ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІОБЕЗПЕКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ГЕНЕТИЧНО-ІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Остання чверть двадцятого століття ознаменувалась переходом до нового постіндустріального етапу науково-технічного прогресу. Даному періоду притаманні швидкі темпи розвитку новітніх технологій, до яких безумовно відноситься й генна інженерія. У розвинених країнах світу дана галузь відноситься до пріоритетних напрямів діяльності як у науковій, так і у виробничій сферах. У всіх програмних документах стратегічного характеру, що приймаються останніми роками ООН, ЄС, урядами окремих країн, передбачені положення, які стосуються безпосередньо проблем дослідження генетично-модифікованих організмів (ГМО) та їх практичного застосування. В Україні генна інженерія як складова новітніх біотехнологій також віднесена до пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та до стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності.

Проте, потужний розвиток генної інженерії протягом останніх десятиліть, окрім безумовного прогресу, в ряді випадків пов’язаний із ризиком негативного впливу на довкілля та людину. Це обумовлює досить неоднозначне сприйняття процесу поширення сфер застосування продукції із генетично-модифікованими складниками як спеціалістами різних галузей науки та виробництва, представниками управлінських державних структур, так і широкими верствами населення. Негативне ставлення частини суспільства до досягнень генної інженерії пов’язане, перш за все, із відсутністю переконливих, науково обґрунтованих гарантій щодо безпеки ГМО для здоров’я людини та довкілля в цілому.

Одним із чинників, за допомогою яких можна попередити або зменшити ймовірні негативні наслідки здійснення генетично-інженерної діяльності, уникнути порушення прав особи (наприклад, права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на екологічну інформацію тощо), є належно організоване та здійснюване правове регулювання відносин у сфері поводження із ГМО. Саме правові приписи можуть бути тим фактором, який, впорядкувавши суспільні відносини, що виникають у зв’язку з розвитком генної інженерії та застосуванням її досягнень, з одного боку – не обмежують (а в окремих випадках і стимулюють) подальший розвиток даної галузі, з іншого – допомагають уникнути або звести до мінімуму можливі несприятливі для людини та довкілля наслідки використання генетично-модифікованих організмів. Це досягається шляхом чіткої регламентації порядку ведення науково-дослідних робіт щодо ГМО у закритих системах, встановлення правил вивільнення генетично-модифікованих організмів у довкілля, проведення їх польових випробувань, розміщення ГМ-продукції на ринку, здійснення постійного багаторівневого контролю за дотриманням та виконанням відповідних нормативно-правових  положень тощо.

Швидке поширення здобутків генної інженерії в світі не може оминути і Україну. Проте, за умови фактичної відсутності відповідної нормативно-правової бази, призначеної врегульовувати відносини щодо дослідження, виробництва та використання генетично-модифікованих організмів та продукції з їх вмістом, зростає небезпека неконтрольованого поширення ГМО на території нашої держави.

У той же час у багатьох країнах світу на сьогодні таке законодавство вже переважно сформоване, вироблена певна практика його застосування. Активно розробляються відповідні норми міжнародного права, покликані врегульовувати досліджувану сферу суспільних відносин. Підтвердженням цього є, наприклад, той факт, що 11 вересня 2003 року набув чинності Картахенський протокол з біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття.

Україна не повинна залишатись осторонь як розвитку наукових досліджень в галузі генної інженерії, так і у сфері формування нормативно-правової бази, покликаної регламентувати здійснення генетично-інженерної діяльності. Розробити та прийняти відповідне законодавство в Україні необхідно якнайшвидше, враховуючи при цьому зарубіжний та міжнародний досвід. В іншому випадку наша країна може опинитись перед загрозою неконтрольованого ввезення, випробування та поширення на ринку ГМО, що може становити загрозу забезпеченню захисту прав людини, збереженню біологічного різноманіття, охороні довкілля в цілому.

