ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛАНДШАФТНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито стан її наукової розробки та зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначена мета та завдання дослідження, його предмет та об’єкт, характеристика методологічної бази дослідження, сформульована наукова новизна одержаних результатів, практичне значення, викладені дані про апробацію одержаних результатів дослідження.

Розділ 1 «Науково-теоретичні та законодавчі основи ландшафтного використання та охорони земель в України» складається з трьох підрозділів, які присвячені дослідженню поняття, ознак та характерних рис ландшафтного використання та охорони земель в України; проведенню історико-правового аналізу розвитку категорії «ландшафт» як об’єкту правового регулювання та вивченню генезису наукових теорій щодо його розвитку.

У підрозділі 1.1. «Правові питання ландшафтного використання та охорони земель у наукових джерелах» розглянуто еволюцію наукових досліджень за темою дослідження. Значний науковий внесок здійснено в розробку правового розмежування категорій ландшафт, земля, земельна ділянка через ландшафтну складову.

Проведений аналіз відповідних наукових досліджень свідчить про те, що в земельному праві України є певні теоретичні розробки правових питань ландшафтного використання та охорони земель, водночас вони не містять певних сформованих наукових напрямів, що негативно впливає на стан законодавчого забезпечення регулювання сучасних земельних відносин. Ця обставина обумовлюється, в першу чергу, тим, що широко вживана категорія «ландшафт» не має усталеного визначення в теорії права, галузеві дослідження цього явища не дають відповіді на питання про його зміст та місце у механізмі правового регулювання земельних відносин, зокрема дисертаційні дослідження мають своїм об’єктом або окремі компоненти ландшафту, або окремі види ландшафтів.

Доведено, що з врахуванням вимог гармонізації національного земельного законодавства до вимог законодавства acquis communautairе, ратифікації Україною Європейської ландшафтної конвенції потребують перегляду правові підходи до регулювання земельних відносин на ландшафтній основі.

Підрозділ 1.2. «Законодавче забезпечення ландшафтного використання та охорони земель в Україні» присвячений дослідженню законодавчого закріплення ландшафтного використання та охорони земель в Україні. Доведено, що юридичною основою ландшафтного підходу до регулювання земельних відносин виступають положення екологічного законодавства.

Визначені основні періоди розвитку законодавства за темою дослідження: до 01 липня 2006 року, тобто набуття чинності для України Європейської ландшафтної конвенції і до сьогодення.

Системний аналіз масиву земельних, аграрних, екологічних законодавчих та підзаконних нормативних актів, що стосуються ландшафтної складової регулювання земельних відносин, свідчить про існування наступних групувань правових норм, об’єктом яких виступають: природний ландшафт, ландшафт екомережі, сільськогосподарський ландшафт («агроландшафт»), ландшафт населених пунктів (зокрема, «міський ландшафт»), культурний ландшафт, інші види.

Підрозділ 1.3. «Поняття ландшафтного використання та охорони земель у земельному праві України» присвячений теоретико-правовому аналізу категорії «ландшафт», «ландшафтне використання та охорона земель», з’ясуванню генезису правової природи, розкриття змісту зазначених понять тощо.

Доводиться, що на межі сторіч концепція ландшафту апробується фахівцями порядку двох десятків різних галузей знань - таке широке бачення поняття «ландшафту» і суті його пізнання приводить до «розмивання» цього поняття у правової площині.

Доведено, що прологом до теми «ландшафтного підходу до регулювання земельних відносин» можна вважати прийняття у 1962 р. Генеральною конференцією Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (далі – ЮНЕСКО) «Рекомендації щодо охорони краси та характеру ландшафтів і місць» (далі - Рекомендація). В дисертації розкриваються правові наслідки для України, які має надати Рекомендація 1962 р. - рекомендацію було схвалено незадовго до прийняття у 1964 р. Міжнародної хартії з охорони та реставрації нерухомих пам'яток i визначних місць, а також створення у 1965 р. Міжнародної ради з питань пам'яток i визначних місць. Певною мірою ідеї, викладені у зазначеній Рекомендації, були згодом використані й розвинути в низці інших міжнародних актів — зокрема, що присвячені охороні культурного ландшафту. Тобто концепція «ландшафту» була тимчасово витиснута з правового поля «культурним ландшафтом».

