ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ АВІАЦІЙНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, наукову новизну та методологію роботи, охарактеризовано науково-теоретичну та нормативно-правову бази дослідження, з’ясовано теоретичне та практичне значення одержаних результатів, а також вказано ступінь апробації результатів дослідження.

 Розділ 1 «Характеристика правового режиму земель авіаційного транспорту» складається з чотирьох підрозділів.

          У підрозділі 1.1. «Історіографічний огляд використаної літератури» автор здійснила огляд використаної в дисертаційному дослідження наукової літератури із земельного права, а також спеціальної літератури.

    Автор використала праці українських та російських вчених у галузі земельного права, а також наукові розробки вчених радянської доби при дослідженні теоретичних положень правового режиму земель авіаційного транспорту та таких його елементів як право власності та землекористування, раціональне використання та охорона земель, державне управління та юридична відповідальність,

    Дисертантка дослідила спеціальну літературу з історії розвитку авіаційного транспорту в Україні, а також стосовно економічних  та технічних аспектів роботи аеропортів та аеродромів та питань розвитку авіаційного транспорту в Україні, складу земель авіаційного транспорту.

     При дослідженні правових аспектів державного управління землями авіаційного транспорту України використано праці вчених з адміністративного права. Досліджуючи питання юридичної відповідальності та окремих її видів, автор використовувала праці науковців щодо кримінальної відповідальності.

 У підрозділі 1.2. «Поняття і характеристика земель авіаційного транспорту та їх правового режиму»  визначено його складові елементи, проведено періодизацію розвитку правового режиму земель авіаційного транспорту, визначено поняття «землі авіаційного транспорту» та їх склад, проведено  класифікацію земель авіаційного транспорту України.

Розвиток правового режиму земель авіаційного транспорту періодизовано наступним чином. Період становлення (1930-ті – 1960-ті р. р.). Поняття «землі авіаційного транспорту» вперше з’явилось у законодавстві нашої країни в  1933 р. в Положенні про землі, надані транспорту, оскільки до цього часу авіаційного транспорту практично не існувало. В цей період відбувається поступовий розвиток наземної бази авіаційного транспорту.

Період активного розвитку (1960-ті – 1990 р.). Наземна база авіаційного транспорту стала активно розвиватись лише в 1960-х роках. Це пов’язано з тим, що авіаційний транспорт став масовим внаслідок появи реактивних літаків. Активно розвивається і законодавство щодо правового режиму земель авіаційного транспорту. Зокрема, було прийнято «Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік», Вказівки по проектуванню аеродромних покриттів,  Норми відводу земель для аеропортів та ін.

Період кризи (1990-ті р.р.). Безспірним є той факт, що на розвиток авіації та відповідної її наземної бази впливає економічне становище в країні.  У середині   90-х  років  спостерігався  різкий  спад  обсягу повітряних перевезень. У 1990 році приймається новий Земельний кодекс України та через два роки його нова редакція. Законодавчо закріплюється три форми власності на землю: державна, колективна і приватна. Проте землі транспорту визнаються виключно державною власністю і можуть надаватися лише в користування.

Період відродження (2000 р. – сучасний період). 25 жовтня 2001 року було прийнято новий  Земельний кодекс України, який вперше закріпив можливість перебування земель транспорту в державній, комунальній та приватній власності.

  У сучасний період український авіаційний транспорт і відповідно його наземна база активно розвиваються.  Це зумовлено декількома причинами. По-перше, постають все більш високі вимоги щодо безпечного, безперебійного та комфортного забезпечення перевезень авіаційним транспортом у зв’язку з інтеграцією української транспортної структури з європейською. По-друге, в умовах активної підготовки України до Євро-2012 ключовим питанням постає будівництво та реконструкція аеропортів, які фактично виступатимуть візитною карткою нашої держави перед іноземними громадянами.  По-третє, на сьогодні в Україні активно розвивається так звана «мала авіація».

Запропоновано визначення поняття «землі авіаційного транспорту» – це землі, які виступають  просторовим (територіальним) базисом у сфері авіаційного транспорту, тобто надані або призначені для належного функціонування об’єктів авіаційного транспорту України. Визначається поняття «землі аеропортів» як основної складової земель авіаційного транспорту. Землі аеропортів – це землі, на яких розташовано комплекс споруд, що призначений для приймання/відправлення повітряних суден, обслуговування повітряних перевезень, проведення авіаційних робіт і має для цих цілей аеродром, аеровокзал, інші наземні споруди та необхідне обладнання. Пропонується визначення поняття «землі малої авіації»  – це земельні ділянки, на яких розташовані злітно-посадочні майданчики для обслуговування польотів легких повітряних суден.

