ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВРАХУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИМОГ ПРИ САНАЦІЇ ТА ПРИВАТИЗАЦІЇ ОБ’ЄКТІВ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З проголошенням незалежності Україна вступила на шлях формування правової держави. Одним з найважливіших ціннісних орієнтирів цієї ходи є забезпечення безпечного для життя і здоров’я людини навколишнього природного середовища. Згідно з Конституцією України цей обов’язок покладається на державу.

Слід констатувати, що джерелом зародження й сферою найвищого загострення екологічних проблем є економіка. Прагнення до постійного економічного зростання без урахування екологічних вимог, що тривалий час панувало у взаємовідносинах суспільства та природного середовища, поставило на межу екологічної кризи цілі регіони та країни, змушуючи шукати найбільш прийнятні шляхи поєднання економічних та соціальних цілей суспільства з його екологічними можливостями. Саме тому на певному етапі суспільного розвитку як на міжнародному, так і на національному, регіональному й локальному рівнях, виникла необхідність пошуку важелів, які б забезпечували узгодження економічних інтересів з законами природи. В результаті з’явилась концепція сталого розвитку, котра орієнтує на збалансованість, взаємозв’язок економічного, соціального та екологічного компонентів розвитку. Реалізація цієї концепції в правовому регулюванні конкретних сфер пов’язана з великими труднощами, враховуючи внутрішній антагонізм економічних і екологічних інтересів. Найбільше загострення глибинних суперечностей між цими інтересами спостерігається в сфері господарської діяльності, особливо у зв’язку з функціонуванням об’єктів підвищеної небезпеки.

Україна з її обтяжливою структурою економіки, в якій переважає важка, добувна, металургійна, хімічна галузі промисловості, постійно опиняється перед дилемою: економічне зростання чи забезпечення сталого, екологічно коректного розвитку. І якщо на законодавчому макрорівні: на рівні конституційного регулювання, а також в основних актах екологічного законодавства чітко простежуються принципи сталого розвитку, то зовсім іншою постає картина в господарському, податковому, господарсько-процесуальному та інших галузях, що безпосередньо регулюють господарську діяльність і, на жаль, нерідко ігнорують екологічні чинники та пріоритети суспільного розвитку. В цьому зв’язку першочергове значення набуває відображення в праві різних аспектів екологізації господарської діяльності, особливо об’єктів підвищеної небезпеки. Найбільш рельєфно екологічні чинники діяльності об’єктів підвищеної небезпеки виявляються в процесі їх приватизації та санації, що може справити суттєвий вплив на фінансово-економічні та інші характеристики таких об’єктів.

В останні роки законодавство України деякою мірою почало звертатися до регулювання відносин, пов’язаних з урахуванням екологічних вимог в діяльності об’єктів підвищеної небезпеки. До основних  законодавчих актів у вказаній сфері відносяться Закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, “Про об’єкти підвищеної небезпеки” та деякі  інші.

Однак, не зважаючи на важливість урахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки, відповідні питання не знайшли свого послідовного відображення в законодавстві України. Це призводить до того, що на практиці під час проведення санації та приватизації екологічний стан таких об’єктів враховується частково або зовсім не враховується.  Положення, що склалось, значною мірою пов’язано з незначною увагою, що приділяється правниками екологічного профілю відповідним питанням.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, що займаються дослідженням  еколого-правових проблем:  В.І. Андрейцева,  Г.І.  Балюк, А.Г.  Бобкової,   С.О.   Боголюбова,    М.М.   Бринчука,    М.І. Васильєва, А.П.  Гетьмана,   О.К.  Голіченкова,  О.Л.   Дубовик,    М.І.    Єрофеєва,      Б.В. Єрофеєва,    О.С. Заржицького,  Л.М.  Здоровко,  Н.Р.   Кобецької,        О.С. Колбасова,       В.В. Костицького, С.І. Кравченко,   М.В.    Краснової,    В.В. Круглова,   Н.Р. Малишевої,    В.Л.   Мунтяна, В.В. Петрова,                О.О. Погрібного,  К.В. Попова,    Б.Г. Розовського,   В.І. Семчика,         Г.П. Сєрова, М.О. Фролова,  Ю.С.  Шемшученка, М.В. Шульги  та інших.

Деякі аспекти вказаної проблеми знайшли своє відображення в роботах  таких   українських   і   закордонних  вчених, як Н.В. Барбашова, В.І. Бендюг, Л.О. Бондарь, В.Г. Грінчук, Е.А. Коночкіна, В.В. Круглов, Манакбай Толимбек,   М. Палмер С.Р.,   Б.М.   Поляков,   В.В. Радзивілюк,              Т.Г. Трофанчук, С.В. Шарапова, та інші.