В дисертації розкривається правове розмежування категорій «ландшафтний підхід» та «екосистемний підхід» до регулювання земельних відносин за допомогою співвідношення понять «ландшафт» та «екосистема» як об’єктів правового регулювання. Доведено, що своїм правовим оформленням термін «ландшафт» зобов’язаний Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття 1995 р.; аналіз динаміки термінології, з'ясування загальних рис і відмінностей смислових функцій терміну «ландшафт», що використовується в законодавстві ЄС і терміну «природний ландшафт», який застосовується на законодавчому рівні України, дозволив дисертанту розрізняти природні і антропогенні ландшафти, які виступають об’єктами заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; юридична природа культурного ландшафту як складова інституту ландшафтного використання та охорони земель була використана для формування міжнародної концепції «Європейської ландшафтної конвенції», яка включає в обсяг ландшафту такі, зокрема, елементи довкілля як «звичайні» ландшафти.

Наводиться порівняльно-правовий аналіз законодавства України та 40 держав-членів Ради Європи щодо закріплення категорії «ландшафт» як об’єкту відповідних статей Конституції, спеціального закону, і як об’єкту статей ряду інших, більш загальних законів.

Розділ 2 «Правові форми ландшафтного використання та охорони земель в Україні» складається із двох підрозділів, у яких охарактеризовано земельне законодавство України щодо правових форм ландшафтного використання та охорони земель та особливостей здійснення прав на земельні ділянки з різними видами ландшафтів.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика правових форм ландшафтного використання та охорони земель в Україні» виходячи із загальних положень доктринального розуміння правових форм використання землі, з’ясування особливостей здійснення прав на землю в умовах ландшафтного використання та охорони земель: розкривається вплив ландшафтного підходу на здійснення суб’єктивних прав на земельну ділянку; досліджені особливості реалізації суб’єктивних прав на земельну ділянку з різними видами ландшафтів; визначена юридична природа ландшафтного використання та охорони земель з точки зору здійснення права, виконання обов’язку та додержання обмеження; проведено розмежування правових категорій земельного законодавства «раціональне використання та охорона земель» та «цільове використання земель» у правовій моделі «ландшафтне використання земель». Так, зокрема, з’ясування юридичної природи співвідношення «раціонального використання та охорони земель» та «ландшафтного використання та охорони земель» дозволив співвідносити дисертанту зміст вказаних понять як ціле та частина; здійснення суб’єктивних прав на земельні ділянки має відбуватися з врахуванням вимог, які законодавством встановлені для того, чи іншого виду ландшафту шляхом встановлення умов додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робот та заборони на зміну ландшафту з врахуванням того, що така заборона на зміну ландшафту має правове значення тільки тоді, коли існує вичерпний перелік змін, заборонених до внесення у ці об'єкти, а при встановленні цієї заборони зафіксовано стан ландшафту.

У підрозділі 2.2. «Особливості здійснення прав на земельні ділянки з різними видами ландшафтів» автор розглядає особливості здійснення прав на земельні ділянки з різними видами ландшафтів, зокрема: природний ландшафт, агроландшафт, культурний ландшафт, ландшафт населених пунктів.

За результатами дослідження зроблено висновок про те, що особливості здійснення прав на землю фізичними і юридичними особами, державою, територіальними громадами в умовах ландшафтного використання та охорони земель детерміновані об’єктивними функціями землі як основи ландшафту та вимогами законодавства по обмеженню у використанні земель, в контексті формування національної екологічної мережі, в контексті вимог правових норм щодо районування і зонування земель як основи ландшафту. Тому фізичні і юридичні особи можуть набувати права на такі ділянки з підстав, умов і в порядку, визначеними законом з врахуванням законодавчих та інших обмежень то того чи іншого ландшафту.