Проведено класифікацію земель авіаційного транспорту України. 1. За  функціональним (цільовим) призначенням землі авіаційного транспорту поділяються на: 1) землі, на яких розташовані аеродроми, аеропорти, злітно-посадочні майданчики; 2) землі, на яких розташовані обслуговуючі об’єкти; 3) землі приаеродромних територій та прилеглих місцевостей до злітно-посадкових майданчиків; 4) зарезервовані землі.

2. Землі авіаційного транспорту можна класифікувати залежно від виду повітряних суден, які вони обслуговують: 1) землі аеродромів; 2) землі злітно-посадкових  майданчиків для легких повітряних суден; 3) землі вертольотодромів.

3. За формою власності землі авіаційного транспорту можна поділяти на: 1) землі авіаційного транспорту державної власності; 2) землі авіаційного транспорту комунальної власності; 3) землі авіаційного транспорту приватної власності.

У підрозділі 1.3. «Права на  землі авіаційного транспорту України» проаналізовано форми права власності на землі авіаційного транспорту та види користування ними.

 Автором зроблено висновок, що форма власності на землі авіаційного транспорту та види землекористування ними залежать від форми власності авіаційного підприємства, діяльність якого ці землі обслуговують.

 Землі авіаційного транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Більшість аеропортів, а отже і земельних ділянок, що їх обслуговують, на сьогодні,  перебувають у комунальній власності. В Концепції Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2020 року зазначається позиція уряду, що з метою підвищення ефективності державного управління і контролю, створення сприятливих умов для залучення інвестицій та прискореного розвитку аеропортів уряд вважає доцільним їх повернення у державну власність та фінансування із залученням коштів державного бюджету. Переважна більшість аеродромів експлуатуються державними підприємствами. Надалі передбачається залишення аеродромів (злітно-посадкові  смуги,   рульові доріжки,  перони  та  інші  елементи   аеродромів) у державній власності, а також внесення до законодавчих актів змін щодо заборони відчуження, передачі в заставу земель,  на яких розташовані  аеродроми  та  їх об'єкти. Національне законодавство не містить обмежень форм власності на землі малої авіації.

 Автор наголошує, що в сфері функціонування авіаційного транспорту суспільні інтереси повинні переважати приватні, тому дисертантом підтримано положення національного законодавства щодо залишення аеродромів та їх земель у державній власності.

Дисертантом зроблено висновок, що необхідно закріпити в Земельному кодексі України чітке розмежування земель авіаційного транспорту за формами власності.

Землі авіаційного транспорту можуть використовуватися на праві постійного користування та оренди.

Підкреслено, що особливістю діяльності авіаційних підприємств є     необхідність встановлення спеціального обладнання як на земельних ділянках цих підприємств, так і за їх межами. Тому  можливим є  встановлення земельного сервітуту з метою розташування спеціального обладнання для забезпечення роботи авіаційних підприємств.

  У підрозділі 1.4. «Правове забезпечення раціонального використання та охорони земель авіаційного транспорту України» автор досліджує особливості правового регулювання раціонального використання та охорони земель авіаційного транспорту як елементів їх правового режиму.

   Характерною особливістю раціонального використання земель авіаційного транспорту є встановлення навколо аеродромів відповідно до діючого законодавства так званих охоронних зон з особливими умовами користування на суміжних землях. Такі обмеження встановлюються без вилучення суміжних земель, які залишаються у віданні попередніх землекористувачів. Призначення таких спеціальних зон полягає в забезпеченні безпеки польотів повітряних суден, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля.

   На думку дисертанта, до правових форм забезпечення раціонального використання та охорони земель транспорту загалом та авіаційного транспорту зокрема можна віднести планування розміщення земельних ділянок даної категорії. 

                  Автором зроблено висновок про те, що законодавством України встановлено певні обмеження щодо використання земельних ділянок авіаційного транспорту та прилеглих до них земельних ділянок з метою забезпечення їх раціонального використання та охорони. Такі обмеження можна поділити за метою їх встановлення на такі види:

      1) екологічні  - обмеження, що встановлюються з метою охорони самих земель авіаційного транспорту як природного об’єкта. Зокрема, вимоги законодавства щодо проведення земляних робіт при будівництві аеродромів та аеропортів, правила перенесення ґрунтового покриву, які стосуються доексплуатаційного періоду аеродромів та аеропортів, а також норми, що встановлюють гранично допустимі рівні забруднюючих речовин в ґрунті і які стосуються періоду експлуатації об’єкта авіаційного транспорту;

             Екологічні обмеження,  в свою чергу, поділяються на: а) обмеження, які встановлюються у доексплуатаційний період та б) обмеження, що встановлюються в період експлуатації аеродрому, аеропорту чи злітно-посадкового майданчика.

