проте, узурпація влади в одних руках певними чином негативно позначилася на становленні демократії в Україні. Це зумовило потребу обмеження всевладдя президента шляхом надання більш широкого кола повноважень парламенту та становлення таким чином парламентсько-президентської форми правління.

Що стосується державно-правового режиму, автор робить висновок, що безпосередній перехід до демократії розвинутого типу неможливий без необхідних авторитарних форм і методів управління суспільством. Неминучий і досить тривалий етап змішаного правління, за якого можуть скластися та ефективно запрацювати демократичні інститути влади. Авторитаризм перехідного періоду може подолати негативні наслідки стихійної демократизації, які обернулися політичною відчуженістю та соціально-економічною кризою. До того ж, слід відзначити й те, що державно-правовий режим в Україні містить в собі елементи всіх різновидів цього правового порядку здійснення державної влади, що робить досить варіативною українську конституційну модель організації і здійснення влади. Сукупність розглянутих у дисертації об’єктивних та суб’єктивних чинників ускладнюють перехід України до демократії, перешкоджають створенню у нашій державі політично спроможного і економічно розвиненого суспільства. Висловившись на користь демократичних перетворень, Україна не довела поки що своєї спроможності їх успішно завершити.

У підрозділі 1.3. “Основні напрями пострадянської трансформації України” зазначається необхідність розвитку в Україні правової держави та становлення повноцінного громадянського суспільства, як основних напрямів пострадянської трансформації. Гальмування процесу становлення та розвитку цих явищ в Україні зумовлений особливостями перехідного періоду: у наші дні українське суспільство отримало політичну свободу, принаймні порівняно з тими відносинами, які існували в СРСР. Проте, отримавши свободу думки, слова та віросповідання, люди не отримали свободу діяльності, яка є не меншою, а, можливо, і більш важливою свободою; українське суспільство в цілому не було готове до здобуття своїми громадянами свободи дій, що було зумовлено відсутністю у громадян відповідних навичок, технологій поведінки і стереотипів сприйняття. Підкріплювала ці чинники відсутність в Україні необхідних структур та інституцій; до того ж, виголошена після 1991 року широка демократизація суспільства сприймалася більшістю пересічних громадян і тими, хто опинився в різних структурах влади як уседозволеність, як можливість чинити будь-які правопорушення і зловживання, задовольняючи власні інтереси; крім того, характерною рисою нашої теперішньої держави є існування декількох порівняно автономних центрів влади, які перебувають у стані постійної конкуренції, якщо не сказати – війни; держава багато втратила і в плані свого міжнародного іміджу, в тому числі йдеться про довіру з боку Заходу в широкому розумінні цього слова.

В той же час, роки незалежності України довели, що перехід суспільства на якісно новий, “людино-центристський” шлях розвитку не є процесом автоматичним. Проте, “Помаранчева революція” в Україні дала потужний імпульс перетворенню етнічної нації на політичну. Тобто таку, яка має свій соціальний ресурс (насамперед середній клас), схильний до сповідування загальнолюдських цінностей, демократичних, цивілізованих норм, правил та стандартів життя і наполегливо шукає оптимальну формулу своєї національної ідеї. Вперше в Україні так переконливо продемонструвало свій потенціал громадянське суспільство. Активізувавши ці пориви, сконцентрувавши зусилля на найголовніших важелях демократизації, обравши для себе оптимальний шлях вдосконалення всіх систем державного устрою український народ вибудує зрештою ту саму правову державність, до якої прагне вже не одне покоління.

Розділ другий “Теоретико-правові засади побудови правової держави та громадянського суспільства в пострадянській Україні” складається з трьох підрозділів і містить характеристику правової держави та громадянського суспільства з огляду на ступінь їх становлення та розвитку в пострадянській Україні. Так, у підрозділ 2.1. “Історія формування поглядів на правову державу та громадянське суспільство” визначається, що правова держава, спочатку як певна ідея, теорія та концепція, а потім – і відповідна модель організації держави і навіть суспільства, має історичну ґенезу та сучасні варіанти її розуміння. Ще за часів існування Античного світу ідея правової держави хвилювала відомих і до тепер філософів і мислителів (Платон, Аристотель). Але сам термін “правова держава” затвердився і став загальновідомим на початку XIX ст. (Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант,                 Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко).

Концепція правової держави в сучасних умовах (Б.О. Кістяківський, О.Л. Малицький,       В.В. Копейчиков, А.М. Колодій, А.П. Заєць, В.С. Нерсесянц, С.Д. Гусарєв) – це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових суспільно-політичних інститутів, що замінили б існування авторитарної політичної системи відкритою демократичною системою, яка б діяла на засадах панування права (правового закону) в суспільстві.

