ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕКЛАРУВАННЯ БЕЗПЕКИ ОБ’ЄКТІВ ПІДВИЩЕНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається сутність, актуальність і ступінь наукової розробленості теми дослідження, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, формулюються результати, які характеризуються новизною і виносяться на захист, наводяться відомості щодо апробації результатів дослідження та перелік їх публікацій.

Розділ І «Юридична природа декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Теоретичні засади правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» аналізуються науково-правові категорії «декларація», «декларування безпеки», «повідомлення» та їх зв’язок зі сферою забезпечення екологічної безпеки.

Дисертант виходить з того, що сутність поняття «декларація» постійно розширювалася під впливом різноманітних факторів і на сьогоднішній день розглядається як: а) політична заява від імені держави, уряду, партії чи іншої організації; технічний документ, зобов’язання; б) заява, що подається митним органам при перетинанні кордону (митна декларація); в) документ, що додається до цінних паперів, які відправляються за кордон (поштова декларація); г) заява особи про розмір її доходів, майна тощо (поштова декларація); ґ) міжнародний документ про основні принципи з тих або інших питань. Дисертантом виділено нове значення поняття «декларація», як документу, що розробляється з метою підтвердження відповідності вимогам екологічного законодавства. При цьому доводиться, що такі правові категорії, як «декларування», «повідомлення» та «оповіщення» є синонімічними, оскільки спрямовані на підтвердження інформації про екологічну безпечність об’єкта небезпеки.

У законодавстві не чітко визначено поняття «об’єкт підвищеної екологічної небезпеки», натомість визначаються об’єкти екологічної небезпеки, об’єкти підвищеної небезпеки. Така нечіткість понятійного апарату вносить плутанину при визначенні об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. А тому важливим фактором подолання таких нормотворчих прогалин є необхідність уточнення положень Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» у частині встановлення видів діяльності, що пов’язані з об’єктом поводження – небезпечною речовиною та можливістю визнання об’єктами підвищеної небезпеки такі об’єкти, які утворюють фізичні та біологічні впливи.

У зв’язку з цим, під об’єктом підвищеної екологічної небезпеки пропонується розглядати будь-який об’єкт, на якому можуть бути перевищені нормативи ГДК, ГДР, ГДВ тощо. При аналізі положень національного законодавства встановлено, що розробка такого роду декларацій вимагається щодо об’єктів підвищеної небезпеки, поводження з якими регулюється Законом України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», продукції та товарів, використання яких регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності», а також небезпечних вантажів, особливості перевезення яких регулюються Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів». Така розгалуженість «декларацій» еколого-правового спрямування дала змогу об’єднати їх під однією назвою – декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.

При співвідношенні понять «декларування безпеки», «сертифікація» та «екологічна паспортизація» встановлено, що по відношенню до процедур сертифікації та екологічної паспортизації, декларування безпеки становить відносно самостійний засіб забезпечення екологічної безпеки, під час якого розробляється декларація безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. Така декларація – це техніко-нормативний документ, який готується підприємством, установою, організацією, громадянами-підприємцями усіх форм власності та господарювання, які здійснюють поводження хоча б з однією речовиною, матеріалом, продуктом чи вантажем, що віднесені законодавством до категорії небезпечних, або експлуатують об’єкти чи здійснюють види діяльності, визначені як екологічно небезпечні, у порядку, встановленому законодавством та в якому визначається відповідність даного об’єкта встановленим в законодавстві екологічним та іншим вимогам.

У підрозділі 1.2 «Поняття та юридичні ознаки декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» встановлено, що декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки можна розглядати, як: 1) комплекс робіт, які проводяться на об’єктах підвищеної екологічної небезпеки; 2) правовідносини у сфері забезпечення екологічної безпеки; 3) елемент правового статусу власника або користувача об’єкта підвищеної екологічної небезпеки; 4) гарантію права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; 5) міжгалузевий інститут екологічного права; 6) правовий порядок, що характеризує стан суспільних відносин, об’єктом яких є навколишнє природне середовище та життя і здоров’я людей; 7) напрям державної екологічної політики; 8) форма управлінської діяльності.

