Розділ 1.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації,

визначаються мета й задачі дослідження, стан наукового опрацювання проблеми, характеризуються об’єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються отримані основні результати дослідження, їх наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводиться інформація про форми їх апробації.

Розділ 1 «Загальні правові засади організації племінної справи у тваринництві» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття і зміст племінної справи у тваринництві» головну увагу приділено формулюванню ґрунтоутворювального поняття дисертаційного дослідження, яким є племінна справа в тваринництві.

З урахуванням того, що об’єктом племінної справи у тваринництві є породи великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, птиці, риб, бджіл, шовкопрядів, хутрових звірів і кролів, тобто породи сільськогосподарських тварин, внесено відповідне уточнення до визначення конструкції «племінна справа у тваринництві», яку пропонується розуміти (в широкому розумінні) як систему взаємопов’язаних заходів (робіт): зоотехнічних (зокрема, масовий відбір у тваринництві, схрещування просте промислове, перемінне й поглинаюче, водне, відтворювальне, частково поглинаюче тощо, чистопорідне розведення), селекційних (цілеспрямована творча діяльність фахівців щодо створення нових порід тварин) та організаційно-господарських (організація господарської діяльності у сфері племінної справи у тваринництві, в тому числі ліцензування її окремих видів, вимоги до роботи з племінними (генетичними) ресурсами, державне управління й державний контроль у цій галузі), спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей сільськогосподарських тварин.

Проведене у підрозділі 1.2. «Історико-правові аспекти розвитку племінної справи у тваринництві» дослідження дало змогу здійснити періодизацію правової регламентації зазначеної сфери суспільних відносин. Перший (дорадянський) період правового регулювання племінного тваринництва сягнув середини XVII ст. (видання перших царських указів про придбання за кордоном племінних тварин) і тривав до початку ХХ століття. У цей час приймалися нормативно-правові акти, якими було започатковані й регулювалися окремі аспекти ведення племінного тваринництва, зокрема у конярстві та при розведенні великої рогатої худоби.

Радянський період правового впорядкування племінної справи у тваринництві (з 1918 р. до початку 90-х років) відзначається низкою підзаконних нормативно-правових актів, приписи яких були спрямовані на колективізацію племінних тварин, створення великих племінних господарств у радгоспах і колгоспах, організацію племінних заводів. Саме в цю добу племінне тваринництво досягло доволі відчутних успіхів. Запропоновано радянський період диференціювати на декілька етапів залежно від закріплених в законодавстві магістральних напрямів розвитку племінної справи: а) етап відновлення й реорганізації в Україні галузі тваринництва (1918–1923 рр.), законодавство якого характеризується зберігаючою і охоронною спрямованістю на націоналізацію всіх племінних тварин нетрудових господарств, організацією племінних заводів і розсадників племінних тварин, забезпеченням їх кормами, запровадженням племінних реєстрів для кожного виду сільськогосподарських тварин; б) етап утвердження українського радянського законодавства в галузі тваринництва (1924–1941 рр.), спрямованого на створення великих племінних господарств у радгоспах і колгоспах, організацію племінних заводів, запровадження і розвиток штучного осіменіння тварин, введення державного планування у тваринництві; в) етап масштабних зрушень у галузі тваринництва (1947–1990 рр.), які були спрямовані на поступове розширення мережі племінних заводів, племінних радгоспів, державних станцій з племінної роботи і зі штучного осіменіння, створення широкої мережі племінних господарств з усіх видів сільськогосподарських товарин, заходи направлені на збереження здоров’я й підвищення продуктивності тварин.

Сучасний період розвитку правового регулювання племінної справи у тваринництві розпочався з прийняттям 15 грудня 1993 р. Закону України «Про племінне тваринництво» (у новій редакції – Закон України «Про племінну справу у тваринництві» від 21 грудня 1999 р.). Вперше зазначені суспільні відносини були врегульовані на законодавчому рівні. На виконання приписів Закону в різні часи було прийнято значну кількість підзаконних нормативно-правових актів. Вони стосуються загальних засад організації племінної справи, регламентують окремі сторони її здійснення: а) порядок присвоєння відповідних статусів суб’єктам племінної справи у тваринництві та ведення Державного племінного реєстру; б) питання ідентифікації й реєстрації тварин; в) ліцензування господарської діяльності з виробництва, зберігання й реалізації племінних (генетичних) ресурсів; г) проведення генетичної експертизи походження й аномалій тварин; ґ) виконання генетичних досліджень у тваринництві та ін.

Аналіз стану нормативно-правового забезпечення сучасного періоду розвитку правового регулювання племінної справи у тваринництві дав змогу зробити висновок, що у складі аграрного права сформувався й функціонує інститут правового регулювання племінної справи у тваринництві, що має комплексний характер через належність формуючих його норм до нормативно-правових актів різних галузей права.

