ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми, відображено зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і завдання роботи, даються характеристика об’єкта, предмета та методологічна основа дослідження, формулюються положення наукової новизни, які виносяться на захист, розкриваються практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.
Розділ 1. «Ґенеза становлення та розвитку сільськогосподарської дорадчої діяльності та її правового регулювання» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується підстави виникнення такого явища, як дорадництво та становлення його як правового інституту.
У підрозділі 1.1. «і» аналізуються передумови виникнення й становлення сільськогосподарського дорадництва в Україні та особливості його розвитку (з кін. ХІХ ст.) і вказується, що першою передумовою можна вважати розвиток капіталістичних відносин. Другою історичною передумовою слід вважати появу друкованих видань сільськогосподарського профілю. Третя історична передумова розвитку процесу розповсюдження сільськогосподарської інформації пов’язана зі збільшенням її користувачів. Все це привело до зародження сільськогосподарського дорадництва як суспільного явища в період розвитку капіталістичних відносин (1861 р. ‑ поч. ХХ ст.). На початку ХХ ст. виникає громадська (суспільна) агрономія як наука.
Проаналізовано діяльність Сільськогосподарського наукового комітету України, на який покладалося керівництво всією науково-дослідною роботою в галузі сільського господарства і суміжних галузей знань (1919 р.), досліджено створення перших державних служб для впровадження передового досвіду в сільськогосподарське виробництво та формування законодавчої бази, що регулює відносини в сфері сільськогосподарського дорадництва (кінець 50-х років – 90-ті роки ХХ ст.). Також висвітлено пострадянський період розвитку сільськогосподарського дорадництва, щодо підтримки міжнародного співтовариства у розвитку сільськогосподарського дорадництва (1995–2000 рр.) та надання послуг дорадчого характеру в аграрній сфері.
У підрозділі 1.2. «» розглядаються приписи чинного законодавства та особливості правового регулювання сільськогосподарської дорадчої діяльності.
Досліджуються проблеми, що виникли в ході реалізації земельної та аграрної реформи, з якими зіткнулися новостворені сільськогосподарські підприємства і особисті селянські господарства, зокрема: необхідність самостійного прийняття обґрунтованих управлінських рішень суб’єктом аграрного господарювання в умовах повної відповідальності за кінцеві результати своєї діяльності; відсутність достатнього досвіду практичної роботи в ринкових умовах; недостатня кількість кваліфікованих галузевих спеціалістів сільського господарства; недостатність нових знань та практичних навичок у веденні господарювання в аграрній сфері в умовах обмежених ресурсів.
Розглянуто цілу низку нормативно-правових актів, що хоч і потребують вдосконалення, але все ж таки містять сукупність правових норм, щодо регулювання суспільних відносин в сфері сільськогосподарської дорадчої діяльності.
Зроблено висновок про те, що виник новий інститут аграрного права України –сільськогосподарське дорадництво, основу якого становлять норми Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність».
У підрозділі 1.3. «» проведено аналіз основних типів дорадчих аграрних служб країн світу з розвинутим сільським господарством. Розглянуто три основні підходи організації дорадчих служб у країнах Європи, Північної Америки, а також США, Японії й Російській Федерації, а саме:
1) державне фінансування від платників податків передбачається лише для тих дорадчих послуг, які становлять інтерес для всього суспільства на певному етапі його розвитку (соціально необхідні послуги);
2) платність деяких індивідуальних дорадчих послуг, які дають пряму віддачу у вигляді підвищення доходів, з можливістю диференціювання розцінок для різних ситуацій чи цільових груп;
3) змішане фінансування окремих послуг державними чи професійними асоціаціями. Це можуть бути інвестиції, вкладені в навчання сільськогосподарських товаровиробників і дорадників, а також вдосконалення методів та інструментів дорадчої служби.
Зроблено низку висновків про переваги й недоліки організації цих дорадчих аграрних служб у зарубіжних країнах та запропоновано схему адаптації окремих положень для української дорадчої служби з метою забезпечення бажаного «консультаційного ефекту» у роботі з фермерами та іншими сільськогосподарськими підприємствами і землевласниками.
Розділ 2. «Правове регулювання здійснення сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні» складається з трьох підрозділів, присвячених дискусійним питанням правового регулювання сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні на сучасному етапі.
