ПОРІВНЯЛЬНО – ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ФОРМ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН ТА УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь дослідження проблеми, визначаються мета та завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна й теоретична основа, розкриваються практичне і теоретичне значення роботи, її новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист, наводиться інформація про форми їх апробації.

Розділ 1 «Загальна характеристика аграрного законодавства ФРН та України» складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Сутність аграрної політики ФРН та України стосовно функціонування й розвитку сільського господарства та форм аграрного підприємництва» присвячено з’ясуванню сутності, принципів та завдань аграрної політики ФРН та України щодо функціонування й розвитку сільського господарства та форм аграрного підприємництва.

У дисертації зазначається, що аграрна політика ФРН змінювалася з плином часу та зміною політичних і соціально-економічних умов. Спочатку вона визначалась Німеччиною самостійно та будувалася на основі розроблених у 1955 р. плану Любке, у 1971 р. – плану Ертеля щодо реорганізації структури сільського господарства. З набуттям статусу повноправного члена Європейського Співтовариства ситуація змінилася – визначального значення для формування внутрішньої аграрної політики ФРН набуває Спільна аграрна політика ЄС.

На сьогодні сутність аграрної політики Федерального уряду Німеччини зводиться до зближення внутрішнього сільськогосподарського ринку до основних принципів та елементів Спільної аграрної політики ЄС, а також підвищення ефективності аграрного сектору ФРН відповідно до вимог СОТ. Основними стратегічними завданнями аграрної політики ФРН проголошено: підвищення конкурентоспроможності сільського господарства Німеччини у світовому аграрному виробництві; стимулювання виробництва якісних, високовартісних, типово німецьких продуктів харчування; розвиток екологічно чистого сільськогосподарського виробництва; використання великого потенціалу аграрного сектору Німеччини у сфері виробництва альтернативних видів енергії та біопалива. Важливими напрямами сучасної аграрної політики ФРН є також структурні перетворення німецького сільського господарства шляхом підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств як форм аграрного підприємництва поряд із посиленням їх диверсифікації та розвиток сільських територій, покращення життєвого рівня сільського населення.

Зроблено висновок, що аграрна політика ФРН є послідовною, виваженою, достатньо ефективною, ґрунтується на Спільній аграрній політиці ЄС та забезпечується як нормами національного законодавства ФРН (насамперед Конституції, законів), так і положеннями законодавства Співтовариства.

Україна на сьогодні лише намагається вибудувати і законодавчо забезпечити ефективну аграрну політику. Важливим кроком у цьому напрямі стало прийняття 18 жовтня 2005 р. Закону України «Про основ­ні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», де вперше було концептуально визначено мету, основні пріоритети державної аграрної політики та шляхи їх реалізації. Проте Закон викликає ряд зауважень та пропозицій щодо змісту, врахування яких дало б змогу суттєво підвищити ефективність правового регулювання державної аграрної політики та, як наслідок, її результативність. Суттєвим недоліком указаного Закону є відсутність дефініції основного поняття – державної аграрної політики як правової категорії. У зв’язку з цим запроповано ст. 1 цього Закону доповнити окремою частиною, де знай­де закріплення поняття державної аграрної політики, під яким слід розуміти закріплену в законодавстві систему заходів (правових, організаційно-управлінських, економічних, соціальних тощо), спрямованих на розвиток і підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки, забезпечення продовольчої безпеки держави, а також комплексного і сталого розвитку сільських територій.

При формуванні та правовому забезпеченні аграрної політики на нові майбутні етапи слід враховувати досвід країн-членів ЄС, зокрема ФРН, вимоги законодавства ЄС, оскільки Україна взяла на себе зобов’язання щодо адаптації внутрішнього аграрного законодавства як умови набуття у майбутньому членства у Співтоваристві. У контексті наведеного у дисертації сформульовано рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у досліджуваній сфері.

У підрозділі 1.2. «Правові засади сільськогосподарської виробничої діяльності у ФРН та в Україні» здійснено огляд і ґрунтовний аналіз законодавства ФРН та України, яке визначає правові засади сільськогосподарської виробничої діяльності у вказаних державах.

На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що систему аграрного законодавства ФРН у сфері регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності становлять у ієрархічній послідовності загальновизнані норми міжнародного права; аграрне законодавство ЄС, яке також має власну систему; федеральне законодавство та законодавство земель.