На підставі аналізу виділених ознак декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки дисертантом пропонується власне визначення цього поняття. Під декларуванням безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки слід розуміти врегульований системою правових норм засіб забезпечення екологічної безпеки, який реалізується через здійснення цілеспрямованої діяльності спеціально уповноважених державних і самоврядних органів, установ, організацій та суб’єктів господарювання, метою якої є розроблення, аналіз, оцінка та контроль декларації безпеки. Це техніко-нормативний документ, в якому підтверджується відповідність об’єкта вимогам сучасного екологічного законодавства, а також визначається комплекс заходів, що вживаються суб’єктами господарської діяльності з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру та в межах якої реалізуються специфічні відносини, відповідна правосуб’єктність та правопорядок, а також напрям державної екологічної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки.

У підрозділі 1.3 «Види декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» на підставі аналізу чинного національного законодавства встановлено, що правовому регулюванню декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки можуть підлягати доволі самостійні види декларування, яким притаманна спільна риса – забезпечення безпеки життя і здоров’я людей та навколишнього природного середовища. В залежності від такого підходу дисертантом виділено види декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки: а) декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки; б) декларування відповідності; в) декларування безпеки небезпечних вантажів.

Водночас при аналізі зарубіжного законодавства встановлено, що окрім вищезазначених видів декларування до цієї категорії можна також віднести й декларування безпеки гідротехнічних споруд, практика якого розповсюджена на території Російської Федерації.

Однак майже кожен із зазначених видів декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної безпеки не має чіткого законодавчого регулювання, зокрема, законодавством не визначаються переліки об’єктів підвищеної безпеки та продукції, які підлягають декларуванню, відсутнє чітке регулювання декларування гідротехнічних споруд, що ускладнює практичну реалізацію такого засобу забезпечення екологічної безпеки та вимагає удосконалення чинного законодавства шляхом розробки відповідних правових документів.

Розділ 2 «Нормативно-правове регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Національне законодавство у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки в Україні» встановлено, що правові норми, які регулюють здійснення окремих видів декларування, містяться в нормативно-правових актах різної галузевої належності, однак їх основна мета зводиться до гарантування права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, забезпечення його якісного стану (на внутрішньому і зовнішньому рівнях) згідно з основними нормативами екологічної безпеки, мінімізації ризику спричинення шкоди навколишньому природному середовищу та життю і здоров’ю громадян, що дає підстави стверджувати про формування нового інституту екологічного права (права екологічної безпеки) в межах основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища / функціонально-правового механізму забезпечення екологічної безпеки.

При цьому враховано, що такі нормативно-правові акти поділяються на ті, що: а) на концептуальному рівні заклали основи формування декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; б) визначають саму суть декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; в) визначають процедури декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки; г) встановлюють забезпечувальні (охоронні) засоби проведення декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки.

Встановлено, що вказані види декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки в більшості випадків характеризуються або відсутністю встановленого механізму декларування, або відсутністю чіткого переліку об’єктів, які підлягають такому декларуванню, що стає підставою для винесення пропозиції про необхідність удосконалення чинного законодавства України. 

У підрозділі 2.2 «Міжнародний досвід правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» проведено аналіз правових засад становлення міжнародного нормативно-правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. Встановлено, що ця сфера законодавства на сьогоднішній день знаходиться поки що на стадії розвитку, хоча перші нормативні акти були прийняті ще на початку 80-х років ХХ століття.

Аналіз засад формування міжнародного правового регулювання декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки дозволив встановити наявність відповідних нормативних актів, які заклали основу для правового регулювання окремих видів декларування (декларування промислової безпеки, декларування відповідності, декларування безпеки небезпечних вантажів). Водночас такі нормативні акти досить часто мають загальний характер, у зв’язку з чим в них або робиться посилання на необхідність наявності у суб’єкта небезпечного виду діяльності відповідного документу, що підтверджує його відповідність вимогам екологічного законодавства, або розкриваються лише окремі різновиди відповідного декларування (зокрема у сфері декларування відповідності), що при імплементації таких норм у вітчизняне законодавство створює практичну проблему у їх застосуванні.

Розділ 3 «Правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Загальна характеристика та об’єктно-суб’єктний склад правовідносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» встановлено, що правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, перш за все, є правовідносинами регулятивного, охоронного, динамічного та реального або конкретного характеру.