Отже, перед Україною та світовим співтовариством в цілому стоїть завдання створення цілісної системи правових гарантій забезпечення безпеки у сфері розвитку і застосування досягнень новітніх біотехнологій, зокрема генної інженерії. Актуальність та важливість даних питань, а також відсутність впорядкованої системи нормативно-правових актів у відповідній сфері, незначний науковий доробок з цієї проблематики в Україні і необхідність її подальшого вивчення обумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження.

При підготовці дисертації був проведений аналіз праць провідних як українських,   так   і   зарубіжних   вчених.   Наукові  дослідження В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, М. М. Брінчука, С. Б. Гавриша,   А. П. Гетьмана,  О. К. Голіченкова,     О. Л. Дубовік, М. І.  Єрофеєва, І. І. Каракаша, Н. Р. Кобецької, О. С. Колбасова, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, В. Л. Мунтяна, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, Н. І. Тітової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги з питань теорії екологічного права допомогли сформулювати основні положення, на яких повинні базуватись загальні підходи до правового регулювання забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності.

Загальнотеоретична юридична література відомих дослідників питань теорії держави   та   права,   зокрема праці С. С. Алєксєєва, А. І. Бобильова, В. І. Гоймана, Д. А. Кєрімова, М. Н. Марченка, Б. І. Мінца сприяли обґрунтуванню окремих дисертаційних положень.

Науковий доробок С. О. Балашенка, Г. Грабовскої, Д. Є. Димова, М. Журека, С. М. Кравченко, Т. І. Макарової, Н. Р. Малишевої, Є. Рушковскі, О. С. Тимошенка, С. Г. Харченка з питань міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища дав можливість, із урахуванням досвіду напрацьованого міжнародними організаціями у даній сфері, практики природоохоронної діяльності окремих зарубіжних держав, визначити основні підходи до формування відповідного законодавства в Україні та механізму його реалізації на практиці.

Ґрунтовні дослідження загальнотеоретичних основ проблеми правового забезпечення екологічної безпеки та окремих аспектів даної проблеми таких авторів, як    В. І. Андрейцев,    І. Бакай,    Г. І. Балюк,    Н. В. Барбашова,    Л. О. Бондар,     П. А. Ваганов, Г. Вінтер, М. Н. Копилов, Л. Кремер, М. О. Фролов дозволили виділити характерні ознаки біологічної безпеки як складової екологічної безпеки, окреслити коло правових засобів, застосування яких сприятиме забезпеченню біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами.

В еколого-правовій літературі в Україні питання забезпечення біологічної безпеки при здійсненні генетично-інженерної діяльності практично не досліджувались. Проте, можна виділити, наприклад, окремі публікації, в яких у загальному окреслювалась проблема необхідності здійснення правового регулювання генетично-інженерної галузі (М. Медведєва, Н. Мельничук) та аналізувались окремі положення міжнародних документів з даної проблематики (І. В. Тустановська). Дослідженню проблем правового регулювання охорони довкілля та захисту людини при здійсненні генетично-інженерної діяльності  сприяли праці зарубіжних вчених з даних  питань,  зокрема,  Л. Крістоферсона,  О. А. Красовського,  В. Стеца, Т. Твардовскі,  Р. Токарчука,  А. Г. Тонєвицького та ін.

Формуванню комплексного розуміння досліджуваної проблеми допомогло використання надбань інших, не юридичних наук, а саме біології, економіки, екології, філософії тощо. Серед авторів відповідних праць можна виділити:              Т. А. Акімову, А. А. Воробйова, О. С. Граніна, В. І. Данілова-Данільяна,                      Л. П. Жиганову, М. Ч. Заліханова, Д. М. Колотило, І. Б. Лєщінську, К. С. Лосєва,          Г. Міллєра, В. М. Новікова, П. Г. Олдака, Т. Є. Попову, М. Ф. Реймерса, А. Сассона, В. Сойфера, В. В. Хаскіна, Т. А. Хоружу та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до одного із пріоритетних у галузі екологічного права. Проблема забезпечення екологічної безпеки та її складових входить до планових тем відділу аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (“Проблеми реалізації екологічного і космічного права” № РК 0101V000378)