ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ ВИДАТКІВ РЕКРЕАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ, ЯКІ МАЮТЬ ВЛАСНУ БАЗУ РОЗМІЩЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається тим, що сучасний етап розвитку України характеризується докорінними перетвореннями в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Конституція України поставила завдання побудови правової держави на базі ринкової економіки, що робить необхідним забезпечення надійної охорони конституційних прав громадян, дотримання принципів соціальної справедливості, точного дотримання законності.

Стаття 49 Конституції України закріплює право кожного громадянина на охорону здоров’я, медичну допомогу і покладає на державу забезпечення фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Конституція України встановила, що держава сприяє розвитку лікувальних установ для всіх форм власності і турбується про розвиток фізичної культури і спорту, а з цього випливає і необхідність сприяння здоровому відпочинку. Держава поставила мету, якої повинна досягти.

Автономна Республіка Крим (АРК) є територією, яку держава може використовувати для можливості реалізації кожним громадянином права, гарантованого статтею 49 Конституції України. Однак розглядаючи соціально-економічну ситуацію, що склалася в Автономній Республіці Крим, на жаль, слід констатувати, що така пріоритетна для Криму галузь діяльності, як рекреаційна, на даний час не працює на повну силу. Беручи до уваги, що в структурі доходів бюджетів АРК частка надходжень від курортної сфери складає близько 50 відсотків, бачиться актуальним проаналізувати причини, які не дозволяють безперебійно і на повну силу функціонувати рекреаційним підприємствам. Після скасування в 1988 році державного регулювання і бюджетного фінансування туризму в АРК почав розвиватися процес переходу до ринкових відносин. Велика частина установ лікування і відпочинку не була готова до роботи в нових умовах, що зробило неможливим перенесення в Україну, а особливо в АРК західного зразка ведення рекреаційного бізнесу. В першу чергу це пояснюється унікальною системою рекреаційних установ, яка була створена за роки існування СРСР. У жодній іншій державі (не беручи до уваги країни СНД) немає таких установ рекреації, як санаторій, пансіонат з лікуванням, які гармонійно поєднували б у собі лікування та відпочинок і основним завданням яких було б продовження амбулаторного лікування і профілактика захворювання, а не одержання прибутку. Раніше підприємства комплексу (санаторії, пансіонати з лікуванням, пансіонати), які знаходилися в державній власності, повністю задовольняли свої потреби за рахунок бюджету. Вони чітко дотримували принципу доступності і безкоштовності лікування. Останнім часом санаторно-курортні установи, які знаходяться у державній власності, не здатні стабільно функціонувати через хронічний дефіцит бюджетних коштів і змушені «комерціалізовуватись». Такі процеси неприпустимі, якщо брати до уваги значення рекреаційної діяльності з медико-біологічної точки зору, яка відіграє важливу роль як реабілітаційна ланка в системі охорони здоров'я, а також як діяльність, спрямована на зміцнення здоров'я людини, відновлення її працездатності.

Ефективність роботи галузі в цілому і кожного підприємства зокрема на даний час оцінюється за економічними показниками – підсумками фінансової діяльності, одержанням прибутку, рентабельності і, звичайно ж, за обсягом коштів, відрахованих у бюджети різних рівнів.

Таким чином, з одного боку, рекреаційні підприємства є одним з головних джерел формування прибуткової частини бюджету АРК, а з другого, основним завданням санаторно-курортних установ є одержання соціального ефекту, а не прибутку.

Тому пріоритетним завданням правового регулювання фінансування витрат рекреаційних підприємств повинно стати подолання цієї суперечності за рахунок перегляду механізму фінансування рекреаційних підприємств державної власності і розробки законодавчої бази, яка дозволяла б стабільно функціонувати і розвиватися всім рекреаційним підприємствам незалежно від форми власності і відомчої приналежності.

Необхідність формування науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення законодавства, яке регламентує фінансування видатків на утримання і безперебійне функціонування рекреаційних підприємств, і визначає актуальність обраної теми.

Тема дисертації у сучасний період є актуальною ще й тому, що недоліки у правовому регулюванні матеріального забезпечення функціонування рекреаційних підприємств і всієї рекреаційної галузі негативно відображаються не лише на економіці країни, кожному жителеві України, а також і на екологічній безпеці перлини України – Криму, оскільки неорганізовані туристи завдають непоправної шкоди природі.