Відсутністю комплексних досліджень у відповідній сфері значною мірою обумовлена актуальність даного дисертаційного дослідження та необхідність обґрунтування шляхів удосконалення чинного законодавства України у даній галузі та підвищення ефективності його застосування на практиці. Вищезазначене і визначило вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу земельного, аграрного та екологічного права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України  "Проблеми систематизації екологічного законодавства України" (№ державної реєстрації РК 0105V000749).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення правового забезпечення врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки за допомогою комплексного аналізу чинного законодавства України, практики його застосування, врахування зарубіжного досвіду та розробки на цій основі рекомендацій щодо підвищення ефективності правового регулювання, надання йому цілісного, системного характеру, усунення правових прогалин і колізій.

Вказана мета визначила постановку наступних  завдань:

-          вивчення теоретичних передумов правового регулювання екологічних аспектів діяльності об’єктів підвищеної небезпеки;

-          розробка правового механізму врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки;

-          виявлення шляхів вдосконалення законодавства України у сфері, що досліджується;

-          формування  наукових висновків, розробка авторських  пропозицій з вдосконалення правового регулювання урахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини щодо врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки.

Предметом  дослідження є:

-          нормативно-правові акти України, акти зарубіжного законодавства, норми міжнародного права, що регулюють відносини в сфері врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки;

-          регіональна практика Автономної Республіки Крим в частині реалізації вказаних правових норм;

-          вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові акти, що діють в сфері приватизації та банкрутства;

-          наукові дослідження, предметом яких є правові, економічні, історичні та інші аспекти суспільних відносин у сфері охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки та раціонального природокористування.

На монографічному рівні, у вітчизняній правознавчій літературі проблема  у вказаному розрізі комплексно не розглядалася.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувалися дві групи методів наукового пізнання:

-          загальнонаукові (діалектичний, історичний,  аналіз та синтез);

-          спеціальні правові методи дослідження (метод тлумачення правових норм, формально-логічний метод, комплексний метод).

З допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток законодавства у сфері правового регулювання врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки.   

Застосування історичного методу дало можливість вивчити в динаміці процес становлення та розвитку національного законодавства, що регулює правовідносини з урахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки.

Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні та практичні аспекти урахування екологічних вимог таких підприємств в чинному законодавстві України та науковій літературі. Для розуміння суті, взаємозв’язків і взаємо залежностей положень нормативно-правових актів України в сфері, яка досліджується, автор використовував метод тлумачення правових норм.

З допомогою формально-логічного методу проводився аналіз положень нормативно-правових актів. Правове регулювання врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки розглядається з точки зору комплексного аналізу нормативно-правової бази, яка регулює сферу, що досліджується.

При виконанні практичної частини дисертаційного дослідження були використані статистичні методи дослідження, за допомогою яких була узагальнена практика врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки.

Вищезазначені методи дослідження дозволили з різних сторін проаналізувати правове регулювання врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки, дати наукову оцінку положенням чинного законодавства України в цій області і запропонувати напрямки його подальшого вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів роботи визначається вибором для дослідження недостатньо вивченої в науці екологічного права проблеми, спробою її комплексного теоретичного та прикладного осмислення для вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки.

Вперше на монографічному рівні аналізується стан еколого-правового забезпечення процесів санації та приватизації підприємств, що складають найбільшу небезпеку для довкілля, виявляються правові прогалини та недоліки чинного законодавства у відповідній сфері та  визначаються напрямки його вдосконалення та підвищення ефективності реалізації.

Новизна дослідження характеризується положеннями, висновками, пропозиціями, які виносяться на захист, найважливішими з яких є наступні:

1. Обґрунтована доцільність законодавчого закріплення переліку небезпечних речовин, при використанні яких підприємство може справляти шкідливий вплив на навколишнє природне середовище, життя та здоров’я людей, оскільки саме такий чинник, як ступінь небезпеки хімічних речовин для природного середовища, життя та здоров’я людей, дає підстави відносити підприємство до об’єкту підвищеної небезпеки та визначати клас такої небезпеки.

2. Розроблено авторське визначення терміну “регіон” з урахуванням екологічного фактору, під яким слід розуміти найкрупнішу складову адміністративно-територіального устрою України, що має системоутворюючий природоресурсний потенціал, котрий визначає спеціалізацію господарської діяльності, особливості екологічних, економічних, соціально-культурних, етно-демографічних інтересів населення і забезпечує на цій основі сталий розвиток відповідної території.

