Правові основи становлення залізничної мережі на теренах України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Краткое содержание

                          ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останні роки в історії нашої країни супроводжуються численними змінами у суспільній практиці. Це викликало необхідність пошуку правильних критеріїв для об’єктивної оцінки подій, які відбуваються. Виявлення таких критеріїв повинно сприяти зваженій і чіткій концепції подальшого соціально-економічного розвитку країни. Цього можна досягти лише за умови всебічного вивчення світового і вітчизняного досвіду соціально-економічних перетворень та їх правового забезпечення.

Зокрема це стосується транспортної мережі, оскільки від ефективності її роботи значною мірою залежить успіх усіх подальших реформ.

Особливо актуально це в наш час, коли ринкові відносини охоплюють усі сфери господарської діяльності, у тому числі в галузі транспорту. У цей період виникає потреба пошуку оптимальних форм фінансування будівництва нових залізничних гілок та модернізації вже існуючих, піднімаються питання приватизації залізниць, що функціонують на території України, оптимізації процесу їх експлуатації. Саме тому одним із пріоритетних напрямків розвитку законодавства в Україні є вдосконалення транспортного законодавства, яке має повніше відповідати завданням, змісту та умовам життєдіяльності зазначеної галузі економіки. Проаналізувати сучасний стан правового регулювання діяльності залізничної мережі можливо лише дослідивши її історію. Тільки завдяки комплексному вивченню законодавчої бази, яка регулювала створення та функціонування залізничної мережі в Україні у кінці ХІХ – на початку ХХ століття, можна зрозуміти ті кардинальні зміни, що відбулися у цій сфері упродовж зазначеного періоду.

Аналіз нормативно-правових актів, які регулювали будівництво та експлуатацію залізниць в Україні, показує, що залишився унікальний досвід, творче осмислення якого може збагатити сучасну історико-правову науку. Адже правові ідеї та поняття, що сформувалися у праві Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століть щодо правового регулювання створення та функціонування мережі залізниць, пройшли випробування часом і є частиною вітчизняного права, його теоретичною і практичною спадщиною. Але до цього часу ні в науковій, ні в навчальній літературі це питання комплексно не висвітлювалося.

Значний внесок в опрацювання цієї проблеми зробили: І.В. Агієнко, В.І. Ангелейко, П.Н. Андрєєв, Б.І. Андрусишин, С.С. Богатчук, О.О. Борзенко, Н.Л. Брюль, А.А. Бубликов, О. Варнеке, С.Ю. Вітте, І.О. Гуржій, К.І. Гуцевич, П. Деларов, А.І. Камінка, М.А. Кислінський, Г.М. Кірпа, В.Г. Мірошниченко, П.П.Михайленко, Ф.Осецький, П.Писемський, Ю.І. Романенко, Ф. Тернер, А.П. Тимченко, М.Д. Токарський, І.В. Толокньов, В. Ундінцев, А.Ф. Федоров, М. Фідлер, О.О.Шевченко,  Г.Ф. Шершеневич та інші відомі вчені.

Наявні наукові праці торкалися проблеми лише побічно, висвітлюючи тільки окремі аспекти правотворчої діяльності в цій галузі. Водночас особливості правового регулювання будівництва та експлуатації залізниць, землевідведення під залізничні лінії, тарифної політики тощо вимагають ґрунтовнішого дослідження. Вони допоможуть дослідити низку маловідомих питань, органічно пов’язаних із будівництвом та функціонуванням мережі залізниць в Україні.

Крім того, тема дисертаційного дослідження, на нашу думку, має велике значення і як окрема наукова проблема, оскільки дозволяє дослідити і маловивчені аспекти історії створення та експлуатації мережі залізниць в Україні, оцінити зв’язок їх будівництва з бурхливим економічним розвитком цього регіону в кінці ХІХ – на початку ХХ століть.

Таким чином, актуальність обраної теми дисертації визначається як сучасним значенням залізничних шляхів сполучення для Української держави, так і потребою ширшого історико-правового дослідження стану нормативно-правового регулювання будівництва і функціонування залізничної мережі України у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.