ПРАВОВА СПАДЩИНА М. Ю. ЧИЖОВА: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ І НАУКОЗНАВЧИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання дисертації, її об’єкт та предмет, охарактеризовано методи дослідження, використані у роботі, сформульовано наукову новизну одержаних результатів і їх практичне значення, наведено відомості про апробації та публікацію основних положень дисертації, її структуру.

Перший розділ «Наукова творчість М.Ю. Чижова: основні віхи і напрями» складається з двох підрозділів, в яких визначаються етапи життєвого і творчого шляху вченого-юриста М.Ю. Чижова, характеристика основних напрямів його наукової діяльності.

У підрозділі 1.1. «Етапи життєвого і творчого шляху вченого-юриста М.Ю. Чижова» проведений аналіз дозволяв автору запропонувати періодизацію життєвого і творчого шляху М.Ю. Чижова, відповідно до якої основними періодами формування і розвитку творчої особистості й наукових поглядів М.Ю. Чижова є:

1) Варшавський період (з 1872 р. по 1881 р.). Даний період життя і діяльності вченого охоплює студентські роки, а саме навчання на юридичному факультеті Імператорського Варшавського університету
(1972–1876 рр.) і роботу в цьому університеті на кафедрі енциклопедії права помічником бібліотекаря, а потім секретарем бібліотеки. У цей період
М.Ю. Чижов видає перші свої наукові праці, складає магістерські іспити і працює над дисертацією магістра державного права. Варшавський період є початковим етапом формування особистості й наукових поглядів
М.Ю. Чижова.

2) Період зарубіжних відряджень (з жовтня 1879 р. по жовтень 1880 р., із травня по серпень 1881 р., 1883–1884 навчальний рік). Зарубіжні відрядження М.Ю. Чижова мали сугубо наукову мету. У цих відрядженнях він ознайомився зі станом енциклопедії права і філософії права у Віденському, Празькому, Гейдельберзькому, Страсбурзькому, Берлінському і Мюнхенському університетах, працював у Відні під керівництвом знаменитого вченого Лоренца фон-Штейна, вивчав його політико-юридичну теорію. Спілкування в зарубіжних поїздках з відомими європейськими вченими-теоретиками, особливо наукові контакти з професором Лоренцо фон-Штейном, уплинуло на формування творчої особистості й науково-правових поглядів М.Ю. Чижова.

3) Одеський період (з 1881 р. по 1910 р.). Цей період є важливою віхою в науковій діяльності М.Ю. Чижова й охоплює його роботу на юридичному факультеті Імператорського Новоросійського університету як приват-доцента, доцента, екстраординарного, ординарного і заслуженого професора по кафедрі енциклопедії права. М.Ю. Чижов, крім педагогічної діяльності, уже як зрілий учений, інтенсивно займається науковою творчістю, захищає докторську дисертацію, посилено працює над новими працями, часто публікується в періодичних виданнях, видає роботи з енциклопедії права, історії політико-правових учень і окремих галузей права, займається пропагандою юридичного знання в середовищі широких верств населення. Цей період життя вченого може бути охарактеризований як світанок творчих сил М.Ю. Чижова.

У підрозділі 1.2. «Характеристика основних напрямів наукової діяльності М.Ю. Чижова як теоретика права» надано докладний
аналіз науково-правової спадщини М.Ю. Чижова, що дозволяв виділити такі напрями його науково-творчої діяльності: загальнотеоретичне дослідження права; історичний напрям досліджень; наукознавчі проблеми правової науки; навчально-методичний напрям.

Аналіз цих напрямів дає підставу стверджувати, що найбільш важливими напрямами науково-теоретичних правових досліджень М.Ю. Чижова є: 1) оригінальне трактування важливих загальнотеоретичних проблем права; 2) розробка наукознавчих проблем правової науки.

Що стосується історичного напряму дослідження М.Ю. Чижова, то його праці, що за жанром можуть бути віднесені до сфери історії політико-правових учень, підкорялися загальнотеоретичним завданням дослідження феномена права і носили допоміжний характер.

