ПРАВОВИЙ СТАТУС АФІЛІЙОВАНИХ (ПОВ’ЯЗАНИХ) ОСІБ ЯК СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його наукове значення, встановлено його зв’язок з науковими програмами, темами та планами, визначено мету, задачі, предмет та об’єкт дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження та їх публікацію, окреслено структуру та обсяг роботи.

Розділ 1 «Теоретико-правові основи законодавчого визначення поняття афілійованих (пов’язаних) осіб як суб’єктів господарювання» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття «афілійовані (пов’язані) особи в господарському законодавстві України» сконцентровано увагу на теоретичних положеннях господарської правосуб’єктності суб’єктів господарювання, сутність якої виявляється у самостійності, яка притаманна всім суб’єктам господарських відносин. Проаналізовано існуючі в літературі погляди вчених щодо виникнення і розвитку господарських (цивільних) правовідносин, побудованих на залежності.

Розглядаючи позиції науковців щодо питання позначення учасників господарювання, між якими є відносини залежності, автор вказує на необхідність введення до господарського законодавства України правової категорії «афілійовані особи». Методологічно свою позицію автор обґрунтовує тим, що вказана категорія була визначена в процесі тривалої, сталої суспільно-правової практики і відображає об’єктивну дійсність особливого функціонування певних господарюючих суб’єктів, ускладнених відносинами залежності між ними, у конкретно-правових умовах господарювання. Найуживанішою категорія «афілійовані особи» є в акціонерному (корпоративному), антимонопольно-конкурентному та інвестиційному законодавствах. Однак використання цієї категорії та застосування порядку визнання суб’єкта господарювання афілійованою (пов’язаною) особою у законодавстві України на сьогодні здійснюється безсистемно та без спільного методологічного підґрунтя.

На підставі аналізу численних нормативно-правових актів господарського законодавства України досліджено співвідношення понять «афілійовані особи» та «пов’язані особи», «споріднені, асоційовані особи», «залежна і головна особи», «дочірнє і основне товариства», у зв’язку з чим нами зроблено висновок про доцільність застосування у господарському законодавстві загальноприйнятого узагальнювального поняття «афілійовані особи».

Окрему увагу приділено проблемам застосування в чинному законодавстві України поняття «афілійовані особи», серед яких автор виділяє правозастосовчу практику державних регуляторних органів та судову практику. При цьому зроблено висновок, що, на відміну від міжнародних актів і зарубіжного законодавства, чинне господарське законодавство України регулює обмежене коло правовідносин за участю афілійованих (пов’язаних) осіб у сфері корпоративних, інвестиційних та конкуренційних відносин, а також у сфері державних закупівель. За результатами дослідження практики правозастосування автором наведено перелік випадків як прямої, так і опосередкованої залежності суб’єктів господарювання.

У підрозділі 1.2 «Критерії та класифікації підстав залежності суб’єктів господарювання як афілійованих (пов’язаних) осіб» розглянуто складові правового статусу фізичної або юридичної особи як афілійованої: 1) підстави виникнення впливу/контролю; 2) ступінь залежності, а також проаналізовано відносини, які складаються між афілійованими особами; 3)  реальну здатність особи здійснювати контроль або вплив на діяльність формально незалежних суб’єктів господарювання; 4) фактичне перебування під таким впливом/контролем;

У процесі дослідження правового статусу афілійованих осіб особливу увагу приділено підставам виникнення контролю/впливу, які автор класифікує за такими відносинами залежності: 1) майновими (участь у статутному капіталі); 2) організаційно-управлінськими; 3) родинними; 4) договірними; 5) економічними (за спільним економічним інтересом, що зумовлений принципом економічної вигоди; прагненням, мотивом з метою задоволення спільних потреб групи суб’єктів господарювання).

У роботі здійснено порівняльний аналіз понять «основне і дочірнє товариство» та «домінуюче і залежне товариство», у зв’язку з чим зроблено висновок, що всі вони є підвидами афілійованих осіб. Автор звертає увагу на невиправданість ототоження в літературі понять «залежне та дочірнє підприємство», оскільки вони є різними за змістом та за підставами набуття такого статусу.

Визначено поняття «афілійованість (пов’язаність)», під яким розуміють ознаку, за якою можна встановити зв’язок між суб’єктами господарювання через визначення їх рішень та дій або здійснення ними впливу на їх зміст.

