ПРАВОВА ПРИРОДА ПРИРОДОРЕСУРСНИХ ПЛАТЕЖІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методологію дослідження та розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення; висвітлено аспекти, пов’язані з особистим внеском автора в наукову розробку теми, а також подано відомості щодо апробації основних положень дисертаційної роботи.

Розділ 1 «Еволюція доктринальних та нормативних підходів до природоресурсних платежів» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Розвиток доктринальних підходів до природоресурсних платежів» досліджуються погляди теоретиків фінансово-правової науки стосовно сутності природоресурсних платежів, правових підстав та способів їх встановлення, співвідношення з іншими обов’язковими фіскальними платежами, а також необхідності платного природокористування і конкретних форм його реалізації. Більшість науковців дорадянського періоду розглядала природоресурсні платежі одночасно в фінансово-економічній та юридичній площинах. Бачення сутності платежів розкривалось опосередковано через аналіз категорії природоресурсних регалій, розглядаючи їх як особливу юридичну форму вилучення на користь держави частки доходів від експлуатації природних об’єктів, що, по суті, становила плату за користування державним майном.

Природоресурсні платежі практично ніколи не були об’єктом спеціальних досліджень у межах науки радянського фінансового права, що було обумовлено насамперед наявністю виключної державної власності на природні ресурси та пануванням марксистсько-ленінської економічної теорії, яка не визнавала можливість утворення природоресурсної ренти в умовах соціалістичного виробництва, а отже й існування підстав для запровадження плати за експлуатацію об’єктів природи.

Лише в останні десятиліття вперше вітчизняною фінансово-правовою наукою порушуються питання про правову сутність природоресурсних платежів, окремі їх властивості, співвідношення з іншими видами обов’язкових платежів. В цілому ж, з огляду на численні суперечності
та протиріччя в поглядах науковців, можна стверджувати, що наукова розробка питань платежів за використання природних ресурсів знаходиться на етапі свого становлення, усвідомлення практичної необхідності
спеціальних теоретичних досліджень, формування відповідної наукової проблематики.

У підрозділі 1.2 «Еволюція нормативних підходів до природоресурсних платежів» зазначається, що виникнення платежів за здійснення експлуатації природних об’єктів пов’язане насамперед із становленням державної форми власності на природні ресурси, розмежування власності і доходів монарха та казни, утвердження державного суверенітету, формування постійних, стабільних централізованих публічних фондів коштів.

Поступово погляди на державну власність щодо природних ресурсів розвивалися у бік її розуміння як юридичної підстави для перерозподілу природної ренти з метою задоволення різноманітних публічних потреб через встановлення відповідних обов’язкових фіскальних платежів.

Звертається увага на непослідовність державної політики в сфері платного природокористування в радянський період. Незважаючи на встановлення окремих природоресурсних платежів, радянська держава застосовувала діаметрально протилежні підходи до їх регулювання, починаючи від абсолютного заперечення наявності підстав їх запровадження, невизнання рентного характеру природоресурсних відносин, і завершуючи спробами пошуку адекватних соціалістичній економічній системі форм платності природокористування та втілення їх на практиці.

Наведено характеристику платежів за спеціальне використання природних ресурсів, що були встановлені після переходу України до ринкової економіки. Розглядаються зміни, які відбулися в системі природоресурсних платежів у зв’язку із закріпленням різних форм власності на природні об’єкти.

Автором вказано низку недоліків, які мали місце в нормативно-правовому регулюванні платежів, зокрема, відсутність їх легальної дефініції, паралельне визначення елементів юридичної конструкції платежів нормами одразу декількох галузей законодавства (фінансового, екологічного, лісового, водного тощо), регламентація обов’язкових природоресурсних зборів усупереч положенням Конституції України численними підзаконними
актами та ін.

Розділ 2 «Поняття, властивості та функції природоресурсних платежів» складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1 «Поняття природоресурсних платежів» присвячений дослідженню правової природи та змісту категорії природоресурсних платежів. У підрозділі наведено характеристику термінології, що використовуються законодавцем для позначення різних видів платежів за спеціальне використання природних ресурсів, аналізується її відповідність правовій природі цих платежів. Аргументується потреба у виробленні наукової та нормативної дефініцій природоресурсних платежів, зважаючи на необхідність усунення протиріч у правотворчій та правозастосовній практиці.

