ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Природно-заповідний фонд України – це той світлий острівець серед забрудненого й виснаженого довкілля, який служить збереженню природних комплексів, екосистем, цінних видів флори й фауни, а головне – земель. Адже саме земля є першоосновою, яка дає життя. Земля є основним національним багатством. Так задекларовано в Конституції України. А унікальні землі природно-заповідного фонду України взагалі слід вважати золотим фондом держави, який вона зобов’язана зберегти нерозтраченим, оскільки руйнування їх значною мірою позначиться на генофонді природи України. До того ж, ця проблема жодним чином не може обмежитися певними регіональними масштабами, оскільки землі природно-заповідного фонду України розглядаються як складова частина світової системи природних територій, що перебувають під особливою охороною.

Саме розуміння глобальності цієї проблеми змушує постійно працювати над вдосконаленням нормативно-правової бази, активізацією наукових теоретичних досліджень, розробкою практичних заходів на державному рівні. Яскравим свідченням цього є Концепція Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. № 70-р. На відміну від прийнятої раніше (22 вересня 1994 р.) Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, вона більш чітко і обґрунтовано виписує загальні проблеми земель заповідного фонду, у зв’язку з чим виникають питання підвищення ефективності діючого правового режиму таких земель і пошуку шляхів його можливого удосконалення.

За роки незалежності України загальна площа земель природно-заповідного фонду розширена більш, ніж у 2 рази і складає  2757,4 тис. гектарів. Це становить 4,57% території України (що надзвичайно мало для підтримки екологічної рівноваги), хоча прогнозувалося, що до 2005 року площа природно-заповідного фонду України збільшиться до 7% усієї території України. Якщо взяти до уваги, що частка земель природно-заповідного фонду більшості країн Європи становить від 10 до 25%, а Україна прагне сформувати національну екологічну мережу, яка відповідала б європейським стандартам (до 2015 р. площу земель природно-заповідного фонду України планується довести до 10,4%, 6275 тис. гектарів), то  нагальною постає проблема розроблення нових напрямів та удосконалення існуючої нормативної бази, що регулює відносини щодо передачі, розширення та заповідання земель.

Актуальність дослідження правового режиму земель природно-заповідного фонду України значною мірою зумовлена зміною форм власності на землю за умов переходу України на ринкові форми господарювання. Приватизація земель може стати критичним фактором, який обмежує створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, ускладнюючи збереження складових структурних елементів національної екологічної мережі. Глобалізаційні процеси, які відрізняються соціально-економічною багатовекторністю, зумовлюють посилення конкуренції за користування землями природно-заповідного фонду України, зростання споживацьких настроїв. І це відбувається на фоні збільшення ролі екологічних та техногенних загроз.

Загальнодержавна програма визнає реальними ті факти, що в останні роки повільно збільшується загальна площа  природно-заповідного фонду, почастішали випадки нецільового використання, вилучення земель природно-заповідного фонду, недотримання режимів використання, погіршення управління територіями природно-заповідного фонду, дається взнаки відсутність належного фінансування природоохоронних заходів і т.д.

Неефективність контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства та правового режиму земель природно-заповідного фонду призвела до того, що ряд територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного й міжнародного значення не мають державних актів на право землекористування, не встановлено їх межі в натурі.  Крім того,  значна кількість земель, на яких розташовані території та об'єкти природно-заповідного  фонду,  не віднесені    до    відповідної    категорії.

У цих умовах набуває особливої актуальності дослідження усіх аспектів правового режиму земель природно-заповідного фонду та розроблення  дієвої моделі складових структурних елементів для удосконалення їх практичного застосування на підставі аналізу системи українського земельного та екологічного законодавства і правозастосовчої практики, специфіки правової системи України, її правових традицій.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові праці відомих у галузі екологічного й земельного права українських вчених:
В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, Л. О. Бондаря, Ю. О. Вовка, Н. С. Гавриш, А. П. Гетьмана, О. В. Глотової, П. О. Гвоздика, В. К. Гуревського, І. А. Дмитренка, В. П. Жушмана, Л. П. Заставської, П. Д. Індиченка, І. І. Каракаша, М. І. Козиря, С. М. Кравченко, П. Ф. Кулинича, А. В. Луняченка, Н. Р. Малишевої, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. М. Пащенка, О. О. Погрібного, В. І. Семчика, І. О. Середи, Н. І. Титової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. В. Янчука, В. 3. Янчука та ін.

В роботі були використані також розробки представників російської правничої науки: Б. В. Єрофєєва, І. О. Іконицької, О. С. Колбасова, О. Н. Крассова, В. В. Петрова та ін.

Дисертація базується на положеннях теорії права, викладених в працях:
С. С. Алексєєва, М. І. Козюбри, В. В. Копєйчикова, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун, О. В. Сурилова,  Ю. К. Толстого, Е. А. Флейшица, Л. С. Явича та ін.

У дисертаційному дослідженні використано праці вчених інших галузей науки щодо проблем природно-заповідного фонду: Т. Л. Андрієнко, О. М. Байрак, В. Є. Борейко, В. В. Дьожкіна, М. Ф. Реймерса, І. Т. Русєва, Ф. Р. Штільмарка.

Положення та висновки дисертації базуються на аналізі норм Конституції України, Земельного Кодексу України, Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", інших нормативно-правових актів України, законодавства інших держав та матеріалах практики щодо правового режиму земель природно-заповідного фонду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії 3 листопада 2003 року, протокол № 3, рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії 20 грудня 2004 року, протокол № 4. Робота виконана в рамках науково-дослідної роботи за плановою тематикою, яка виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії на тему "Правове забезпечення земельної реформи в Південному регіоні", що розробляється відповідно до теми досліджень Одеської національної юридичної академії "Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101U001195).