У підрозділі 1.3 «Афілійовані (пов’язані) особи у праві країн континентальної та англо-саксонської систем права» досліджено історію виникнення правового регулювання відносин залежності між суб’єктами господарювання в різних зарубіжних системах права; відстежено еволюцію поглядів на самостійність юридичної особи (від абсолютної незалежності до усвідомлення існування залежних юридичних осіб); вивчено роль прецедентного права у становленні категорії «афілійовані особи» та сучасні погляди зарубіжних юристів щодо статусу афілійованих осіб.

Автором, передусім, звертає увагу на те, що якісні і кількісні критерії контролю над юридичною особою, які потрібно встановлювати для позначення афілійованих осіб, не співпадають в законодавствах різних держав. Відрізняються і підстави виникнення залежності. У Німеччині правове регулювання афілійованості послуговується одним поняттям «пов’язані (споріднені) підприємства». Також структура власності суб’єктів господарювання Німеччини є висококонцентрованою, із значним рівнем перехресного (взаємного) володіння акціями (взаємоафілійованістю). Майнова ж структура більшості суб’єктів господарювання в Сполучених Штатах Америки є розпорошеною, тому і розмір володіння пакетом акцій, який дозволяє говорити про наявність відносин залежності, є значно меншим.

У роботі розглянуто сучасні правові погляди на проблему участі афілійованих осіб у господарських відносинах, представлені роботами Н. Воласса, К. Амани, Дж. Фаррара, Ш. Турнбула та ін.

Зважаючи на близькість правових систем, особлива увага приділяється аналізу законодавства Російської Федерації, яке, на відміну від українського, регулює ширше коло правовідносин за участю афілійованих осіб у сфері корпоративних, конкуренційних, банківських, митних та інших відносин, і поняття «афілійовані (пов’язані) особи» ширше застосовується у нормативних актах різних галузей законодавства. У зв’язку з цим автор вивчив праці російських дослідників у цій царині.

Аналізуючи численні нормативно-правові акти та позиції науковців з цього питання, автор дійшов до висновку: у законодавстві Російської Федерації встановлено спеціальне правове регулювання відносин між афілійованими (контролюючими і залежними) особами, яке, у порівнянні із правовим закріпленням таких відносин в українському законодавстві, є більш розробленим та докладнішим.

Спільним між правовим регулюванням відносин залежності суб’єктів господарювання в Україні та Російській Федерації є використання численних правових конструкції, які їх позначають. На підтвердження цього автор наводить порівняльний аналіз схожості та відмінності понять «афілійовані особи» та «група осіб». Авторові імпонує думка тих вчених, які з метою уникнення робіжності у тлумаченні цього поняття, пропонують розглядати «групу осіб» як «сукупність афілійованих осіб».

Підтвердженням значимості існуючої проблеми правового регулюваня статусу афілійованих осіб є розробка і прийняття Державною Думою Російської Федерації у першому читанні проекту Закону «Про афілійовані особи».

Узагальнюючи дослідження російських вчених-юристів щодо афілійованих осіб, автор формулює такі висновкові положення:

а) все більше дослідників намагаються досліджувати проблеми правового регулювання статусу афілійованих осіб за допомогою міжгалузевих, загальноправових методів (О. В. Анісімов);

б) жоден нормативно-правовий акт не містисть вказівки на час (або його визначення), з якого особа вважається афілійованою (А. М. Ахмедшина та ін.);

в) відсутність системного правового регулювання інституту афілійованості призводить до складності тлумачення поняття «афілійовані особи» при його практичному застосуванні у судовій практиці та його казуїстичності як у судовій практиці, так і в управлінні великих акціонерних компаній (В. В. Лемешов та ін.);

г) поширення використання афілійованих осіб в рамках холдінгу для виводу капіталів, мінімізації оподаткування та проведення інших сумнівних операцій (А. Д. Радигін).

У результаті проведеного дослідження виявлено:

1) відносини залежності суб’єктів господарювання мають тривалий історичний період розвитку (з кінця ХІХ століття), причому науковці основну увагу приділяли таким формам залежності юридичних осіб, як синдикати, картелі тощо;

2) більшість західних держав не має єдиної системи правового регулювання відносин залежності;

3) на сьогодні залишається дискусійним питання про створення єдиної правової системи регулювання відносин залежності між формально незалежними суб’єктами;

4) за відсутності єдиної правової системи регулювання господарських відносин за участю афілійованих осіб особливого значення набуває правозастосовча практика використання категорії афілійованості, де, із встановленням обставин та витлумаченням наявних норм, вдається ліквідувати прогалини у законодавстві.