Загальнотеоретичні й наукознавчі погляди М.Ю. Чижова головним чином викладені в таких його працях, як «Засвоєння особистістю права» (1877 р.), «Джерела і форми права» (1878 р.), «Елементи поняття права» (1880 р.), «Завдання сучасної науки права» (1881 р.), «Право і його зміст за вченням Лоренца фон-Штейна» (1890 р.), «Вступ у вивчення права (Енциклопедія права)» (1908 р.).

Загальнотеоретична науково-правова спадщина М.Ю. Чижова є багатогранною, і його загальнотеоретичні погляди охоплюють такі питання: а) критика однобічності суб’єктивізму й об’єктивізму в розумінні права; б) визначення співвідношення природного права і позитивного права;
в) аналіз походження права, виявлення матеріальних джерел права і роль особистості в правоутворенні; г) характеристика елементів (ознак) поняття права; д) розробка поняття права; е) визначення співвідношення права, свободи і справедливості; є) розробка проблем кодификації права.

У центрі наукових пошуків М.Ю. Чижова перебували такі важливі наукознавчі проблеми правознавства, як: а) місце правознавства в системі суспільствознавства; б) співвідношення правознавства і державознавства; в) стан сучасної вченому правової науки та її основні завдання; г) система правознавства; д) статус і завдання енциклопедії права.

Другий розділ «Загальнотеоретичні правові погляди М.Ю. Чижова»
складається з 3 підрозділів, в яких представлено аналіз розвитку проблем загальної теорії права представниками Одеської школи права в другій половині ХІХ – початку ХХ ст., особливостей праворозуміння М.Ю. Чижова
та внесок його в теорію систематизації права.

У підрозділі 2.1. «Розвиток проблем загальної теорії права представниками Одеської школи права в другій половині ХІХ –
початку ХХ ст.» визначено, що на рубежі ХІХ–ХХ ст.ст. юридична думка перебувала в пошуку конструктивної моделі політико-правового устрою суспільства. У цьому пошуку активну участь взяли й вітчизняні вчені-юристи. Одеську школу права досліджуваного періоду в теоретичному правознавстві представляли С.В. Пахман, Є.В. Васьковський, В.Д. Катков, М.Ю. Чижов і К.А. Куз­нєцов.

В досліджуваний період одеська школа права сформулювала оригінальних підходів до права, базуючись на власному досвіді та сприймаючи існуючий на Заході передовий досвід теоретичного правознавства. Саме завдяки впливу західноєвропейських ідей найбільш поширеними правовими школами стають природно-правова, історична, позитивістська. Разом з тим, представникам одеської школи права не були байдужі інші течії правової думки.

Підрозділ 2.2. «Праворозуміння М.Ю. Чижова і його особливості» складається з 6 пунктів, присвячених аналізу головних аспектів праворозуміння вченого.