Обґрунтовується, що одним із визначальних чинників сутності платежів за спеціальне природокористування є характер та спрямованість діяльності держави, мета та сукупність цілей, які вона має під час встановлення природоресурсних платежів, здійснюючи від імені народу України право власності на природні ресурси.

Природоресурсні платежі виконують роль особливого правового та економічного засобу реалізації екологічної функції держави, забезпечення раціонального природокористування та компенсації втрат соціуму в спожитих приватними суб’єктами природних ресурсах, що становлять загальносуспільне надбання. З уваги на це, пропонується розуміти природоресурсні платежі як неподаткові обов’язкові платежі, наділені компенсаційним та перерозподільним характером, спрямовані на стимулювання раціонального використання природних ресурсів та дотримання екологічних вимог.

У підрозділі 2.2 «Властивості та функції природоресурсних платежів» розкриваються притаманні природоресурсним платежам сутнісні якості,
а також напрями їх впливу на відносини між державою та природокористувачами, що виникають у процесі спеціального використання об’єктів навколишнього природного середовища.

Обґрунтовується публічно-правова природа природоресурсних платежів, з огляду на характер інтересів, які задовольняються під час їх встановлення. Зазначається, що зміст відносин, пов’язаних із використанням природних ресурсів, незважаючи на їх двосторонній характер, не дає підстав стверджувати про приватноправову природу платежів за користування ними, оскільки, надаючи природні об’єкти в експлуатацію приватним суб’єктам, держава в особі її органів діє не в статусі їх власника, а реалізує публічно-правові повноваження представника народу, що випливають із статті 13 Конституції України.

Серед інших властивостей природоресурсних платежів автор виділяє їх індивідуальну відплатність та перерозподільний характер. Зокрема, відплатність платежів пропонується розглядати як головну підставу віднесення природоресурсних зборів до неподаткових платежів. Значну увагу приділено дослідженню функцій природоресурсних платежів, а саме фіскальної, розподільної, компенсаційної, регулюючої та контрольної.

У підрозділі 2.3 «Класифікація природоресурсних платежів» для повноти дослідження платежів за спеціальне використання природних ресурсів визначається сукупність їх ознак та місце в межах існуючих у теорії фінансового права класифікацій обов’язкових платежів. Дисертант класифікує природоресурсні платежі залежно від періодичності їх сплати, компетенції органу, що їх встановлює та території, на яку вони поширюються,
форм закріплення, способів справляння, форми обкладення, персоніфікації платника, каналу надходження платежів, напрямів використання акумульованих коштів.

Акцентується увага на характеристиці ознаки обов’язковості природоресурсних платежів та вивчається можливість встановлення окремих їх елементів у порядку індивідуального регулювання, шляхом визначення ставок платежів, строків, періодичності та інших особливостей їх сплати в актах договірного характеру. Підкреслюється, що цільове призначення
не належить до неодмінних ознак природоресурсних платежів,
оскільки юридична конструкція відповідних платежів побудована з урахуванням бюджетно-правового принципу заборони спеціалізації бюджетних доходів.

Обґрунтовано матеріальний (предметний) та правовий критерії віднесення чинних податків, зборів та інших форм обов’язкових платежів до категорії природоресурсних; здійснено розмежування природоресурсних платежів та зборів за видачу різних ліцензійно-дозвільних документів на право здійснення спеціального використання природних об’єктів.

Розділ 3 «Типова юридична конструкція природоресурсних платежів» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Поняття, правова природа та властивості типової юридичної конструкції природоресурсних платежів» досліджуються сутність, системні якості та особливості структури типової юридичної конструкції платежів за спеціальне використання природних ресурсів. Природоресурсні платежі є системним явищем правової дійсності. Тому під час дослідження юридичної конструкції платежів за спеціальне використання природних ресурсів слід послуговуватись системним підходом, а також застосовувати метод структурно-функціонального аналізу.

Виділено зовнішні зв’язки її елементів з іншими складовими відносин платного природокористування. Зокрема, ці зв’язки складаються між фіскально-компенсаційними елементами конструкції природоресурсного платежу та конструкцією зобов’язання, пов’язаного із реалізацією громадянами права спеціального природокористування. Інша група зовнішніх зв’язків виникає між організаційними елементами юридичної конструкції платежів та юридичною конструкцією права публічної власності на природні ресурси, метою яких є забезпечення потрапляння частини доходів від використання природних об’єктів у відповідний публічний фонд.

