У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, окреслено практичне значення отриманих результатів дисертації, наведено дані про апробацію результатів дослідження, кількість публікацій і структуру й обсяг роботи.
Розділ 1.«Теоретико-методологічні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні» складається з трьох підрозділів і присвячений вивченню стану наукових досліджень теми, формулюванню правового виміру концепцій інформаційного суспільства, а також визначенню поняття та ознак інформаційного суспільства.
Підрозділ 1.1. «Стан наукових досліджень за темою дисертації» присвячено аналізу стану наукових досліджень проблем розвитку інформаційного суспільства.
Доведено, що сучасний рівень інформаційного суспільства потребує докорінної зміни наукових підходів до розв’язання низки проблем. Проблема усвідомлення формування інформаційного суспільства проходила кілька етапів: від певного побоювання введення в науковий обіг терміна «інформаційне суспільство» до різноманітних теорій його розвитку та трансформації в інші, наступні види суспільства.
Внаслідок аналізу наукових джерел запропоновано алгоритм формування інформаціологічної парадигми, складові елементи якого мають такий вигляд:
Результатом проведених досліджень стала аргументація позиції щодо детермінації періодизації парадигм інформаційного суспільства трансформацією знань. Доведено, що необхідним елементом подальшого ефективного розвитку інформаційного суспільства виступає його правове регулювання.
Наслідком дослідження періодизації парадигм інформаційного суспільства є пропозиція щодо виділення нової школи — правової, у межах якої
присвячено аналізу різноманітних концепцій інформаційного суспільства та виділення з-поміж них правового його виміру.
Домінування політологічних досліджень призводить до вихолощування правової складової, знецінення інформаційного права, хоча саме завдяки їй інформаційне суспільство набуває власної системності, що подає право як найбільш ефективний регулятор суспільних відносин. Віртуалізація глобального інформаційного простору створює умови для заміщення інформаційного права, створеного в реальних умовах у контексті реалізації державної інформаційної політики, на норми поведінки в Інтернеті, які здебільшого ґрунтуються на новій кіберкультурі і по суті є соціально-інформаційними, деонтологічними, але не правовими.
Виявлення суті й особливостей концепцій щодо демократизації суспільного життя в процесі формування інформаційного суспільства: ; «; «кризи представницької демократії» і становлення «інформаціональної демократії» М. Кастельса та ін. дало змогу дійти важливого висновку про існування прямої загрози суверенітету етнонаціональних держав і взагалі інформаційному суверенітету.
Аргументовано, що потреба поглиблення двостороннього співробітництва у сфері інформаційного суспільства та комунікацій у межах міжнародних організацій на рівні політичних стратегій побудови інформаційного суспільства набувають свого виразу лише в правовій формі і поза правом вони залишаються лише прагненнями та деклараціями, що не мають нічого спільного з правом і, отже, не можуть бути забезпечені примусовою силою держави.
Дуалізм політичних напрямів розвитку інформаційного суспільства та його правового оформлення може виявлятися в органічному поєднанні даних напрямів: стратегії як напряму державної політики і стратегії як керівного документа нормативного характеру, в якому мають бути визначені засади розвитку інформаційного суспільства.
Підрозділ 1.3. «Поняття та ознаки інформаційного суспільства» присвячено аналізу різноманітних концепцій, на підставі якого визначено ключові поняття нашого дослідження, виділено іманентні саме інформаційному суспільству ознаки, ґрунтуючись на інформаціологічній парадигмі та визначальній ролі інформаційного права.
Формулюванню поняття та ознак інформаційного суспільства передувало визначення позитивних і негативних рис розвитку інформаційного суспільства. У межах нової парадигми актуалізується потреба теоретичної розробки наукової проблеми щодо вивчення інформаційної культури, яка, на нашу думку, може проявлятися в таких аспектах: інформаційна грамотність та інформаційна освіченість; здатність до селекції інформації, уміння обробляти значні її потоки та знаходити потрібне з метою його використання й отримання інформаційних переваг; уміння використовувати інформаційні технології; здатність формувати самостійні інформаційні запити та надавати в потрібному форматі інформаційно місткі відповіді; опанування основ аналітичної роботи; володіння знаннями щодо використання програмного забезпечення, а також потреби вжиття власними силами заходів щодо забезпечення безпеки персональних даних як на комп’ютерах, так і на інших носіях інформації.
Здійснений аналіз наукових та нормативних джерел також надав можливість сформувати власний перелік основних ознак інформаційного суспільства: відсутність інформаційної залежності мас від традиційних засобів масової інформації, що подають інформацію в потрібному їм форматі, відповідно до власних цілей, поява натомість залежності від інформаційно-комунікаційних технологій інформаційного суспільства; поява в широких верств населення реальної можливості брати участь в обговоренні суспільно-політичних проблем, що їх турбують; високий рівень самоорганізації системи; перетворення інформації на сировину для отримання нової інформації та вплив інформаційних технологій на зміст інформації; постійні зміни й організаційно-управлінська рухливість; постійне збільшення швидкості оброблення інформації; гіперінфляція інформації; збільшення динаміки прийняття управлінських рішень; здатність до постійного перепрограмування та переформатування управлінських процесів відповідно до рухливих змін у інформаційному суспільстві; висока конвергенція окремих управлінських технологій у високоінтегрованій системі; збільшення відкритості політичних інститутів і політики в цілому; поява цифрової взаємодії, що створює передумови для розвитку інститутів інформаційного суспільства; розширення можливостей взаємодії громадян з урядовими органами; виникнення нових досить ефективних механізмів політичної мобілізації, які забезпечують оперативну організацію та координацію дій політичних однодумців, підвищують шанси на успіх невеликих партій і представників політичних меншин, які отримують можливість звертатися до масових аудиторій; визнання ролі держави й приватного сектору у формуванні інформаційного суспільства; бурхливий розвиток інформаційної економіки та його домінування, зумовленість успіху економіки за умови її заснування на знаннях; визнання ролі громадянського суспільства в поширенні електронної демократії та електронного урядування; інноваційний характер технологічних змін; соціальна спрямованість інформаційної політики; створення відповідних політичних регламентних і ринкових структур із урахуванням рівноправного доступу суспільства до інформаційних ресурсів; розповсюдження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, що створює кращі можливості для збирання, зберігання, поширення та використання інформації, котра стає економічним ресурсом; стратифікація населення за рівнем володіння інформацією й технологіями, а також здатністю до самостійного аналітичного оброблення інформаційних потоків із метою фільтрування потрібної інформації і відсіювання непотрібної; розуміння того, що знання стає джерелом влади більшою мірою, ніж сила чи багатство тощо.
Результатом нашого дослідження є авторське бачення поняття інформаційного суспільства, яке ми пропонуємо визначати в широкому та вузькому розумінні. Поняття інформаційного суспільства виражає ідею становлення якісно нового соціально-економічного порядку, який приходить на зміну індустріальному суспільству і пов’язаний із впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційною революцією, які поширюються на всі сфери суспільного буття.