У пункті 2.2.1. «Критика М.Ю. Чижовим однобічності суб’єктивізму й об’єктивізму в розумінні права» зазначається, що праворозуміння
М.Ю. Чижова базується, насамперед, на критиці двох крайніх напрямів у розумінні права: суб’єктивізму й об’єктивізму. Перший напрям панував у правовій науці до XIX ст., і йому рішучого удару завдала, насамперед, історична школа права, зазначаючи нові підстави права (народ і його історія), відкриваючи новий спосіб походження права (через органічний розвиток права з народного життя та його історії за законами внутрішньої необхідності) і проголошуючи, що тільки народний дух, народна воля, спільне переконання в праві суть правоутворюючі сили. Правознавство одержало у спадщину від історичної школи одну дуже важливу думку, а саме – думку про те, що право ґрунтується на об’єктивних, поза особистості лежачих і незалежних від особистого свавілля умовах. Однак незабаром історична школа права впала в крайність, визнаючи історичне вивчення права винятковим. З другої половини XIX ст. думка про об’єктивне підґрунтя права набуває маси послідовників, дедалі більше й більше зміцнюється переконання в неминучості об’єктивного реального підґрунтя права. Але вчені, що визнають величезне значення об’єктивного підґрунтя права, також впали в крайність і визнали це підґрунтя винятковим. Адептів такого підходу М.Ю. Чижов називає крайніми об’єктивістами, а відповідне вчення – вченням крайніх об’єктивістів про природу права. Дане вчення М.Ю. Чижов критикує з тієї причини, що за поглядами крайніх об’єктивістів, які визнають тільки об’єктивні, поза суб’єкта лежачі умови виключними правотворними силами, зовсім забуваються основи права, що кореняться в людській особистості. Таким чином, якщо суб’єктивізм не брав до уваги безпосередній зв’язок права з об’єктивними, реальними життєвими відносинами людей, то об’єктивізм, визнаючи об’єктивне підґрунтя права виключним, не враховував основ права, що укорінені в людській особистості. За М.Ю. Чижовим, щоб зрозуміти право, необхідно з’ясування як об’єктивних, реальних життєвих умов людини, так і природи самої людини, отже, зміст науки права повинний полягати в розкритті суб’єктивних і об’єктивних основ права. Як неважко помітити, М.Ю. Чижов
був проти виключності як суб’єктивного підґрунтя права, так і об’єктивного підґрунтя права. Тим самим учений визнає дуалізм природи права.

У пункті 2.2.2. «Співвідношення природного права і позитивного права» установлено, що підкреслюючи важливу роль і значення вчення школи природного права в розвитку політико-правової думки, М.Ю. Чижов
критикує її і вважає невірним положення цієї школи про те, що природне право є виречення чистого розуму, є вічний закон розуму: право природне вічне, як вічний і сам розум, вічне як сама істина, справедливе як чисте втілення правди. Згідно з М.Ю. Чижовим, право є не тільки виреченням розуму, але витвором сукупної дії багатьох суспільних факторів, серед яких людський розум є тільки одним із моментів. Учений стверджує, що немає і не може бути вічних і природжених прав; права даються суспільством чи ж набуваються в суспільстві; немає і не було універсального права для всіх народів. Людина природного стану з природженими ідеями і правом, незалежним від суспільства, ніколи не існувала. Згідно з М.Ю. Чижовим, будь-яке право – право позитивне, під яким розуміється звичаєве право і закон. Воно є продуктом влади в суспільному союзі – організованим (закон) і неорганізованим (звичаєве право). Особа одержує право тільки в організованому суспільстві, від суспільства; держава і право виникають природничоісторичним шляхом, розвиваються органічно і не складають, за загальним правилом, продукт договору особистостей, що самовизначаються. Права завжди надаються чи набуваються, але вони ніколи не є природженими.

У пункті 2.2.3. «Походження і матеріальні джерела права» зазначається, що на основі аналізу історичного розвитку самосвідомості особистості у зв’язку з рухом вирішення питання про джерело права (при цьому учений виділяє п’ять ступенів: спочатку аналізується розвиток особистості на Сході, потім у Греції і Римі та, нарешті, в Європі до і після Реформації) і наукових систем, що виникли на ґрунті обновлених релігійною Реформацією думки і життя (школа природного права, історична школа права і школа механічного утворення права), М.Ю. Чижов викладає своє бачення питання про походження права і його джерела в матеріальному сенсі. При вирішенні цього питання М.Ю. Чижов розглядає духовну природу людини (її закони) як таку, як конкретного, дійсного творця права, вважаючи суспільство, державу тільки середовищем, у якому живе утворене право. Правоутворюючу силу він шукає в суб’єкті, у його дусі, а не в зовнішньому середовищі, що його охоплює (природа, Бог, соціальні організми). На його думку, джерело права ми знайдемо тоді, коли зрозуміємо природу свідомості, що відкриває закони і потреби людського духу, як причини майже всіх соціальних явищ, до числа яких належить і право. Отже, людина знаходить і знайде джерело права тільки через самосвідомість. Відповідно до поглядів ученого, поняття права і його вираження бере свій початок в одному загальному джерелі – у людському дусі, в етичному законі людського духу. Таким чином, М.Ю. Чижов правотворчу силу вважає належною до історичного суб’єкта – особистості, а це дозволяє нам стверджувати, що праворозуміння М.Ю. Чижова виступає як самовизначення історичного суб’єкта.