Розділ 2 «Специфічні елементи господарсько-правового статусу афілійованих (пов’язаних) осіб» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Правомочності контролю і впливу на діяльність афілійованих (пов’язаних) осіб як елемент правового статусу суб’єкта господарювання» досліджено загальнотеоретичне розуміння поняття «контроль», на підставі чого виокремлено та охарактеризовано поняття «контроль над суб’єктом господарювання». Автор розмежовує поняття «контроль», «взаємодія» та «вплив», аналізуючи їх зміст.

Дослідивши законодавче визначення в нормативно-правових актах України поняття «контроль», автор робить висновок про те, що домінуючою ознакою контролю над суб’єктом господарювання є майнові відносини (участь у статутному капіталі), потім – організаційно-управлінські.

Так, у підрозділі було розглянуто, що:

1) контроль не має чітко встановленого нормативного кількісного показника його наявності, а саме – розміру володіння часткою (голосами) у статутному (складеному) капіталі, оскільки численні нормативно-правові акти визначають такий показник по-різному (від 20 відсотків до 50 і вище);

2) законодавством передбачено різні підстави встановлення контролю (які досліджувались в роботі як підстави виникнення відносин залежності), причому підстава виникнення контролю може бути як одна (майнова), так і декілька в різних варіаціях (майнові і родинні відносини тощо), які у сукупності ведуть до встановлення контролю над суб’єктом господарювання;

3) чинне законодавство передбачає, що для встановлення контролю над суб’єктом господарювання однієї тільки підстави може бути недостатньо, незважаючи на те, що в законодавстві саме вона вказана як ознака контролю, у даному випадку підлягають оцінюванню не тільки можливість здійснення такого контролю, але й ті рішення і дії контролюючої особи, які здатні вказати на реальне використання відносин контролю з підконтрольною особою;

4) держава накладає певні обмеження на встановлення контролю над іншими суб’єктами господарювання.

Автор не поділяє думку Ж. В. Чевичалової про те, що вирішальна залежність є однією з форм залежності, оскільки вирішальна залежність є ступенем впливу, ступенем обов’язковості виконання вказівок контролюючої особи. Ця думка дисертанта підтверджується висновком О. В. Анісімова про те, що форми залежності слід розглядати як окремі прояви залежності: афілійовані особи, група осіб та взаємозалежні особи.

У підрозділі розмежовуються поняття «вирішальний вплив» та «суттєвий вплив» – за обсягом сфер діяльності суб’єкта господарювання, на які здійснюється вплив, і за ступенем обов’язковості такого впливу. У результаті проведеного аналізу автор дійшов висновку про те, що поняття «вирішальний вплив» є тотожним поняттю «контроль», а поняття «суттєвий вплив» – є оцінним, і може встановлюватися в кожному окремому випадку.

У роботі визначено, що контроль над залежним суб’єктом господарювання практично завжди має юридичне оформлення, тому, на відміну від суттєвого впливу, у законодавстві доречно прописати розкриті автором критерії і ознаки, за якими можна однозначно встановити наявність контролю у взаємовідносинах між суб’єктами господарювання.

У підрозділі 2.2 «Правові засоби і процедури забезпечення публічності інформації про афілійованих (пов’язаних) осіб» розглянуто порядок:

- встановлення відносин залежності та розкриття інформації про це всіма суб’єктами господарювання;

- особливий, відмінний від загального, порядок розкриття певними суб’єктами господарювання інформації про відносини залежності;

- надання звітності щодо наявності вже встановлених відносин залежності та переліку афілійованих осіб, а також операції між ними.

Автор вносить низку ініціатив щодо вдосконалення законодавчого регулювання розкриття інформації про наявність відносин залежності між афілійованими особами, пропонуючи доповнити Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» положеннями щодо обов’язкового зазначення у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про наявність простої або вирішальної залежності, та відомості про контролюючу (головну) особу. У підрозділі запропоновано у законодавчому порядку закріпити відповідальність за ненадання або надання у неповному обсязі відомостей щодо наявності простої або вирішальної залежності.

На підставі статистичного аналізу поширеності відносин афілійованості між суб’єктами господарювання автор робить висновок про недосконалість подання й обробки інформації про наявність відносин залежності між суб’єктами господарювання, і подає пропозиції щодо зміни їх нормативного регулювання.

У підрозділі аналізується обов’язок оприлюднення інформації товариством, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу іншого товариства (встановлено ч. 2 ст. 118 Цивільного кодексу України) та робиться висновок про відсутність порядку його реалізації.

Також розглянуто порядок розкриття інформації стосовно учасників (засновників) та афілійованих осіб фінансових установ: банків, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо.