Проведено класифікацію аграрного законодавства ФРН у вказаній сфері за предметною ознакою на такі групи: 1) Німецький цивільний звід законів у редакції від 2 січня 2002 р., який визначає загальні приватноправові засади врегулювання сільськогосподарської виробничої діяльності; 2) Закон ФРН про відповідальність за неякісну продукцію від 15 грудня 1989 р., що встановлює підстави та межі юридичної відповідальності за виробництво неякісної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; 3) законодавчі акти, що врегульовують земельні відносини, які виникають у процесі ведення сільськогосподарської виробничої діяльності: Земельний кадастр ФРН; Закон про спадкове право забудови від 15 січня 1919 р.; 4) законодавчі акти, що встановлюють загальні правові межі державного регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон ФРН про сільське господарство від 5 вересня 1955 р., Закон про аграрну статистику від 15 березня 1989 р. (у ред. від 19 липня 2006 р.), Закон про заходи щодо поліпшення аграрної структури і про захист сільськогосподарських та лісогосподарських підприємств від 29 липня 1961 р. (у ред. від 13 квітня 2006 р.), Закон про кредитування орендарів від 5 серпня 1955 р., Закон про сільськогосподарську оренду від 25 червня 1952 р., Закон про регулювання сільськогосподарської заборгованості від 26 червня 1957 р., Закон про структуру ринку від 16 травня 1969 р.; Закон про збутові фонди від 26 червня 1969 р. Спеціальні закони про сільське господарство прийнято також і в окремих землях Німеччини (наприклад, Закон землі Баден-Вюртемберг від 14 березня 1972 р. «Про сільське господарство і агрокультуру»); 5) законодавчі акти, що визначають правовий статус суб’єктів сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон ФРН про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р.; Закон ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю від 20 травня 1898 р., Регламент Ради ЄС № 2157/2001 від 8 жовтня 2001 р. про Статут Європейського товариства (компанії) (SE) та ін.

Підсумком дослідження правових основ сільськогосподарської виробничої діяльності в Україні стало визначення поняття сільськогосподарської діяльності, її ознак та видів. Під сільськогосподарською діяльністю запропоновано розуміти особливий вид господарської діяльності, що провадиться суб’єктами аграрного господарювання у сфері сільського господарства з використанням природних ресурсів (насамперед земельних) та біологічних об’єктів у порядку та межах, установлених законодавством, з виробництва сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, її переробки та реалізації, а також з виконання робіт, у тому числі науково-дослідних, та надання послуг, безпосередньо пов’язаних з аграрним виробництвом. Виокремлено ознаки сільськогосподарської діяльності: 1) сільськогосподарська діяльність – це вид господарської діяльності; 2) її предметом може бути не лише виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, а й виконання робіт та надання послуг. Визначено її види, серед яких: сільськогосподарська виробнича діяльність; сільськогосподарська обслуговуюча діяльність (діяльність із надання сільськогосподарських послуг); сільськогосподарська науково-дослідна діяльність; сільськогосподарська навчальна діяльність; сільськогосподарська дорадча діяльність та ін.; 3) сферою здійснення сільськогосподарської діяльності є сільське господарство та аграрне виробництво як основна його складова. Зазначене зумовлює й наявність спеціальних суб’єктів такої діяльності, а саме суб’єктів аграрного господарювання; 4) сільськогосподарська діяльність провадиться з використанням природних ресурсів – землі, водних та лісових ресурсів та біологічних об’єктів – сільськогосподарських тварин і рослин; 5) сільськогосподарська діяльність здійснюється в порядку та межах, установлених законодавством, та забезпечується правовими засобами.

У дисертації підтримується пропозиція прийняття закону України «Про сільське господарство України», де, зокрема, має знайти закріплення дефініція поняття сільськогосподарської діяльності, визначення її видів та критеріїв відмежування від інших видів господарської діяльності тощо.

У підрозділі 1.3. «Форми аграрного підприємництва у ФРН і в Україні та їх законодавче забезпечення» досліджуються форми аграрного підприємництва у ФРН і в Україні та їх законодавче забезпечення.

Пропонується під формою аграрного підприємництва розуміти внутрішню структуру суб’єкта сільськогосподарської виробничої діяльності, яка зумовлює особливий порядок виникнення, зміни та припинення внутрішніх організаційних, майнових, управлінських та інших відносин з метою отримання прибутку в результаті виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації.

Проведено класифікацію законодавчих актів ФРН, що здійснюють законодавче забезпечення форм аграрного підприємництва, на дві групи: Законодавчі акти першої групи визначають загальні правові засади статусу суб’єктів аграрного підприємництва ФРН. До них можна віднести: Німецький цивільний звід законів від 18 серпня 1896 р., який є основоположним нормативно-правовим актом Німеччини, що врегульовує приватноправові відносини на її території та визначає загальні приватноправові засади визначення статусу всіх юридичних та фізичних осіб, та Німецький торговельний звід законів (його ще називають Торговельним кодексом, Комерційним кодексом) від 10 травня 1897 р., який встановлює загальні засади створення, реєстрації та комерційної діяльності всіх суб’єктів господарювання, включаючи й суб’єктів аграрного підприємництва; Законодавчі акти другої групи визначають особливості правового статусу окремих форм суб’єктів аграрного підприємництва. Це Закон ФРН про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р.; Закон ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю від 20 травня 1898 р., Закон ФРН про виробничі і господарські кооперативи від 1 травня 1998 р., Регламент Ради ЄС № 2157/2001 від 8 жовтня 2001 р. про Статут Європейського товариства (компанії) (SE) та ін.

