ПРАВА ЛЮДИНИ У ПРИРОДНО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ НЕОТОМІЗМУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прикметною особливістю сучасного етапу розвитку людства є глобалізація проблеми забезпечення і захисту прав та свобод людини.

У духовній сфері суспільного життя цей закономірний процес знаходить найбільш рельєфне відображення у створенні різноманітних “людиноцентристських” учень, теорій, концепцій – зокрема таких, котрі якраз і мають своїм безпосереднім об’єктом феномен прав людини. Так чи інакше, нині формується загальна теорія прав і свобод людини, що покликана, поряд з іншим, слугувати науковим підґрунтям проектування, схвалення й реалізації їх міжнародних (всесвітніх та регіональних) стандартів – актуальних орієнтирів політико-юридичної практики будь-якої держави.

Неодмінним чинником процесу конституювання означеної – найгуманістичнішої за своїм спрямуванням – галузі знань є відбір і використання кращих теоретичних здобутків із “праволюдинної” тематики, які сформувались у рамках певних філософських, наукових, ідеологічних, релігійних та інших духовних течій. Такі здобутки мають знаходити застосування й у національних доктринах прав людини та у відповідній державно-юридичній практиці.

Осторонь цих процесів не може залишатись і сучасна Україна. З огляду на наведене, особливого значення набуває вивчення і врахування досвіду теоретичного та практичного розв’язання проблеми прав людини тими інституціями, котрі здійснюють (або здатні здійснювати) істотний вплив на етико-правову свідомість і реальну практику суспільства. Серед таких інституцій чільне місце належить найчисельнішій із християнських конфесій та одному із найбільших релігійних об’єднань світу – католицькій церкві, духовно-ідеологічна діяльність якої спирається на філософію неотомізму.

Важливим є й те, що католицизм був та й, у певному сенсі, нині залишається одним із чинників долучення України до європейського культурного, соціального та політико-правового простору. І, зокрема, тому, що католицька церква є такою структурою, котра виступає носієм систематизованого соціального вчення, що має понад сторічну історію. ґрунтовність теоретичної розробки ідеологами католицизму етико-гуманістичних цінностей, у тому числі – природних прав людини, репрезентованих у його соціальній доктрині, є сьогодні широко визнаною.

Юридико-позитивістські методологічні настанови, під впливом яких перебувало вітчизняне правознавство радянського періоду, зумовили брак у ньому розгорнутих конструктивних досліджень природно-правових концепцій. Тому й у нинішній українській юриспруденції евристичний потенціал сучасних природно-правових доктрин, до котрих належить і вчення католицької церкви про права людини, ще залишається недостатньо вивченим і використаним.

Деякі аспекти праворозуміння неотомізму привертали увагу вітчизняних дослідників (зокрема М. М. Алексєєва, М. Ю. Бабія, О. М. Величка, В. І. Гараджи, П. Р. Гусака, В. Я. Дудкіна, В. К. Дяченка, М.В. Желнова, С. А. Калініна, К. М. Костюка, П. Н. Костюка, А. А. Красикова, М. О. Ковальського, С. Н. Ладивірової, О. Е. Лейста, Б. О. Лобовика, О. А. Лукашової, С. І. Максимова, Н. В. Максимової, Г. В. Мальцева, М. Ф. Мариновича, О. М. Мироненка, С. Г. Моїсеєнка, І. О. Музички, В. С. Нерсесянца, Ю. С. Пивоварова, Ю. Т. Підлісного, М. А. Придворова, Ф. Г. Овсієнка, В. О. Туманова, Б. О. Філіпова, В. О. Четверніна, О. Х. Юлдашева, П. Л. Яроцького) та вчених далекого зарубіжжя (А. Ауера, Г. Вашкевича, С. Вітека, К. Войтили, Дж. Браєна Гера, Д. Голенбаха, З. Грохолєвскі, Й. Гьофнера, Ш. Журне, М. Земби, П. де Лобьє, А. Кноля, Й. Кондзели, А. Костя, М. Кромпеця, Й. Круціни, Ч. Куррана, Ф. Мазурека, Ю. Майки, Ж. Марітена, Й. Меснера, Р. Міллера, Дж. Мюррея, О. фон Нель-Бройнінга, М. Новака, З. Петері, В. Пивоварскі, Т. Плужаньскі, А. Родзінскі, С. Сінхи, Т. Стиченя, Е. Топича, Ч. Стжешевскі, А. Шостека, М. Шупака, П. Янецкі, Т. Ярошевскі та інш.) Однак у вітчизняній юридичній науці комплексний аналіз католицької концепції прав людини поки що не здійснювався.

Між тим, як видається, саме такий аналіз може сприяти розвитку в Україні загальної теорії прав і свобод людини (зокрема уточненню й збагаченню її поняттєво-термінологічного апарату), з’ясуванню сучасних тенденцій формування й утвердження їх міжнародних стандартів.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України в межах теми “Проблеми реалізації прав людини і громадянина в Україні у світлі європейських стандартів (загальнотеоретичні та галузеві аспекти)” (номер державної реєстрації у Міністерстві освіти і науки України 0101V006665).