3. Обґрунтована необхідність урахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єкта підвищеної небезпеки вже при розробці відповідних планів. Врахування екологічних вимог має бути закріплене у вигляді предприватизаційних заходів, таких, як екологічний аудит, інформаційне забезпечення населення про наслідки діяльності підприємства, та обов’язків нових власників, зокрема, впровадження на підприємстві системи екологічного менеджменту, ведення екологічного паспорту та моніторингу та ін.

4. З метою залучення зацікавлених осіб до процесу розміщення акцій підприємства, підвищення його рентабельності, а також забезпечення екологічної безпеки конкретного регіону та держави в цілому, обrрунтована необхідність введення на певний період для об’єкта підвищеної небезпеки, що приватизується, податкових пільг. До основних з  них треба віднести: скасування  конкретного виду податку на певний строк (земельний податок); зменшення ставки податку (податок на додану вартість); зменшення ставки податку на прибуток, з обов’язком несплачену частину цього податку спрямовувати на екологізацію виробництва.

5. Обґрунтована необхідність більш детального законодавчого врегулювання процесу досудової санації підприємств, у тому числі, об’єктів підвищеної небезпеки, з урахуванням екологічних вимог, а саме прийняття постанови Кабінету міністрів України “Про Порядок проведення досудової санації підприємств”, що повина врегулювати ці питання.

6. Запропоноване визначення терміну механізм урахування екологічних вимог під яким слід розуміти нормативно закріплену упорядковану систему  правових, економічних та організаційних заходів з охорони навколишнього природного середовища, забезпечення раціонального природокористування й екологічної безпеки окремих регіонів і держави в цілому.

7. Розроблений правовий механізм урахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки. Його головними складовими мають стати екологічний менеджмент, екологічний моніторинг, екологічна паспортизація відповідних об’єктів, екологічне інформаційне забезпечення та екологічний аудит. Такий правовий механізм за умови його адекватного  закріплення в чинному законодавстві України і ефективного узгодженого функціонування всіх складників дозволить підвищити екологічні показники діяльність об’єктів підвищеної небезпеки на вказаних стадіях господарської діяльності, поєднати екологічні та економічні інтереси на різних рівнях, сприяти забезпеченню екологічної безпеки як окремого регіону, зокрема курортно-рекреаційного комплексу Криму, так і держави в цілому.

8. Запропоновані пропозиції щодо термінологічної узгодженості деяких понять екологічного та господарського законодавства. Так, в окремих нормативно-правових актах екологічного законодавства (зокрема, в Законі України “Про екологічний аудит”) допускається змішування  понять “неплатоспроможність” та “банкрутство”, що на практиці  призводить до неоднозначного застосування норм законодавства, що регулюють здійснення екологічного аудиту об’єктів підвищеної небезпеки.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в процесі вдосконалення чинного законодавства України у відповідній сфері, при розробці нових нормативно-правових актів, а саме запропонованих автором: постанови Кабінету міністрів України “Про Порядок проведення досудової санації підприємств”, наказу Фонду державного майна України “Про Порядок проведення тендеру на здійснення екологічного аудиту” та інших.

Положення дисертації можуть бути використані при проведенні подальших наукових досліджень у сфері еколого-правового регулювання діяльності об’єктів підвищеної небезпеки.

Деякі пропозиції автора, які стосуються застосування положень  нормативно-правових актів України у сфері, що досліджується, можуть бути використані в процесі розгляду господарських спорів при  захисті державних інтересів, а також інтересів нових власників об’єктів підвищеної небезпеки, що приватизуються або підлягають санації.

       Висновки дисертаційного дослідження можуть також бути корисними для органів  Фонду державного майна України, регіональних управлінь з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, різного роду експертних організацій, а також власників об’єктів підвищеної небезпеки.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертації, теоретичні висновки доповідалися на науково-практичних конференціях: Міжнародній (“Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в  контексте   европейского   выбора”,  м. Донецьк, 30 вересня – 1 жовтня 2004 року) та Всеукраїнській (“Экологический аудит: проблемы теории и практики”, м. Алушта, 7-9 червня 2006 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у чотирьох статтях у наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України та тезах двох доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на сім підрозділів, п’яти пунктів, висновків, а також списку використаних джерел, який включає 235 назви. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, в тому числі 25 стор. – список використаних джерел.