У пункті 2.2.4. «Склад (елементи) поняття права» відзначається, що М.Ю. Чижов розглядає право, насамперед, як норму, що визначає зовнішню поведінку людей у їх спільному житті. Вплив норми права на зовнішню поведінку людей виражається головним чином у трьох формах: 1) у формі фізичного примусу; 2) у формі органічного з’єднання людей; і 3) у формі врегулювання, зрівноваження спільних і приватних інтересів. Ці три форми впливу норми права на людину визначаються трояким складом природи права, трьома елементами – істотними ознаками права, а саме: фізичною, органічною й етичною. Природа права чи його елементи є продукт пануючого принципу спільного життя людей на тому чи іншому ступені людського розвитку. Цим принципом обумовлюється характер даної норми права; згідно з цим принципом, особистість, коли підкорялася вимогам норми, бачила в останній той, чи інший, чи взагалі третій елемент поняття права.

Згідно з М.Ю. Чижовим, в елементах поняття права знаходяться три принципи обов’язковості юридичних норм: 1) сила; 2) інтерес (приватний чи спільний) і 3) солідарність інтересів. Згідно з цими принципами, юридична норма була: 1) сваволею фізично найсильнішого; 2) приписом з односто­ронньо обов’язковою силою; і 3) нормою з двосторонньою обов’язковістю. Такий троякий характер обов’язкової сили юридичних норм перебуває в безпосередньому зв’язку: 1) з розрізненістю інтересів людей у їх спільному житті (виключне панування приватних інтересів);
2) з централізацією інтересів (перевага загальних інтересів над приватними); і 3) із взаємодією (солідарністю) приватних і загальних інтересів. Тому спільне життя становило: 1) механічне; 2) органічне; і 3) етичне з’єднання людей.

У пункті 2.2.5. «Співвідношення права, свободи і справедливості» аналі­зуються основні положення концепції М.Ю. Чижова про співвідношення свободи, справедливості й права, які коротенько зводяться до такого: самопізнання особистості дає їй можливість підійти до самостійності й свободи, а самостійність і свобода – необхідні умови справедливості, справедливість – основа права, а право зміцнює і підтримує самостійність і свободу особи. М.Ю. Чижов справедливість розглядає в тісному зв’язку з мораллю як сукупність вимог совісті й обов’язку, як два свідомих види етичного закону людського духу: мораль виступає основою справедливості. Згідно з поглядом ученого, особистість утримала і може утримувати за собою за природою їй належне надбання – свободу тільки при праві, обумовленому справедливістю і заснованим на етичному законі людським духом; до того ж право не могло виникнути перш, ніж особистість опанувала волею; особистість, здобуваючи собі свободу, одночасно набувала й права. На думку вченого, саме справедливість, основою якої є мораль, може встановити відповідність між правом і обумовленим ним відношенням, визначити межі між правом і неправом. Оскільки право складається із загальних норм, остільки не може мати на увазі всіх фактичних особливостей кожної окремої особи і відношення. Тому саме справедливість є істинне право даного разу; вона пом’якшує право і приводить його у відповідність до життя. Прийняті закони та їх застосування повинні бути справедливими, тобто узгодженими з природою тих відносин, що вони визначають. Законодавці й судді при здійсненні своєї діяльність повинні керуватися засадами справедливості.

У пункті 2.2.6. «Поняття права» установлено, що М.Ю. Чижов не тільки вирішення питання про походження права та його джерело в матеріальному сенсі зв’язує з духовною природою людини як дійсного творця права, але й характер елементів поняття права розглядає, насамперед, у зв’язку з пізнанням людської духовної природи як істотного моменту права, розуміння права, з’ясування його природи обумовлює з вивченням природи людини, її дій і відносин, здібностей і сил, що дозволяє стверджувати про людиноцентристський характер праворозуміння М.Ю. Чижова.

