ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УСИНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Усиновлення є одним із найдавніших та традиційних інститутів сімейного права. Правове регулювання цього соціального явища було відоме ще в давньому Римі. Але умови такого прийняття дітей у сім’ю, його процедура та правові наслідки змінювалися з історією розвитку людства. Загалом усиновлення залежало від ставлення суспільства до шлюбу, економічно-соціального рівня розвитку тієї чи іншої держави, її політичного устрою. Так, у часи, коли шлюб освячувався церквою, усиновлення провадилося шляхом здійснення церковного обряду. Зміцнення державної влади привело до встановлення цивільних форм усиновлення шляхом винесення відповідних рішень світськими органами влади, а в деяких випадках навіть шляхом прийняття спеціальних актів царствуючими особами. В дореволюційній Росії усиновлення здійснювалося з додержанням становості. Радянська влада в перші роки свого існування навіть відмовилася від інституту усиновлення, але надалі він був поновлений і порядок його проведення регулювався кодифікованими актами.

Сьогодні Україна є незалежною державою, але економічний стан її розвитку не дає її громадянам можливості жити у достатку, в зв’язку з чим в країні за останні роки збільшується кількість дітей, які не мають належного сімейного виховання та позбавлені батьківського піклування. Тому надання сімейної турботи таким дітям є державною задачею нашої країни. Відповідно до ст. ст. 51 та 52 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та напрямки захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. В 2001 році був прийнятий Закон “Про охорону дитинства”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Цей законодавчий акт встановив основні принципи та засади проведення усиновлення, а саме: можливість усиновлення виключно в інтересах дитини та відповідно до закону; пріоритет громадян України на усиновлення дітей, які є громадянами України; усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами тільки у випадку, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України; заборону зайняття посередницькою комерційною діяльністю щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України або громадян інших держав; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей –  громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім’ях іноземних громадян.

10 січня 2002 року Верховною Радою був прийнятий новий Сімейний Кодекс (СК), який вступає в дію з 1 січня 2003 року. Цей кодифікований акт вніс багато новел в правове регулювання усиновлення в Україні. Тому сьогодні перед науковцями стоїть важливе завдання провести теоретичний аналіз нових концептуальних підходів СК до інституту усиновлення, зробити відповідні тлумачення окремих його норм, що надасть конкретну допомогу державним та судовим органам при вирішенні тих питань, які виникнуть на практиці при проведенні усиновлення.

 Теоретичною основою для проведення наукового дослідження стали розробки таких знаних науковців, як Алєксєєв С.С., Братусь С.Н., Городецька І.К., Дзера О.В., Гопанчук В.С., Веберс Я.Р., Ворожейкін Є.М., Євдокимова Т.П., Індиченко С.П., Єршова Н.М., Жилінкова І.В., Коеткіна І.А., Кузнецова І.М., Мінченко Р.М., Нєчаєва О.М., Поссе Е.А., Підопригора О.А., Ромовська З.В., Рясенцев В.А., Савченко Л.А., Саніахметова Н.О., Свердлов Г.М., Ткаченко Т.В., Харитонов Є.О., Червоний Ю.С., Чигир В.Ф., Шевченко Я.М., Штефан М.Й. та багатьох інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямків досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і є частиною науково-дослідницької програми кафедри загально-правових дисциплін університету “Правові форми забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів суб’єктів у громадянському суспільстві”.