На підставі проведеного дослідження дисертант надає рекомендації щодо необхідності закріплення зазначених положень у нормах земельного законодавства, а саме: обов’язок суб’єктів права на землю не порушувати законодавчі вимоги щодо охорони ландшафту як на стадії набуття права, так і на стадії реалізації і здійсненні права на землю як основи ландшафту.

Розділ 3 «Особливості державного регулювання у сфері ландшафтного використання і охорони земель в Україні» складається з трьох підрозділів, в яких досліджується питання правового забезпечення планування у сфері ландшафтного використання та охорони земель в Україні, правового забезпечення ландшафтної організації території та особливостей державного контролю у сфері ландшафтного використання та охорони земель.

Підрозділ 3.1. «Правове забезпечення планування у сфері ландшафтного використання земель» присвячено дослідженню питань правового забезпечення планування у сфері ландшафтного використання земель.

Обґрунтовується, що закріплені у земельному законодавстві форми планування у сфері ландшафтного використання земель залежать від того, які землі є об’єктом ландшафтного використання. Водночас, для забезпечення цілісності, планування території будь яких ландшафтів має здійснюватися з урахуванням вимог чинного законодавства щодо формування національної екологічної мережі і Європейської ландшафтної конвенції.

Відзначено, що велике значення на правове забезпечення планування у сфері ландшафтного використання земель має політична воля.

За результатами дослідження зроблено висновок про те, що з ландшафтним плануванням слід пов’язувати перспективи принципового перегляду системи законодавчих норм щодо цільового призначення земельних ділянок як основи ландшафту та розподілу земель як основи ландшафту на категорії; науково доведений юридичний зміст категорії «ландшафтне планування» як комплексного правового інституту.

У підрозділі 3.2. «Правове забезпечення ландшафтної організації території» досліджуються особливості правового забезпечення ландшафтної організації території, правові вимоги до ландшафтної організації території у запропонованої законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» моделі регулювання земельних відносин у містобудівної діяльності.

Визначені юридичні складові механізму «ландшафтної організації території». Запропоновано авторське поняття ««ландшафтної організації території».

За результатами дослідження зроблено висновок про те, що за допомогою законодавства щодо землеустрою, зміною юридичної природи «цільового призначення» («основного цільового призначення») земель як основи ландшафту ландшафтний підхід до організації території має стати формою науково обґрунтованої організації території з врахуванням законодавства щодо формування екомережі, використання та охорони агроландшафтів, Європейської Ландшафтної Конвенції, Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини тощо.

У підрозділі 3.3 «Особливості державного контролю у сфері ландшафтного використання земель» досліджені питання державного контролю за використанням земель у сфері ландшафтного використання земель за земельним законодавством України.

Доведено, що особливості державного контролю у сфері ландшафтного використанням земель не сформульовані ні в земельному законодавстві ні в юридичній літературі. При їх визначенні слід виходити з того, що державний контроль, як складова екологічного контролю у сфері ландшафтного використання земель, можна сформулювати як діяльність уповноважених суб'єктів із перевірки дотримання норм земельного законодавства, із вжиття заходів щодо припинення його порушень та притягнення порушників до юридичної відповідальності та попередження земельних правопорушень, що має на меті забезпечити ландшафтне використання та охорону земель.

Дисертантом доведено, що екологічна функція землі як основи ландшафту не є об’єктом державного контролю за використанням та охороною. Обґрунтовується положення, що земельне законодавство в частині державного контролю у сфері ландшафтного використання потребує істотного удосконалення. При цьому необхідно виходити з того, що на зміст заходів щодо державного контролю повинні накладатися вимоги, пов’язані із врахуванням ландшафтної ознаки землі.