На основі критичного аналізу й узагальнення існуючих у юридичній літературі визначень М.Ю. Чижов виділяє основні властивості права. Відповідно до його думки, право є сукупність норм, що: 1) виражають приоритет суспільства над індивідом; 2) виходять від центрального органу спільного життя; 3) визнаються юридичними; 4) мають за мету інтереси спільного життя; 5) обмежують діяльність людей; і 6) охороняються частіше всіх інших норм організованим фізичним примусом.

Згідно з М.Ю. Чижовим, примусовий характер права не сутність права, не характер його природи, а його ознака; сила не складає сутності права, а виходить із права тільки тоді, коли його буття порушується безправ’ям: право примусове тільки для осіб, що поводяться всупереч етичним вимогам людського духу, а для осіб, дії яких спрямовані за загальним усім людям етичним законом, права як сили не існує. Воно для них і не може бути примусовим, бо саме життя є образ норм права для інших. На думку М.Ю. Чижова, природа, сутність права складають ті закони, ті корінні сили, завдяки яким право з’явилося і розвивається, завдяки яким право одержує життєздатність. Закони і сили, що дають праву можливість створити із себе особливий тип як елемент соціального життя, і складові сутності права полягають у правильному співвідношенні дій особистості
з етичним законом людського духу. Інакше кажучи, сутність права є етична законність зовнішніх дій особистості.

У праворозумінні М.Ю. Чижова соціальність і людиноцентричність тісно взаємозалежні. На його думку, право – продукт соціального життя, а останню складають життя індивідів. Тому для поняття сутності, характеру, походження права вчений пропонує забратися в ту майстерню, де витворяється право, – у глибину особистої природи – і спостерігати, яким чином у свідомість особистості вкладається право, яким чином особистість засвоює і здійснює право. Він вважає себе навіть зобов’язаним розібрати природу конкретного, дійсного творця права, ніж середовище, в якому живе утворене право, для того, щоб досліджувати шляхи засвоєння особистістю права. Таким чином, соціальність права вчений обмежує сферою особистості.

М.Ю. Чижов природу права розуміє як сукупність трьох моментів, нерозривно зв’язаних між собою: 1) норма; 2) життєве явище (відношення); і 3) правоутворююча сила. У першому моменті (у моменті норм), як вважає вчений, право з’являється як зобов’язуюча і регулююча сила, як зовнішні людські дії і відносини. У даному разі все значення норм права для людей полягає в їх обов’язковості. У другому моменті право, розглянуте як сукупність життєвих людських явищ, є організм реальних дійсних відносин – організм, у якому відбуваються постійна взаємодія і видозміна частин. Інакше кажучи, суть цього моменту полягає в змісті норми права (відносини і життєві явище, відносини в їх дійсному і минулому). Для розуміння права дуже важливим М.Ю. Чижов вважає третій момент, бо таке розуміння неможливе без виявлення причин, сил, що перетворюють життєве явище на юридичне, тобто утворюють право. Тут засвоюється зв’язок норми з її змістом через спільну їм обом соціальну силу.

М.Ю. Чижов пропонує таку дефініцію поняття права: право – це сукупність норм, установлених відповідно до природних життєвих явищ людей, утворених силами, що укорінені не тільки в об’єктивному, поза суб’єкта лежачому світі, але й у природі людської особистості.

У підрозділі 2.3. «Внесок М.Ю. Чижова в теорію систематизації права» розглядаються положення, які М.Ю. Чижов розробив щодо таких теоретичних питань кодифікації, як поняття, передумови, значення й особливості кодифікації, основні вимоги до її здійснення, роль законодавця в кодифікаційному процесі, співвідношення і взаємовплив кодифікації і правової науки.

Вчений визначає кодифікацію як об’єднання окремих законоположень діючого права в перероблену систему, перейняту однією спільною ідеєю, загальним духом. Згідно з М.Ю. Чижовим, хоча кодифікація складає перетворення в праві, припускає переробку існуючого права на нових засадах, але за допомогою кодексів законодавець не утворює цілком нового права, а констатує лише добуті результати, піддає їх перегляду і критичній оцінці, упорядковує, погоджує їх між собою.