У підрозділі 1.3. «Принципи правового регулювання племінної справи у тваринництві» запропоновано принципами правового регулювання племінної справи у тваринництві вважати закріплені в законодавстві основоположні ідеї, засади, що визначають спрямованість правового регулювання відносин у досліджуваній галузі. Сучасною юридичною доктриною запропоновано принципи правового регулювання племінної справи у тваринництві України, до яких належать: а) нерозривний зв’язок з особливим режимом використання природних ресурсів; б) збереження генофонду існуючих, локальних і вітчизняних порід тварин; в) максимально ефективне використання наукового потенціалу в селекції; г) формування інформаційної системи збирання й обробки селекційної інформації у тваринництві; ґ) науковий ризик; д) ідентифікація селекційних досягнень; е) міжнародна співпраця у племінній справі; є) оптимальне сполучення публічних і приватних інтересів у цій справі. Автор дійшов висновку, що їх слід розширити за рахунок принципу оптимального сполучення публічних і приватних інтересів у досліджуваній сфері.

Дисертаційна робота є самостійним дослідженням, виконаним протягом 2009-2012 рр.

Розділ 2 «Суб’єктно-об’єктний склад правовідносин у сфері племінної справи у тваринництві» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Суб’єкти племінної справи у тваринництві» визначено, що суб’єктами племінної справи у тваринництві може бути значне коло суб’єктів аграрного права: як сільськогосподарських підприємств, так і фізичних осіб. Щодо перших, то ними можуть бути фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи й господарські товариства, приватні, державні й комунальні сільськогосподарські підприємства. З приводу фізичних осіб зазначається, що до суб’єктів племінної справи у тваринництві можуть належати як суб’єкти підприємницької діяльності, так і ті, які не мають такого статусу, наприклад, споживачі племінних (генетичних) ресурсів, замовники послуг із племінної справи у тваринництві.

Суб’єкти племінної справи у тваринництві групуються передусім залежно від внутрішньогалузевого поділу на тих, що здійснюють свою діяльність у скотарстві, свинарстві, вівчарстві, козівництві, конярстві, звірівництві, кролівництві, птахівництві, бджільництві, рибництві й шовківництві. Також суб’єктів племінної справи у тваринництві можна поділити на певні групи залежно від функцій, які вони виконують. Відповідність зазначених суб’єктів встановленим вимогам до статусу визначається за наслідками проведення державної атестації й переатестації, процедура якої визначена спільним наказом Мінагрополітики України й УААН (2001 р.).

Основною групою суб’єктів племінної справи у тваринництві є підприємства, установи й організації, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у виробництві, збереженні, використанні, створенні, визначенні племінної цінності племінних (генетичних) ресурсів, торгівлі ними й надають послуги, пов’язані з племінною справою у тваринництві. Споживачем племінних (генетичних) ресурсів є особа (юридична або фізична), яка використовує племінні (генетичні) ресурси для власних потреб при вирощуванні сільськогосподарських тварин. Замовником послуг із племінної справи у тваринництві може бути особа (юридична або фізична), яка використовує відповідні послуги для власних потреб при розведенні сільськогосподарських тварин.

У дисертації досліджено та охарактеризовано права й обов’язки суб’єктів племінної справи у тваринництві, внаслідок чого запропоновано розширити закріплений законодавчо перелік обов’язків, внісши відповідні зміни до ст. 7 Закону України «Про племінну справу у тваринництві». Зокрема, це такий перелік обов’язків: а) зареєструватися й отримати в установленому порядку ліцензію на право здійснення господарської діяльності, торгівлі племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження й аномалій тварин; б) ідентифікувати тварин, що їм належать; в) вести племінній облік; г) виконувати вимоги щодо державної реєстрації тварин, ведення племінного обліку, бонітування і проведення генетичної експертизи походження й аномалій тварин; ґ) використовувати для відтворення маточного поголів’я тільки атестованих у встановленому порядку тварин і допущених до відтворення плідників. Споживачі ж племінних (генетичних) ресурсів і замовники послуг з племінної справи у тваринництві для відтворення маточного поголів’я зобов’язані використовувати тільки тварин, атестованих у встановленому порядку й допущених до відтворення плідників.

Результатом вивчення об’єктів племінної справи у тваринництві, здійсненого у підрозділі 2.2. «Об’єкти племінної справи у тваринництві»,

є пропозиція нової редакції ст. 4 Закону України «Про племінну справу у тваринництві»: «Об’єктами племінної справи у тваринництві є породи племінних тварин великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, птиці, риб, бджіл, шовкопрядів, хутрових звірів та кролів, яких розводять з метою одержання від них певної продукції (далі – тварини), а також інші племінні (генетичні) ресурси (сперма, ембріони, яйцеклітини племінних тварин)».