Теоретичні засади громадянського суспільства також формувались поступово (Цицерон,       Т. Гоббс, Ж. Боден, Б. Спіноза, А. Фергюсон, С. Пуфендорф, Т. Пейн, А. де Токвіль, Г. Гегель,        З. Захарієв, Дж. Крізан, Д. Плєвнік, Дж. Кін, К.О. Неволін, Н.В. Філик). В західному суспільствознавстві довгий час взагалі не існувало відмінності понять "суспільство" і "громадянське суспільство". Західна наука не вважала за необхідне підкреслювати, що суспільство є громадянським, як немає необхідності підкреслювати, що держава є суверенною. Але слід визнати, що в наш час це питання є одним з найактуальніших, зважаючи на те, що громадянське суспільство не залежить від держави, лише взаємодіє з нею і об’єднує осіб високого політичного, економічного, соціального, культурного та морального статусу, до чого має прагнути і Україна.

У підрозділ 2.2. “Характеристика основних принципів правової держави та їх забезпечення в Конституції України” дисертант, визначаючись в питанні співвідношення суспільства і держави, зупиняється на тому, що крім сутності і змісту правова держава в громадянському суспільстві повинна базуватися на певних принципах. Принципи правової держави – це найголовніші, найзагальніші закономірності її сутності. До основних принципів правової держави на думку автора належать: верховенство і панування правового закону; постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади; поділ влад на законодавчу, виконавчу і судову; забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов’язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством; врегулювання взаємовідносин особи і держави на засадах загальнодозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам – тільки те, що прямо дозволено законом; взаємовідповідальність особи та держави; ефективна організація контролю і нагляду за здійсненням законів і режиму законності; наявність у громадян високого рівня правової свідомості і правової культури; наявність реальних і ефективних форм нагляду і контролю за реалізацією правових норм; юридична захищеність особи; високе становище у суспільному та державному житті суду; демократичний плюралізм і гласність тощо.

З формального, чисто юридичного боку вітчизняне законодавство досягає рівня міжнародних вимог, що дає підставу говорити про реальну можливість інтеграції України у світове співтовариство. Що ж до фактичного стану справ з втіленням в життя основних принципів правової держави, які зрештою отримали своє нормативне закріплення в Конституції України, а також мають певні впровадження основоположних ідей у процесі взаємодії суспільства і держави, то тут ще існує багато проблем, пов’язаних, насамперед, з необхідністю науково-методичної розробки правового навчання і виховання громадян, пропаганди та роз’яснення чинного законодавства, уникання колізій, прогалин та неузгоджень у законодавстві. Так, наприклад, автор пропонує доповнити частину 1 статті 8 Конституції України наступним положенням: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права, що означає панування легітимованих суспільством правил поведінки, що ґрунтуються на правових ідеалах та прагненнях населення, і які через механізми представницької демократії визнані нормативним регулятором суспільних відносин”.

У підрозділі 2.3. “Взаємовплив інститутів громадянського суспільства та соціальної демократичної правової держави у пострадянській Україні” зазначається, що створення громадянського суспільства є важливою передумовою побудови в Україні правової держави, де знайшли б надійний захист права, свободи та інтереси кожної людини, де існувала б не лише відповідальність громадян перед державою, а й держава несла певні обов’язки перед своїми громадянами. Побудова правової держави є основною метою розвитку громадянського суспільства в Україні, у поєднанні з яким вона становить ознаку сучасного цивілізованого рівня суспільного буття. Тобто, автор наголошує на тому, що громадянське суспільство та правова держава взаємопов’язані, взаємопереплетені, взаємодоповнюють одне одного. При цьому громадянське суспільство є своєрідним базисом, а правова держава – надбудовою над ним.

Громадянське суспільство виступає першоосновою не тільки правової, але й соціальної, демократичної держави. Ці характеристики нерозривно пов’язані між собою, адже лише у комплексі здатні взаємодіяти із громадянським суспільством, забезпечувати йому належний рівень існування і розвитку.

У будь-якому разі, держава поширює свою владу на громадянина і має право вимагати від нього виконання певних обов’язків, а громадянин може претендувати на захист державою його законних інтересів, в тому числі й від протизаконних дій державних органів – це дозволяє громадянському суспільству не перетворитися на руйнівний та дестабілізуючий чинник, а демократії бути не просто добіркою юридичних норм, а реальною формою державного управління.