З’ясовано властивості типової юридичної конструкції природоресурсних платежів: емерджентність, функціональну єдність, внутрішню цілісність, системність та структурованість; здійснено групування елементів юридичної конструкції на основі функціонального способу їх класифікації. Стверджується, що юридична конструкція природоресурсних платежів при її нормативному закріпленні становить певну юридичну конкретизацію та позитивацію концепції права власності Українського народу на природні блага та відповідних їй похідних принципів і спрямована на реалізацію кореспондуючого обов’язку приватного суб’єкта щодо компенсації втрат суспільства у спожитих ним природних ресурсах.

Підрозділ 3.2 «Фіскально-компенсаційні елементи типової юридичної конструкції природоресурсних платежів» присвячений характеристиці суб’єкта, об’єкта, предмета, ставки, бази обкладення природоресурсних платежів та пільг щодо їх сплати. Фіскально-компенсаційні елементи юридичної конструкції платежів за спеціальне природокористування мають на меті реалізацію фіскальної та компенсаційної функцій платежів: по-перше, їх дія спрямована на формування фінансових ресурсів для діяльності держави, що здійснюється шляхом залучення коштів платників у публічні централізовані фонди; по-друге, ці елементи у взаємозв’язку забезпечують компенсацію втрат суспільства (народу) в частині об’єктів його права власності – публічних природних ресурсів.

У ході дослідження об’єкта платежів встановлено, що обов’язок зі сплати платежу за використання певного природного ресурсу виникає не через його належність платнику на певному правовому титулі, а саме у зв’язку з його використанням з боку платника. Зміст категорії «спеціальне використання природних ресурсів» автор пропонує розглядати як об’єкт обкладення природоресурсних платежів. Визначаються специфічні умови, необхідні для набуття особою статусу суб’єкта платежів за спеціальне природокористування.

У підрозділі 3.3 «Організаційні елементи типової юридичної конструкції природоресурсних платежів» розглядаються масштаб, одиниця обкладення, розрахунковий та звітний періоди, порядок обчислення і строк сплати природоресурсних платежів, а також фонд їх надходження. Організаційні елементи юридичної конструкції природоресурсних платежів у сукупності реалізують контрольну функцію цих платежів, логічно впорядковують процес їх сплати та перерахування до бюджету. У підсумку вони забезпечують завершальний етап реалізації права публічної власності Українського народу на природні ресурси шляхом перерозподілу через систему Державного та місцевих бюджетів доходів (ренти), вилучених у ході експлуатації об’єктів навколишнього природного середовища.

Масштабом розглядуваних платежів є конкретні, визначені законом фізичні чи інші кількісні параметри природних ресурсів. Особливість платежів за спеціальне природокористування полягає в тому, що стосовно одного й того ж виду платежу може встановлюватись декілька масштабів виміру його предмета з метою встановлення бази обкладення. Чинним законодавством передбачено здебільшого пропорційний метод обкладення природоресурсними платежами та деклараційний спосіб їх сплати. Значну увагу автором приділено коригуючим коефіцієнтам, які застосовуються під час обчислення сум рентних платежів за нафту та газ.

У підрозділі 3.4 «Захисні елементи типової юридичної конструкції природоресурсних платежів» досліджено порядок стягнення боргу зі сплати цих платежів, порядок повернення надміру сплачених сум зборів чи стягнення боргу платника та юридичну відповідальність платників. Функціональне призначення захисних елементів юридичної конструкції природоресурсних платежів полягає насамперед у захисті прав та майнових інтересів платника та держави або територіальної громади як розпорядників публічних природних ресурсів. А щодо юридичної відповідальності, то йдеться і про превентивну роль цього елемента юридичної конструкції природоресурсного платежу, що має на меті гарантувати належну реалізацію відповідних фінансових правовідносин.

Для фінансової відповідальності за порушення правовідносин, пов’язаних із сплатою природоресурсних платежів, властиві і деякі особливі риси. В тому разі, коли природокористувач у звітному податковому періоді допустив перевищення встановлених нормативів використання природних ресурсів, то у вигляді своєрідних фінансових санкцій до нього можуть застосовуватись, по-перше, підвищені ставки платежів і, по-друге, сума нарахованих у такому порядку коштів за перевищення нормативів природокористування сплачується з прибутку суб’єкта господарювання, що залишається в нього після оподаткування.