На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що закріп­лені у законодавстві ФРН та України форми аграрного підприємництва є нетотожними, однак дещо подібними. Так, у сільському господарстві як України, так і ФРН здійснюють підприємницьку діяльність акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державні сільськогосподарські підприємства, виробничі сільськогосподарські кооперативи, командитні та повні товариства. Однак, на відміну від положень законодавства України, у ФРН повні та командитні товариства не наділені статусом юридичної особи і не входять до групи капітальних (господарських) товариств, а належать до персональних товариств, які невідомі праву України. Законодавство ФРН не закріплює такої особливої сімейно-трудової форми аграрного підприємництва, як фермерські господарства, що є найпоширенішою формою аграрного підприємництва в Україні. У свою чергу, аграрне законодавство України не закріп­лює правової можливості створення таких форм аграрного підприємництва, як товариство цивільного права, просте або негласне товариство та відкрите торгове товариство, які є характерними суб’єктами аграрного сектору ФРН та закріплені у законодавстві цієї держави.

Розділ 2 «Правове становище окремих форм аграрного підприємництва та особливості їх функціонування» складається з трьох підрозділів.

2.1.Підрозділ 2.1. «Правове становище сільськогосподарських акціо­нерних товариств у ФРН та в Україні» присвячений характеристиці й порівняльному аналізу правового становища сільськогосподарських акціонерних товариств за законодавством ФРН і України.

Автором охарактеризовано подібні риси та відмінності у правовому становищі сільськогосподарських акціонерних товариств у ФРН та в Україні, детально досліджено процедуру їх створення та діяльності. У дисертації зазначається, що в сучасних умовах акціонерна форма аграрного підприємництва виступає могутнім засобом побудови господарської системи, що ґрунтується на недержавних формах власності та суспільної відповідальності. Запропоновано доповнити чинний Закон України «Про акціонерні товариства» спеціальною нормою «Особливості правового статусу сільськогосподарських акціонерних товариств», де має знайти закріплення визначення сільськогосподарського АТ, під яким слід розуміти засноване на статуті господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями, а предметом діяльності якого є виробництво сільськогосподарської продукції, виконання робіт та надання послуг у сфері сільського господарства. Сільськогосподарське акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів, а акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, тільки в ме­жах належних їм акцій.

У результаті порівняльно-правового аналізу приписів законодавства ФРН і України у сфері регламентації правового становища сільськогосподарських акціонерних товариств автор дійшов висновку про перспективність та доцільність їх застосування у сільському господарстві України, а також сформулював окремі пропозиції щодо вдосконалення чинного Закону України «Про акціонерні товариства». По-перше, запропоновано внести зміни до ч. 5 ст. 9 Закону стосовно спрощення процедури заснування сільськогосподарських АТ шляхом скорочення кількості етапів у цій процедурі; по-друге, з метою запозичення правової практики ФРН стосовно контролю за процесом створення суб’єктів аграрного підприємництва з боку державних органів пропонується ввести інститут установчих контролерів, якими можуть виступати засновники (уповноважені ними особи), а також органи державної ре­єстрації; по-третє, внести зміни до ст. 58 Закону щодо усунення розмаїття назв виконавчого органу сільськогосподарських АТ шляхом закріплення положення, що виконавчим органом АТ є правління або голова (генеральний директор), а також закріпити у Законі вимоги до осіб, які можуть бути членами органів управління сільськогосподарського АТ, як це зроблено у § 76 Закону ФРН про акціонерні товариства; по-четверте, вбачаються недоцільними для сільськогосподарських АТ положення Закону України стосовно внутрішньої структури наглядової ради (статті 54, 56); по-п’яте, заслуговує на увагу та може бути запозиченим шляхом внесення до законодавства України досвід ФРН стосовно врегулювання питання про захист прав кредиторів сільськогосподарського АТ у випадку припинення його діяльності. Розподілу майна між акціонерами передує три повідомлення про припинення діяльності АТ, а майно може розподілятися між акціонерами лише у разі, якщо минув один рік після третього повідомлення для кредиторів. Законодавством ФРН передбачено й можливість депонування суми боргу для відомого кредитора, що не заявляє своїх вимог.