Дисертант також здійснює порівняльний аналіз чинного законодавства Російської Федерації, яке регулює аналогічні відносини щодо розкриття та оприлюднення інформації про наявність відносин афілійованості та операції між афілійованими особами, на підставі чого було доведено, що російське законодавство має ширшу сферу застосування, а також більш розроблений поняттєвий апарат, враховує більше випадків відносин афілійованості та операцій між афілійованими особами, визначає, окрім поняття контролю, ще й поняття суттєвого впливу. Виходячи з цього, наводяться пропозиції щодо змін у законодавстві України, які дозволяють більш обґрунтовано та повніше розкривати інформацію про відносини афілійованості.

У підрозділі 2.3 «Особливості господарсько-правової відповідальності афілійованих (пов’язаних) осіб та практичне застосування особливостей їх статусу» дисертантом розглянуті питання притягнення контролюючого підприємства до додаткової відповідальності за зобов’язаннями дочірнього та/або покладення обов’язку на контролююче підприємство компенсувати залежному (дочірньому) підприємству збитки, заподіяні внаслідок здійснення контролю чи впливу.

Запропоновано встановити презумпцію впливу контролюючої (головної) особи на підконтрольну (залежну), причому незалежно від підстав виникнення афілійованості та ступеня залежності. Визначено, що для притягнення головного підприємства до відповідальності за зобов’язаннями залежного необхідно запровадити можливість встановлювати як в судовому, так і в адміністративному порядку факт здійснення контролю/впливу на залежне підприємство. Зазначено, що потребує детального дослідження питання відповідальності і дочірнього підприємства за зобов’язаннями головного.

Також проаналізовані особливості правового статусу афілійованих осіб та пов’язані із цим обмеження: організаційно-управлінського характеру; особливості створення нового суб’єкта господарювання або набуття контролю над ним; укладення договорів; специфіка здійснення афілійованими особами деяких видів господарської діяльності (наприклад, участі у державних закупівлях) тощо.

Було виявлено тенденцію подальшого укрупнення та встановлення відносин афілійованості в народногосподарському комплексі України, причому не тільки за рахунок повного поглинання інших суб’єктів господарювання, але й, що видається більш економічно вигідним на даному етапі розвитку економіки України, набуття можливості здійснювати вплив у різний спосіб на інших суб’єктів господарювання. Методологічно автор обґрунтував це положення завдяки статистичним дослідженням даних про кількість дозволів, наданих різними органами держави на створення суб’єкта господарювання двома або більше засновниками, а також про набуття у власність певної частки статутного капіталу у власність, що визначити не лише теоретичне значення виконаного дослідження щодо функціонування особливого статусу афілійованих осіб.

Розділ 3 «Господарсько-правове регулювання статусу афілійованих (пов’язаних) осіб у певних сферах господарювання» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Специфіка правового положення групи суб’єктів господарювання та підприємницьких об’єднань як різновиду сукупності афілійованих (пов’язаних) осіб» досліджено господарські об’єднання, зокрема, холдінг як найбільш організаційно та структурно оформлена сукупність афілійованих осіб. У процесі зіставлення розмежовано поняття «відносини між учасниками холдингу» і «відносини між дочірнім та головним підприємством». Запропоновано зміни до законодавства щодо порядку створення холдингів, які покликані зменшити ризик неправомірного використання холдингів.

Проаналізовано досвід правового регулювання холдингових об’єднань у законодавстві США, Англії та Німмечини, а також наднаціональне законодавство Європейської Спільноти.

У підрозділі 3.2 «Перспективи розвитку господарського законодавства України щодо удосконалення правового регулювання статусу афілійованих (пов’язаних) осіб» досліджено різні варіанти удосконалення правового регулювання положення афілійованих осіб у сфері господарювання – з огляду на їх ефективність та оцінку регулюючого впливу при зміні нормативно-правового регулювання. Проаналізовано теоретико-методологічну основу запропонованих змін до господарського законодавства. Розглянуто новели Закону України «Про акціонерні товариства», зокрема ті, які стосуються теми дослідження. До них було віднесено категорію «правочини, щодо вчинення яких у пов’язаних осіб є заінтересованість». Визнання правочину таким, щодо вчинення якого є заінтересованість, має своїм юридичним наслідком застосування спеціальних правил (порядку) його вчинення. На підставі цього було сформульовано пропозицію щодо поширення регулювання порядку укладення правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, на всі господарські товариства.

Окремо охарактеризовано ознаки неналежних (сумнівних) господарських операцій між афілійованими особами, які потенційно є об’єктом нагляду органів державної влади, та проаналізовано різні варіанти законодавчого врегулювання, якими можуть скористатись органи державної влади для зменшення ризиків операцій з афілійованими особами.