До числа передумов кодифікації вчений відносить фактори двоякого порядку. По-перше, це чисто юридичні фактори, що виявляються в упорядкуванні існуючих законоположень, у зведенні окремих законоположень в одне ціле, в одну систему. По-друге, це стан державного життя народу, що складає результат сполучення трьох систем соціальних факторів: 1) інтелектуальних; 2) політичних; і 3) економічних.

За М.Ю. Чижовим, значення кодифікації в розвитку права велике і полягає в такому: по-перше, за її допомогою з усієї маси законодавчого матеріалу виділяються і зводяться в одну систему ті положення, що повинні бути визнані обов’язковими; по-друге, через кодифікацію, що установлює внутрішню єдність у позитивному праві, усуваються суперечності й недоліки між різними законоположеннями; по-третє, кодифікація прагне переглянути позитивне право, змінити і поліпшити недосконалі законоположення згідно з потребами, що змінилися; по-четверте, через кодифікацію відкривається велика доступність законодавства суспільству і при кодифікації легше користуватися членам даного суспільства позитивним правом; по-п’яте, кодифікація, почата за сприятливих умов, дає неодмінно кращі політичні й юридичні результати, у тому числі твердість і сталість позитивному праву; по-шосте, кодифікація сприяє об’єднанню різних частин, що входять у дану державу.

Цікаві погляди М.Ю. Чижова також на співвідношення і взаємовплив кодифікації і правової науки. Так, на думку вченого, найповніші кодекси не в змозі все передбачити і служити достатнім керівництвом для правозастосувачів. Унаслідок зазначених причин кодекси не можуть зробити науку марною, і вхід науки в кодекс відкритий. За М.Ю. Чижовим, наука має справу з кодексами «через двері вільного тлумачення і через двері аналогій». По-перше, наука необхідна для застосування кодексів настільки ж, наскільки вона потрібна і при їх складанні. По-друге, наука, не обмежуючись сьогоденням, надає життєву силу і роз’ясняє не тільки діюче право, але постійно сприяє утворенню майбутнього права.
М.Ю. Чижов вважав неправильним кодекси розглядати як збірники положень, що складають останнє слово права. На його думку, наука не може бути прикута до кодексів, а кодекси не повинні затримувати розвиток правової науки.

Третій розділ «Наукознавчий аспект правознавства в працях М.Ю. Чижова» складається з 3 підрозділів, які містять аналіз поглядів вченого про місце правознавства в системі суспільних наук, завдання і систему правознавства, статус і призначення енциклопедії права.

У підрозділі 3.1. «М.Ю. Чижов про місце правознавства в системі суспільних наук» установлено, що співвідношення науки про суспільство (суспільствознавства), науки про державу (державознавства) і науки права (правознавства) М.Ю. Чижов визначає своєрідно, і в узагальненому вигляді це полягає в такому: на підставі специфічності досліджуваних явищ і відносин державознавство, поряд з політичною економією й інтелектуальними науками, виділяється в самостійну галузь науки про суспільство, а правознавство – як частина науки про державу, точніше частина «відділу» науки про державу, яку вчений називає наукою державного управління. Також з’ясовано, що на погляди М.Ю. Чижова з розглянутих питаннях спричинили значний вплив ідеї його вчителя –
Л. фон-Штейна, під керівництвом якого він удосконалив своє юридичне знання у Відні.

Порівняльний аналіз ідей М.Ю. Чижова й інших учених (як учених того часу, так і сучасних) дозволяв констатувати, що важливим моментом у концепції М.Ю. Чижова є його визнання державознавства як самостійної науки. Що стосується його співвідношення з правознавством, то необґрунтованим є підпорядкування ним правознавства державознавству.