У підрозділі 2.2. «Правове становище сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю» висвітлюються питання правового становища сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю у законодавстві ФРН та України.

На основі проведеного порівняльно-правового аналізу автор дійшов таких висновків: 1) на відміну від України, де правове становище сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю (СТОВ) визначається нормами загального Закону «Про господарські товариства», у ФРН діє спеціальний Закон про товариства з обмеженою відповідальністю, який є досить детальним та повним; 2) до Закону України «Про господарські товариства» для підвищення ефективності правового регулювання необхідно включити спеціальну статтю, де визначатимуться особливості правового статусу саме СТОВ, а також специфіка правової регламентації таких особливих майнових об’єктів, як земельні та майнові паї, земельні ділянки, у тому числі з розташованими на них водними або лісовими об’єктами, зокрема при їх внесенні у вигляді вкладів та при виході учасника з товариства; 3) ознаки СТОВ, закріплені у законодавствах ФРН та України, є здебільшого подібними. Відмінності стосуються лише установчих документів та їх форми (нотаріально засвідчений засновницький договір у ФРН та статут в Україні), а також кількості учасників (законодавством України встановлено максимальну кількість учасників у 100 осіб) та розміру статутного капіталу (у ФРН мінімальний його розмір складає 10 тисяч євро, в Україні – не визначений). У зв’язку з цим вбачається необхідним доповнити ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» положенням про мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ, наприклад у 100 мінімальних заробітних плат; 4) з метою захисту та гарантування права участі в управлінні СТОВ учасникам, яким належать невеликі частки у статутному капіталі товариства (т. зв. меншості), вбачається доцільним внесення відповідних змін до ч. 4 ст. 61, замінивши у тексті «20 %» на «10 %»; 5) ураховуючи термінологічну некоректність та неточність формулювання ч. 1 ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», слід внести зміни до цієї норми, замінивши слово «вклад» на «частка», а слово «повернуто» на «виділено»; 6) вбачається необхідним доповнити ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» окремим положенням, яке визначатиме вимоги до осіб, що можуть займати посади в органах управління господарських товариств, у тому числі СТОВ, аналогічно тому, як це закріплено у Законі ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю.

Підрозділ 2.3. «Правове становище сільськогосподарських ко­оперативів виробничої та переробної спрямованості за законодавством ФРН і України» присвячений характеристиці й порівняльно-правовому аналізу правового становища сільськогосподарських ко­оперативів за законодавством ФРН та України.

У результаті аналізу законодавства України та ФРН у вказаній сфері автором зроблено висновок про те, що у ФРН сільськогосподарський кооператив (СК) є більш поширеним суб’єктом аграрного підприємництва, ніж в Україні, де на сьогодні вони ще не набули значного поширення. Обґрунтовується, що це перспективна форма аграрного підприємництва, яку може бути використано для подолання економічних та соціальних супе­речностей у державі, у зв’язку з чим кооперативний рух в Україні доцільно розвивати. Охарактеризовано та проаналізовано правові основи створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів у ФРН та в Україні. Автором встановлено, що ознаки та поняття СК, які закріплені у законодавстві ФРН та Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію», є подібними. Визначено й відмінності у регулюванні правового становища СК у законодавстві ФРН та України (стосовно поділу СК на види, диференціації статутного капіталу на фонди, процедури заснування, захисту прав меншості, розподілу прибутків кооперативу, проведення обов’язкових перевірок діяльності, захисту прав кредиторів сільськогосподарського кооперативу тощо). У результаті проведеного дослідження сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення чинного Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Обґрунтовується висновок про те, що для полегшення локальної правотворчості засновників сільськогосподарського виробничого ко­оперативу вбачається доцільним розробити Примірний статут сільськогосподарського виробничого кооперативу та запровадити його у правозастосовну практику наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України. У даному Примірному статуті доцільно надати варіанти врегулювання всіх тих відносин, які у Законі врегульовані диспозитивними нормами (наприклад, процедура припинення членства стосовно кожної з підстав такого припинення). Це полегшить засновникам процес розробки власного статуту конкретного СК, сприятиме одноманітності та підвищенню ефективності регулювання вказаних відносин, у тому числі членських.

Автором доводиться, що втілення у правову практику вказаних пропозицій сприятиме вдосконаленню правового регулювання становища такої форми аграрного підприємництва, як сільськогосподарські кооперативи, а також забезпеченню прав і законних інтересів як самих кооперативів, так і їх членів та кредиторів. Це сприятиме досягненню ще однієї стратегічної мети – адаптації аграрного законодавства України до законодавства ЄС, оскільки ФРН – член Співтовариства, і її законодавство відповідає вимогам законодавства ЄС, зокрема у сфері визначення правового статусу окремих форм аграрного підприємництва.