На підставі проведеної загальної характеристики правовідносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки встановлено, що правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки – це врегульовані нормами екологічного законодавства суспільні відносини, що виникають між суб’єктами господарювання, діяльність яких пов’язана з експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки, реалізацію декларованої продукції та перевезенням небезпечних вантажів, а також органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розробки, затвердження, експертизи та реєстрації декларацій безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки та проведення контролю і нагляду за задекларованими об’єктами.

Безпосереднім об’єктом таких правовідносин визначено декларацію безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки, яка містить інформацію про відповідність декларованого об’єкта вимогам екологічного законодавства. Опосередкованим об’єктом визначено навколишнє природне середовище та життя і здоров’я людей, оскільки сам комплекс дій щодо розроблення декларації безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки у кінцевому підсумку спрямований на гарантування екологічної безпеки. Таким чином, декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки є одним із засобів забезпечення екологічної безпеки.

Суб’єктами вказаних правовідносин є: 1) фізичні та юридичні особи: а) що здійснюють будівництво та експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки; б) що здійснюють будівництво та експлуатацію гідротехнічних споруд; в) що здійснюють виготовлення окремих видів продукції; г) власники небезпечних вантажів, що перевозяться усіма видами транспорту окрім трубопровідного; 2) органи державної влади та місцевого самоврядування, до яких належать: а) органи загальної компетенції; б) органи спеціальної компетенції.

До органів державної влади загальної компетенції належать: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, обласні (міські) та районні державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування. До органів державної влади спеціальної компетенції належать органи надвідомчого та галузевого характеру. До органів надвідомчого характеру належать: Міністерство екології та природних ресурсів України в особі Державної екологічної інспекції України, Міністерство охорони здоров’я України в особі Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Міністерство надзвичайних ситуацій України в особі Державної інспекції техногенної безпеки України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції. До органів галузевого характеру у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки належать: Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів; Міністерство інфраструктури України в особі уповноважених ним органів: Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державної авіаційної служби України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.

У підрозділі 3.2 «Юридичні факти у сфері правовідносин декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки» встановлено, що правовідносини у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних складів. Закон визначає лише первісний юридичний факт, на якому може ґрунтуватись виникнення, зміна або припинення вказаних правовідносин, а для реального їх виникнення та припинення необхідна наявність певної послідовності юридичних фактів.

Проведення ідентифікації об’єкта підвищеної екологічної небезпеки, розроблення та подання до уповноважених органів виконавчої влади декларації безпеки і її реєстрація ще не є підставою виникнення у суб’єкта права займатися небезпечними видами діяльності. Декларація є лише частиною документації, необхідної для отримання ліцензії на здійснення таких видів діяльності. Тобто підготовка та подання декларації безпеки є необхідною умовою для виникнення інших правовідносин: експертних, контрольних, інформаційних, обліково-реєстраційних тощо.

Водночас розроблення декларації безпеки об’єкта підвищеної екологічної небезпеки створює окрему групу правовідносин, які виникають до легалізації господарської діяльності, тобто, право на здійснення екологічно небезпечної діяльності виникає тільки з часу видання заінтересованій особі спеціального дозволу на здійснення відповідних видів екологічно ризикованої діяльності. Сукупність умов та юридично встановлених дій щодо здійснення процедури ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності створюють складний юридичний склад як підставу виникнення правовідносин у сфері екологічної безпеки.

Підставою зміни правовідносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки слід визнати внесення змін та доповнень до відповідних декларацій, які, як вже зазначалося, можуть вноситися періодично, в залежності від терміну дії самої декларації. Наприклад, розширення переліку стаціонарних об’єктів підвищеної небезпеки на підприємстві потребує внесення змін та доповнень до раніше погодженої декларації безпеки об’єктів підвищеної небезпеки. Такі зміни та доповнення в свою чергу також потребують узгодження з органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування шляхом проведення екологічних експертиз, реєстрації таких об’єктів у відповідних реєстрації тощо.

До юридичних фактів як підстав припинення правовідносин у сфері декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки належать юридичні факти-дії. До таких дій можна віднести: добровільне припинення діяльності підприємства, що здійснює екологічно небезпечний вид діяльності, який потребує декларування безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки або його банкрутство; примусове зупинення або припинення такої діяльності в результаті порушення вимог екологічного законодавства (наприклад, виявлення недостовірності інформації занесеної до декларації безпеки об’єктів підвищеної екологічної небезпеки) та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.