Правова держава і громадянське суспільство не є кінцевим результатом запровадження певних механізмів та здійснення конкретних реформ, ці явища завжди перебувають у стані розвитку та вдосконалення. Основна задача ж нашої країни – створити умови для того, щоб кожний громадянин усвідомив свою значущість, уявив важливість та необхідність з відповідальністю ставитися до своїх вчинків задля благополуччя майбутніх поколінь.

Розділ третій “Реформування держави та права як основні шляхи розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства в пострадянській Україні” містить три підрозділи та розкриває основну мету дисертаційного дослідження – внесення пропозицій щодо подальшого вдосконалення держави та права задля виходу України з перехідного пострадянського періоду на світовий рівень розвитку.

У підрозділі 3.1. “Розвиток економіки в системі гарантій забезпечення принципів правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні” дисертант доводить, що питання майбутнього багато в чому залежить від економічного стану пострадянських держав.

Успіхи в економіці відкриють шлях до розв’язання соціальних проблем. Для цього, на нашу думку, доцільно розробити концепцію національної доктрини економічного реформування та побудови повноцінного громадянського суспільства, забезпечити дієвість, ефективність реалізації даної програми, викорінити у соціальній свідомості українських громадян розуміння того, що покращення ситуації у державі можливе лише на системній основі, переглянути співвідношення усіх державних явищ, їх взаємодію, відродити платоспроможний сукупний попит, здійснити цільове використання інвестиційного потенціалу виробничої сфери, відтворити та накопичувати капітал на новій технічній основі, забезпечити зростання вагомості та домінуючої ролі доходів від трудової діяльності, та, нарешті, активізувати інноваційну діяльність. Тільки після цього Україна зможе гідним чином інтегрувати у світову економічну спільноту, забезпечити необхідний рівень економічної безпеки та добробуту населення.

У підрозділ 3.2. “Основні шляхи реформування політико-правової системи в Україні. Конституційна реформа” дисертант вказує, що політична система передбачає існування і функціонування п’яти систем – інституціональної, регулятивної, функціональної, ідеологічної, комунікативної – тож і реформування в цілому політичної системи необхідно здійснювати через вдосконалення її складових. В цьому напрямі автор пропонує внести зміни до діючого українського законодавства у вигляді законопроектів “Про внесення змін в Конституцію України” щодо розширення кола суб’єктів, що мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Генеральна прокуратура, Національний банк України та органи місцевого самоврядування), у напрямі істотного спрощення процедури проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою шляхом зменшення кворуму голосів виборців до двох мільйонів громадян, які мають право голосу, за умови збору підписів не менш як в 2/3 областей по 50 тисяч голосів в кожній області; “Про внесення змін до Закону України “Про політичні партії в Україні” у напрямі закріплення відповідальності народного депутата через дострокове припинення повноважень у разі його виходу з депутатської фракції тієї політичної партії, від якої його було обрано; “Про внесення змін до Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” з метою введення консультативного референдуму як способу виразу громадянами України шляхом голосування власної думки стосовно найважливіших питань загальнодержавного та місцевого значення, яке повинно враховуватися органами державної влади при прийнятті відповідних законодавчих актів і рішень; “Про внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” для визначення фінансовою основою місцевого самоврядування доходів загального фонду Державного бюджету країни і т.д.

У підрозділі 3.3. “Підвищення ефективності законодавства як запорука розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства у перехідний період” автор зазначає, що досвід багатьох держав показує - для успішного проведення будь-яких реформ у країні необхідна насамперед стабільна правова база, повага громадян до Конституції та інших законів, неухильне дотримання норм всіма суб’єктами владних відносин. Йдеться не лише про законодавче регулювання партійної чи лобістської діяльності. Слід удосконалити весь комплекс взаємовідносин державних органів і посадових осіб із громадськими об'єднаннями та засобами масової інформації. При цьому всі принципові питання, сторони, відносини (як матеріальні, так і процесуальні) мають визначатися законами, а не підзаконними актами. Це дасть змогу якщо не унеможливити, то ускладнити корисливе втручання правлячих політичних угруповань у визначення основ політичної організації суспільства. При цьому має бути виключена можливість суперечливого тлумачення й застосування норм закону.

Ми впевнені, що всеосяжна криза усіх сфер життя українського народу пов’язана безпосередньо з кризою духовності. За таких умов право і тільки право має пріоритетне значення, може і повинно позитивно впливати на стабільність українського суспільства. Право покликане бути інструментом духовного оновлення та оздоровлення останнього.