Розділ 3 «Правове регулювання окремих аспектів племінної справи у тваринництві» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Особливості здійснення господарської діяльності в галузі племінної справи у тваринництві та її правове регулювання» проаналізовано правове регулювання господарської діяльності в царині племінної справи у тваринництві й зазначається, що згідно зі ст. 8 Закону суб’єкти племінної справи мають здійснювати свою діяльність відповідно до загальнодержавних програм селекції у тваринництві. Наразі діє Загальнодержавна програма, затверджена Законом України «Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року» від 19 лютого 2004 р. № 1517-IV, зважаючи на що запропоновано затвердити таку ж Програму на майбутній період, наприклад, до 2020 року.

У дисертації міститься пропозиція про необхідність затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з торгівлі племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин. Відповідні зміни слід внести й до Стандарту надання адміністративних послуг з ліцензування провадження господарської діяльності з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин, а також до Порядку контролю за додержанням названих вище Ліцензійних умов.

Дисертант дійшов висновку, що ефективність племінної справи прямо залежить від стану племінного обліку на підприємствах, які використовують племінних тварин або інші племінні (генетичні) ресурси. Важливою передумовою і складовою племінного обліку є ідентифікація племінних тварин. Ідентифікуються і реєструються всі тварини, які перебувають, утримуються або розводяться на території України. У зв’язку з прийняттям Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червня 2009 р. з 1 січня 2010 р. процедуру державної реєстрації змінено. Замість державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру введено Єдиний державний реєстр тварин. Водночас введення єдиної електронної системи обліку племінних тварин має певні недоліки: 1) значні матеріальні затрати для набуття електронних носіїв усіма племінними господарствами й об’єднання їх у єдину систему; 2) необхідність створення нових підзаконних актів та внесення змін до низки існуючих; 3) значного періоду часу. Тому задекларовану єдину систему реєстрації не створено досі.

У підрозділі 3.2. «Державно-правовий вплив у галузі племінної справи у тваринництві» зазначається, що державним регулюванням племінної справи у тваринництві можна вважати сукупність заходів з визначення системи органів державного управління, які справляють регулюючий вплив на цю справу, і закріплення кола їх повноважень (компетенції).

До органів державного регулювання загальної компетенції в галузі племінної справи у тваринництві належить передусім Верховна Рада України, яка визначає засади державної політики в усіх сферах економічних відносин. Безпосередню реалізацію зазначеної державної політики забезпечують органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Систему державних органів галузевої компетенції в царині племінної справи у тваринництві очолює Міністерство аграрної політики та продовольства України. У дисертації стверджується, що до складу новоствореної Державної інспекції сільського господарства України має входити й Державна інспекція з племінної справи у тваринництві. Проте зараз із незрозумілих причин функції державного нагляду (контролю) за останньою покладено на Держветфітослужбу України.

У підрозділі 3.3. «Відповідальність за порушення законодавства про племінну справу у тваринництві» обґрунтовано, що в галузі племінної справи у тваринництві може наставати цивільна, господарська й адміністративна відповідальність. Цивільно-правова відповідальність у галузі племінної справи у тваринництві може виникати у випадку порушення абсолютного обов’язку (відповідальність позадоговірна) і при порушенні своїх зобов’язань (відповідальність договірна). Щодо договірної відповідальності, то можливість її застосування випливає з того, що суб’єкти племінної справи у тваринництві можуть оперувати у своїй діяльності різноманітними договірними формами.

Господарські зобов’язання, за порушення яких настає господарсько-правова відповідальність, виникають передусім на підставі господарських договорів, які досить широкого застосовуються в діяльності суб’єктів племінної справи у тваринництві. Останні вправі укладати господарські договори: а) на створення племінних (генетичних) ресурсів; б) їх використання у господарській діяльності; в) проведення ідентифікації і реєстрації сільськогосподарських тварин.

Підставою настання адміністративної відповідальності в галузі племінної справи у тваринництві є вчинення адміністративного правопорушення (проступку). Об’єктом останнього є сукупність охоронюваних законом суспільних відносини у племінному тваринництві. Об’єктивна його сторона виражається: а) в прямому порушенні законодавства про племінну справу у тваринництві; б) у шкоді чи загрозі її заподіяння охоронюваним законом суспільним відносинам у даній галузі; в) у причинному зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою (в матеріальних складах проступків). Суб’єктивною стороною такого проступку є внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Суб’єктами адміністративної відповідальності у племінному тваринництві можуть бути як громадяни, так і посадові особи. В окремих випадках суб’єктом адміністративної відповідальності у племінній справі можуть виступати юридичні особи. У дисертації запропоновано доповнити КУпАП новою статтею 107² «Відповідальність за порушення законодавства про ідентифікацію та реєстрацію тварин».