      2) економічні  - обмеження, що встановлюються з метою забезпечення нормальної роботи авіаційного транспорту; До другого виду обмежень використання земельних ділянок можна віднести обмеження щодо будівництва та розміщення об’єктів на приаеродромній території, а також здійснення певних видів господарської діяльності;

      3) соціальні - обмеження, що встановлюються з метою охорони населення від авіаційного шуму. До третього виду належать вимоги законодавства щодо зон обмеженої житлової забудови навколо аеропортів із умов впливу авіаційного шуму.

                 Автор пропонує внести в будівельні норми України щодо аеропортів положення землеохоронного характеру. Зокрема щодо необхідності під час будівництва (розширення) аеродрому зняття родючого шару ґрунту з метою подальшого його використання для відновлення (рекультивації) порушених або малопродуктивних сільськогосподарських земель, озеленення району будівництва; а також положення про те, що  земельні ділянки, які відводяться на період будівництва аеродрому для розміщення шкідливих виробничих баз, тимчасових під’їзних доріг і для інших потреб будівництва, після його завершення підлягають поверненню тим землекористувачам, у яких ці ділянки були вилучені, після відновлення в установленому порядку.  

                Розділ 2 «Правові аспекти державного управління в галузі використання та охорони земель авіаційного транспорту» складається з трьох підрозділів.

                У підрозділі 2.1. «Характеристика органів виконавчої влади та місцевого самоврядування як суб’єктів управління в галузі використання та охорони земель авіаційного транспорту України» досліджується поняття «державне управління землями», а також система органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в сфері управління землями авіаційного транспорту України.

           Досліджено визначення поняття «державне управління» та «державне управління земельним фондом» в їх історичному аспекті. Головним принципом державного управління землями авіаційного транспорту є екологізація, знаходження правильного співвідношення екологічних і економічних інтересів. Зазначається, що в умовах проведення земельної реформи підходи до поняття державного управління змінюються.

           Наведено класифікацію як органів державного управління земельним фондом, так і органів державного управління землями авіаційного транспорту України. Щодо державного управління землями авіаційного транспорту класифікацію, на думку автора, доцільно провести за критерієм характеру компетенції. Так, за вищевказаною ознакою органи державного управління землями авіаційного транспорту поділяються на: органи загальної компетенції, органи спеціальної компетенції та органи галузевої компетенції. До органів загальної компетенції відносяться органи, які, здійснюючи функцію загального управління в країні, здійснюють і функцію державного управління землею. До органів спеціальної компетенції відносяться державні органи, для яких здійснення функції з управління землею є основною функцією. До органів галузевої компетенції відносяться органи, які в процесі управління авіаційним транспортом здійснюють управління землями даного виду транспорту.

 Автор вказує, що повноваження у сфері управління використанням та охороною земель авіаційного транспорту належать як загальним органам управління, так і органам відомчого управління авіаційним транспортом, а також органами виконавчої влади у сфері земельних ресурсів та органам місцевого самоврядування. Характеризуються повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування щодо земель авіаційного транспорту України.

У підрозділі 2.2. «Функції та повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо управління землями авіаційного транспорту» автор досліджує окремі функції державного управління землями авіаційного транспорту України.

До функцій державного управління землями авіаційного транспорту належать: моніторинг земель, планування використання земельних ресурсів, встановлення цільового призначення земельних ділянок, нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель, землеустрій, ведення державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації прав на землю, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Автор зазначає, що особливістю правового режиму земель авіаційного транспорту є те, що така функція державного управління як планування відіграє надзвичайно важливу роль порівняно з плануванням земель інших видів транспорту. Оскільки необхідно розглянути і врахувати вплив даного виду транспорту не лише на його землі, а й на прилеглі території. А такий вплив є масштабним і негативним в екологічному плані. Крім того необхідно забезпечити нормальні умови для експлуатації авіаційного транспорту та зменшення їх негативного впливу на людей.

Наголошується, що недотримання вимог законодавства щодо приаеродромної території, а відповідно і її планування призводить до фатальних наслідків, оскільки не забезпечується в таких випадках безпека польотів повітряних суден.

