Повітове земство в українських губерніях (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одними з найважливіших завдань розбудови державності незалежної демократичної України нині є формування правової держави та створення реальної та дієвої системи місцевого самоврядування. У зв’язку з цим дослідники все частіше звертаються до досвіду минулого, зокрема до  вивчення історії земських установ, що функціонували в українських губерніях Російської імперії у другій пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., правових основ їхньої організації та діяльності. Інтерес до цієї проблематики посилюється також історичним значенням створеної, внаслідок земської реформи 1864 р., системи місцевого самоврядування.

Самоврядування, тобто природні норми соціально-правового співжиття, виникло задовго до появи держави та її політичних інститутів. Воно супроводжує людське суспільство, усі народи й нації на всіх етапах їхнього розвитку і є фундаментом майбутнього нового ладу, заснованого на міцному економічному базисі, що забезпечує розумне зростання добробуту усіх членів суспільства, соціальну справедливість, право вирішального голосу кожного у державних справах, перевагу моральних цінностей над матеріальними. Розвиток високоорганізованого самоврядного суспільства потребує удоско­налення парламентських форм представницьких установ через від­творення вертикальної схеми державної влади в особі представницьких законодавчих органів і підлеглих їм виконавчих структур влади. При цьому самоврядування стає органічною частиною державної влади. Розмежування повноважень місцевого само­врядування та центрального державного управління повинно визначатися законом і закріплюватися в Конституції України.

Актуалізація проблеми самоврядування в теоретичному та практичному плані викликає необхідність якнайретельнішого вивчення складного національно-історичного досвіду самоврядування. В Україні у нього малися глибокі корені. Ще до утворення Київської Русі у східнослов’янських племенах та їхніх союзах існувало віче – збори усього народу. Воно відало, крім місцевих, і загальнодержавними справами. Надалі, після включення українських земель до складу Великого князівства Литовського та Королівства Польського, роль місцевого самоврядування підупала, але елементи його зберігалися й навіть розвивалися (сільське, общинне і міське самоврядування, корпоративні самоврядні організації тощо). Найяскравішим виявом самоврядування в Україні у ХV-ХVІІІ ст. стала організація Запорізького козацтва.

Створені за реформою 1864 р. земства, як органи місцевого самоврядування, стали важливим чинником подолання відсталості державного апарату Російської імперії, відіграли велику роль в наближенні державної влади до потреб народу, стали школою політичної, господарської, культурно-просвітницької діяльності для великої кількості громадських діячів. Незважаючи на недемократичний характер формування, куріальну систему виборів, наявність майнового виборчого цензу, прагнення самодержавства обмежити їх компетенцію, органи земського самоврядування виконали великий обсяг роботи щодо соціально-економічного, культурного розвитку регіонів України.

Специфічну роль відігравали повітові земства. З одного боку, вони були найбільш наближеними до населення, з іншого, їх діяльність стала вагомим чинником у справі розвитку повітів в умовах неповноти й недосконалості повітової ланки державного апарату Російської імперії в Україні. Саме повітові земства фактично усунули дворянські корпоративні органи від виконання адміністративних функцій, що в умовах буржуазного розвитку суспільства було анахронічним.

Актуальність цього дослідження посилюється тим, що нині для побудови в Україні дієвої системи місцевого самоврядування варто спиратись не лише на запозичення світового досвіду, а й на всебічний аналіз власного історичного минулого. Вивчаючи досвід правових та організаційних засад функціонування повітових земств, основні напрями їх діяльності, можна дійти важливих висновків і щодо взаємодії з губернськими земствами, і з місцевими бюрократичними структурами в умовах становлення ринкової економіки. Врахування історичного досвіду принесе користь при організації місцевого самоврядування у сучасних районах України, створенні оптимальних організаційно-правових основ взаємодії районних органів самоврядування з органами виконавчої влади, самоврядуванням міст.

Таким чином, обрана тема дисертаційної роботи в її концептуальному плані охоплює широке коло проблем теоретичного та практичного характеру і вперше стала предметом окремого наукового історико-правового дослідження, що обумовлено його актуальністю і нагальними потребами часу.

Зв’язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту МВС при Донецькому національному університеті, розробленої згідно з планом наукових досліджень “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.”. Воно було також узгоджено з планами досліджень кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ складеними на виконання п.1.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр. та п. 1.1  Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2000-2005 рр.