У підрозділі 3.2. «Завдання і система правознавства в трактуванні М.Ю. Чижова» встановлено, що за М.Ю. Чижовим, юрист повинний вивчати не тільки форми, в яких право робиться нам доступним (символ, слово, письмо), не тільки форми, в яких стає воно обов’язковим (звичай, закон), але й повинний усвідомлювати право як одне із соціальних явищ, як продукт різноманітних соціальних факторів, що діють під впливом певних законів. При цьому, на думку вченого, щоб зрозуміти право, недостатньо обмежитися з’ясуванням тільки об’єктивних, реальних життєвих умов людини, але варто вивчити і природу самої людини.

Згідно з М.Ю. Чижовим, завдання правознавства не можуть бути встановлені довільно, а повинні випливати з природи права, що він розуміє, як уже відзначалося, як сукупність трьох моментів, нерозривно зв’язаних між собою: 1) норма; 2) життєве явище (відношення); і 3) правотворна сила. Отже, М.Ю. Чижов завдання сучасної йому науки права зводить до таких трьох положень: 1) до знання норм права, що діяло і діє; 2) до вивчення явищ людського життя, обумовлених правом; і 3) до розуміння сил, що перетворюють життєве явище на юридичне: до розуміння правоутворюючих сил. При такому розумінні права зміст правознавства зводиться, головним чином, до розуміння тих сил, що утворюють право, тобто до розуміння особистої й об’єктивної основ права. Тільки за цієї умови, упевнено підкреслював М.Ю. Чижов, правознавство є наука, інакше – воно просте знання.

За М.Ю. Чижовим, правознавство є комплексним утворенням, самостійною системою, що базується на систематизації самого права. Точніше кажучи, М.Ю. Чижов систему правових наук, що займаються вивченням окремих галузей і інститутів права, визначає виходячи з «видів» права, груп правових явищ: правознавства «розділяється на стільки галузей, скільки є видів права», що складаються на підставі природи тих відносин, що визначаються правом. Відповідно до двох родів суспільних відносин, учений виділяє приватне право і публічне право. За М.Ю. Чижовим,
приватне право, а також наука приватного права розпадаються на такі галузі: 1) сімейне («сімейщина») право; 2) спадкоємне право; 3) речове право; 4) зобов’язальне право. Різновидами публічного права, отже, і науки публічного права є: право державного устрою, право міжнародне, право військове, право фінансове, управління юридичним устроєм держави, право внутрішнього управління і право церковне. Система наук про право в
М.Ю. Чижова не обмежувалася тільки зазначеними сферами, сюди він уключав також теоретико-правові й історико-правові науки: загальну теорію права, філософію права, енциклопедію права, історію права, порівняльну історію права і т. д.

У підрозділі 3.3. «М.Ю. Чижов про статус і призначення енциклопедії права» встановлено, що М.Ю. Чижов вважав енциклопедію права самостійною наукою серед інших юридичних наук. При цьому її самостійне наукове значення визначається специфічним змістом, що не входить у жодну зі спеціальних юридичних наук у їх окремості й у їх сукупності. На думку М.Ю. Чижова, пізнання загального в праві та встановлення системи права виходить за межі тієї чи іншої спеціальної юридичної науки і складає предмет енциклопедії права. Отже, на долю енциклопедії права випадає вирішення головним чином двох самостійних завдань, що дають енциклопедії самостійне становище серед інших юридичних наук. Ці завдання полягають: 1) у з’ясуванні загальних засад права, властивих кожній з галузей науки права, у збагненні права у всіх його проявах на підставі корінних соціальних сил, законів (загальне вчення про право); і 2) у встановленні системи права і юридичних наук (систематичний огляд різних галузей права у спільному зв’язку з боку їхнього змісту – систематика права). Відповідно до двох самостійних завдань енциклопедії права, її виклад, за М.Ю. Чижовим, розпадається на два відділи. У першому з них усвідомлюється природа права на підставі корінних соціальних сил, а в другому – подається система права і юридичних наук.

Своєрідність (може бути і суперечливість) визначення М. Ю. Чижовим статусу енциклопедії права (як окремої науки) полягає в тім, що, з одного боку, він визнає енциклопедію права самостійною наукою, а з іншого – науку в даному разі він розуміє специфічно, точніше – вона ототожнюється з навчальною дисципліною.