В підрозділі 2.1. «Поняття та сутність сільськогосподарської дорадчої діяльності» досліджено поняття «сільськогосподарська дорадча діяльність», під яким пропонується розуміти сукупність дій та заходів, спрямованих на задоволення потреб особистих селянських та фермерських господарств, інших сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і господарювання, а також сільського населення у
підвищенні рівня знань та вдосконаленні практичних навичок прибуткового ведення господарства.
Також розглянуто зміст таких категорій, як «сільськогосподарський дорадник», «експерт-дорадник», поняття та ознаки дорадчої служби, «дорадчі послуги» та їх перелік; проаналізовано особливості здійснення права на отримання дорадчих послуг фізичними та юридичними особам, які здійснюють господарську діяльність у сільській місцевості, сільському населенню, а також органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади тощо.
Дисертант на прикладі моделей системи функціонування сільськогосподарських дорадчих служб, демонструє два найбільш оптимальних варіанти такої діяльності:
1) це можуть бути незалежні установи, що мають тільки функціональні зв’язки з органами державного управління агропромисловим виробництвом;
2) їх створення відбувалося в межах одного з органів державного управління, вони матимуть ще й лінійні зв’язки з головною організацією.
Підрозділ 2.2. «Особливості реєстрації і правового регулювання діяльності суб’єктів сільськогосподарської дорадчої діяльності» присвячено дослідженню окремих особливостей створення та діяльності суб’єктів дорадництва у різних організаційно-правових формах. Наголошується, що професійне навчання дорадників повинно проводитись на базі аграрних вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації. Аналізується процедура отримання кваліфікаційного свідоцтва сільськогосподарського дорадника і дорадника-експерта, обсяг їх прав та обов’язків.
Внесено пропозиції щодо надання дорадчих послуг суб’єктам господарювання, які провадять діяльність у сільській місцевості, та сільському населенню соціально спрямованих дорадчих послуг, що мають найбільший соціальний ефект, за рахунок коштів державного бюджету, а інших послуг – за рахунок замовників.
Нинішнє законодавство надто ускладнює самостійну дорадницьку діяльність приватними підприємцями та окремими структурними підрозділами вищих навчальних закладів і наукових установ. На думку дисертантки, більш доцільно було б надати їм таку можливість на законодавчому рівні. Це, безперечно, привело б до позитивного ефекту, який би виразився у таких основних напрямах: 1) стимулювання розвитку малого підприємництва в аграрній сфері та додаткових надходжень у місцеві бюджети; 2) можливість отримання допомоги сільськогосподарськими товаровиробниками від державних навчальних закладів та наукових установ за рахунок бюджетних коштів, що мінімізувало б собівартість виробленої сільгосппродукції; 3) формування мережі сільськогосподарських дорадчих служб на обласному і районному рівнях з представництвом їх у сільських та селищних радах; 4) сприяння підвищенню рівня трудової зайнятості в сільській місцевості; 5) збільшення обсягу доходів особистих селянських та інших господарств і рівня їх купівельної спроможності.
Підрозділ 2.3. «Державно-правове і громадське регулювання сільськогосподарської дорадчої діяльності» присвячено, зокрема, дослідженню державної підтримки сільськогосподарського дорадництва, визначенню різноманітної ролі держави, пов’язаної з утворенням і функціонуванням сільськогосподарського дорадництва, зі створенням системи і визначення завдань, функцій і компетенції органів, які повинні здійснювати державну підтримку сільського господарства.
В умовах світової економічної кризи державі варто приділити максимальну увагу забезпеченню повноцінного та ефективного виконання рекомендованих сільськогосподарською дорадчою службою способів ефективного управління сільськогосподарським виробництвом і гарантувати можливість залучення додаткових фінансових інструментів поряд з державним регулюванням сільськогосподарської дорадчої діяльності.
Розглянуто особливості громадського регулювання діяльності сільськогосподарської дорадчої служби, яке покладено на всеукраїнську громадську професійну організацію – Національну асоціацію сільськогосподарських дорадчих служб України з наданням статусу саморегульованої організації, яка об’єднує всіх суб’єктів сільськогосподарської дорадчої діяльності. Проаналізовано її статус, функції, завдання та повноваження. | 