Автор пропонує врахувати в національному законодавстві  рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації. Так, заходи планування та організації землекористування можна розділити на наступні  категорії:  інструменти планування; інструменти зниження гостроти шуму; фінансові інструменти. А також впроваджувати практику планування та організації землекористування навколо аеропортів шляхом створення  таких відповідних кооперативних механізмів «швидкого реагування», як комітети по координації дій зацікавлених сторін.

Зроблено висновок про те, що в Україні прийнято ряд програм стосовно розвитку земель авіаційного транспорту. На сьогодні державні цільові програми щодо розвитку земель авіаційного транспорту та їх правового режиму знаходяться на початкових стадіях їх реалізації.

Обґрунтовано висновок про те, що необхідно резервувати земельні ділянки навколо аеропорту для подальшого розвитку його інфраструктури та забезпечення безпеки польотів, оскільки недостатність земельних ресурсів вкрай негативно впливає на ці процеси.

Загальним цільовим призначенням земель авіаційного транспорту є забезпечення роботи авіаційного транспорту України. Але цільове призначення різних складових земель авіаційного транспорту є різним. Тому за критерієм функціонального (цільового) призначення землі авіаційного транспорту можна класифікувати на різні види. Крім того, землі одного і того ж об’єкту  авіаційного транспорту за цільовим призначенням також можна класифікувати на види.

Автор вважає за необхідне узгодити положення проектів Повітряного кодексу та ЗУ «Про аеропорти України» між собою та з нині діючим Земельним кодексом щодо зміни цільового призначення аеропортів.

Автором зроблено висновок про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок авіаційного транспорту може відбуватися також за ініціативою громадян та юридичних осіб в порядку допуску до експлуатації злітно-посадкових майданчиків.

 На думку дисертанта, норми відводу земель для аеропортів (прийняті 36 років тому) підлягають перегляду та оновленню, оскільки наявність достатніх земельних ресурсів для об’єктів авіаційного транспорту є не лише актуальним питання розвитку їх інфраструктури, а й безпеки. В свою чергу збільшення норм відводу  земель для аеропортів зменшить потребу у викупі земель для суспільних потреб, що в будь-якому разі займає певний час і деякою мірою все-таки є обмеженням земельних прав громадян.

Характеризуються позитивні та негативні сторони  здійснення конкретних функцій державного управління землями авіаційного транспорту. до позитивних відноситься запровадження єдиного Державного реєстру, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об’єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна та активізації робіт щодо створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

У підрозділі 2.3. «Відповідальність за порушення законодавства щодо земель авіаційного транспорту» автором досліджується питання юридичної відповідальності, її видів та видів правопорушень у сфері використання та охорони земель авіаційного транспорту України.

За порушення законодавства щодо земель авіаційного транспорту винні особи можуть бути притягнені до дисциплінарної, цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Суб’єктами земельних правопорушень в сфері земель авіаційного транспорту можуть виступати аеропорти та аеродроми як суб’єкти господарювання, їх працівники та посадові особи, власники та користувачі суміжних земель, державні органи та їх посадові особи, юридичні особи, що надають послуги аеропортам та аеродромам, зокрема в сфері будівництва, а також треті особи, які не пов’язані з роботою аеропортів та аеродромів, але претендують на їх земельні ділянки.

  Дисертантка дійшла висновку, що правопорушення в сфері використання та охорони земель авіаційного транспорту України розділити на дві групи:

1) правопорушення, об’єктом яких є земля як природний об’єкт;

2) правопорушення, об’єктом яких виступають права на землі авіаційного транспорту України.

До першої групи можна віднести дії чи бездіяльність осіб, які спричинили забруднення земель авіаційного транспорту України. До другої групи правопорушень можна віднести самовільне захоплення земель авіаційного транспорту чи використання без належно оформленої документації.

 Автор приходить до висновку, що основним порушенням вимог земельного законодавства при використанні земель авіаційного транспорту є використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів.  Нерідкими є  правопорушення щодо земель авіаційного транспорту як природних об’єктів. Зокрема, будівництво термінального комплексу «Д» в аеропорті  «Бориспіль» спричинило грубі порушення земельного та екологічного законодавства. Так, договори по доставці, прийманню і нанесенню родючого шару ґрунту укладено з відхиленням від робочого проекту землеустрою. Крім цього не надано в процесі позапланової перевірки проекти рекультивації, для здійснення яких передається родючий шар ґрунту.

  Оскільки суб’єктами господарювання в галузі авіаційного транспорту є, в основному, підприємства та господарські товариства, то автор вважає, що  введення адміністративної відповідальності саме юридичних осіб сприяло б зниженню  порушень законодавства щодо використання та охорони земель аеропортів та аеродромів.